Рак легенів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рак легенів
LungCACXR.PNG
Рентгенівський знімок грудної клітини, на якому показано пухлину в легені (позначену стрілою)
МКХ-10 C33-C34
DiseasesDB 7616
MedlinePlus 007194
eMedicine med/1333 med/1336
emerg/335
radio/807
radio/405

radio/406

MeSH D002283

Рак легенів — це захворювання, що характеризується неконтрольованим ростом клітин в тканинах легенів. Якщо його не лікувати, цей зріст може поширитися за межі легенів, утворюючи метастази в прилеглих тканинах або інших частинах тіла. Більшість ракових захворювань, що починаються в легенях (так звані первинні ракові захворювання легенів), — це карциноми, що утворюються з епітеліальних клітин. Основними видами раку є дрібноклітинний рак легені (ДРЛ), також відомий як вівсяноклітинний рак, та недрібноклітинний рак легені (НДРЛ). Найбільш поширені симптоми захворювання — кашель (в тому числі кровохаркання, втрата ваги та задишка.[1]

Найбільш поширеною причиною раку легенів є тривалий вплив тютюнового диму,[2] що спричиняє 80—90% ракових захворювань.[1] На людей, що не палять, припадає 10—15% випадків раку легенів.[3] Причинами захворювання в цьому разі часто називають поєднання генетичних факторів,[4] газ радон,[4] азбест,[5] та забруднення повітря,[4] в тому числі пасивне паління.[6][7] Рак легенів можна побачити на рентгенограмі грудної клітини та комп'ютерній томографії (КТ). Діагноз підтверджують за допомогою біопсії,[8] яку зазвичай роблять при бронхоскопії або томографії. Лікування та його довгострокові результати залежать від типу раку, його стадії (ступеню поширення) та загального стану здоров'я людини, що оцінюється за допомогою показника загального стану пацієнта.

Загальні методи лікування включають хірургію, хіміотерапію та променеву терапію. НДРЛ іноді лікують за допомогою хірургічного втручання, а ДРЛ краще піддається лікуванню хіміотерапією та променевою терапією.[9] Загалом, 15% пацієнтів з раком легенів у Сполучених Штатах Америки виживають через п'ять років після постановки діагнозу.[10] Рак легенів є найпоширенішою причиною смертності від онкологічних захворювань у чоловіків та жінок у всьому світі. Кожен рік він забирає життя 1,38 мільйона людей. Дані приведені станом на 2008 рік.[11]

Ознаки та симптоми[ред.ред. код]

На рак легенів можуть вказувати наступні ознаки та симптоми:[1]

Якщо ракова пухлина розвивається в дихальних шляхах, вона може перешкоджати проходженню повітря, викликаючи труднощі під час дихання. Перешкода диханню може призвести до накопичення секрету за закупоркою, що може спричинити пневмонію.[1]

Залежно від типу пухлини до хвороби можуть привернути увагу так звані паранеопластичні явища.[12] У випадку раку легенів ці явища можуть включати міастенічний синдром Ламберта-Ітона (слабкість м'язів через автоімунні антитіла), гіперкальціємію чи синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону. Пухлина у верхній частини легені, також відома як пухлина Панкоста, може вразити місцеву частину симпатичної нервової системи та призвести до виникнення синдрому Горнера (опущення повіка та звуження зіниці), а також до ураження плечового нервового сплетіння.[1]

Багато симптомів раку легенів (поганий апетит, втрата ваги, лихоманка, перевтома) не є специфічними.[8] У багатьох випадках рак вже встигає поширитися за межі місця свого виникнення до того часу, коли у людини з'являться симптоми, що потребують медичного втручання. Рак зазвичай може розповсюдитися на мозок, кістки, надниркову залозу, протилежну легеню, печінку, перикард та нирки.[13] Близько 10% людей з раком легенів не мають симптомів на момент постановки діагнозу; захворювання знаходять під час планової рентгенографії грудної клітини.[10]

Причини[ред.ред. код]

Рак виникає після генетичного пошкодження ДНК. Це генетичне пошкодження впливає на нормальні функції клітини, в тому числі на проліферацію клітин, запрограмовану загибель клітин (апоптоз) та репарацію ДНК. Чим більше пошкоджень, тим більше ризик виникнення раку.[14]

Паління[ред.ред. код]

Графік, що показує, як загальне зростання продажу тютюнових виробів в США в перші чотири десятиліття 20-го століття (сигарет на людину в рік) призвело до відповідного швидкого збільшення виникнення раку легенів в 30-х, 40-х та 50-х роках (число смертей від раку легенів на 100 000 чоловічого населення на рік)
Поперечний перетин легені людини: біла область у верхній частині — рак; чорні області — знебарвлення через паління.

Паління, особливо сигарет, на сьогоднішній день є основною причиною виникнення раку легенів.[15] Сигаретний дим містить більше 60 відомих канцерогенів,[16] в тому числі радіоактивні ізотопи, що виникають при розпаді радону, нітрозамін та бензопірен. Крім того, нікотин пригнічує реакцію імунітету на ракові новоутворення в ушкодженій тканині.[17] В 2000 році причиною 90% смертей від раку легенів у чоловіків у розвинених країнах було паління (для жінок ця цифра складає 70%).[18] Паління є причиною раку в 80-90% випадків захворювання.[1]

Пасивне паління, тобто вдихання диму від курців поряд, є причиною раку легенів у некурців. Пасивний курець — це людина, яка живе чи працює з курцем. Дослідження, проведені в США,[19][20]Європі,[21] Великобританії[22] та Австралії[23] показали, що пасивні курці піддаються більш високому ризику виникнення раку.[24] Якщо ви живете з кимось, хто палить, ризик того, що ви захворієте, підвищується на 20—30%, а якщо ви працюєте з курцями — на 16—19%.[25] Дослідження побічного диму припускають, що він є більш небезпечним, ніж прямий дим.[26] В США щороку пасивне паління уносить життя 3 400 людей.[20]

Радон[ред.ред. код]

Радон — це газ без кольору та запаху, що утворюється при розпаді радіоактивного радію, який у свою чергу є продуктом розпаду урану, що знаходиться у земній корі. Продукти радіаційного розпаду іонізують генетичний матеріал, в результаті чого виникають мутації, які іноді перетворюються на злоякісні пухлини. Радон є другою найбільш поширеною причиною раку легенів в США після куріння.[20] Ризик зростає на 8-16% на кожні 100 Бк/м³ концентрації радону.[27] Рівень концентрації радону змінюється залежно від місцевості і складу базового ґрунту та породи. Наприклад, в таких місцях, як Корнуолл, Великобританія (де в якості основної породи виступає граніт), радон є серйозною проблемою, тому всі будинки повинні бути обладнані примусовою вентиляцією для зниження концентрації радону. Управління з охорони навколишнього середовища США встановило, що в одному з 15 будинків в США концентрація радону перевищує рекомендований рівень — 4 пікокюрі на літр (пКi/л) (148 Бк/м³).[28]

Азбест[ред.ред. код]

Азбест може викликати різні захворювання легенів, в тому числі й рак. Паління тютюну разом із впливом азбесту створюють синергічний вплив на формування раку легенів.[5] Азбест також може викликати рак плеври — мезотеліому (що відрізняється від раку легенів).[29]

Забрудення повітря[ред.ред. код]

Забруднення атмосферного повітря має невеликий вплив на підвищення ризику раку легенів.[4] Дрібні тверді часточки (PM2,5) та сульфатні аерозолі, що викидаються у повітря разом із вихлопними газами автомобілів, трохи підвищують ризик захворювання.[4][30] Що стосується оксиду азоту, збільшення його концентрації на 10 частин на мільярд збільшує ризик розвитку раку легенів на 14%.[31] Забруднення атмосферного повітря є причиною виникнення раку в 1-2% випадків.[4]

