Дзеркало

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дзеркало у Миргородському краєзнавчому музеї віддзеркалює предмети експозиції
Формування уявного зображення в плоскому дзеркалі

Дзе́ркало, Свічадо — гладка поверхня, яка відбиває світло, дозволяє отримати зображення предмета.

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Для того, щоб поверхня була дзеркалом необхідно, щоб світлові промені відбивалися від неї, не розсіюючись у різні напрямки. Цього можна досягти, зробивши поверхню такою гладенькою, щоб нерівності на ній були меншими за довжину хвилі світла.

Іншою необхідною умовою є високий коефіцієнт відбиття речовини, з якої зроблено дзеркало. Зустрічаючись із границею поділу двох середовищ, світло частково відбивається, а частково проникає в інше середовище. Світло, яке пройшло границю поділу, поглинається в новому середовищі. Для виготовлення дзеркала необхідно зменшити частку поглинутого світла й збільшити частку світла, яке відбилося від поверхні.

Відбиття світла від поверхні поділу двох середовищ описується формулами Френеля. Найефективніше світло відбивається тоді, коли діелектрична проникність середовища, на поверхню якого світло падає, від'ємна. В такому випадку при будь-якому куті падіння на поверхні відбувається повне внутрішнє відбиття. Ця ситуація реалізується для металів, тому найкращі дзеркала виготовляються із металів: срібла, алюмінію. Зазвичай при виготовленні дзеркал тонкий шар металу наноситься на прозорий скляний лист, і покривається фарбою для запобігання корозії.

Крім ефекту повного внутрішнього відбиття для створення дзеркальних поверхонь використовуються також дифракційні ґратки, наприклад, у напівпровідникових лазерах.

Історія[ред.ред. код]

Романо-кельтське бронзове дзеркало

Археологи виявили перші невеликі дзеркала з срібла, міді або бронзи, що відносяться до бронзового віку (подібні до сучасних індійських люстерок ручної роботи). Поверхню самого дзеркала довго шліфували. Але з часом металева поверхня тьмяніла, втрачала блиск та здатність до якісного віддзеркалення.

Дзеркала з Венеції[ред.ред. код]

Пізніше навчилися робити дзеркала з скла, наносячи на тильну сторону скляної пластинки тонкий шар срібла, золота або олова. Найбільшу популярність здобули знамениті венеціанські дзеркала, які коштували так дорого, що для їх придбання французькі аристократи іноді були вимушені продавати цілі маєтки. Хоча ці дзеркала мали невеликі розміри (за сучасними уявленнями). Збереглися відомості, що дзеркала венеціанських майстрів ставали коштовними подарунками. Так, в якості весільного подарунку для Марії Медичі виступило венеціанське дзеркало, подароване від Венеціанського уряду. Воно було розміром 14×16 см, але коштувало 150.000. Така фантастична ціна зумовлена ще й тим, що дзеркало мало надзвичайно коштовну раму.

Венеціанські скляні дзеркала поціновувались дуже високо навіть в самій морській державі. Ціна навіть невеликого дзеркала сягала кошторису для створення дерев'яного корабля.

Дзеркала в натюрморті ванітас[ред.ред. код]

В європейському мистецтві 16-17 століть особливе мисце посіли натюрморти у стилі ванітас (марнота марнот). Дзеркала залюбки розміщали в своїх картинах майстри північного відродження (Ян ван Ейк, Квентін Массейс, Ганс Бальдунг ( Грін ), Лукас Фуртенагел) та маньєризму.

В 17 столітті до створення натюрмортів в стилістиці ванітас звернулась ціла низка майстрів Західної Європи. Дзеркало в них розміщене поряд зі свічками, черепом, квітами - як нагадування про швидкоплинність насолод, швидкоплинність життя, нетривалість людського існування на землі. Чим талановитішим був художник, що звернувся до тематики ванітас, тим більшого філософського забарвлення набував натюрморт, і вже навпаки, починав стверджувати красу світу і значну вартість життя особи, нехай і скороминущу.

Дзеркало набуло символічного значення ще в добу середньовіччя. Ця символічність була підхоплена митцями в добу бароко, а дзеркало стає атрибутом алегорій Справедливості.

На початку 21 століття польські реставратори в Україні - завершили відновлення з уламків скульптури-алегорії Справедливість, яку знайшли в каплиці Бережанського замку. Дама у повний зріст тримає в руці дзеркало опуклого типу.

