Деніел Дей-Льюїс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Деніел Дей-Льюїс
Daniel Day-Lewis
Daniel Day-Lewis 2007.jpg
Деніел Дей-Льюїс у 2007 році
Народження 29 квітня 1957(1957-04-29) (57 років)
Грінвіч, Лондон, Великобританія
Громадянство Велика Британія Велика Британія Ірландія Ірландія
IMDb ID 0000358
Нагороди

«Оскар» (1989, 2007, 2012)
«Золотий глобус» (2007)
BAFTA (1989, 2002, 2007)

Деніел Дей-Льюїс у 2008 році

Де́ніел Ма́йкл Бле́йк Дей-Лью́їс (англ. Daniel Michael Blake Day-Lewis, *29 квітня 1957, Лондон, Великобританія) — англійський актор, що має ірландське і британське громадянство. Тричі лауреат премії «Оскар» за найкращу чоловічу роль.

Ранні роки[ред.ред. код]

Дей-Льюїс народився в Лондоні в єврейській родині з ірландським і прибалтійським корінням[1] і належав до еліти англійського суспільства: батько — національний поет-лауреат, мати — актриса, дочка керівника найстарішої кіностудії у світі. Тим не менш, вже у 13 років майбутній актор був виключений зі школи. Він рано зрозумів, в чому полягає його покликання, і вступив до лав Королівської шекспірівської трупи. За вирахуванням епізодичної появи у фільмі «Неділя, кривава неділя», кінодебют Дей-Льюїса відбувся в оскароносній стрічці «Ганді» в 1982.

Чотири роки по тому всі критики заговорили про Дей-Льюїса як про відкриття року і найбільш багатообіцяючого актора свого покоління: в один день відбулася прем'єра двох фільмів з його участю. В історичному фільмі «Кімната з видом» він зіграв манірного аристократа едвардіанської епохи, а у «Моїй прекрасній пральні» його пряму протилежність — вуличного хулігана-гея.

Слава[ред.ред. код]

У світлі захоплених відгуків практично всіх спостерігачів Дей-Льюїсу було вперше довірено виконання головної ролі — в екранізації роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття» (1988). Проте справжнім тріумфом актора стала наступна стрічка, «Моя ліва нога» (1989), в якій він зіграв хворого на церебральний параліч. Його гра удостоїлася найвищих почестей, включаючи премії Британської (BAFTA) і Американської («Оскар») кіноакадемій.

Після трирічної паузи Дей-Льюїс істотно набрав м'язову масу і повернувся на кіноекрани найнесподіванішим чином — у ролі головного героя «Останнього з могікан». Він був знову номінований на основні кінонагороди за роль терориста мимоволі в політичній стрічці «В ім'я батька». У 1993 зіграв з Мішель Пфайфер і Вайноною Райдер в кіноверсії роману «Епоха невинності» (режисер — Мартін Скорсезе) .

Приватне життя[ред.ред. код]

Прийнявши в тому ж році ірландське громадянство, Дей-Льюїс став з'являтися у фільмах все рідше. Його зв'язок з французькою актрисою Ізабель Аджані закінчився тим, що вона повідомила йому факсом про свою вагітність: дитина народилася через шість місяців після розлучення батьків. Кілька років потому стало відомо про шлюб Дей-Льюїса з актрисою і кінорежисером Ребеккою Міллер, донькою відомого драматурга Артура Міллера. Від цього шлюбу в нього є двоє дітей.

Фільмографія[ред.ред. код]

Відхід з кіно[ред.ред. код]

Під кінець 90-тих Дей-Льюїс оголосив про те, що втомився від кіно, і оселився в Італії, де за чутками підробляв шевцем. Стверджують, що Скорсезе, Леонардо Ді Капріо і продюсеру Харві Вейнстайну коштувало чималих зусиль переконати його змінити своє рішення і прийняти участь у зйомках нового фільму Скорсезе — «Банди Нью-Йорка». Хоча і за цю роботу актор був висунутий на здобуття «Оскара», Дей-Льюїс запевняв, що не планує більше зніматися в кіно.

Другий Оскар[ред.ред. код]

У 2007 вийшов фільм «Нафта» режисера Пола Томаса Андерсона з Деніелом у головній ролі, він зіграв жадібного нафтовика Деніела Плейнвью. 24 лютого 2008 за цю роль Дей-Льюїс отримав свій другий «Оскар» як найкращий актор. Дей-Льюїс є єдиним актором, що отримував «Оскар» у цій номінації у 2-ох різних століттях.

Номінації на Оскар[ред.ред. код]

  • 1990 — «Моя ліва нога»
  • 1994 — «В ім'я батька»
  • 2003 — «Банди Нью-Йорка»
  • 2008 — «Нафта»
  • 2013 — «Лінкольн»

Перемоги[ред.ред. код]

  • 1990 — «Моя ліва нога»
  • 2008 — «Нафта»
  • 2013 — «Лінкольн»

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Daniel Day-Lewis aims for perfection». The Telegraph. 12 February 2008. Процитовано 6 February 2011. 

Посилання[ред.ред. код]