Пісенний конкурс Євробачення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сучасний логотип було вперше представлено 2015 року, щоб створити постійну візуальну ідентичність конкурсу. Всередині серця з’являється прапор країни, що приймає конкурс

Пісенний конкурс Євробачення (англ. Eurovision Song Contest, фр. Concours Eurovision de la chanson) — щорічний пісенний конкурс, що проводиться з 1956 року між країнами-членами Європейської Мовної Спілки

Менеджмент конкурсу з української сторони здійснює Національна телекомпанія України. Загальну координацію цього міжнародного конкурсу здійснює Європейська Мовна Спілка, ЄМС (European Broadcasting Union).

Заснування[ред.ред. код]

У 1950-ті роки, коли зруйнована Другою Світовою Війною Європа все ще відбудовувалася, в Європейській Мовній Спілці з’явилася ідея створити міжнародний пісенний конкурс, де б усі країни брали участь в єдиній телевізійній програмі, яка транслювалася б одночасно в усіх країнах що є членами спілки. Ця ідея народилася у 1955 році, під час зустрічі ЄМС в Монако, в одного з його співробітників — швейцарця Марселя Безансона. За модель змагання було взято Пісенний Фестиваль Санремо, що проводився в Італії. Ця ідея була також сміливим технологічним експериментом: в ті дні це було дуже амбітним проєктом — з'єднати разом багато країн у велику мережу для трансляції на широкій території. Супутникового телебачення ще не існувало і Мережа Євробачення користувалася наземною мікрохвильовою мережею.

Перший Конкурс пройшов 24 травня 1956 року в місті Луґано, Швейцарія. В ньому взяли участь сім країн, кожна з яких представила по дві пісні. Але вже з 1957 року ввели обмеження — одна пісня від кожної країни-учасника. Пісенний конкурс Євробачення 1956 року виграла приймаюча країна — Швейцарія. Спочатку програма була відома як «Eurovision Grand Prix». Цю назву прийняли франкомовні країни а також Данія та Норвегія, але згодом назву змінили на Concours Eurovision de la chanson. Мережа Євробачення використовується для міжнародної трансляції багатьох програм новин та спорту і різноманітних спеціальних подій. Однак Пісенний Конкурс є найпопулярнішою програмою ЄМС і з часом став синонімом слова «Євробачення».

Формат[ред.ред. код]

З першого конкурсу (1956) по 2004 рік пісенний конкурс Євробачення складався лише з фіналу. У 2004 році був створений додатковий раунд кваліфікації — Півфінал, у зв’язку з постійним збільшенням країн бажаючих взяти участь у конкурсі, і відбувався він у четвер.

Формат конкурсу з 2004 по 2008 роки[ред.ред. код]

Конкурс складається з півфіналу та фіналу. Фінал складається з 24 країн. «Велика Четвірка» та 10 країн, які посіли з 10 по 1 місце у фіналі минулого конкурсу, потрапляють до фіналу автоматично. Інші 10 країн потрапляють до фіналу з півфіналу. Якщо країна «Великої Четвірки» посідає з 10 по 1 місце на тогорічному конкурсі, то у фінал з півфіналу потрапляє 11 країн, і так далі (це залежить від кількості країн «Великої Четвірки», які посіли з 10 по 1 місце у фіналі торішнього конкурсу).

Формат конкурсу з 2008 року по сьогодення[ред.ред. код]

Починаючи з 2008 року пісенний конкурс Євробачення складається з двох півфіналів та фіналу. Півфінали відбуваються в вівторок та четвер відповідно. Фінал відбувається в суботу о 22:00 за київським часом.

Фінал складається з 25 або 26 країн (залежить від того, яка країна перемогла минулого року). Шість країн потрапляють до фіналу автоматично, це «Велика П’ятірка» (Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія та Італія) та тогорічна країна-переможниця. Якщо торішньою країною-переможницею є країна «Великої П’ятірки», наприклад Німеччина, то у фіналі змагатимуться 25 країн (приклад Пісенний конкурс Євробачення 2011). Якщо ж торішньою країною-переможницею є країна, яка не входить до «Великої П’ятірки», наприклад Азербайджан або Україна, то у фіналі змагатимуться 26 країн (приклад Пісенний конкурс Євробачення 2012).

Всі інші 20 країн потрапляють до фіналу з півфіналів (десять — з першого півфіналу, десять — з другого півфіналу).

