Кенгурові

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кенгурові
Кенгуру гігантський (Macropus giganteus)
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хребетні (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Сумчасті (Marsupialia)
Ряд: Кускусоподібні (Phalangeriformes)
Підряд: Кенгуровиді (Macropodiformes)
Надродина: Кенгуруваті (Macropodoidea)
Родина: Кенгурові (Macropodidae)
(Gray, 1821)
Типовий рід
Macropus
Shaw, 1790
Роди
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 179922
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Macropodidae

Кенгурові (Macropodidae)родина ссавців з когорти сумчастих (Marsupialia). Це найбільша сучасна, себто не вимерла, родина ряду Кускусоподібних, що налічує 11 родів та 67 описаних сучасних видів (з них 4 вимерлих). Різні представники родини заселяють усю територію Австралії, Нової Гвінеї і Тасманії та багатьох сусідніх островів.

Поширення[ред.ред. код]

Кенгурові поширені в Австралії, Тасманії, Новій Гвінеї та деяких сусідніх індонезійських островах. 6 родин кенгурових живуть виключно у Австралії: Wallabia, Setonix, Petrogale, Onychogalea, Lagorchestes, Lagostrophus. Кенгуру (Macropus) теж переважно мешканці зеленого континенту, бо тільки один вид Macropus agilis живе не лише тут, але й на півдні Нової Гвінеї. Падемелони (Thylogale) та деревні кенгуру (Dendrolagus) поширені як у Австралії так і в Новій Гвінеї, а роди Dorcopsis та Dorcopsulus виключно у Новій Гвінеї та деяких індонезійських островах, а в Австралії не зустрічаються. Окрім природного ареалу кенгурові були інтродуковані в інші країни і зараз окремі види живуть у Новій Зеландії, на Гаваях і навіть у Британії та Німеччині[1].

Кенгурові освоїли майже усі види ландшафтів, що зустрічаються у Австралії та Новій Гвінеї від сухих та спекотних пустель до вологих лісів та прохолодних альпійських луків. Нерідко в одній місцевості живе одразу кілька видів кенгурових, часто різних родів, а у вологих лісах уздовж Великого Вододільного хребта в одній місцині зустрічається до 12 різних видів.

Різні роди кенгурових освоїли різні середовища. Представники таких родів як Dorcopsis, Dorcopsulus та деревні кенгуру живуть лише у дощових лісах півночі Австралії та Нової Гвінеї. Падемелони теж надають перевагуволоним лісам, однак менш вибагливі і поширені від Нової Гвінеї до Тасманії. Гірські кенгуру (Petrogale) живуть у найрізноманітнішому кліматі, і в посушливому, і у вологому тропічному, але завжди їх ареали прив’язані до кам’янистих схилів, розсипів валунів, скелястих виступів тощо. А от види родів Lagorchestes та Onychogalea без прив’язки до специфічного ландшафту живуть як у напівпустелях, так і в степах, скребі чи вологій саванні. Найуніверсальнішим є рід Macropus представники якого живуть практично скрізь, де відома ця родина.

Характерні риси[ред.ред. код]

Хоча кенгурові живуть у різних середовищах і ведуть різний спосіб життя – відповідно суттєво розрізняються будовою тіла та зовнішнім виглядом, однак в цілому для представників родини характерні певні схожі риси.

Macropodidae в перекладі з латини означае «великі ногі» - найхарактернішою рисою усіх представників родини є сильно розвинуті задні ноги. Саме довгим та дуже розвинутим ногам кенгурові зобов’язані своєму характерному способу пересування – стрибкам на задніх лапах. Хоча подібний спосіб руху трапляється і серед плацентарних, наприклад тушканових, але кенгурові є найбільшими серед сучасних ссавців та й тварин узагалі, що скачуть на задніх лапах. Іншими характерними ознаками родини є довгий хвіст та настовбурчені вуха. Ці риси притаманні усім кенгуровим.

На противагу заднім кінцівкам передні в більшості кенгурових розвинуті слабко. У власне кенгуру вони настільки слабкі, що коли тварина «ходить» себто пересувається не стрибками[2], то змушена опиратися окрім передніх лап іще й на хвіст як на п’яту кінцівку аби пересунути задні лапи. Виключенням є родина деревних кенгуру – ця наземна група повернулася[3] до життя на деревах і задля лазіння на деревах в них відродилися добре розвинуті передні кінцівки.