Орієнтовні дані підтверджують, що ризик раку легенів підвищується від забруднення повітря всередині приміщень, що пов'язане зі спалюванням деревини, деревного вугілля, гною або рослинних залишків для приготування їжі та опалення.[32] Ризик захворювання жінок, які вдихають вугільний дим в приміщенні, зростає в два рази. Крім того, ряд побічних продуктів згорання біомаси є канцерогенами.[33] Цьому негативному впливу піддаються близько 2,4 мільярда людей у всьому світі,[32] та він є причиною захворювання у 1,5% випадків.[33]

Генетика[ред.ред. код]

За деякими оцінками, від 8 до 14% випадків захворювання на рак легенів пов'язані зі спадковими факторами.[34] У людей, чиї родичі хворіли на рак легенів, ризик захворювання збільшується в 2,4 рази. Це, імовірно, зумовлено певним поєднанням генів.[35]

Інші причини[ред.ред. код]

Виникнення раку легенів пов'язують з багатьма іншими речовинами, професіями та факторами навколишнього середовища. За даними Міжнародного агентства з вивчення раку (МАВР), є «достатні підстави» вважати наступні фактори такими, що підвищують ризик виникнення захворювання:[36]

Патогенез[ред.ред. код]

Як і багато інших видів ракових захворювань, рак легенів починається з активації онкогенів чи інактивації генів-супресорів пухлин, тобто генів, що подавляють пухлини.[37] Вважається, що онкогени роблять людей більш схильними до захворювання. Протоонкогени, як вважають, перетворюються на онкогени під впливом певних канцерогенів.[38] Мутації протоонкогена K-ras є причиною 10-30% випадків аденокарциноми легенів.[39][40] Рецептор епідермального фактора росту (РЕФР) регулює проліферацію клітин, апоптоз, ангіогенез та інвазію пухлин.[39] Мутації і посилення РЕФР є частими явищами при недрібноклітинному раку легенів і служать основою для лікування за допомогою РЕФР-інгібіторів. Білок HER2/neu рідше підпадає під негативний вплив.[39] Пошкодження хромосом може призвести до втрати гетерозиготності. Це, у свою чергу, може призвести до інактивації генів-супресорів пухлин. Пошкодження хромосом 3p, 5q, 13q та 17p особливо часто виникає при дрібноклітинному раку легенів. Ген-супресор пухлин p53, розташований на хромосомі 17p, підпадає під негативний вплив у 60-75% випадків.[41] Інші гени також піддаються мутації та ампліфікації. Серед них c-MET, NKX2-1,LKB1, PIK3CA та BRAF.[39]

Діагностика[ред.ред. код]

Зріз КТ, на якому видно ракову пухлину в лівій легені

Рентгенограма грудної клітини — це один з перших кроків, які необхідно зробити, якщо пацієнт повідомляє про симптоми, які можуть вказувати на рак легенів. Рентгенограма може виявити видиму пухлину, розширення середостіння (що може вказувати на поширення у лімфатичні вузли), ателектаз (колапс), консолідацію (пневмонію) або плеврит.[2] Для отримання більш докладної інформації проти тип та ступінь захворювання зазвичай використовується комп'ютерна томографія. Пробу пухлини для гістопатології зазвичай беруть за допомогою бронхоскопії або біопсії під контролем КТ.[10]

На рентгенограмі грудної клітини рак легенів часто проявляється як солітарний (одиночний) легеневий вузол. Однак диференційна діагностика цього захворювання може зайняти багато часу. Багато інших захворювань може мати такі ж ознаки, в тому числі туберкульоз, грибкові інфекції, метастатичний рак або пневмосклероз. Менш поширеними причинами утворення солітарного легеневого вузла є гамартома, бронхогенна кіста, аденома, артеріовенозна мальформація, легенева секвестрація, ревматоїдні вузли, гранулематоз Вегенера або лімфома.[42] Рак легенів можна також виявити випадково, знайшовши солітарний легеневий вузол на рентгенограмі грудної клітини або комп'ютерній томограмі, які були зроблені з інших причин.[43]Остаточний діагноз ставлять на основі гістологічного дослідження підозрілих тканин з огляду на клінічні та рентгенологічні ознаки.[1]

Класифікація[ред.ред. код]

Захворюваність раком легенів за гістологічним типом з поправкою на вік[4]
Гістологічний тип Захворюваність на 100 000 на рік
Всі типи 66,9
Аденокарцинома 22,1
Плоскоклітинна карцинома 14.4
Дрібноклітинна карцинома 9,8

Ракові захворювання легенів класифікують за гістологічним типом.[8] Ця класифікація має важливе значення для визначення лікування та прогнозування результатів захворювання. Переважна більшість ракових захворювань — це карциноми. Карцинома — це злоякісне новоутворення, що виникає з епітеліальних клітин. Карциноми легенів класифікують за розміром і зовнішнім виглядом злоякісних клітин, виявлених лікарем-гістопатологом під мікроскопом. Загалом, карциноми легенів бувають двох видів: недрібноклітинні та дрібноклітинні.[44]

Недрібноклітинна карцинома легені[ред.ред. код]

Трьома основними типами недрібноклітинних карцином є аденокарцинома, плоскоклітинна карцинома та великоклітинна карцинома.[1]

Майже 40% випадків раку легенів — це аденокарциноми, що зазвичай виникають в периферичній легеневій тканині.[8] У більшості випадків виникнення аденокарцином пов'язане з палінням, однак серед людей, які викурили менше 100 сигарет у своєму житті (тобто ніколи або майже ніколи не палили),[1] аденокарцинома також є найбільш поширеною формою раку легенів.[45] Серед жінок, які не палять, частіше зустрічається підтип аденокарциноми — бронхіолоальвеолярна карцинома, при якій показники виживання у довгостроковому періоді дуже високі.[46]

Плоскоклітинна карцинома виникає у 30% випадків захворювання на рак легенів. Як правило, вона утворюється поблизу великих дихальних шляхів. У центрі пухлини зазвичай утворюється порожнина, та виникає омертвіння клітин.[8]Близько 9% випадків раку легенів — це великоклітинна карцинома. Вона так називається, тому що ракові клітини великі за розміром, з надлишком цитоплазми, великими ядрами та помітними ядерцями.[8]

Дрібноклітинна карцинома легені[ред.ред. код]

Дрібноклітинна карцинома легені (мікрофотографія зразка з товстоголкової біопсії)

У випадку дрібноклітинної карциноми клітини містять щільні нейросекреторні гранули (везикули, що містять нейроендокринні гормони), які пов'язують пухлину з ендокринним/паранеопластичним синдромом.[47] У більшості випадків пухлини виникають у великих дихальних шляхах (первинних і вторинних бронхах).[10]Ці пухлини ростуть швидко і поширюються на ранніх стадіях захворювання. У 60-70% випадків утворюються метастази. Цей тип раку легенів в значній мірі пов'язаний з палінням.[1]

Інші[ред.ред. код]

Розрізняють чотири головні гістологічні підтипи раку, хоча деякі види захворювання можуть містити комбінацію ранніх підтипів.[44] Серед рідкісних підтипів раку розрізняють пухлини слинних залоз, карциноїдні пухлини та недиференційовані карциноми.[1]

Метастазування[ред.ред. код]

Типове імунозабарвлення при раку легенів[1]
Гістологічний тип Імунозабарвлення
Плоскоклітинна карцинома CK5/6 позитивне
CK7 негативне
Аденокарцинома CK7 позитивне
TTF-1 позитивне
Великолітинна карцинома TTF-1 негативне
Дрібноклітинна карцинома TTF-1 позитивне
CD56 позитивне
Хромогранін positive
Сінаптофізін позитивне

Легені — це місце, куди часто поширюються пухлини з інших частин тіла. Вторинні ракові захворювання класифікуються за місцем походження: наприклад, рак молочної залози, який поширився на легені, називається метастатичним раком молочної залози. Метастази часто мають характерну круглу форму на рентгенограмі грудної клітини.[48]