Велика П’ятірка[ред.ред. код]

Починаючи з Пісенного конкурсу Євробачення 2000 діяло правило «Великої Четвірки». Воно означало що автоматично до фіналу, незалежно від зайнятого місця на конкурсі, потрапляють чотири країни — Франція, Німеччина, Велика Британія та Іспанія. Це право було надано цим країнам завдяки тому, що вони є засновниками та спонсорами конкурсу. Саме вони вкладають більшу частку фінансів в організацію конкурсу.

З поверненням в 2011 році на конкурс Італії (яка тривалий час бойкотувала конкурс), «Велика Четвірка» стала «Великою П’ятіркою».

Основні принципи конкурсу[ред.ред. код]

  • Країни-учасники представляють пісні, що виконуються наживо у телевізійній програмі, яка транслюється ЄМС через Мережу Євробачення одночасно в усіх країнах. «Країна» у якості учасника представляється однією телекомпанією з цієї країни.
  • Програма відбувається в одній з країн-учасників і трансляція іде з концертного залу в приймаючому місті.
  • Під час програми, після того як всі пісні було виконано, країни починають процес голосування за пісні інших країн: голосувати за пісню власної країни не можна.
  • Наприкінці програми пісня, що набирає найбільшу кількість очок оголошується переможцем. Країна що перемагає запрошується наступного року бути приймаючою країною конкурсу.
  • Програму незмінно відкриває один чи кілька ведучих, що запрошують глядачів до перегляду шоу. Більшість приймаючих країн намагаються витягти максимальну користь з того що вони ведуть програму з такою широкою міжнародною аудиторією, зазвичай це має форму своєрідних відеолистівок, що неначе рекламують туризм.
  • Між блоком пісень та об'явленням початку голосування виконується проміжний розважальний номер, що може мати будь-яку форму.
  • До і після трансляції Конкурсу (а також інших подій що транслюються ЄМС) програється музична заставка ЄМС, якою є прелюдія до твору Марка-Антуана Шарпантьє Te Deum.

Участь[ред.ред. код]

Учасники після 1956 року:
   Брали участь хоча б один раз
   Ніколи не брали участь, хоча мають на це право
   Планували брати участь, але потім відмовилися
Міста, які приймали пісенний конкурс Євробачення.

Право брати участь у Конкурсі мають Активні Члени (на відміну від Асоційованих Членів) Європейської Мовної Спілки. Активними Членами є держави, що знаходяться в Європейській Телерадіомовній Зоні, або ті що є членами Ради Європи. Європейська Телерадіомовна Зона визначається Міжнародним Союзом Телекомунікацій. Активні члени складаються з телерадіомовних організацій, чиї трансляції є доступними всьому населенню країн, де ці організації розташовані.

Якщо орагнізація, що є Активним Членом ЄМС, бажає взяти участь у конкурсі, то вона має виконати умови встановлені правилами конкурсу (нова копія яких публікується щороку). Станом на 2007 рік, це включає вимогу трансляції програми попереднього року в своїй країні, а також сплату ЄМС внеску учасника до закінчення строку сплати, що його встановлено правилами Конкурсу поточного року.

Право брати участь у конкурсі не визначається географічною розташованістю на європейському континенті, незважаючи на корінь «Євро» в слові «Євробачення», також таке право не має нічого спільного із Європейським Союзом. Наприклад, у 1980 році участь у конкурсі брала північноафриканська країна Марокко.

Ідея участі СРСР[ред.ред. код]

Едуард Фомін, колишній працівник Міністерства просвіти РРФСР, відкрив журналістам у 2009 році одну із утаємничених раніше сторінок історії радянської культури. У 1987 р. у форматі розгортання перебудови та розрядки, у Міністерстві освіти СРСР розглядалася участь Радянського Союзу на престижному європейскому пісенному конкурсі «Євробачення». «Веселов Георгій Петрович (міністр освіти СРСР) запропонував відправити Валерія Леонтьєва, молодого талановитого співака», — розповів чиновник. Однак ідея Георгія Веселова не була підтримана у КПРС і, як не дивно, самим Горбачовим. Навіть у Міністерстві освіти більшість була налаштована на те, що СРСР ще не готовий до настільки радикальних кроків.[1],[2]

Процедура відбору[ред.ред. код]

Кожна країна надсилає одну пісню, яка буде її представляти в конкурсі. Є правило, яке забороняє надсилати пісні що були випущені більше ніж за визначений період часу до початку конкурсу. Мета цього правила — забезпечити участь в конкурсі тільки нових пісень, а не вже добре відомих хітів, що надало б країнам несправедливу перевагу через популярність пісні.