Для родини характерна значна розмірна різноманітність. Найменшими є представники підродини Lagorchestes які мають заледве 29 сантиметрів довжини тіла і важать до півтора кілограма, з іншого боку самці таких великі види як сірий та великий рудий кенгуру нерідко досягають довжини понад 2 метри та ваги 70-80 кілограмів чи навіть більше.

Усі представники родини вкриті хутром, яке однак в різних видів суттєво відрізняється забарвленням та структурою. Для родини характерна велика різноманітність відтінків у проміжку від піщано-рудого до чорного. Нерідкі смуги на спині, плечах, стегнах, в деяких видів лінії чи плями навколо очей. В деяких видів деревних кенгуру та валабі трапляються смуги на хвості.

Для кенгурових характерні відносно довгі та тонкі шиї. Сумки у всіх видів відкриваються вперед.

Зубна формула: I 3/1, C 1-0/0, P 2/2, M 4/4 = 32-34.[4]

Систематика[ред.ред. код]

Смугастий валабі-заєць, єдиний представник окремої підродини серед кенгурових
Ця схожа на ведмедика тварина — Dendrolagus goodfellowi один з видів деревних кенгурів, внаслідок життя на деревах у цього роду кенгурових знову розвинулися передні кінцівки
Dorcopsis luctuosa — представник роду доркопсісів
Lagorchestes conspicillatus — представник роду Lagorchestes
Кенгуру гігантський — представник типового роду родини кенгурових з малям у сумці
Кігтехвостий валабі, Onychogalea unguifera
Двійко гірських кенгуру виду Petrogale mareeba
Ця тварина — квока, єдина представниця свого роду
Падемелон червоношиїй — представник роду падемелонів
Валабі двоколірний — представник роду валабі

Родину Кенгурових (Macropodidae) як окремий таксон вперше встановив Грей 1821 року[5]. Надалі систематика родини переглянута Тейтом 1948 року.

Типовий рід[ред.ред. код]

Типовий рід родини — Macropus Shaw, 1790, якого донедавна називали "Кенгуру", проте з 2012 року застосування цієї назви обмежили невеликою групою найбільш великорозмірних представників цього роду і родини загалом. Ця точка зору не є прийнятою у науковій літературі, проте вважається компромісом для узгодження обшарів застосування назви "кенгуру" у різних мовних версіях вікіпедії, зокрема англійській.

У зоологічному словнику О. П. Маркевича й К. Татарка (1983: с. 183, 396) фіксовано однозначну відповідність назв "Macropus" (лат.) = "кенгуру" (укр.)[6].

Підродини і їхній обсяг[ред.ред. код]

Родина кенгурових налічує 11 сучасних родів, які вміщують 67 видів. Родину поділяють на дві сучасні підродини: Lagostrophinae та Macropodinae. Колись "успішна" підродина Sthenurinae, яка ще в плейстоцені налічувала щонайменше 20 видів[7], у сучасній фауні не відома (всі її представники вимерли). З усіх представників підродини Lagostrophinae до нашого часу дожив лише один вид – смугастий валабі-заєць. Усі інші 61 вид кенгурових, відомих у складі сучасної фауни, представляють 10 родів підродини Macropodinae.

Родина Macropodidae[8]

підродина † Sthenurinae[9][ред.ред. код]

підродина Lagostrophinae[10][ред.ред. код]

    • рід Валабі-заєць (Lagostrophus) (1 вид, сучасний)
    • рід Troposodon (5 видів, всі вимерлі)

підродина Macropodinae[ред.ред. код]

Поведінка[ред.ред. код]

Загалом поведінка кенгурових як типових травоїдних схожа з поведінкою бикових чи оленевих відповідних розмірів. Зазвичай невеликі спеціалізовані травоїдні тримаються поодинці, а великі неспеціалізовані (генералісти) навпаки тримаються групами. Хоча в цілому кускусоподібні є малосоціальними тваринами, але деякі великі види кенгурових часом утворюють на зручних пасовиськах стада у півсотні чи навіть більше голів. Хоча в середині таких груп і спостерігається певне соціальне життя, але в цілому вони не мають чіткої організації, ієрархії тощо і є випадковими тимчасовими об’єднаннями.

