Материк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Континентальні моделі
Universalis Cosmographia, мапа світу Вальдзеемюллера 1507 року, на якій Америка вперше була показана окремо від Азії.

Материки, застар. цілеччини[1], або континенти (від лат. continens terra, родовий відмінок continentis, що означає неперервна земля) — найбільші масиви суші Землі, більша частина поверхні яких виступає над рівнем моря, а периферійна частина лежить під водою. Материки разом з островами займають 29% суходолу, 149 млн км².

Потужність земної кори на континентах змінюється від 35 до 75 км. Континенти — це гетерогенні тіла, що виникли внаслідок тривалої еволюції[2]. Остання, за концепціями фіксизму, полягала в розростанні древніх ядер консолідації в процесі розвитку геосинкліналей. За іншою гіпотезою, — мобілізму, — сучасні континенти виникли за рахунок розколу колись єдиної континентальної брили — Пангеї, що розділилася спочатку на Лавразію і Гондвану. Контури континентів змінювалися внаслідок розкриття океанів і зіткнення літосферних плит.

Поділ на материки[ред.ред. код]

У сучасну геологічну епоху існує 6 континентів (материків):

Втім, у школах різних країн світу викладаються різні схеми розподілу земної суші, число континентів згідно з якими може коливатися від 5 до 7. У випадку 7 континентів різними континентами вважаються Європа й Азія, тоді як в Україні й у решті країн колишнього СРСР Європу й Азію заведено об'єднувати в єдину Євразію. Оскільки Євразія й Африка відділені тільки штучним Суецьким каналом, то їх об'єднають також у суперконтинент Афроєвразію. Деякі поділи континентів об'єднують Північну та Південну Америки в один континент — Америку. Також деякі поділи не враховують Антарктиду, оскільки цей материк є незаселеним.

Наведена нижче таблиця демонструє основні схеми поділу земної суші на материки:

Схеми поділу земної суші на материки
Continents vide couleurs.png
Кольорами позначено різні материки. Схожі кольори позначають території, які в різних системах можуть бути об'єднані в один материк, або поділені на декілька материків.
7 материків[3][4][5][6][7][8]
    Північна Америка
    Південна Америка
    Антарктида
    Африка
    Європа
    Азія
    Австралія
6 материків[5][9]
    Північна Америка
    Південна Америка
    Антарктида
    Африка
       Євразія
    Австралія
6 материків[10]
       Америка
    Антарктида
    Африка
    Європа
    Азія
    Австралія
5 материків[9][11][12]
       Америка
    Антарктида
    Африка
       Євразія
    Австралія
4 материки[9][11][12]
       Америка
    Антарктида
          Афроєвразія
    Австралія

Схему, що ділить сушу на 7 материків широко використовують у Китаї, Індії та у більшості англомовних країн.

Схему, що ділить сушу на 6 материків, об'єднуючи Європу та Азію в Євразію зазвичай використовують у країнах колишнього СРСР та Японії.

Схему, що ділить сушу на 6 материків, об'єднуючи Північну та Південну Америки використовують в Латинській Америці та деяких країнах Європи, зокрема у Греції[10], Португалії та Іспанії.

Часто схема поділу має не стільки географічне як культурне й політичне значення. Такі країни як Панама, Туреччина й Єгипет належать водночас до двох континентів, і для них важливим є те, в які континентальні організації вони входять, в яких чемпіонатах з футболу їм грати, і так далі.

Термінологія[ред.ред. код]

Материк — термін близький за значенням до континенту, тобто дуже великої ділянки суші, оточеної водою. При цьому Північна Америка і Південна Америка, з'єднані вузьким Панамським перешийком, вважаються двома різними материками. Аналогічно, два різних материки Євразія і Африка з'єднані вузьким Суецьким перешийком.

У той же час історично склалося так, що суходіл на Землі поділяють також на частини світу. Цей поділ виник в епоху географічних відкриттів, мореплавці поступово відкривали все нові й нові землі, тобто, як тоді говорили, нові «частини світу». На відміну від поділу на материки, два континенти Північна Америка і Південна Америка утворюють одну частину світу — Америку, а дві частини світу Європа і Азія знаходяться на одному материку — Євразії. Кордон між Європою та Азією проходить по Уральських горах, потім річці Урал до Каспійського моря, річках Кума і Манич до гирла річки Дон і далі по берегах Чорного і Середземного морів. Описана вище межа Європа-Азія не є беззаперечною. Це лише один з декількох прийнятих у світі варіантів.