Країни можуть вибирати свої пісні наступними способами:

1. Закритий Національний Відбір[ред.ред. код]

Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, національна телерадіокомпанія країни-учасниці обирає сама без участі телеглядачів.

2. Відкритий Національний Відбір[ред.ред. код]

Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, обирають шляхом відкритого телеголосування та голосування журі у співвідношенні 50×50.

(Саме таким чином з 2009 року відбираються Національний відбір до Євробачення представника України[1].)

3. Змішаний Національний Відбір[ред.ред. код]

При змішаному відборі виконавець обирається національною телерадіокомпанією країни-учасниці, а пісня шляхом відкритого телеголосування. (Приклад 2008 рік: коли Національна телекомпанія України обрала представником Ані Лорак, а пісня обиралася шляхом відкритого телеголосування). Або навпаки, коли пісню обирає національна телерадіокомпанія країни-учасниці, а виконавець, який заспівав цю пісню найкраще, обирається шляхом відкритого телеголосування.

Відкриті відбори деяких країн є настільки ж великими як і сам Пісенний Конкурс Євробачення, або навіть більшими. Шведський відкритий національний відбір Melodifestivalen (буквальний переклад — Фестиваль Мелодій) складається з 32 пісень, що виконуються протягом чотирьох півфіналів, які проходять перед широкою аудиторією у великих концертних залах по всій країні, з фіналом у Стокгольмі. Протягом років Melodifestivalen став найпопулярнішою програмою року, з найвищим глядацьким рейтингом на шведському телебаченні.

Проведення конкурсу[ред.ред. код]

Більшість витрат на проведення Конкурсу сплачують спонсори події а також учасники з інших країн. Конкурс вважається унікальною можливістю популяризації приймаючої країни як місця для туризму. Влітку 2005 року, Україна скасувала звичайні візові вимоги для туристів задля полегшення проїзду іноземної публіки на Пісенний Конкурс Євробачення в Києві; коли уряд оцінив прибуток від збільшення кількості іноземних туристів, цю зміну візового режиму було вирішено зробити постійною.

Підготовка до проведення Конкурсу починається через кілька тижнів після того як країна перемагає і надсилає до ЄМС підтвердження того що вона має намір і змогу проводити конкурс у себе. Вибирається місто проведення (зазвичай столиця країни, але не завжди) та концертний зал придатний до події такого масштабу.

Найбільшою концертною спорудою в історії Конкурсу на цей час є стадіон Parken у Копенгагені, який прийняв глядацьку аудиторію з близько 38 000 людей, коли Данія приймала Євробачення у себе у 2001 році. Найменшим містом проведення в історії конкурсу було ірландське містечко Мілстріт з 1 500 населення, яке приймало Конкурс 1993 року.

Тиждень Євробачення[ред.ред. код]

Термін «Тиждень Євробачення» вживається для опису тижню коли відбувається Конкурс. Оскільки шоу транслюється наживо, це вимагає того щоб учасники добре відрепетирували свої номери, для того щоб шоу пройшло бездоганно. На додаток до репетицій вдома, кожному учаснику надається можливість репетиції в концертному залі де буде проходити Євробачення. Ці репетиції проходять протягом кількох днів напередодні суботнього шоу і через це делегації країн приїздять до приймаючого міста задовго до самої події. Це, в свою чергу, значить що журналісти і фани також приїздять заздалегідь і події Євробачення тривають набагато довше ніж кілька годин телепрограми. Декілька офіційно акредитованих готелів вибираються для розміщення делегацій, організуються автобуси-шатли що перевозять учасників та їх команди до залу де буде проходити конкурс.

Кожна телекомпанія-учасник назначає Голову Делегації, в задачі якого входить координація пересувань членів делегації і який відіграє роль представника країни для офіційних особ ЄМС в приймаючій країні. Членами делегації зазвичай є виконавці, автори слів та музики, офіційні представники преси і якщо використовується живий оркестр, або цього вимагає пісня — дирижер. За бажанням, до делегації може долучатися коментатор — кожна країна може надавати свій власний коментар для місцевої трансляції. Коментаторам надаються спеціальні кабіни розташовані в концертному залі позаду від глядачів.

