Альпійська складчастість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кавказькі гори — типовий приклад альпійської складчастості.

Альпі́йська скла́дчастість або Альпі́йське горотво́рення чи орогене́з (рос. альпийская складчастость; англ. alpine folding; нім. alpine Orogenese, alpine Faltung) — складчастість земної кори, наймолодша за геологічним віком деформація земної кори, яка проявилася в кінці мезозойської і в основному сформувалась протягом кайнозойської ери.

Загальний опис[ред.ред. код]

Термін походить від назви гір Альп Середньої Європи, де вперше був досліджений характер складчастості цього часу. Пізніше було виявлено багато складок у різних ч. земної кулі, які сформувалися одночасно з Альпами. Всі ці складки земної кори дістали назву Альпійської складчастої системи.

Пояси складчастості[ред.ред. код]

Виділяються два пояси Альпійської складчастості — Середземноморський і Тихоокеанський.

Перший з них включає Бетські Кордільєри, Береговин Атлас, Апенніни, Альпи, Карпати, Балкани, Кримські гори, Кавказ, Тавр, Памір, Гімалаї, гори М'янми і Малайї та багато дрібніших гірських утворень, які розташовані поміж зазначеними горами і поблизу від них.

До другого — належать Кордільєри Пн. Америки, Анди Пд. Америки, гори Сандвічевих островів, Нової Зеландії, Нової Гвінеї, Малайського архіпелагу, Філіппінських, Японських і Курильських островів, Камчатки, Чукотки, Алеутських островів та Верхоянські гори Сх. Сибіру. Встановлено, що не всі гори Альпійської системи формувалися одночасно. Так, наприклад, гори сх. узбережжя Азії виникли ще в крейдовий період мезозойської ери, а Кавказ, Альпи і Карпати формувалися переважно в неогеновий період кайнозойської ери.

Завершилася М.с. виникненням молодих гірських утворень — альпід. Один з районів типового вияву — Альпи. Крім Альп, до А.с. належать: в Європі — Піренеї, Андалуські гори, Апенніни, Карпати, Дінарські гори, Балкани; на півн. Африки — гори Атлас; в Азії — Кавказ, Понтійські гори і Тавр, Туркмено-Хорасанські гори, Ель-Бурс і Загрос, Сулейманові гори, Гімалаї, складчасті ланцюги М'янми, Індонезії, Камчатки, Японських і Філіппінських островів; в Півн. Америці — складчасті хребти Тихоокеанського узбережжя Аляски і Каліфорнії; в Півд. Америці — Анди; архіпелаги, що обрамовують Австралію. З А. с. пов'язаний розвиток різноманітних плутоногенних і вулканогенних гідротермальних род. руд міді, цинку, свинцю, золота, вольфраму, олова, молібдену і особливо сурми та ртуті.

Деякі науковці вважають, що процес Альпійської складчастості ще не закінчився і до наших днів. Про це свідчать діючі вулкани, висока сейсмічність і порушення молодих осадових порід у районах проявів Альпійської складчастості.

Гори Альпійської складчастості — наймолодші, вони найменше зазнали процесів руйнування, через що і є найвищими на земній поверхні.

При формуванні гір Альпійської складчастості інтенсивно проявлялись процеси вулканізму. Внаслідок цього серед гір Альпійської складчастості дуже поширені магматичні породи. З ними пов'язані численні родовища різних корисних копалин, особливо металевих.

Давні складчастості[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]