Поняття материки й континенти в українській мові є синонімами. Частин світу теж шість, тільки материк (континент) Євразія традиційно поділяється на дві частини світу — Європу й Азію, а два материки (континенти) Південна і Північна Америки об'єднують в одну частину світу — Америка.

На відміну від материка, частина світу включає в себе також близькі до материка острови, причому мають на увазі близькість за історичною традицією, а відстань може бути й більшою.

У геології до континенту часто відносять також підводну околицю материка, включаючи острови, розташовані на ній.

В англійській і деяких інших мовах словом continent позначають як континенти, так і частини світу.

Закономірності розташування[ред.ред. код]

  • Більша частина материків розташована в північній півкулі, де вони займають понад 100 млн км², майже 67% площі поверхні всього суходолу і 39% площі поверхні півкулі.
  • Більша частина океанів розташована в південній півкулі, де вони займають майже 68% площі поверхні всього суходолу і 80% площі поверхні півкулі.
  • Материки і океани за своїм положенням по суті антиподні — суходолу на зворотному боці земної кулі майже завжди відповідає поверхня океану.
  • Усі материки та частини світу, крім Антарктиди, групуються попарно — Північна і Південна Америка; Європа і Африка; Азія та Австралія.
  • Материкам властива трикутна форма.

Особливості материків[ред.ред. код]

Порівняння площі та населення континентів.

Подана нижче таблиця містить інформацію про площу, найвищі та найнижчі точки континентів, середню висоту та населення. Таблиця заснована на прийнятому в Україні поділі на 6 континентів та відсортована за площею[13].

Зображення праворуч містить дані про площу та населення за частинами світу.

Площа, населення та висота
Континент Площа
(тис. км²)[14]
Відсоток
суходолу
Мінімальна
висота
(м)
Середня
висота[14]
(м)
Максимальна
висота[14]
(м)
Населення
(на 2008)
Відсоток
населення
планети
Густота
населення

(на км²)
Найбільший
населений пункт
Євразія 53 450 36,4% −422 (Мертве море) 840 8 848 (Джомолунгма) 4 610 000 000 71% 86,25 КНР Шанхай
Африка 30 300 20,4% −155 (Озеро Ассаль) 750 5 895 (Кіліманджаро) 922 011 000 14% 29,30 Нігерія Лагос
Північна Америка 24 250 16,5% −86 (Долина Смерті) 720 6 194 (Мак-Кінлі) 528 720 100 8% 21,0 Мексика Мехіко
Південна Америка 18 280 12,0% −105 (Лагуна-дель-Карбон) 590 6 960 (Аконкагуа) 382 000 000 6% 20,8 Бразилія Сан-Паулу
Антарктида 13 970 9,2% −50 (Озеро Глибоке, Вестфолд Гіллс,
англ. Deep Lake, Vestfold Hills)
2040 5 140 (Масив Вінсон) 1 000 0,00002% 0,00007 Чилі Вілла-лас-Естреллас
Австралія і Океанія 8 890 5,9% Озеро Ейр 340 2 230 (Косцюшко) 32 000 000 0,5% 3,6 Австралія Сідней

Наприкінці XIX століття російський геодезист О. А. Тілло розподілив середні висоти і глибини за широтними колами (дані згодом було уточнено). Із цього розподілу видно, що спостерігається чітко виражений максимум висот і глибин на широтах 20° — 40°, тут найконтрастніший рельєф земної поверхні. Збільшення висот у високих широтах зумовлене льодовиковим покровом Антарктиди і Гренландії. У 1962 році Г. М. Катерфельд запропонував пояснення у вигляді ротаційної гіпотези. Сила ваги під час обертання Землі міняється і призводить до нерівномірного стиснення літосфери і диференціації її речовини. Тому на поверхні планети утворилися активні пояси і центри, з якими пов'язані процеси найінтенсивнішого гороутворення.