Репетиції і прес-конференції[ред.ред. код]

Традиційно, делегації прибували в суботу перед Конкурсом, щоб мати змогу почати репетиції в понеділок зранку. Однак, після введення півфіналу — і, таким чином, збільшення кількості країн-учасників — з 2004 року репетиції починаються в тиждень, що передує Тижню Євробачення. Зараз країни, що беруть участь у півфіналах (з 2008 року їх два), репетирують шість днів з вівторка по неділю, на кожну країну дозволено по два періоди репетицій. Країни, що вже автоматично потрапили в фінал, репетирують в понеділок та вівторок Тижню Євробачення.

Після того як кожна країна завершує репетиції, делегація країни зустрічається із артистичним директором шоу в кімнаті для відеоперегляду. Там вони проглядають щойно відзняту репетицію, обговорюють кути камери, освітлення та хореографію задля досягнення максимального естетичного ефекту від телетрансляції. На цьому етапі голови делегацій висловлюють власні особливі побажання, необхідні для виконання номера, і можуть наполягати на їх виконанні телекомпанією країни — господаря конкурсу.

Після цієї зустрічі делегація проводить прес-конференцію, під час якої представники акредитованої преси можуть ставити до учасників питання. Репетиції та прес-конференції проводяться паралельно, тобто одна країна проводить прес-конференцію, а інша — в цей час проводить репетицію у залі, де відбудеться шоу. Друкований підсумок всіх питань та відповідей з прес-конференції виробляється прес-офісом приймаючої країни і розкладається в особисті поштові скриньки журналістів.

У середу Тижня Євробачення проходять три генеральні репетиції (двох півфіналів та фіналу). Генеральна репетиція першого півфіналу відбувається у вівторок, другого півфіналу в четвер. Для фіналу проводяться дві генеральні репетиції : в п'ятницю в вечері та в суботу зранку (в день коли і транслюється фінал в прямому ефірі).

Вечірки у Євроклубі[ред.ред. код]

У понеділок тижня Євробачення традиційно відбувається Прийом Мера, на якому міська адміністрація святкує той факт, що Євробачення прийшло до міста. Цей прийом зазвичай відбувається у великому об'єкті муніципальної власності у центрі міста. Запрошуються всі делегації і вечірка зазвичай супроводжується живою музикою, безкоштовним частуванням та випивкою, і в останні роки — феєрверками.

Після півфіналів та фіналу відбуваються афтерпарті, які проходять або в тому ж приміщенні де проходять концерти, або в іншому пристосованному до цього приміщенні.

Євроклуб проходить кожної ночі протягом тижня у нічному клубі, до якого запрошується увесь акредитований персонал. Також протягом тижня окремі делегації проводили власні вечірки на додаток до тих, що спонсорувалися офіційно. Однак, у новому тисячолітті з'явилася тенденція до більшої централізованності зусиль національних делегацій і проведення вечірок країн у Євроклубі.

Голосування[ред.ред. код]

Система голосування в конкурсі змінювалася протягом років. Поточна система діє з 1975 року і є адаптацією так званого «лічіння Борда». Країни присвоюють пісням серію очок від 1 до 8, потім 10 і нарешті 12. Дванадцять очок отримує улюблена пісня.

Історично, набір очок вирішувався внутрішнім журі кожної країни, але у 1997 році п’ять країн (Австрія, Швейцарія, Німеччина, Швеція і Велика Британія) зробили експеримент із телеголосуванням, надаючи членам аудиторії цих країн можливість масово голосувати за їх улюблену пісню. Експеримент виявився успішним і з 1998 року всі країни заохочувалися користуватись телеголосуванням, коли це можливо. Запасні журі все ще використовуються на випадок збою телеголосування. В наші дні, глядачі можуть також голосувати з допомогою SMS, на додаток до телеголосування. З 2009 року окрім глядачів голосує також журі — 5 професіоналів від кожної країни; результат обчислюється за допомогою врахування як народного голосування, так і голосування в журі. Який би метод голосування не використовувався, неможливо голосувати за пісню країни, з якої надсилається голос, тобто країни не можуть голосувати за власні пісні.

Критика[ред.ред. код]

Деякі оглядачі західних країн вважають, що конкурс є дедалі менше пісенним змаганням і дедалі більше перетворюється на змагання геополітичних симпатій, де в останні роки домінують країни Східної Європи. Після конкурсу 2008 року в британській пресі заявлялося, що «змагання постає під загрозою перетворитися на гарячий казан в результаті блокового голосування Східної Європи»[2].

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]