Жан-Франсуа Мілле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Франсуа Мілле
Jean-Francois Millet
Jean-FrancoisMillet(Nadar).jpg
фотопортрет Надара
Ім'я при народженні Jean-Francois Millet
Дата народження 4 жовтня 1814(1814-10-04)
Місце народження село Грюші, біля Шербура
Дата смерті 20 січня 1875(1875-01-20) (60 років)
Місце смерті Париж
Національність Франція Франція
Громадянство Франція
Жанр побутова картина
Навчання Шербур, Париж
Напрямок реалізм
Роки творчості 1839–1874

Франсуа Мілле, повне ім'я Жан Франсуа Мілле (фр. Jean-Francois Millet, *4 жовтня 1814 — †20 січня 1875) — видатний художник Франції 19 століття, один з засновників так званої Барбізонської школи, хоча його твори мають надзвичайне значення в мистецтві попри всі мистецькі течії. Малював жанрові композиції, пейзажі, створив декілька портретів. Картина Міллє «Сіяч» надихнула Ван Гога на створення своїх композицій на подібну тему. А його «Анжелюс» була улюбленою картиною Далі, яскравого представника сюрреалізму. Далі звертався до образів «Анжелюс» усе своє життя.

Біографія. Дитинство[ред.ред. код]

Народився в селі Грюші, що поблизу міста Шербур, це на березі Ла-Маншу. Грамоті навчився в школі при сільській церкві. Як і всі селянські діти, багато допомагав родині в полі. Пізніше він напише: «Природа цього краю залишила в моїй душі незабутні враження, бо вона зберігла в собі таку первісну створеність, що я іноді відчував себе сучасником Брейгеля (мав на увазі Пітера Брейгеля Старого, видатного художника з Нідерландів 16 століття)».

Навчання в Шербурі[ред.ред. код]

Помітивши хист в дитині, батьки зробили все можливе, аби син вирвався з села. Його відправили в Шербур, де влаштували в майстерню художника Мошеля, місцевого портретиста. Успіхи Франсуа привели його в іншу майстерню до художника Ланглуа. Той так вірив в учня, що здобув для нього стипендію від муніціпалітету Шербура і право на навчання в Парижі. Так колишній селюк перебрався в столицю.

Колись бабця заповідала йому не малювати нічого ганебного, навіть якщо про таке проситиме сам король. Онук виконав заповіт бабці — і зробив багато корисного для мистецтва Франції, та й всього світу.

Портрети Франсуа Мілле[ред.ред. код]

За першим своїм фахом він портретист. Він брався і малював портрети. Але відчував незадоволення. До того ж в Парижі він навчався у історичного живописця Делароша. Задоволення ані від Делароша, ані від тодішнього Парижу він не відчував. Та й так, бо і Париж пустеля для бідних. Душею він відпочивав у музеї Лувр, бо треба було набрати досвіду, який ніхто не міг йому дати, окрім старих майстрів мистецтва.

Поліна Оно — перша дружина художника. Вони побралися у 1841. Через чотири роки Поліна помре від сухот (туберкульозу). Не все гаразд було і з картинами — їх ніхто не купував. Жив художник на гроші від замовлених портретів.

Село Барбізон[ред.ред. код]

Туди їхали не за натхненням. Там просто було дешево жити і це недалеко від Парижу. Село розташоване в лісі Фонтенбло. Мілле згадав, що він селянин і в Барбізоні обробляв землю, як і його батько, а у нечасті вільні години малював картини. Вони потроху продаються. А одну придбав навіть міністр внутрішніх справ за ціну, яка вдесятеро перевищила ціну художника.

Але кількість видатних пейзажистів тут була такою великою, що село уславилось на весь світ. Малював пейзажі і Мілле. І почував, що стає майстром, не схожим ні на кого. А в мистецтві це, після здібностей і працездатності, — головне.

Серед художників — іноземців Мілле приятелював з англійцем віртуозом Фредеріком Лейтоном, залишаючись ні в чому на нього не схожим.

Пейзажі Мілле[ред.ред. код]

Сільська Франція 19 століття[ред.ред. код]

Збирачки хмизу. Маленький шедевр[ред.ред. код]

У Мілле майже неможливо знайти картини великі за розмірами: довжина уславленого полотна «Анжелюс» — 66 см, «Збирачок колосся» — 111 см, «Відпочинку на жнивах» — 116 см. І ці, здається, найбільші.

Маленьким шедевром стали і «Збирачки хмизу», всього 37 на 45 см. Так французьких жінок ще ніхто не писав. Дві маленькі постаті намагаються витягти суху деревину, що застрягла. Працю, яку гідно б робити худобі, роблять дві селянки, самі, не чекаючи допомоги. Це той страшний світ, де допомоги просто не дочекатись.

