Міжнародний фонетичний алфавіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Міжнаро́дний фонети́чний алфаві́т (фр. Alphabet Phonétique International, англ. International Phonetic Alphabet) — система знаків для запису транскрипції — фонетичного відображення особливостей творення звуків з усіх мов світу на основі латинського алфавіту. Розроблена і підтримується Міжнародною фонетичною асоціацією.[1] МФА використовується викладачами іноземних мов і студентами, лінгвістами, логопедами, співаками, акторами, лексикографами і перекладачами.[2][3]

МФА розроблений для відображення лише тих якостей мовлення, які є розпізнавальними в усному мовленні: фонеми, інтонація, поділ слів і складів.[1] Для передачі ж додаткових особливостей мови, таких як скрип зубів, шепелявість, звуки, викликані розщепленням піднебіння, використовується додатковий набір символів — розширення МФА.[2]

Іноді символи алфавіту додаються, видаляються або модифікуються Міжнародною фонетичною асоціацією. Станом на 2008 рік у МФА визначено 107 окремих букв, 52 діакритичних знаки і 4 знаки просодії.

Історія[ред.ред. код]

У 1886 році група французьких і британських викладачів мов на чолі з французьким лінгвістом Полем Пассі утворила організацію, яка з 1897 року стала відома як Міжнародна фонетична асоціація (фр. Association phonétique internationale).[4] Початковий алфавіт був заснований на запропонованій для англійської мови реформі орфографії, відомої як Romic alphabet, але, щоб зробити його придатним для інших мов, значення символів могли змінюватися від мови до мови.[5] Наприклад, звук [ʃ] (ш) в англійській мові зображувався буквою «c», а у французькій — буквою «x».[4] Проте, в 1888 році алфавіт привели до однакового для різних мов виду, тим самим поклавши основу для всіх наступних виправлень.[4][6]

З моменту створення МФА зазнав декілька переробок. Після значних змін в 1900 і 1932 МФА залишався незмінним до Кільського з'їзду 1989 року. У 1993 році було зроблено незначне виправлення — додані чотири голосних середнього ряду середнього піднесення[2] і скасовані символи глухих імплозивних приголосних.[7] Остання зміна була зроблена в 2005 році — додано символ лабіо-дентального (губно-зубного) одноударного приголосного.[8] Окрім додавання і видалення символів, зміни в МФА в основному складалися у перейменуванні символів і категорій, а також в модифікації гарнітур.[2]

Розширення МФА були створені в 1990 році і офіційно визнані Міжнародною асоціацією клінічної фонетики та лінгвістики в 1994 році.[9]

Приголосні[ред.ред. код]

Легеневі[ред.ред. код]

Докладніше: Приголосний звук

Легеневі приголосні утворюються створенням перепони в гортані або роті, і одночасно або потім виштовхуванням повітря з легенів. Легеневі приголосні складають більшість у МФА, а також у людській мові.[10] Усі приголосні української мови є легеневими.

У таблиці легеневих приголосних, у якій більшість приголосних, рядки позначають спосіб творення, тобто як приголосний утворюється, а стовпці позначають місце творення, тобто де в голосовому тракті приголосний утворюється. Основна таблиця містить лише приголосні з одним місцем творення.


Примітка:

  • [ɧ] описується як «одночасний [ʃ] і [x]». Однак, про це ще сперечаються.

Приголосні (непульмонічні)[ред.ред. код]

Клацальні імплозиви Абруптиви
ʘ білабіальний ɓ білабіальний ʼ Наприклад:
ǀ Ламинальний альвеоляр («дентальний») ɗ Альвеолярний губний
ǃ Апикальний (пост)альвеоляр («ретрофлексний») ʄ Палатальний Альвеолярний
ǂ Ламинальний постальвеоляр («палатальний») ɠ Велярний Велярний
ǁ Латеральний корональний («латеральний») ʛ Увулярний Альвеолярний фрикативний

Голосні[ред.ред. код]

р• о] Передні Н. передні Середні Н. задні Задні
Високі
Blank vowel trapezoid.svg
iy
ɨʉ
ɯu
ɪ  ʏ
  ʊ
eø
ɘɵ
ɤo
ɛœ
ɜɞ
ʌɔ
aɶ
ɑɒ
Н. високі
Високо-сер.
Середні
Низько-сер.
Н. низькі
Низькі

Примітки:

  • Якщо символи стоять парами, то правий з них є огубленим голосним, те ж саме і для [ʊ]. Всі інші — неогублені.
  • [ɶ] не підтверджений як окрема фонема в жодній з мов.
  • [a] вважається голосним переднього ряду, але різниця між голосними переднього і середнього ряду низького піднесення невелика, тому [a] часто використовується і для означення голосного середнього ряду низького піднесення.
  • [ʊ] і [ɪ] в старіших варіантах МФА записувались відповідно як [ɷ] і [ɩ].

Таблиці англійською мовою[ред.ред. код]

Приголосні

IPA chart 2005 consonants.png

Голосні

IPA chart 2005 vowels.png

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б International Phonetic Association (IPA), Handbook.
  2. а б в г MacMahon, Michael K. C. (1996). «Phonetic Notation». У P. T. Daniels and W. Bright (eds.). The World's Writing Systems. New York: Oxford University Press. с. 821–846. ISBN 0-19-507993-0. 
  3. Wall, Joan (1989). International Phonetic Alphabet for Singers: A Manual for English and Foreign Language Diction. Pst. ISBN 1877761508. 
  4. а б в International Phonetic Association. Handbook. P. 194—196
  5. «Originally, the aim was to make available a set of phonetic symbols which would be given different articulatory values, if necessary, in different languages» // International Phonetic Association. Handbook. P. 195—196
  6. Passy, Paul (1888). «Our revised alphabet». The Phonetic Teacher. с. 57–60. 
  7. Pullum and Ladusaw. Phonetic Symbol Guide. P. 152, 209
  8. Nicolaidis, Katerina (September 2005). «Approval of New IPA Sound: The Labiodental Flap». International Phonetic Association. Архів оригіналу за 2011-08-25. Процитовано 2006-09-17. 
  9. International Phonetic Association. Handbook. P. 186
  10. Fromkin, Victoria; Rodman, Robert (1998) [1974]. An Introduction to Language (вид. 6th). Fort Worth, TX: Harcourt Brace College Publishers. ISBN 0-03-018682-X. 

Дивіться також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.