Розподіл середніх висот та глибин за широтами[14]
Широтні кола,
градусні широти
Середня висота,
(м)
Середня глибина,
(м)
Північна півкуля
80° — 90° 660 2373
70° — 80° 1000 882
60° — 70° 360 890
50° — 60° 470 2130
40° — 50° 770 3650
30° — 40° 1350 4150
20° — 30° 740 4150
10° — 20° 520 4100
0° — 10° 690 4020
Південна півкуля
0° — 10° 550 4100
10° — 20° 830 4200
20° — 30° 600 4420
30° — 40° 470 4120
40° — 50° 540 4210
50° — 60° 400 3690
60° — 70° 1213 3586
70° — 80° 2448 2003
80° — 90° 2204

Найбільша площа материків припадає на висоти до 1000 м, та глибини до 200 м (шельф), разом приблизно 33% площі усієї поверхні планети. А найбільшу площу поверхні — 59%, займає ложе океану. Середня глибина Світового океану становить 3740 м. Середній рівень земної кори припадає на відмітку 2430 м нижче рівня моря.

Континенти у геології[ред.ред. код]

У геології термін «континент» використовується дещо інакше, ніж у географії, де континент визначається континентальною корою. Так, часто геологи обмежують використання терміну «континент» до частин земної кори побудованої навколо стабільних докембрійських «щитів», віком, як правило, від 1,5 до 3,8 мільярда років, котрі називають кратонами. Таким чином, межі геологічних континентів характеризуються активними або порівняно недавно активними рухомими поясами і глибокими западинами, заповненими морськими або дельтовими відкладеннями. Поза межами материка знаходиться або континентальний шельф і перехід до базальтової океанічної кори, або межі іншого материка, в залежності від поточної тектонічної обстановки на континенті. В цілому, межі континентів не повинні проходити берегами водойм. Протягом геологічної історії, континенти періодично опускаються і затоплюються великими континентальними морями, а зіткнення континентів внаслідок рухів тектонічних плит спричиняє об'єднання декількох континентів. Нинішня геологічна епоха, у порівнянні з більшою частиною геологічної історії, є відносно аномальною в тому, що так багато континентальних районів є «піднятими і сухими».

Тектонічні плити, що лежать в основі материків та океанів.

Деякі вчені стверджують, що континенти є акреційними «плотами» земної кори, які, на відміну від щільної базальтової кори океанічних басейнів, не піддаються руйнуванню через субдукцію тектонічних плит. Цим пояснюється великий вік порід, що складають континентальні платформи. Згідно з цим визначенням, Східну Європу, Індію та низку інших регіонів можна розглядати як континентальні маси, відмінні від решти Євразії, тому що вони мають окремі древні щити (тобто Східноєвропейську та Індійську платформи). Молодші рухомі пояси (наприклад, Урал та Гімалаї) позначають межі між цими регіонами та іншою частиною Євразії.

Існує багато мікроконтинентів, які утворені континентальною корою, але не містять платформ. Деякими з цих фрагментів Гондвани або інших стародавніх платформних континентів є Зеландія, який включає в себе Нову Зеландію і Нову Каледонію, Мадагаскар, північне Маскаренське плато, котре включає в себе Сейшельські острови. Водночас, деякі острови, такі як деякі острови Карибського моря, складаються в основному з гранітних порід, але всі континенти містять і ґранітну і базальтову кору, і немає чіткого розмежування, чи такі острови будуть підпадати під таке визначення мікроконтинентів. Плато Кергелен, наприклад, в основному вулканічного походження, але пов'язане з розпадом Гондвани і вважається мікроконтинентом[15][16], в той час як вулканічні Ісландія і Гавайські острови — ні. Британські острови, Шрі-Ланка, Борнео, і Ньюфаундленд є межами континентів, що були частинами Лавразії, але відділені від них внутрішніми морями, що затопили ці межі.

Тектоніка плит пропонує ще один спосіб визначення континентів. Сьогодні Європа та більшість країн Азії складають єдину Євразійську плиту, що приблизно збігається з географічним Євразійським материком, за винятком Індії, Аравії, і Далекого Сходу Росії. Індія лежить на Індостанській плиті, і геологічно молодий Гімалайських рухомий пояс формує її північний край. Північна і Південна Америки є окремими континентами, які з'єднує перешийок, утворений в основному внаслідок вулканізму, пов'язаного з відносно недавньою тектонічною субдукцією. Північноамериканські материкові породи поширюються під Ґренландією (частина Канадського щита), і з точки зору меж тектонічних плит, Північноамериканська плита включає в себе східну частину Азіатського континентального масиву. Геологи, однак, ігнорують ці факти, згідно з якими східна Азія є частиною Північноамериканського континенту, попри те, що межа плит проходить саме там, а слово континент зазвичай використовують в географічному сенсі і в міру необхідності використовують додаткові визначення («материкові породи», «межі плит»).