Дзеркала Франції 17 століття[ред.ред. код]

Galerie2.jpg

Бажання мати дзеркало ставало нав'язливою ідеєю для французьких аристократів. Здавалось, що ніяка завелика ціна не зупиняла. Розголосу набув випадок, коли герцогиня де Люд продала коштовні власні меблі, створені зі срібла, аби придбати дзеркало, що їй сподобалось.

Аби припинити вивіз грошей французьких аристократів у Венецію, за справу узявся могутній міністр фінансів - Жан Батіст Кольбер ( 1619-1683). Шпигуни Кольбера підбили декількох венеціанських ремісників з Мурано на переїзд до Франції. Їх надійно сховали у Франції, а там і налагодили власне виробництво дзеркал.

Аби збільшити розмір виробів, створили видовжений стіл з краями. Всередину накладали розжарену скляну масу, яку довго рівняли валками. Ідеальну рівну поверхню отримати все одно не вдавалося. Тоді вдалися до шліфування поверхні. Між двома скляними полотнами насипали пісок і довго терли полотна між собою. Завершувало створення дзеркал довге шліфування пристроєм - полісуаром. Дощечку обмотували бавовною і годинами терли поверхню майбутнього дзеркала. Так великі дзеркала з'явилися в палацах Франції. Іноді багаті власники розміщали такі дзеркала низкою по усій стіні зали, наче живопис. Серед подібних інтер'єрів - Дзеркальна галерея в палаці Версаль.

Удосконалення технології[ред.ред. код]

Італійське дзеркало доби рококо, 1760 р.

Технологія створення скляних дзеркал постійно удосконалювалась. Збільшувались і їх розміри, і оздоблення. Поверхню дзеркала могли прикрасити малюванням, саме дзеркало набувало примхливих, заокруглених, овальних форм. До створення дзеркальних рам залучали найкращих художників і ремісників-меблярів. У добу рококо дзеркальні рами набули небаченої складності, зрівнялися за оздобленням з коштовними картинами. Дзеркальні рами прикрашали золоченням, різьбленими деталями, ліпленням. Частка рам виготовлялась з екзотичних матеріалів - бамбуку, порцеляни.

Дзеркала в добу еклектики[ред.ред. код]

Будуар в стилі неорококо, Ермітаж.
Худ. Кнут Еквол, Офіцер сватає дочку, 1889 р.Нордик мьюзеум, Стокгольм

Як відомо, 19 століття так і не створило власного стилю, що б охоплював усі галузі мистецтва. Але митці і науковці звернулися до активного збору артефактів минулих епох, їх вивченню і систематизації. Дзеркала не втратили прихильності ні митців, ні виробників, ні буржуазних споживачів. Удосконалюється їх виготовлення і шліфування, частку найкоштовніших виробів прикрашають огранкою, гравіюванням, як кришталь. Дзеркала - улюблена деталь інтер'єрів доби еклектики в стилях необароко і особливо - неорококо, та й типового буржуазного інтер'єру, захаращеного різноманітними речами.

Здешевлення виробництва залучило до споживання дзеркал майже всі верства населення. Виробляються як розкішні зразки дзеркал з використанням складних оздоб, так і дешеві зразки. Набули поширення спрощені дзеркальні рами в стилі неоготика, а трохи згодом - у стилі сецесія.

Дзеркала в мусульманській частині Індії[ред.ред. код]

Стеля з дзеркальною мозаїкою, Сіті Палас. Раджастан, Індія.

Дзеркала для оздоб в інтер'єрах використовували не тільки в Європі. В мусульманських князівствах Індії, де довгий час утримувало свої позиції середньовіччя, дзеркала теж були складовою пишних інтер'єрів, перенасичених кольорами та візерунками. Знайшли попит як великі дзеркала, так і шматочки битих дзеркал. Заборона на створення зображень людей та тварин спонукала мусульманських митців до пошуків в межах тільки орнаментальних композицій. Особливого поширення набули геометричні візерунки. Ними вкривали без пропусків усе тло стін та стель, де геометричні шматочки дзеркал створювали дійсно феєричні інтер'єри з мерехтливим освітленням, що переважало мерехтіння мозаїк.

Галерея дзеркал[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Mirror, Mirror: A History of the Human Love Affair with Reflection, Mark Pendergrast. Basic Books (2003). ISBN 0-465-05471-4 .
  • On reflection, Jonathan Miller, National Gallery Publications Limited (1998). ISBN 0-300-07713-0 .
  • The Mirror: A History, Sabine Melchior-Bonnet, Routledge, 2001, ISBN 0-415-92448-0
  • Сообщения Гос. Эрмитажа, XLV, Л, «Искусство», 1980

Посилання[ред.ред. код]


Фізика Це незавершена стаття з фізики.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.