Кенгурові не утворюють постійних сімейних груп, тож самцям кожного разу доводиться змагатися між собою за право злучитися з самицями. Зазвичай більші шанси мають особини з вищим статусом який у крупних та середніх видів пов’язаний перш за все з розмірами. Наслідком цього є значний статевий диморфізм багатьох видів – наприклад в рудих кенгуру самиці рідко бувають важчі за 30 кілограмів у той час як звичайна вага самців біля 85 кілограмів. Ієрархія самців у кенгурових річ вкрай непостійна, тож вони регулярно б’ються, аби встановити свій статус щодо одне одного. Особливо це характерно для великих видів зі значним статевим диморфізмом. Роль бійок настільки значна, що, як вважається, кращий розвиток передніх кінцівок у самців порівняно із самицями деяких кенгурових пояснюється саме тим, що вони використовуються в подібних боях[12].

Великі види кенгурових – денні тварини, але піки їх активності припадають на ранок та вечір. Серед малих видів багато нічних тварин – таким чином вони ховаються від хижаків, або ж вберігаються від денної спеки. Дрібні кенгурові переважно солітарні тварини, які уникають ворогів ховаючись від них, серед більших чимало утворюють стада, бо кількість до певної міри гарантує безпеку, адже хижаку значно важке наблизитися непоміченим до групи тварин аніж до однієї.

Харчування[ред.ред. код]

Кенгурові переважно травоїдні хоча деякі дрібні види всеїдні. В цілому дрібні види більше спеціалізовані і тяжіють до більш калорійної їжі як то фрукти, насіння, гриби, безхребетні в той час як крупні види в основному універсальні травоїдні, що харчуються найрізноманітнішими рослинами. Збільшений шлунок кенгурових допомагає їм перетравлювати різноманітні низькокалорійні корми як то листя чи траву.

Розмноження[ред.ред. код]

Кенгурові не утворюють постійний пар чи гаремних груп. В кенгуру, валабі та деревних кенгуру вік статевої зрілості прямо корелює з розмірами. У великих видів самиці досягають статевої зрілості на 2-3 році життя, а в деяких малих видів вже на 4-5 місяць після того як покинуть матір. Зазвичай самці досягають статевої зрілості пізніше за самиць.

У великих видів кенгурових яскраво виражений статевий диморфізм, часом самці в 2-3 більші за самиць. Розмір самців прямо впливає на їх статус, тож найкрупніші запліднюють більшість самок. У невеликих видів кенгурових статевий диморфізм незначний і дорослі особини обох статей мають співставні розміри.

У всіх кенгурових народжується лише одне маля. В більшості видів спостерігається явище так званої ембріональної діапаузи[13] коли розвиток ембріону зупиняється на певній стадії, аж доки попереднє дитинча не звільнить місце у сумці наступному. Завдяки ембріональні діапаузі скорочується, часом до одного дня, проміжок між народженнями. Вона дозволяє гнучкіше реагувати на зміну умов існування чи загибель молодняку. Більшість кенгурових розмножується цілорічно, хоча деякі види мають сезонні періоди розмноження.

Як і в решти сумчастих у кенгурових дитинчата народжуються дуже маленькими – лише 5-15 міліметрів завдовжки з недорозвиненими задніми кінцівками, хвостом та очами. Однак передні кінцівки у немовлят розвинуті і саме завдяки ним вони добираються від родових шляхів до сумки де міцно вчіплюється у материнський сосок. Період вигодовування в сумці в залежності від виду триває 180-320 днів. Навіть підрісши та покинувши сумку дитинчата певний час продовжують підгодовуватися материнським молоком. Цей період досить тривалий у великих видів, а в деяких дрібних кенгурових його практично немає.

Сучасний стан[ред.ред. код]

З 62 сучасних видів кенгурових 4 вже вимерли, один на межі зникнення, 7 видів знаходяться під загрозою, 18 уразливі чи близькі до загрозливого стану. В гіршому стані знаходяться дрібні види з посушливих регіонів, саме такими були 3 з 4 вимерлих. Головною загрозою для них є скорочення середовища існування, конкуренція з інтродукованими травоїдними, як дикими – кролями чи верблюдами, так і домашньою худобою, перш за все вівцями, не меншу загрозу становлять інтродуковані хижаки – коти та лисиці. У вологому кліматі Нової Гвінеї головною загрозою для кенгурових є втрата середовища існування через вирубку лісів на деревину та під поля. Однак великі види за останні сторіччя постраждали від людського впливу значно менше за дрібні, хоча зазвичай буває навпаки. Більше того такі види як кенгуру рудий, кенгуру гігантський, західний сірий кенгуру та звичайний валару з приходом європейців значно розшили свій ареал та збільшили чисельність внаслідок розчищення територій від лісу та кущів у вологих місцевостях та влаштування водопоїв для худоби у посушливих.