Первинний рак легенів, у свою чергу, найбільш часто метастазує в мозок, кістки, печінку і наднирники.[8] Імунозабарвлення біопсії часто буває корисним для визначення джерела виникнення раку.[49]

Стадійність[ред.ред. код]

Стадійність раку легенів — це оцінка ступеня поширення раку з первісного джерела його виникнення. Це один з факторів, що впливають на прогноз і потенційне лікування раку легенів.[1]


Для первинної оцінки стадії недрібноклітинного раку легенів використовується класифікація TNM класифікація TNM. Вона базується на розмірі пухлини, стані лімфовузлів та наявності метастазів. Після первинної оцінки за допомогою ТNM дескрипторів визначається група захворювання. Перша стадія — прихований рак, потім йдуть стадії 0, IA (перша-A), IB, IIA, IIB, IIIA, IIIB і IV (четверта). Визначивши стадію раку, легше обрати лікування та оцінити прогноз.[50] Дрібноклітинний рак легенів традиційно має дві стадії: «обмежену» (обмежується однією половиною грудної клітини та охоплюється одним допустимим курсом променевої терапії та «поширену» (більш поширене захворювання).[1] Тим не менш, класифікація TNM та групування теж важливі для оцінки прогнозу.[50]

Для визначення стадії як недрібноклітинного, так і дрібноклітинного раку використовують два основних типи оцінок: клінічне та хірургічне визначення стадії. Клінічне визначення виконується до остаточної операції. Воно базується на результатах досліджень зображень (отриманих за допомогою комп'ютерної та ПЕТ томографії) і результатів біопсії. Хірургічне визначення стадії виконується під час чи після операції на основі поєднання хірургічних та клінічних даних, у тому числі хірургічно взятих проб грудних лімфатичних вузлів.[8]

Профілактика[ред.ред. код]

Профілактика — це найбільш економічно вигідний засіб зниження темпів розвитку раку легенів. У той час як промислові та побутові канцерогени були виявлені і заборонені у більшості країн світу, паління тютюну все ще залишається поширеним явищем. Усунення паління тютюну є одною з головних цілей профілактики раку, тому відмова від паління наразі є важливим профілактичним засобом.[51]

В багатьох західних країнах посилилось політичне втручання для зменшення пасивного паління в громадських місцях, таких як ресторани і робочі місця.[52] В Бутані з 2005 року діє повна заборона паління,[53] а в Індії заборона паління в громадських місцях діє з жовтня 2008 року.[54] Всесвітня організація охорони здоров'я закликає уряди багатьох країн ввести повну заборону на рекламу тютюнових виробів, щоб вберегти молодих людей від паління. За оцінками організації, у країнах, де була введена заборона, споживання тютюну скоротилось на 16%.[55]

Додаткове тривале вживання вітамінів A,[56][57] C,[56] D[58] або E[56] не зменшує ризик раку легенів. За даними деяких досліджень особи, що вживають більше овочів та фруктів, мають менший ризик захворювання,[20][59] але це, скоріше за все, завадний фактор. Більш точні дослідження не виявили чіткого зв'язку.[59]

Скринінг[ред.ред. код]

скринінг означає використання медичних тестів для виявлення захворювання у безсимптомних осіб. Можливі скринінг-тести для виявлення раку легенів включають цитологію мокротиння, рентгенографію грудної клітки (РГК) та комп'ютерну томографію (КТ). Скринінг-програми з використанням РГК та цитології не продемонстрували жодних переваг.[60] Щорічний скринінг груп ризику (тобто осіб у віці від 55 до 79 років, які курили понад 30  пачко-років, або осіб, які раніше хворіли на рак легенів) за допомогою сканерів КТ з низьким рівнем опромінення може зменшити вірогідність смерті через рак легенів на 0,3% абсолютної величини (20% відносної величини).[61][62] Однак існує високий ризик хибно позитивних сканувань, що може призвести до непотрібних інвазійних процедур, а також значних фінансових витрат.[63] На кожне дійсно позитивне сканування приходиться понад 19 хибно позитивних.[64] Радіаційне опромінення — це ще одна потенційна загроза скринінгу.[65]

Лікування[ред.ред. код]

Спосіб лікування раку легенів залежить від конкретного типу ракових клітин, ступеня розповсюдження та загального стану хворого. Найчастішими методами лікування є паліативна допомога,[66] хірургія, хіміотерапія та променева терапія.[1]

Хірургія[ред.ред. код]

Отриманий за допомогою пневмонектомії зразок з плоскоклітинною карциномою (біла ділянка біля бронху

Якщо аналізи підтверджують недрібноклітинну карциному легенів (НДККЛ), то для оцінювання рівня розповсюдження (випадок локального раку, який можна оперувати, або випадок значного поширення хвороби, коли хірургічне втручання не допоможе) визначають стадію. Для цього використовуються КТ-сканування та позитрон-емісійна томографія.[1] У разі підозри на ураження медіастінального лімфатичного вузла для відбору відповідних зразків та встановлення стадії може використовуватися медіастіноскопія.[67] Для визначення ступеня готовності особи до операції проводять біохімічний аналіз крові та дослідження легеневих функцій.[10] Якщо дослідження легеневих функцій покажуть низький резервний об'єм видиху, то хірургічне втручання може стати неможливим.[1]

У більшості випадків НДККЛ на ранній стадії використовується такий вид хірургічного лікування, як видалення долі легені (лобектомія). Особам, які мають протипоказання до повної лобектомії, призначають меншу за ступенем втручання сублобарну резекцію (клиновидну резекцію). Однак клиновидна резекція має більш високий ризик рецидиву, аніж лобектомія.[68] Брахітерапія з радіоактивним ізотопом йоду по краях ділянки клиновидної резекції може зменшити ризик рецидиву.[69] Інколи видаляють усю легеню (пневмонектомія).[68] Відеоторакоскопічна хірургія (ВТХ) та лобектомія методом ВТХ є мінімально інвазійними підходами оперування раку легенів.[70] Лобектомія методом ВТХ має таку ж ефективність, як і звичайна відкрита лобектомія, але, на відміну від останньої, перша характеризується більш комфортним післяопераційним періодом.[71]

У випадку дрібноклітинної карциноми легенів (ДККЛ) зазвичай використовуються хіміотерапія та/або променева терапія.[72] Однак значення оперативного втручання при ДККЛ наразі переглядається. На ранніх стадіях ДККЛ операція може покращити шанси на одужання, якщо її доповнює хіміо- та променева терапія.[73]

Радіотерапія[ред.ред. код]

радіотерапію дуже часто пропонують разом із хіміотерапією; її також використовують для лікування осіб з НДККЛ, які мають протипоказання до оперативного втручання. Ця форма високоінтенсивної радіотерапії також називається радикальної радіотерапією.[74] Її різновидом є неперервна гіперфракціонована прискорена радіотерапія (або CHART-терапія), при якій за короткий проміжок часу пацієнт проходить декілька сеансів (гіперфракціонування) радіотерапії.[75] Як правило, післяопераційна торакальна радіотерапія після операції з видалення НДККЛ використовуватися не повинна.[76] Деяким пацієнтам з ураженим медіастінальним лімфовузлом N2 може допомогти післяопераційна радіотерапія.[77]

У потенційно виліковних випадках ДККЛ, окрім хіміотерапії, також часто рекомендована радіотерапія грудної клітки.[8]

Якщо збільшення раку призводить до звуження (блокування) бронхіального просвіту, то для його звільнення безпосередньо у дихальному шляху може проводитись брахітерапія (радіотерапія локальної дії).[78] У порівнянні з зовнішньою радіотерапією брахітерапія дозволяє зменшити час лікування та рівень променевого навантаження на медперсонал.[79]

