Постмодернізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Музей Гуггенхейма в Більбао — приклад архітектури постмодернізму.

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

[ред.] Термін «постмодернізм»

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p. в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца^[1] (Rudolf Pannwitz) "Криза європейської культури"^[2], але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, малярстві та музиці^[3].

В англійській мові розрізняють терміни «Postmodernism» (власне постмодернізм) — для означення постмодернізму, як історичної епохи, що прийшла на зміну епосі модернізму та «Postmodernity» (постмодерність) — який використовується для означення проявів постмодернізму у соціальній та культурній сферах^[4]. Подібне розрізнення термінів характерно також французькій мові (Postmodernisme та Postmodernité).

[ред.] Розвиток постмодернізму

Як філософська категорія, термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко і особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну» (1979)^[5].

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

[ред.] Риси постмодернізму у мистецтві

Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список рис постмодернізму:

• культ незалежної особистості;
• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
• використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
• зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
• сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
• запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
• як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
• іронічність та пародійність.^[6]

Американський літературознавець Іхаб Хассан (Ihab Hassan) відзначає такі риси:

• «невизначеність»,
• «фрагментарность»,
• «деканонізація»,
• «втрата Я»,
• «іронія»,
• «гібридизація»,
• «карнавальність»,
• «сконструйованість».^[7]

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

[ред.] Постмодернізм у літературі

Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985), Томаса Пінчона «Веселка гравітації» (1973).

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Процюка, В. Медведя, О. Забужко та інших.

Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

[ред.] Примітки

1. ↑ [1](рос.)
2. ↑ Pannwitz, Die Krisis der europäischen Kultur, Nürnberg 1917, S. 64 (матеріали німецької вікіпедії)
3. ↑ бібліотека української літератури
4. ↑ Згідно en:Postmodernity#Postmodernism_and_postmodernity
5. ↑ В російськомовному перекладі — Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. — СПб.: 1998.
6. ↑ Цитата по [2]
7. ↑ Leslie A. Fiedler, Uberquert die Grenze, schliebt den Graben. — Ihab Hassan, Pluralismus in der Postmoderne. — In: "Die unvollendete Vernunft. Moderne versus Postmoderne", Frankfurt a. M.,1987, S. 159-165. Цитата по [3]

[ред.] Посилання

• Енциклопедія літературних напрямків і течій. Постмодернізм
• Михайло Собуцький. Постмодернізм або ж вихід із нього
• Постмодернізм та українська музика
• Жан Франсуа Ліотар. Що є істина?
• Д. Затонский Постмодернизм в историческом интерьере(рос.)