Вжиток[ред.ред. код]

Кенгурові здавна мали неабияке значення для людей. У Австралії усілякі кенгури зображенні на наскельних малюнках яким 20 тисяч років. Взагалі після винищення австралійської мегафауни саме кенгурові стали основним об’єктом полювання тубільців, що відобразилося не лише на їх господарстві, але й фольклорі. Важливу роль відігравали кенгурові й для перших поселенців – саме полювання на різноманітних дрібних валабі попервах було головним джерелом м’яса. Пізніше однак внаслідок розведення домашньої худоби значення полювання на кенгурових зменшилося.

Шкіра в кенгурових неміцна, але еластична і в багатьох видів має добре хутро, то ж в середині XIX століття помітну роль відігравала торгівля нею.

Не втратили кенгурові економічного значення й досі, оскільки дозволене полювання на багато розповсюджених видів, особливо на найкрупніші як то руді та гігантські кенгури, звичайних валлару тощо. Зараз щороку впольовується від 2 до 4 мільйонів тварин цих видів. Оскільки полювання добре регулюється, а чисельність популяцій цих тварин дуже велика, то ніякої шкоди цим не завдається. Обсяги полювання настільки значні, що м’ясо кенгуру навіть експортується в інші країни. Взагалі великі види кенгурових настільки поширені, що часто є конкурентами домашньої худоби на пасовищах. Тобто є шкідниками сільського гоподарства.

Кенгурові є символом Австралії і їх зображення широко використовується на емблемах, гербах, печатках тощо як приватних компаній так і окремих громад та громадських організацій.

Примітки[ред.ред. код]

  1. several species have been introduced into other regions of the world, including Britain, Germany, Hawaii, and New Zealand Grzimek's Animal Life Encyclopedia, 2nd edition, 2003, Mammals II (том 13), с. 85
  2. Ходити у прямому значенні цього слова, тобто пересуватися переставляючи по черзі кінцівки одного поясу кенгуру не вміють.
  3. Повернулася, бо кенгурові хоч і розвинулися як наземні тварини, але у свою чергу походять від деревних. Докладніше дивіться статтю Кускусоподібні.
  4. Terry A. Vaughan, James M. Ryan, Nicholas J. Czaplewski Mammalogy. — Jones & Bartlett Learning, 2011. — С. 106. — ISBN 0763762997.
  5. J. E. Gray. 1821. On the natural arrangement of vertebrose animals. The London Medical Repository Monthly Journal and Review 15:296-310
  6. Маркевич А. П., Татарко К. И. Русско-украинско-латинский зоологический словарь. Терминология и номенклатура. - Киев: Наукова думка, 1983. - 412 с.
  7. Sthenurinae was a successful group during the Pleistocene when it had at least 20 species Grzimek's Animal Life Encyclopedia, 2nd edition, 2003, Mammals II (том 13), с. 83
  8. Систематика за деякими виключеннями узята за Mammal Species of the World
  9. Gavin J. Prideaux Systematics and evolution of the sthenurine kangaroo. — 0520098455, 2004. — С. 122. — ISBN 0520098455.
  10. Prideaux & Warburton An osteology-based appraisal of the phylogeny and evolution of kangaroos and wallabies (Macropodidae: Marsupialia) — Zoological Journal of the Linnean Society, Volume 159, Issue 4, pages 954—987, August 2010
  11. В даному випадку валабі — назва роду, а не загальний термін що використовується дл багатьох різних видів тварин
  12. Це так званий "кенгуровий бокс", при якому тварини стоять одна навпроти одної, витягнувшись на увесь зріст і спираючись на хвоста, а б’ються передніми лапами.
  13. Детальніше дивіться статтю Кускусоподібні

Джерела[ред.ред. код]

  • Grzimek's Animal Life Encyclopedia, 2nd edition, 2003, Mammals II (том 13), с. 83-90
  • Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed), Johns Hopkins University Press, 2,142 pp

Посилання[ред.ред. код]