Профілактичне краніальне опромінення (ПКО) — це різновид радіотерапії головного мозку для зменшення ризику метастазів. ПКО є найбільш дієвим при ДККЛ. На ранніх стадіях захворювання ПКО збільшує трирічну виживаність з 15% до 20%; при розповсюдженому патологічному захворюванні однорічна виживаність збільшується з 13% до 27%.[80]

Подальші удосконалення способів виявлення та візуалізації ступенів ураження тканин призвели до розробки методики стереотаксичного опромінення для лікування раку легенів на ранніх стадіях. Ця форма радіотерапії за допомогою технік стереотаксичного наведення забезпечує опромінення високими дозами за невелику кількість сеансів. Вона, в першу чергу, використовується у пацієнтів, оперування яких через медичну коморбидність є неможливим.[81]

Для пацієнтів з НДККЛ та ДККЛ невеликі дози опромінення грудної клітини можуть використовуватися для контролювання симптомів (паліативна радіотерапія).[82]

Хіміотерапія[ред.ред. код]

Спосіб проведення хіміотерапії залежить від типу пухлини.[8] Першочерговим лікуванням дрібноклітинної карциноми легенів (ДККЛ), навіть на ранніх стадіях, є хіміотерапія та опромінення.[83] При ДККЛ найчастіше використовують цисплатин та етопозид.[84] Також використовуються поєднання з карбоплатином, гемцитабіном,паклітакселом, вінорельбіном, топотеканом та іринотеканом.[85][86] На пізніх стадіях недрібноклітинної карциноми легенів (НДККЛ) хіміотерапія збільшує виживаність та використовується як першочергове лікування для осіб, які почуваються досить добре, щоб витримати лікування.[87] Зазвичай використовуються два препарати, один з яких (дуже часто) — на основі платини (цисплатин або карбоплатин). Іншими поширеними препаратами є гемцитабін, паклітаксел, доцетаксел,[88][89] пеметрексед,[90] етопозид або вінорельбін.[89]

Ад'ювантна хіміотерапія означає хіміотерапію, яку призначають після лікувальної хірургічної операції з метою збільшення шансів на одужання. При НДККЛ під час операції збираються зразки тканин найближчого лімфатичного вузла для визначення стадії. При підтвердженні стадії II або III захворювання ад'ювантна хіміотерапія збільшує 5-річну виживаність на 5%.[91][92] Поєднання вінорельбіну з цисплатином є більш ефективним, ніж попередні способи лікування.[92] Ад'ювантна хіміотерапія для осіб зі стадією раку IB вважається спірним методом, оскільки клінічні випробування не виявили її чіткого впливу на рівень виживаності.[93][94] Дослідження передопераційної хіміотерапії (неоад'ювантної хіміотерапії) в операбельних випадках НДККЛ ще не завершено.[95]

Паліативна допомога[ред.ред. код]

Людям на завершальних стадіях захворювання надається паліативна допомога та допомога із полегшення страждань невиліковно хворих.[10] Такі методи передбачають додаткове обговорення варіантів лікування для пошуку зважених рішень[96][97] та допомагають уникнути недієвого, але дорогого догляду наприкінці життя.[97]

При лікування НДККЛ хіміотерапію можна суміщати з паліативною допомогою. У випадках поширення хвороби відповідна хіміотерапія збільшує середньостатистичну виживаність у порівнянні з виживаністю на підтримуючих препаратах без додаткового лікування, а також покращує якість життя.[98] У разі відповідного рівня фізичної форми підтримуюча хіміотерапія впродовж паліативного курсу забезпечує подовження строку виживаності від 1.5 до 3 місяців, а також полегшення симптомів, покращення якості життя та кращі результати лікування завдяки сучасним препаратам.[99][100] Група сумісних досліджень НДККЛ у разі здатності пацієнта перенести лікування рекомендує розглядати хіміотерапію як спосіб лікування навіть на пізніх стадіях НДККЛ.[87][101]

Прогноз[ред.ред. код]

Наслідки раку легенів відповідно до клінічної стадії[50]
Клінічна стадія Виживання впродовж пʼяти років (%)
Недрібноклітинна карцинома легенів Дрібноклітинна карцинома легенів
IA 50 38
IB 47 21
IIA 36 38
IIB 26 18
IIIA 19 13
IIIB 7 9
IV 2 1

Загалом, прогнози невтішні. Після встановлення діагнозу приблизно 15% осіб з раком легенів мають 5-річну виживаність.[2] Хвороба дуже часто має пізню стадію на момент її діагностування. Сьогодні 30-40% випадків НДККЛ мають стадію IV, як і 60% випадків ДККЛ.[8]

До факторів прогнозування розвитку НДККЛ відносять наявність або відсутність пульмональних симптомів, розмір пухлини, тип клітин (гістологію), ступінь поширення (стадія) та метастази у різних лімфатичних вузлах, а також проростання судин. В осіб з неоперабельними випадками захворювання виживаність нижча при поганому загальному стані хворого та при втраті ваги більше 10%.[102] До факторів прогнозування розвитку дрібноклітинного раку легенів відносять загальний стан хворого, стать, стадію захворювання та рівень ураження центральної нервової системи або печінки на момент діагностування.[103]

При НДККЛ найкращий прогноз досягається при повній хірургічній резекції пухлини на стадії IA: це 5-річна виживаність у 70%.[104] Для ДККЛ загальна 5-річна виживаність становить близько 5%.[1] В осіб з ДККЛ на пізній стадії 5-річна виживаність складає менше 1%. Середній строк виживаності на перших стадіях складає 20 місяців, а 5-річна виживаність — 20%.[2]

За даними Національного інституту раку середній вік діагностування раку легенів у США становить 70 років,[105] а середній вік смерті через це захворювання — 72 роки.[106] У США особи з полісом медичного страхування скоріше за все мають кращі наслідки хвороби.[107]

Епідеміологія[ред.ред. код]

вікова стандартизація випадків смерті через рак трахеї, бронхів або легенів на 100 000 осіб у 2004 році.[108]
   no data
   ≤ 5
   5-10
   10-15
   15-20
   20-25
   25-30
   30-35
   35-40
   40-45
   45-50
   50-55
   ≥ 55
Поширеність раку легенів у Сполучених Штатах

В усьому світі рак легенів є найпоширенішим видом раку як за розповсюдженістю, так і за кількістю смертельних випадків. У 2008 році було зафіксовано 1,61 мільйона нових випадків та 1,38 мільйона смертей через рак легенів. Найвищі показники спостерігаються в Європі та Північній Америці.[11] Сегмент населення з високою вірогідністю розвитку раку легенів — це особи старше 50 років, які довгий час курили. На відміну від рівня смертності серед чоловіків, який почав знижуватися більше 20 років тому, рівень смертності через рак легенів серед жінок впродовж останніх десятиліть збільшувався і почав стабілізуватися лише останнім часом.[109] У США довічний ризик розвитку раку легенів становить 8% для чоловіків та 6% для жінок.[1]

На кожні 3-4 мільйони викурених сигарет припадає один випадок раку легенів.[1][110] Вплив «Big Tobacco» (гігантів тютюнової промисловості) відіграє значну роль у формуванні культури куріння.[111] Молоді люди без звички до куріння через перегляд реклами тютюнових виробів скоріше за все почнуть курити.[112] Роль пасивного куріння дуже серйозно розглядається як один з факторів ризику розвитку раку легенів,[24] саме тому для зменшення небажаного впливу тютюнового диму на осіб, що не курять, застосовуються різноманітні законодавчі важелі.[113] Шкідливі викиди автомобілів, заводів та енергетичних станцій також представляють потенційний ризик.[4]

Найбільший рівень смертності через рак легенів серед чоловіків спостерігається у Східній Європі, у той час як серед жінок — у Північній Європі та США. У Сполучених Штатах більша розповсюдженість захворювання зафіксована серед афроамериканців (чоловіків та жінок).[114] На цей час рівень захворюваності на рак легенів нижчий у країнах, що розвиваються.[115] Але через високі показники тютюнопаління у наступні декілька років очікується зріст захворюваності на цей вид раку, особливо в Китаї[116] та Індії.[117]

