Семенов Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Семенов Микола Миколайович
KustodiyevSemenov Kapitsa.JPG
Семенов (праворуч) і Капіца (ліворуч), портрет роботи Кустодієва,1921
Народився 3 (15) квітня 1896(1896-04-15)
Саратов
Помер 25 вересня 1986(1986-09-25) (90 років)
Москва
Місце проживання Ленінград, Москва
Громадянство СРСР СРСР
Національність Росіянин
Галузь наукових інтересів фізична хімія
Заклад Інститут хімічної фізики
Alma mater Петербурзький університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь академік АН СРСР
Науковий керівник А. Ф. Йоффе
Відомі учні Я. Б. Зельдович, В. М. Кондратьєв, Ю. Б. Харитон, М. М. Емануель
Відомий завдяки: дослідження природи хімічних реакцій
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1956)
Nobel prize medal.svg

Мико́ла Микола́йович Семе́нов (рос. Никола́й Никола́евич Семёнов; 3 (15) квітня 1896(18960415), Саратов — 25 вересня 1986, Москва) — радянський хіміко-фізик, один з основоположників хімічної фізики, академік АН СРСР (1932; член-кореспондент з 1929), єдиний радянський лауреат Нобелівської премії з хімії (отримав в 1956 році спільно із Сирілом Гіншелвудом).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 3 (15) квітня 1896 в Саратові. У 1913 закінчив Самарське реальне училище, поступив на фізичний факультет Петербурзького університету. З 1914 почав займатися науковою роботою під керівництвом А. Ф. Йоффе. У 1917 закінчив університет, в 19181920 працював асистентом в університеті Томська і Томському технологічному інституті, в 1920 на запрошення Державного фізико-технічного і рентгенологічного інституту переїхав до Петрограду. У 1920–1931 — завідувач лабораторією, в 1921–1928 — заступник директора Ленінградського фізико-технічного інституту. У 1931 Семенов очолив Інститут хімічної фізики, організований на базі його лабораторії, і залишався його директором до кінця життя.

З 1945 Семенов — завідувач кафедрою хімічної кінетики в МДУ. Творець наукової школи, серед його учнів — Я. Б. Зельдович, В. М. Кондратьєв, Ю. Б. Харитон, М. М. Емануель і багато інших. Вибраний членом багатьох іноземних академій і товариств, почесним доктором ряду зарубіжних університетів.

Перші роботи Семенова присвячені іонізації атомів і молекул, процесам конденсації і абсорбції, електриці і електротехніці. У 1921 Семенов (спільно з П. Л. Капіцею) запропонував схему досліду з дії магнітного поля на пучок магнітних частинок (відомий як дослід Штерна — Герлаха). З 1926 інтереси ученого зосередилися на кінетиці газофазних реакцій, процесах горіння і вибуху. У 1928 Семенов сформулював теорію т.зв. ланцюгових хімічних реакцій, а в подальші роки — загальну теорію розгалужених, вироджено-розгалужених і нерозгалужених ланцюгових реакцій. У її основі лежало уявлення про те, що активна частинка (атом, радикал, збуджена молекула) реакційної суміші може вступати в реакцію, продуктами якої є вже дві активні частинки і так далі по ланцюжку. За ці роботи Семенов був удостоєний в 1956 Нобелівської премії з хімії (спільно з англійським хіміком С.Хиншельвудом). У 1963 учений відкрив ланцюгові реакції з енергетичним розгалуженням. Ідеї Семенова знайшли застосування в науці про реакції полімеризації і в промисловому виробництві полімерів, при дослідженні металокомплексного каталізу, у вивченні каталітичних процесів в біологічних системах.

У 1928 Семенов сформулював критичні умови теплового вибуху, під його керівництвом були виконані дослідження із застосування теорії горіння до практичних проблем вибухових процесів. Ці роботи успішно продовжують зараз учні Семенова в Інституті хімічної фізики РАН в Черноголовці (під Москвою), в Інституті хімічної кінетики і горіння і Інституті каталізу Сибірського відділення РАН.

Навіть останні роки життя Семенов, за словами його колег, залишався ентузіастом науки, творчою особою, яку відрізняла енергія, що била через край. Він був високий і худорлявий, любив полювати і працювати в саду, захоплювався архітектурою. Семенов і Наталія Миколаївна Бурцева, на якій він одружувався в 1924 р., жили в Москві, де вона викладала співи. У подружжя народилося двоє дітей: син і дочка. Семенов помер 25 вересня 1986 р. у віці 90 років.

За роботу зі створення теорії ланцюгових реакцій Семенов в 1941 р. був удостоєний радянської урядової нагороди — Сталінської премії. Серед інших його нагород — орден Леніна, орден Трудового Червоного Прапора, золота медаль імені Ломоносова Академії наук СРСР. Володар почесних ступенів ряду європейських університетів, Семенов був вибраний почесним членом Лондонського королівського товариства. В Академії наук СРСР учений займав велике число офіційних посад. Крім того, він був вибраний членом академій багатьох інших країн, включаючи США.

Основні праці[ред.ред. код]

  • Н. Н. Семенов. Современное учение о скорости газовых химических реакций. М.; Л.: Госиздат, 1929.
  • Н. Н. Семенов. Цепные реакции. Л.: ОНТИ, 1934; 2-е изд. М.: Наука, 1986.
  • Н. Н. Семенов. О некоторых проблемах химической кинетики и реакционной способности. М.: Изд-во АН СССР, 1958.
  • Н. Н. Семенов. Основные проблемы химической кинетики. М.: Изд-во АН СССР, 1959.
  • Н. Н. Семенов. Химическая физика. М.: Знание, 1978.
  • Н. Н. Семенов. Наука и общество. Статьи и речи. М.: Наука, 1981.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Сб. Химическая кинетика и цепные реакции. К 70-летию академика Н. Н. Семенова. М.: Наука, 1966.
  • Николай Николаевич Семенов / сост. Н. М. Эмануэль. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1946 (Материалы к библиографии ученых СССР. Сер. хим. наук; Вып. 3); 2-е изд., 1966 (Вып. 38); 3-е изд., 1990 (Вып. 84).
  • Воспоминания об академике Николае Николаевиче Семенове / отв. ред. А. Е. Шилов. М.: Наука, 1993.
  • В. И. Вардугин. Тайна огня: Повесть о Н. Н. Семенове. Саратов: Приволжское книжное издательство, 1986.
  • Г. Б. Сергеев. К столетию со дня рождения великого естествоиспытателя ХХ в. академика Н. Н. Семенова. * Вестник МГУ. Сер.2. Химия, 1996, т.37, № 3, с.298.
  • Об Н. Н. Семенове имеются также сотни публикаций в различных изданиях, например: Успехи физических наук, 1986, т.148, № 1, с.729; Химия и жизнь, 1966, № 4, с.30; 1970,№ 10, с.44; 1974, № 6, с.33; 1976, № 9, с.20 и др.

Посилання[ред.ред. код]