Фафнір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фафнір, який оберігає золото

Фафнір або Фафні (давньоісл. Fáfnir) — персонаж скандинавської міфології, син чарівника Грейдмара, брат Отра та Реґіна, який з часом набув вигляду дракона. Згадується в «Старшій Едді», «Молодшій Едді», «Сазі про Вьольсунґів», також з'являється в опері Ріхарда Ваґнера «Перстень Нібелунга».

Історія Фафніра[ред.ред. код]

Про свого батька Греймдара та його синів Реґін розповів молодому Сіґурдові-Зіґфріду), аби змусити його вбити свого брата Фафніра.[1] У величного чародія Грейдмара було три сини: Отр, Фафнір та Реґін. Фафнір був «від усіх найбільшим, від усіх найзлішим».[2] Одного разу Отр плавав у водоспаді Андварафорс під виглядом видри, упіймав рибу й виплив на берег, де почав її їсти. В цей час його побачив Локі, який подорожував разом з Одіном та Гьоніром, й убив його каменем. По тому троє асів попросили в Грейдмара ночівлі. Грейдмара та його сини, дізнавшися про вбивство Отра, схопили та зв'язали асів, запропонувавши їм виплатити виру, яка мала полягати в тому, що вони мали засипати шкіру Отра золотом ззовні та зсередини. Локі здобув золото в карлика Андварі, який жив у Андварафорсі під виглядом щуки, й відібрав у нього перстень, на який карлик наклав прокляття. Аси сповнили шкіру видри зсередини й засипали її ззовні, крім однієї волосини з вусів, яку Одін прикрив проклятим перснем. Фафнір та Реґін витребували власну частку викупу в свого батька й через те, що Грейдмар відмовився їм давати будь-що, Фафнір прошив його мечем, поки той спав[3]. За іншою версією він зробив це разом з Реґіном[4] Реґін вимагав, аби Фафнір розподілив золото з ним навпіл, але той відмовився, погрожуючи братові смертю. По тому він переніс все золото на Ґнітагейд-поле, взяв меч Гротті, вдягнув Страхітливий Шолом й, набравши вигляду Змія, влігся на золоті.

Вбивство Фафніра[ред.ред. код]

Реґін, який став вихователем молодого Сіґурда, став намовляти його вбити Фафніра та забрати золото. Для боротьби з Фафніром він викував Сіґурдові меч Ґрам. Реґін порадив героєві викопати яму, аби, коли дракон повзтиме на водопій, вразити його знизу. Він сподівався, що Сіґурд уб'є Фафніра, але сам втопиться в крові Змія, й тоді все золото дістанеться йому. Тоді Сіґурдові з'явився старий[5] й порадив героєві копати ще одне заглиблення для крові.[6] Коли Фафнір, вивергаючи отруту, проповзав над ямою, Сіґурд увігнав меч Змієві під ліву ключицю по саму ручку.[6] Смертельно поранений Фафнір спитав ім'я свого вбивці, Сіґур спочатку приховав його, але потім відкрився.[7] Фафнір передбачив Сіґурдові смерть, якщо він візьме скарб: «Золото дзвінке/Скарб-вогонь червоний/Загубить тебе»[8], й попереджає його про затію Реґіна, який хотів вбити героя. Реґін, який підійшов пізніше, вирізав мечем Ріділем серце дракона. Серце Фафніра, як виявилося, володіло чудодійними властивостями: з'ївши його, Сіґурд став розуміти мову тварин та птахів.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Реґін, намовляючи Сіґурда на вбивство Фафніра, каже, що «зріст його — як у Зміїв степових, й про нього більше кажуть, ніж він насправді є».[9] Коли Сіґурд прийшов на Ґнітагейд-поле, до сховку дракона, він бачить, що той набагато більший, аніж йому розповідав Реґін: "Тоді промовив Сіґурд: «Сказав ти, Реґіне, що дракон цей не більший від степового Змія, а мені видається, що сліди в нього величезні».[10] Камінь біля води, на якому зазвичай лежав Фафнір, був у довжину тридцять ліктів.[6] Коли він повз на водопій, з його пащі бризкала отрута; вражений Сіґурдом, він «став бити головою та хвостом, руйнуючи все, що під удар потрапляло».