З 1960-х рр. рівень захворюваності на аденокарциному легенів у порівнянні з іншими типами раку почав збільшуватися. Це частково пояснюється початком виробництва сигарет з фільтром. Використання фільтру дозволяє зменшити потрапляння у бронхи крупних часток з тютюнового диму. Однак для отримання такої ж кількості нікотину необхідно затягуватись глибше, що збільшує рівень накопичення шкідливих часток у бронхіолах — основному місці утворення аденокарциноми.[118] Захворюваність на аденокарциному продовжує зростати.[119]

Історія[ред.ред. код]

Рак легенів був дуже рідким захворюванням до розповсюдження тютюнопаління; до 1761 року його навіть не виділяли як окрему хворобу.[120] Різні види раку легенів були описані пізніше, у 1810 році.[121] Злоякісні пухлини легенів становили усього до 1% усіх видів раку, зафіксованих під час процедур автопсії у 1878 році, але цей показник зріс до 10-15% на початку 20-го сторіччя.[122] У 1912 році в усьому світі було письмово зафіксовано лише 374 випадки цієї хвороби,[123] однак перегляд звітів автопсії показав, що захворюваність на рак легенів збільшилася з 0,3% у 1852 році до 5,66% у 1952 році.[124] У 1929 році терапевт Фріц Лікінт (Німеччина) відкрив зв'язок між курінням та раком легенів,[122] що призвело до агресивної кампанії з боротьби проти куріння.[125] British Doctors Study (дослідження британських докторів), опубліковане у 1950-х рр., стало першим авторитетним епідеміологічним доказом зв'язку між курінням та раком легенів.[126] В результаті у 1964 році Головний хірург США порекомендував особам, що курять, припинити курити.[127]

Зв'язок хвороби з газом радоном було вперше виявлено серед шахтарів, які працювали у Рудних горах біля Шнеберга, Саксонія. У цих горах з 1470 року видобували срібло; ці гори також багаті на уран і на супутній радій та радоновий газ.[128] Серед шахтарів спостерігалася непропорційно велика кількість випадків захворювання, яке у 1870-х рр. врешті-решт було визнано раком легенів.[129] Незважаючи на таке відкриття у 1950-х рр., через попит СРСР на уран, добування продовжувалося.[128] У 1960-х рр. було підтверджено, що радон є причиною раку легенів.[130]