Поділ Пангеї на дрібніші континенти.

Рух плит призводить до утворення і розпаду континентів з плином часу, в тому числі до випадкового формування суперконтиненту, який містить всі, або майже всі континенти. Так, суперконтинент Нуна сформувався в період 2,0-1,8 млрд років і розпався близько 1,5-1,3 млрд років тому. Суперконтинент Родинія як вважають, утворився близько 1 млрд років тому, зібравши у собі всі, або майже всі континенти Землі, і розпався на вісім континентів близько 600 мільйонів років тому. Ці вісім континентів потім знову зібралися в інший суперконтинент, котрий називають Пангеєю. Пангея розпалася на Лавразію (яка пізніше розділилась на Північну Америку та Євразію) і Гондвану (яка розпалася на інші континенти).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.mao.kiev.ua/jscans/2008-2-seligey.pdf
  2. Знахідка уламку циркону в Джек-Хілс, що на заході Австралії за словами геологів з Вісконського університету в Медісоні (University of Wisconsin–Madison) підтверджує існування відносно низької температури повітря, гір та води на Землі 4,3 млрд років тому.
  3. (англ.) World, National Geographic — Xpeditions Atlas. 2006. Washington, DC: National Geographic Society.
  4. (англ.) The World — Continents, Atlas of Canada
  5. а б (англ.) «Continent». Encyclopædia Britannica. 2006. Chicago: Encyclopædia Britannica, Inc.
  6. (англ.) The New Oxford Dictionary of English. 2001. New York: Oxford University Press.
  7. (англ.) «Continent». MSN Encarta Online Encyclopedia 2006.. Archived 2009-10-31.
  8. (англ.) «Continent». McArthur, Tom, ed. 1992. The Oxford Companion to the English Language. New York: Oxford University Press; p. 260.
  9. а б в (англ.) «Continent». The Columbia Encyclopedia. 2001. New York: Columbia University Press — Bartleby.
  10. а б (англ.)[1] official Greek Paedagogical Institute 6th grade Geography textbook, 5+1 continents combined-America model, Pankosmios Enyklopaidikos Atlas, CIL Hellas Publications, ISBN 84-407-0470-4, page 30, 5+1 combined-America continents model, Neos Eikonographemenos Geographikos Atlas, Siola-Alexiou, 6 continents combined-America model, Lexico tes Hellenikes Glossas, Papyros Publications, ISBN 978-960-6715-47-1, lemma continent(epeiros), 5 continents model, [2] Lexico Triantaphyllide online dictionary, Greek Language Center (Kentro Hellenikes Glossas), lemma continent(epeiros), 6 continents combined-America model, Lexico tes Neas Hellenikes Glossas, G.Babiniotes, Kentro Lexikologias(Legicology Center) LTD Publications, ISBN 960-86190-1-7, lemma continent(epeiros), 6 continents combined-America model.
  11. а б (ісп.) Océano Uno, Diccionario Enciclopédico y Atlas Mundial, «Continente», page 392, 1730. ISBN 84-494-0188-7
  12. а б (ісп.) Los Cinco Continentes (The Five Continents), Planeta-De Agostini Editions, 1997. ISBN 84-395-6054-0
  13. (англ.) «Total Population — Both Sexes». World Population Prospects, the 2010 Revision. United Nations Department of Economic and Social Affairs. 28 June 2011. (Дані для Північної Америки включають Північну, Центральну Америки та країни Карибського моря; дані для Австралії включають Австралію та Папуа-Нову Гвінею.)
  14. а б в г Багров М. В., Боков В. О., Черваньов І. Г. Землезнавство. — К.: Либідь, 2000. ISBN 966-06-0057-7
  15. (англ.) UT Austin scientist plays major rule in study of underwater «micro-continent».
  16. (англ.) 'Lost continent' discovered

Література[ред.ред. код]

  1. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
Земля Це незавершена стаття з географії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.