Кенінґ
Кенінґ (ісл. kenningar від «kenna» знати, відати, натякати) — поетичний прийом, що замінював звичайне зрозуміле слово красивою метафорою. Характерний для поезії скальдів, а також для англосаксонської та кельтської поезії. В «Молодшій Едді» кенінґи разом з хейті є головними стилістичними засобами, саме тут вперше вводяться ці поняття.
Зміст |
Приклади [ред.]
Кенінґ складається, як мінімум, з двох іменників. Існують також надзвичайно складні багаторівневі кенінґи, є й такі, що утворюють словосполучення. Слід зазначити, що метод кенінґів застосовувався і класиками і сучасними авторами.
Класичні (скандинавські) кенінґи [ред.]
| дах кита | море |
| земля лебедя | |
| шлях вітрил | |
| ланцюг островів | |
| поле вікінга | |
| асамблея мечів | битва |
| ураган мечів | |
| політ списів | |
| пісня списів | |
| свято орлів | |
| жеребець хвилі | корабель |
| плуг моря | |
| кінь пірата | |
| насолода круків | воїн |
| фарбувальник крукового дзьоба | |
| дерево шолома |
Сучасні кенінґи [ред.]
Яскравим прикладом сучасного кенінґа можна вважати вислів «залізний кінь», що в СРСР асоціювався з трактором, а сьогодні переважно з будь-яким транспортним засобом.
Посилання [ред.]
Література [ред.]
Борхес Х.Л. Переклад з ісп./Шовкун В.Й. Борщевський С.Ю. Алеф: Прозові твори. — Фоліо. — С. 572. — ISBN 978-966-03-4422-8