Першу успішну пневмонектомію для лікування раку легенів було проведено у 1933 році.[131] Паліативна радіотерапія використовувалася з 1940-х рр.[132] Радикальна радіотерапія, яку спочатку використовували у 1950-х рр., була спробою лікування значними дозами опромінення пацієнтів на ранніх стадіях раку легенів з протипоказаннями до хірургічного втручання.[133] У 1997 році в якості більш прогресивного методу у порівнянні зі звичайною радикальною радіотерапією було запропоновано неперервну гіперфракціоновану прискорену радіотерапію.[134] Перші спроби лікування дрібноклітинної карциноми методами хірургічної резекції[135] та радикальної радіотерапії[136], проведені у 1960-х рр., виявилися марними. У 1970-х рр. було створено дієві препарати для хіміотерапії.[137]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Horn, L; Pao W, Johnson DH (2012). «Chapter 89». У Longo, DL; Kasper, DL; Jameson, JL; Fauci, AS; Hauser, SL; Loscalzo, J. Harrison's Principles of Internal Medicine (вид. 18th). McGraw-Hill. ISBN 0-07-174889-X. 
  2. а б в г «Lung Carcinoma: Tumors of the Lungs». Merck Manual Professional Edition, Online edition. Процитовано 2007-08-15. 
  3. Thun, MJ; Hannan LM, Adams-Campbell LL et al. (September 2008). «Lung cancer occurrence in never-smokers: an analysis of 13 cohorts and 22 cancer registry studies». PLoS Medicine 5 (9). с. e185. doi:10.1371/journal.pmed.0050185. PMC 2531137. PMID 18788891. 
  4. а б в г д е ж и Alberg AJ, Samet JM (2010). «Chapter 46». Murray & Nadel's Textbook of Respiratory Medicine (вид. 5th). Saunders Elsevier. ISBN 978-1-4160-4710-0. 
  5. а б O'Reilly, KM; Mclaughlin AM, Beckett WS, Sime PJ (March 2007). «Asbestos-related lung disease». American Family Physician 75 (5). с. 683–688. PMID 17375514. 
  6. Carmona, RH (2006-06-27). «The Health Consequences of Involuntary Exposure to Tobacco Smoke: A Report of the Surgeon General». U.S. Department of Health and Human Services. «Secondhand smoke exposure causes disease and premature death in children and adults who do not smoke.» 
  7. «Tobacco Smoke and Involuntary Smoking» (PDF). IARC Monographs on the Evaluation of Carcinogenic Risks to Humans 83 (WHO International Agency for Research on Cancer). 2002. «There is sufficient evidence that involuntary smoking (exposure to secondhand or 'environmental' tobacco smoke) causes lung cancer in humans. ... Involuntary smoking (exposure to secondhand or 'environmental' tobacco smoke) is carcinogenic to humans (Group 1).» 
  8. а б в г д е ж и к л м Lu, C; Onn A, Vaporciyan AA et al. (2010). «78: Cancer of the Lung». Holland-Frei Cancer Medicine (вид. 8th). People's Medical Publishing House. ISBN 9781607950141. 
  9. Chapman, S; Robinson G, Stradling J, West S (2009). «Chapter 31». Oxford Handbook of Respiratory Medicine (вид. 2nd). Oxford University Press. ISBN 9-780199-545162. 
  10. а б в г д е Collins, LG; Haines C, Perkel R, Enck RE (January 2007). «Lung cancer: diagnosis and management». American Family Physician 75 (1) (American Academy of Family Physicians). с. 56–63. PMID 17225705. 
  11. а б Ferlay, J; Shin HR, Bray F et al. (December 2010). «Estimates of worldwide burden of cancer in 2008: GLOBOCAN 2008». International Journal of Cancer 127 (12). с. 2893–2917. doi:10.1002/ijc.25516. PMID 21351269. 
  12. Honnorat, J; Antoine JC (May 2007). «Paraneoplastic neurological syndromes». Orphanet Journal of Rare Diseases 2 (1) (BioMed Central). с. 22. doi:10.1186/1750-1172-2-22. PMC 1868710. PMID 17480225. 
  13. Greene, Frederick L. (2002). AJCC cancer staging manual. Berlin: Springer-Verlag. ISBN 0-387-95271-3. 
  14. Brown, KM; Keats JJ, Sekulic A et al. (2010). «8». Holland-Frei Cancer Medicine (вид. 8th). People's Medical Publishing House USA. ISBN 978-1607950141. 
  15. Biesalski, HK; Bueno de Mesquita B, Chesson A et al. (1998). «European Consensus Statement on Lung Cancer: risk factors and prevention. Lung Cancer Panel». CA Cancer J Clin 48 (3) (Smoking is the major risk factor, accounting for about 90% of lung cancer incidence.). с. 167–176; discussion 164–166. doi:10.3322/canjclin.48.3.167. PMID 9594919. 
  16. Hecht, S (October 2003). «Tobacco carcinogens, their biomarkers and tobacco-induced cancer». Nature Reviews Cancer 3 (10) (Nature Publishing Group). с. 733–744. doi:10.1038/nrc1190. PMID 14570033. 
  17. Sopori, M (May 2002). «Effects of cigarette smoke on the immune system». Nature Reviews Immunology 2 (5). с. 372–7. doi:10.1038/nri803. PMID 12033743. 
  18. Peto, R; Lopez AD, Boreham J et al. (2006). Mortality from smoking in developed countries 1950–2000: Indirect estimates from National Vital Statistics. Oxford University Press. ISBN 0-19-262535-7. 
  19. California Environmental Protection Agency (1997). «Health effects of exposure to environmental tobacco smoke. California Environmental Protection Agency». Tobacco Control 6 (4). с. 346–353. doi:10.1136/tc.6.4.346. PMC 1759599. PMID 9583639. 
    * CDC (December 2001). «State-specific prevalence of current cigarette smoking among adults, and policies and attitudes about secondhand smoke—United States, 2000». Morbidity and Mortality Weekly Report 50 (49) (Atlanta, Georgia: CDC). с. 1101–1106. PMID 11794619.  Вказано більш, ніж один |author1= та |last= (довідка)
  20. а б в г Alberg, AJ; Samet JM (September 2007). «Epidemiology of lung cancer». Chest 132 (S3) (American College of Chest Physicians). с. 29S–55S. doi:10.1378/chest.07-1347. PMID 17873159. 
  21. Jaakkola, MS; Jaakkola JJ (August 2006). «Impact of smoke-free workplace legislation on exposures and health: possibilities for prevention». European Respiratory Journal 28 (2). с. 397–408. doi:10.1183/09031936.06.00001306. PMID 16880370. 
  22. Parkin, DM (December 2011). «Tobacco—attributable cancer burden in the UK in 2010». British Journal of Cancer 105 (Suppl. 2). с. S6–S13. doi:10.1038/bjc.2011.475. PMC 3252064. PMID 22158323. 
  23. National Health and Medical Research Council (April 1994). «The health effects and regulation of passive smoking». Australian Government Publishing Service. Архів оригіналу за September 29, 2007. Процитовано 2007-08-10. 
  24. а б Taylor, R; Najafi F, Dobson A (October 2007). «Meta-analysis of studies of passive smoking and lung cancer: effects of study type and continent». International Journal of Epidemiology 36 (5). с. 1048–1059. doi:10.1093/ije/dym158. PMID 17690135. 
  25. «Frequently asked questions about second hand smoke». World Health Organization. Процитовано 25 July 2012. 
  26. Schick, S; Glantz S (December 2005). «Philip Morris toxicological experiments with fresh sidestream smoke: more toxic than mainstream smoke». Tobacco Control 14 (6). с. 396–404. doi:10.1136/tc.2005.011288. PMC 1748121. PMID 16319363. 
  27. Schmid K, Kuwert T, Drexler H (March 2010). «Radon in Indoor Spaces: An Underestimated Risk Factor for Lung Cancer in Environmental Medicine». Dtsch Arztebl Int 107 (11). с. 181–6. doi:10.3238/arztebl.2010.0181. PMC 2853156. PMID 20386676. 
  28. EPA (October 2006). «Radiation information: radon». EPA. Процитовано 2007-08-11. 
  29. Davies, RJO; Lee YCG (2010). «18.19.3». Oxford Textbook Medicine (вид. 5th). OUP Oxford. ISBN 978-0199204854. 
  30. Chen, H; Goldberg MS, Villeneuve PJ (Oct-Dec 2008). «A systematic review of the relation between long-term exposure to ambient air pollution and chronic diseases». Reviews on Environmental Health 23 (4). с. 243–297. PMID 19235364. 
  31. Clapp, RW; Jacobs MM, Loechler EL (Jan-Mar 2008). «Environmental and Occupational Causes of Cancer New Evidence, 2005–2007». Reviews on Environmental Health 23 (1). с. 1–37. PMC 2791455. PMID 18557596. 
  32. а б Lim, WY; Seow, A (2012 Jan). «Biomass fuels and lung cancer.». Respirology (Carlton, Vic.) 17 (1). с. 20–31. PMID 22008241. 
  33. а б Sood, A (2012 Dec). «Indoor fuel exposure and the lung in both developing and developed countries: an update.». Clinics in chest medicine 33 (4). с. 649–65. PMID 23153607. 
  34. Dudley, Joel (2013). Exploring Personal Genomics. Oxford University Press. с. 25. ISBN 9780199644483. 