Фафнір в німецькому епосі[ред.ред. код]

Вбивство Зіґфрідом дракона присутнє й у німецьких переказах. В "Пісні про Нібелунгів "згадується про битву з драконом, хоча ім'я Фафніра не називається: «Можу я [Гаґен] й інше повідать про нього. /Він власним мечем зарізав дракона, / В крові його мився і став невразливим. / Від того — як бий його, він буде цілим.»[11] У пізньосередньовічній (XVI століття) «Дивовижній повісті про рогового Зіґфріда», в якій фольклорні перекази про Зіґфріда було перероблено в дусі лицарського роману, оповідається про боротьбу Зіґфріда з драконом, який викрав красуню Флоріґунду (Крімгільд). До того ж, драконом цим є людина, яка набрала вигляду дракона (як й Фафнір), — дракон каже викраденій Флоріґунді: «Тобі нема чому горювати, а тим більше соромитися мене, адже за п'ять років, рахуючи від сьогодні, я знову стану людиною, тож ти маєш провести зі мною ще п'ять років та один день…»[12] З іншої сторони, в «Дивовижній історії…» присутні два епізоди боротьби героя з драконом. В першому випадкові коваль, в якого Зіґфрід перебуває на вихованні (див. Реґін в скандинавському варіанті), хоче позбутися героя й відсилає його до лісу, де живе дракон, нібито за вугіллям. Зіґфрід, зустрівшися з драконом, кидає в нього дерево, в гілках якого той заплутується, тоді він збирає дитинчат дракона й спалює їх разом з ним. Сало чудовиськ розтоплюється й Зіґфрід занурився у нього, після чого його шкіра стала невразливою.[12]

Фафнір в опері «Перстень Нібелунга»[ред.ред. код]

В тетралогії Ріхарда Ваґнера Фафнір постає карликом, братом Фазольта, який пізніше набирає вигляду дракона для охорони Золота Рейну, якого вбиває Зіґфрід.

Фафнір в літературі[ред.ред. код]

  • Фафніром звуть доброго дракона з ірреального світу в романі Юлії Вознесенської «Шлях Кассандри, або Пригоди з макаронами».
  • В серії романів Сєрґєя Лукьянєнка «Нічна варта», в книзі «Денна варта», Фафнір змальовується, як величний темний маг минулого, вбитий Сіґурдом в його темному вигляді дракона.

Фафнір в кіно[ред.ред. код]

  • «Перстень Нібелунгів» — фільм 2004 року, знятий за мотивами «Пісні про Нібелунгів». Фафнір з'являється в першій частині фільму в якості дракону.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Старша Едда», «Мова Реґіна»; «Сага про Вьольсунґів», глава XlV
  2. «Сага про Вьольсунгів», глава 14
  3. «Старша Едда», «Сага про Вьольсунґів»
  4. «Молодша Едда»
  5. Згідно з іншими епізодами «Саги про Вьольсунґів», це був Одін.
  6. а б в «Сага про Вьольсунґів», глава 18.
  7. «Старша Едда», «Мова Фафніра»
  8. «Сага про Вьольсунґів», глава 18. Тут і далі — переклад Ілька Біленко-Шумахера (якщо іншого не зазначено).
  9. «Сага про Вьольсунґів», глава 13
  10. «Сага про Вьольсунґів», глава 18
  11. «Пісня про Нібелунгів», Авентюра 3, прим. Ю. Б. Корнєєв.
  12. а б «Пісня про Нібелунгів» //«Дивовижна повість про рогового Зіґфріда», Л.: Наука, 1972.