Йоффе Абрам Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Абрам Федорович Йоффе
Иоффе Абрам Фёдорович
Иоффе Абрам Фёдорович.jpg
Абрам Федорович Йоффе
Народився 17 (29) жовтня 1880(1880-10-29)
Ромни, Сумщина
Помер 14 жовтня 1960(1960-10-14) (79 років)
Ленінград
Місце проживання Ленінград
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Національність українець
Галузь наукових інтересів Фізика
Заклад Ленінградський фізико-технічний інститут
Alma mater Петербурзький технологічний університет
Вчене звання Професор
Науковий ступінь Доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник Вільгельм Конрад Рентген
Відомі учні П. Капіца, М. Семенов, Ю. Харитон, І. Курчатов, А. Александров, Я. Френкель, А. Г. Самойлович
Відомий завдяки: «батько радянської фізики»
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці — 1955 Сталінська премія — 1942 Ленінська премія — 1961
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна

Абра́м Фе́дорович Йо́ффе (* 17 (29) жовтня 1880(18801029), Ромни, Сумщина — 14 жовтня 1960, Ленінград) — російський і радянський фізик, організатор науки, знаний як «батько радянської фізики», академік (1920), віце-президент АН СРСР (19261929; 19421945), творець наукової школи, що дала багатьох видатних радянських фізиків, таких як А. Александров, Я. Дорфман, П. Капіца, І. Кікоїн, І. Курчатов, М. Семенов, Я. Френкель та інших. Член ВАСГНІЛ від 1956 року. Член-кореспондент Геттінгенської (1924) та Берлінської академій наук (1928), Американської академії наук та мистецтв у Бостоні (1958), почесний доктор Каліфорнійського університету (1928), Сорбонни (1945), почесний член Французкого, Британського, Китайського фізичних товариств[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився 29 жовтня 1880 року в Ромнах на Сумщині. Середню освіту здобув у реальному училищі повітового міста Полтавської губернії Ромни у 18891897 роках, де приятелював зі Степаном Тимошенком.

Навчався в Петербурзькому технологічному університеті у 1897–1902 роках.

Стажувався в Мюнхені в лабораторії Вільгельма Рентгена (19021906). 1905 року там же отримав ступінь доктора філософії[1].

У 1913 захистив магістерську, а у 1915 році — докторську дисертації. 19131915 — професор фізики в Петроградському політехнічному інституті, Гірничому інституті, університеті та інших вузах. Наукові пошуки А. Ф. Йоффе були направлені на експериментальне підтвердження квантування електричного заряду.

1918 — вчений створив фізико-технічний відділ в Рентгенологічному та радіологічному інституті (пізніше Фізико-технічний інститут). У 1919 році створює фізико-механічний факультет у Політехнічному інституті. У 1921 році створює Фізико-технічний інститут. У 1932 році створює Фізико-агрономічний інститут. Ініціював створення фізико-технічних інститутів у багатьох промислових центрах СРСР, зокрема у Харкові та Дніпропетровську[1].

Під час німецько-радянської війни 1941–1945 років працював у Казані (Татарстан), очолював Військово-морську та Військово-інженерну комісії. В ході повоєнної кампанії проти космополітів 1949–1953 років був звільнений з посади директора Фізико-технічного інституту. У 1952–1955 роках очолював Лабораторію напівпровідників АН СРСР, а від 1955 року — Інститут напівпровідників АН СРСР[1].

Помер 14 жовтня 1960 у місті Ленінград. Похований там же.

Наукова школа[ред.ред. код]

Особливою турботою А. Ф. Йоффе була наукова молодь. Його називали «батьком радянської фізики», «татом Йоффе». Створив наукову школу, яку можна з повним правом порівнювати з школами Ернеста Резерфорда (Кембридж, Велика Британія) та Макса Борна (Геттінген, Німеччина).

Абрам Йоффе мав визначальний вплив на становлення фізиків: Петра Капіци, Миколи Семенова, Юлія Харитона, Ігоря Курчатова, Аантолія Александрова, Я. Френкеля, Анатолія Самойловича.

Основні праці[ред.ред. код]

Основні наукові досягнення пов'язані з вивченням електричних, фотоелектричних та механічних властивостей кристалів. Він був одним з перших, хто почав досліджувати напівпровідники. Висунув гіпотезу про те, що напівпровідники можуть забезпечити ефективне трансформування енергії випромінювання в електричну енергію (за цим принципом працюють так звані «сонячні батареї»)[1].

  • Фізика кристалів, 1929.
  • Загальні уявлення сучасної фізики, 1949.
  • Фізика напівпровідників, 1957.

Нагороди і почесні звання[ред.ред. код]

Марка, яку випустили до сторіччя з дня народження Абрама Федоровича Йоффе

Пам'ять[ред.ред. код]

  • На честь А. Ф. Йоффе було названо кратер Йоффе на Місяці.
  • На його честь також названо астероїд 5222 Йоффе[2].
  • Його ім'я присвоєне наукво-дослідницькому суднові «Академік Йоффе».
  • У листопаді 1960 року ім'я А. Ф. Йоффе присвоєно Фізико-технічному інституту АН СРСР. У 1964 році перед будівлею ФТІ встановлено пам'ятник вченому, а у великій актовій залі — погруддя.
  • Ім'ям А. Ф. Йоффе названо вулицю в одному з районів Берліна — Адлерсхофі (нім. Abram-Joffe Straße).
  • 30 жовтня 2001 року площі між головними корпусами Фізико-технічного інституту ім. А. Ф. Йоффе та Політехнічного університету, від якої бере початок вулиця Курчатова, присвоєно назву «Площа академіка Йоффе»

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Йоффе Абрам Федорович // Енциклопедія історії України: Том 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: Видавництво «Наукова думка», 2005. — 672 с.: іл.
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Кикоин И. К., Соминский М. С. Абрам Федорович Иоффе (К восьмидесятилетию со дня рождения). «Успехи физических наук», 1960, Том 72, выпуск 2.
  • (рос.) Соминский М. С. Абрам Федорович Иоффе. М.-Л., 1964.
  • (рос.) Абрам Федорович Иоффе (1880–1960). М., 1981.
  • Абліцов В. Г. «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Посилання[ред.ред. код]