  35. Kern JA, McLennan G (2008). Fishman's Pulmonary Diseases and Disorders (вид. 4th). McGraw-Hill. с. 1802. ISBN 0-07-145739-9. 
  36. Cogliano, VJ; Baan, R; Straif, K; Grosse, Y; Lauby-Secretan, B; El Ghissassi, F; Bouvard, V; Benbrahim-Tallaa, L; Guha, N; Freeman, C; Galichet, L; Wild, CP (2011 Dec 21). «Preventable exposures associated with human cancers.». Journal of the National Cancer Institute 103 (24). с. 1827–39. PMID 22158127. 
  37. Fong, KM; Sekido Y, Gazdar AF, Minna JD (October 2003). «Lung cancer • 9: Molecular biology of lung cancer: clinical implications». Thorax 58 (10) (BMJ Publishing Group Ltd.). с. 892–900. doi:10.1136/thorax.58.10.892. PMC 1746489. PMID 14514947. 
  38. Salgia, R; Skarin AT (March 1998). «Molecular abnormalities in lung cancer». Journal of Clinical Oncology 16 (3). с. 1207–1217. PMID 9508209. 
  39. а б в г Herbst, RS; Heymach JV, Lippman SM (September 2008). «Lung cancer». New England Journal of Medicine 359 (13). с. 1367–1380. doi:10.1056/NEJMra0802714. PMID 18815398. 
  40. Aviel-Ronen, S; Blackhall FH, Shepherd FA, Tsao MS (July 2006). «K-ras mutations in non-small-cell lung carcinoma: a review». Clinical Lung Cancer 8 (1) (Cancer Information Group). с. 30–38. doi:10.3816/CLC.2006.n.030. PMID 16870043. 
  41. Devereux, TR; Taylor JA, Barrett JC (March 1996). «Molecular mechanisms of lung cancer. Interaction of environmental and genetic factors». Chest 109 (Suppl 3) (American College of Chest Physicians). с. 14S–19S. doi:10.1378/chest.109.3_Supplement.14S. PMID 8598134. 
  42. Miller, WT (2008). Fishman's Pulmonary Diseases and Disorders (вид. 4th). McGraw-Hill. с. 486. ISBN 0-07-145739-9. 
  43. Kaiser, LR (2008). Fishman's Pulmonary Diseases and Disorders (вид. 4th). McGraw-Hill. с. 1815–1816. ISBN 0-07-145739-9. 
  44. а б Maitra, A; Kumar V (2007). Robbins Basic Pathology (вид. 8th). Saunders Elsevier. с. 528–529. ISBN 978-1-4160-2973-1. 
  45. Subramanian, J; Govindan R (February 2007). «Lung cancer in never smokers: a review». Journal of Clinical Oncology 25 (5) (American Society of Clinical Oncology). с. 561–570. doi:10.1200/JCO.2006.06.8015. PMID 17290066. 
  46. Raz, DJ; He B, Rosell R, Jablons DM (March 2006). «Bronchioloalveolar carcinoma: a review». Clinical Lung Cancer 7 (5). с. 313–322. doi:10.3816/CLC.2006.n.012. PMID 16640802. 
  47. Rosti, G; Bevilacqua G, Bidoli P et al. (March 2006). «Small cell lung cancer». Annals of Oncology 17 (Suppl. 2). с. 5–10. doi:10.1093/annonc/mdj910. PMID 16608983. 
  48. Seo, JB; Im JG, Goo JM et al. (1 March 2001). «Atypical pulmonary metastases: spectrum of radiologic findings». Radiographics 21 (2). с. 403–417. PMID 11259704. 
  49. Tan D, Zander DS (2008). «Immunohistochemistry for Assessment of Pulmonary and Pleural Neoplasms: A Review and Update». Int J Clin Exp Pathol 1 (1). с. 19–31. PMC 2480532. PMID 18784820. 
  50. а б в Rami-Porta, R; Crowley JJ, Goldstraw P (February 2009). «The revised TNM staging system for lung cancer». Annals of Thoracic and Cardiovascular Surgery 15 (1). с. 4–9. PMID 19262443. 
  51. Goodman, GE (November 2002). «Lung cancer. 1: prevention of lung cancer». Thorax 57 (11). с. 994–999. PMC 1746232. PMID 12403886. 
  52. McNabola, A; Gill LW (February 2009). «The control of environmental tobacco smoke: a policy review». International Journal of Environmental Research and Public Health 6 (2). с. 741–758. doi:10.3390/ijerph6020741. PMC 2672352. PMID 19440413. 
  53. Pandey, G (February 2005). «Bhutan's smokers face public ban». BBC. Процитовано 2007-09-07. 
  54. Pandey, G (2 October 2008). «Indian ban on smoking in public». BBC. Процитовано 2012-04-25. 
  55. United Nations News service (30 May 2008). "UN health agency calls for total ban on tobacco advertising to protect young". Прес-реліз.
  56. а б в Fabricius, P; Lange P (July–September 2003). «Diet and lung cancer». Monaldi Archives for Chest Disease 59 (3). с. 207–211. PMID 15065316. 
  57. Fritz, H; Kennedy D, Fergusson D et al. (2011). «Vitamin A and Retinoid Derivatives for Lung Cancer: A Systematic Review and Meta Analysis». PLoS ONE 6 (6). с. e21107. doi:10.1371/journal.pone.0021107. PMC 3124481. PMID 21738614. 
  58. Herr, C; Greulich T, Koczulla RA et al. (March 2011). «The role of vitamin D in pulmonary disease: COPD, asthma, infection, and cancer». Respiratory Research 12 (1). с. 31. doi:10.1186/1465-9921-12-31. PMC 3071319. PMID 21418564. 
  59. а б Key, TJ (January 2011). «Fruit and vegetables and cancer risk». British Journal of Cancer 104 (1). с. 6–11. doi:10.1038/sj.bjc.6606032. PMC 3039795. PMID 21119663. 
  60. Manser, RL; Irving LB, Stone C et al. (2004). «Screening for lung cancer». Cochrane Database of Systematic Reviews (1). с. CD001991. doi:10.1002/14651858.CD001991.pub2. PMID 14973979. 
  61. Jaklitsch, MT; Jacobson FL, Austin JH et al. (July 2012). «The American Association for Thoracic Surgery guidelines for lung cancer screening using low-dose computed tomography scans for lung cancer survivors and other high-risk groups». Journal of Thoracic and Cardiovascular Surgery 144 (1). с. 33–38. doi:10.1016/j.jtcvs.2012.05.060. PMID 22710039. 
  62. Bach, PB; Mirkin JN, Oliver TK et al. (June 2012). «Benefits and harms of CT screening for lung cancer: a systematic review». JAMA: the Journal of the American Medical Association 307 (22). с. 2418–2429. doi:10.1001/jama.2012.5521. PMID 22610500. 
  63. Boiselle, PM (2013 Mar 20). «Computed tomography screening for lung cancer.». JAMA : the journal of the American Medical Association 309 (11). с. 1163–70. PMID 23512063. 
  64. Bach PB, Mirkin JN, Oliver TK, et al. (June 2012). «Benefits and harms of CT screening for lung cancer: a systematic review». JAMA 307 (22). с. 2418–29. doi:10.1001/jama.2012.5521. PMID 22610500. 
  65. Aberle, DR; Abtin, F; Brown, K (2013 Mar 10). «Computed tomography screening for lung cancer: has it finally arrived? Implications of the national lung screening trial.». Journal of clinical oncology : official journal of the American Society of Clinical Oncology 31 (8). с. 1002–8. PMID 23401434. 
  66. Ferrell, B; Koczywas M, Grannis F, Harrington A (April 2011). «Palliative care in lung cancer». Surgical Clinics of North America 91 (2). с. 403–417. doi:10.1016/j.suc.2010.12.003. PMID 21419260. 
  67. Kaiser LR (2008). Fishman's Pulmonary Diseases and Disorders (вид. 4th). McGraw-Hill. с. 1853–1854. ISBN 0-07-145739-9. 
  68. а б Kaiser LR (2008). Fishman's Pulmonary Diseases and Disorders (вид. 4th). McGraw-Hill. с. 1855–1856. ISBN 0-07-145739-9. 
  69. Odell, DD; Kent MS, Fernando HC (Spring 2010). «Sublobar resection with brachytherapy mesh for stage I non-small cell lung cancer». Seminars in Thoracic and Cardiovascular Surgery 22 (1). с. 32–37. doi:10.1053/j.semtcvs.2010.04.003. PMID 20813314. 
  70. Alam, N; Flores RM (July–September 2007). «Video-assisted thoracic surgery (VATS) lobectomy: the evidence base». Journal of the Society of Laparoendoscopic Surgeons 11 (3). с. 368–374. PMC 3015831. PMID 17931521. 
  71. Rueth, NM; Andrade RS (June 2010). «Is VATS lobectomy better: perioperatively, biologically and oncologically?». Annals of Thoracic Surgery 89 (6). с. S2107–S2111. doi:10.1016/j.athoracsur.2010.03.020. PMID 20493991. 
  72. Simon GR, Turrisi A (September 2007). «Management of small cell lung cancer: ACCP evidence-based clinical practice guidelines (2nd edition)». Chest 132 (3 Suppl). с. 324S–339S. doi:10.1378/chest.07-1385. PMID 17873178. 
  73. Goldstein, SD; Yang SC (October 2011). «Role of surgery in small cell lung cancer». Surgical Oncology Clinics of North America 20 (4). с. 769–777. doi:10.1016/j.soc.2011.08.001. PMID 21986271. 
  74. Arriagada, R; Goldstraw P, Le Chevalier T (2002). Oxford Textbook of Oncology (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 2094. ISBN 0-19-262926-3. 
  75. Hatton, MQ; Martin JE (June 2010). «Continuous hyperfractionated accelerated radiotherapy (CHART) and non-conventionally fractionated radiotherapy in the treatment of non-small cell lung cancer: a review and consideration of future directions». Clinical Oncology (Royal College of Radiologists) 22 (5). с. 356–364. doi:10.1016/j.clon.2010.03.010. PMID 20399629. 