Дослідники дивувались — нема ні ефектної композиції, ні яскравих фарб. Нікого не вбивають і ніхто не кричить. А глядачі хапались за серце. Мілле навертав обличчя буржуазного суспільства до народу, до надмірної праці селян, до співчуття тим, хто важко і страшно працював на землі. Він навертав суспільство (і мистецтво Франції) до гуманізму. І це перекривало і маленькі розміри картин Міллє, і відсутність колористичних скарбів, театральних жестів, криків тощо. В мистецтво поверталася гірка правда сьогодення.

Його поклик почули. Міллє став авторитетом в живописі. І як завжди, одні закричали про його заполітизованість, інші вбачали в ньому надзвичайність, феномен. Його картини почали купувати.

Колись «Збирачок хмизу» придбав Третьяков. Ні, не Павло, що купував і підтримував російських художників, а потім подарував Москві галерею, що носить його ім'я. Придбав брат Павла — Сергій Третьяков, що колекціонував твори митців Європи. Зазвичай він відсилав гроші в Париж своєму агенту, а той, на свій розсуд, побачивши гідне, купував і відсилав у Москву. І розсуд, і купівля виявились дуже вдалими. В Москві це майже єдина (окрім ще одного пейзажу) сюжетна картина Мілле. Зате — шедевр.

Два визнані шедеври: «Анжелюс» і «Збирачки колосся»[ред.ред. код]

Офорти Мілле[ред.ред. код]

Мілле один з майстрів, що звертались до створення гравюр. Це не було головним в його творчості, тому він зробив декілька експериментів в різних техніках: шість літографій, дві геліографії, шість гравюр на дереві. Найбільше він працював в техніці офорт. Серед них є як повтори своїх картин (офорт «Збирачки колосся»), так і досить самостійні сюжети. Надзвичайно вдалим був офорт " Смерть забирає селянина-дроворуба «, що високою мистецькою якістю нагадав шедевр німецького майстра 16 століття Ганса Гольбейна з серії „Танок смерті“.

Мілле тривалий час шукав композицію. В музеї Лувр зберігають два малюнки Франсуа Мілле з першими пошуками композиції. Ще один малюнок потрапив у Ермітаж у 1929 році. Композиція останнього і лягла в основу як офорту, так і картини на цю ж тему (Нова Карлсбергська гліпкотека, Копенгаген).

Країни, де зберігають твори Мілле[ред.ред. код]

» Ідуть до роботи ", 1857, Глазго.

Джерела[ред.ред. код]

Анрі Шапу. "Монумент на честь художника Франсуа Мілле ", м. Шербур
  • Dario Durbé, Anna M. Damigella: Corot und die Schule von Barbizon. Pawlak, Herrsching 1988, ISBN 3-88199-430-0
  • André Ferigier: Jean-François Millet. Die Entdeckung des 19. Jahrhunderts. Skira-Klett-Cotta, Stuttgart 1979, ISBN 3-88447-047-7
  • Ingrid Hessler: Jean-François Millet. Landschaftsdarstellung als Medium individueller Religiosität. Dissertation, Universität München 1983
  • Estelle M. Hurll: Jean François Millet. A Collection of Fifteen Pictures and a Portrait of the Painter, with Introduction and Interpretation, New Bedford, MA, 1900. [Mögliche Neuauflage:] ISBN 1-4142-4081-3
  • Lucien Lepoittevin: Jean François Millet − Au-delà de l´Angélus. Editions de Monza. Paris 2002, ISBN 978-2-908071-93-1
  • Lucien Lepoittevin: Jean François Millet — Images et Symboles. Éditions ISOÈTE Cherbourg 1990, ISBN 2-905385-32-4
  • Alexandra R. Murphy (Hrsg.): Jean-François Millet, drawn into the light. Museum of Fine Arts, Boston, Mass. 1999, ISBN 0-87846-237-6
  • Alfred Sensier: La vie et l'œuvre de Jean-François Millet. Editions des Champs, Bricqueboscq 2005, ISBN 2-910138-17-8 (neue Auflage des Werks von 1881)
  • Andrea Meyer: Deutschland und Millet. Deutscher Kunstverlag, Berlin und München 2009. ISBN 978-3-422-06855-1
  • Сто офортов 16-19 веков из собрания гос. Эрмитажа. Л-М,1964 (рос)
  • ГМИИ, каталог картиннной галереи, М, Изобразительное искусство, 1986 (рос)

Див. також[ред.ред. код]