  76. PORT Meta-analysis Trialists Group (2005). «Postoperative radiotherapy for non-small cell lung cancer». У Rydzewska, Larysa. Cochrane Database of Systematic Reviews (2). с. CD002142. doi:10.1002/14651858.CD002142.pub2. PMID 15846628. 
  77. Le Péchoux, C (2011). «Role of postoperative radiotherapy in resected non-small cell lung cancer: a reassessment based on new data». Oncologist 16 (5). с. 672–681. doi:10.1634/theoncologist.2010-0150. PMC 3228187. PMID 21378080. 
  78. Cardona, AF; Reveiz L, Ospina EG et al. (April 2008). «Palliative endobronchial brachytherapy for non-small cell lung cancer». Cochrane Database of Systematic Reviews (2). с. CD004284. doi:10.1002/14651858.CD004284.pub2. PMID 18425900. 
  79. Ikushima, H (February 2010). «Radiation therapy: state of the art and the future». Journal of Medical Investigation 57 (1–2). с. 1–11. PMID 20299738. 
  80. Paumier, A; Cuenca X, Le Péchoux C (June 2011). «Prophylactic cranial irradiation in lung cancer». Cancer Treatment Reviews 37 (4). с. 261–265. doi:10.1016/j.ctrv.2010.08.009. PMID 20934256. 
  81. Girard, N; Mornex F (October 2011). «Stereotactic radiotherapy for non-small cell lung cancer: From concept to clinical reality. 2011 update». Cancer Radiothérapie 15 (6–7). с. 522–526. doi:10.1016/j.canrad.2011.07.241. PMID 21889901. 
  82. Fairchild, A; Harris K, Barnes E et al. (August 2008). «Palliative thoracic radiotherapy for lung cancer: a systematic review». Journal of Clinical Oncology 26 (24). с. 4001–4011. doi:10.1200/JCO.2007.15.3312. PMID 18711191. 
  83. Hann CL, Rudin CM (2008-11-30). «Management of small-cell lung cancer: incremental changes but hope for the future». Oncology (Williston Park) 22 (13). с. 1486–92. PMID 19133604. 
  84. Murray, N; Turrisi AT (March 2006). «A review of first-line treatment for small-cell lung cancer». Journal of Thoracic Oncology 1 (3). с. 270–278. PMID 17409868. 
  85. Azim, HA; Ganti AK (March 2007). «Treatment options for relapsed small-cell lung cancer». Anticancer drugs 18 (3). с. 255–261. doi:10.1097/CAD.0b013e328011a547. PMID 17264756. 
  86. MacCallum, C; Gillenwater HH (July 2006). «Second-line treatment of small-cell lung cancer». Current Oncology Reports 8 (4). с. 258–264. doi:10.1007/s11912-006-0030-8. PMID 17254525. 
  87. а б NSCLC Meta-Analyses Collaborative Group (October 2008). «Chemotherapy in Addition to Supportive Care Improves Survival in Advanced Non–Small-Cell Lung Cancer: A Systematic Review and Meta-Analysis of Individual Patient Data From 16 Randomized Controlled Trials». J. Clin. Oncol. 26 (28). с. 4617–25. doi:10.1200/JCO.2008.17.7162. PMC 2653127. PMID 18678835. 
  88. Mehra R, Treat J (2008). Fishman's Pulmonary Diseases and Disorders (вид. 4th). McGraw-Hill. с. 1876. ISBN 0-07-145739-9. 
  89. а б Clegg, A; Scott DA, Hewitson P et al. (January 2002). «Clinical and cost effectiveness of paclitaxel, docetaxel, gemcitabine, and vinorelbine in non-small cell lung cancer: a systematic review». Thorax 57 (1) (BMJ Publishing Group). с. 20–28. doi:10.1136/thorax.57.1.20. PMC 1746188. PMID 11809985. 
  90. Fuld AD, Dragnev KH, Rigas JR (June 2010). «Pemetrexed in advanced non-small-cell lung cancer». Expert Opin Pharmacother 11 (8). с. 1387–402. doi:10.1517/14656566.2010.482560. PMID 20446853. 
  91. Carbone, DP; Felip E (September 2011). «Adjuvant therapy in non-small cell lung cancer: future treatment prospects and paradigms». Clinical Lung Cancer 12 (5). с. 261–271. doi:10.1016/j.cllc.2011.06.002. PMID 21831720. 
  92. а б Le Chevalier, T (October 2010). «Adjuvant chemotherapy for resectable non-small-cell lung cancer: where is it going?». Annals of Oncology 21 (Suppl. 7). с. vii196–198. doi:10.1093/annonc/mdq376. PMID 20943614. 
  93. Horn, L; Sandler AB, Putnam JB Jr, Johnson DH (May 2007). «The rationale for adjuvant chemotherapy in stage I non-small cell lung cancer». Journal of Thoracic Oncology 2 (5). с. 377–383. doi:10.1097/01.JTO.0000268669.64625.bb. PMID 17473651. 
  94. Wakelee, HA; Schiller JH, Gandara DR (July 2006). «Current status of adjuvant chemotherapy for stage IB non-small-cell lung cancer: implications for the New Intergroup Trial». Clinical Lung Cancer 8 (1) (Cancer Information Group). с. 18–21. doi:10.3816/CLC.2006.n.028. PMID 16870041. 
  95. BMJ (December 2005). Clinical evidence concise : the international resource of the best available evidence for effective health care. (14). London: BMJ Publishing Group. с. 486–488. ISBN 1-905545-00-2. ISSN 1475-9225. 
  96. Kelley AS, Meier DE (August 2010). «Palliative care—a shifting paradigm». New England Journal of Medicine 363 (8). с. 781–2. doi:10.1056/NEJMe1004139. PMID 20818881. 
  97. а б Prince-Paul M (April 2009). «When hospice is the best option: an opportunity to redefine goals». Oncology (Williston Park, N.Y.) 23 (4 Suppl Nurse Ed). с. 13–7. PMID 19856592. 
  98. Souquet PJ, Chauvin F, Boissel JP, Bernard JP (April 1995). «Meta-analysis of randomised trials of systemic chemotherapy versus supportive treatment in non-resectable non-small cell lung cancer». Lung Cancer. 12 Suppl 1. с. S147–54. doi:10.1016/0169-5002(95)00430-9. PMID 7551923. 
  99. Sörenson S, Glimelius B, Nygren P (2001). «A systematic overview of chemotherapy effects in non-small cell lung cancer». Acta Oncol 40 (2–3). с. 327–39. PMID 11441939. 
  100. Clegg A, Scott DA, Sidhu M, Hewitson P, Waugh N (2001). «A rapid and systematic review of the clinical effectiveness and cost-effectiveness of paclitaxel, docetaxel, gemcitabine and vinorelbine in non-small-cell lung cancer». Health Technol Assess 5 (32). с. 1–195. PMID 12065068. 
  101. Шаблон:Cite Cochrane
  102. «Non-Small Cell Lung Cancer Treatment». PDQ for Health Professionals. National Cancer Institute. Процитовано 2008-11-22. 
  103. «Small Cell Lung Cancer Treatment». PDQ for Health Professionals. National Cancer Institute. 2012. Процитовано 2012-05-16. 
  104. Spiro, SG (2010). «18.19.1». Oxford Textbook Medicine (вид. 5th). OUP Oxford. ISBN 978-0199204854. 
  105. SEER data (SEER.cancer.gov)Median Age of Cancer Patients at Diagnosis 2002–2003
  106. SEER data (SEER.cancer.gov)Median Age of Cancer Patients at Death 2002–2006
  107. Slatore, CG; Au DH, Gould MK (November 2010). «An official American Thoracic Society systematic review: insurance status and disparities in lung cancer practices and outcomes». American Journal of Respiratory and Critical Care Medicine 182 (9). с. 1195–1205. doi:10.1164/rccm.2009-038ST. PMID 21041563. 
  108. «WHO Disease and injury country estimates». World Health Organization. 2009. Процитовано November 11, 2009. 
  109. Jemal A, Tiwari RC, Murray T, et al. (2004). «Cancer statistics, 2004». CA: a Cancer Journal for Clinicians 54 (1). с. 8–29. doi:10.3322/canjclin.54.1.8. PMID 14974761. 
  110. Proctor, RN (March 2012). «The history of the discovery of the cigarette-lung cancer link: evidentiary traditions, corporate denial, global toll». Tobacco Control 21 (2). с. 87–91. doi:10.1136/tobaccocontrol-2011-050338. PMID 22345227. 
  111. Lum, KL; Polansky JR, Jackler RK, Glantz SA (October 2008). «Signed, sealed and delivered: "big tobacco" in Hollywood, 1927–1951». Tobacco Control 17 (5). с. 313–323. doi:10.1136/tc.2008.025445. PMC 2602591. PMID 18818225. 
  112. Lovato, C; Watts A, Stead LF (October 2011). «Impact of tobacco advertising and promotion on increasing adolescent smoking behaviours». Cochrane Database of Systematic Reviews (10). с. CD003439. doi:10.1002/14651858.CD003439.pub2. PMID 21975739. 
  113. Kemp, FB (Jul–Sep 2009). «Smoke free policies in Europe. An overview». Pneumologia 58 (3). с. 155–158. PMID 19817310. 
  114. National Cancer Institute; SEER stat fact sheets: Lung and Bronchus. Surveillance Epidemiology and End Results. 2010[1]
  115. «Gender in lung cancer and smoking research» (PDF). World Health Organization. 2004. Процитовано 2007-05-26. 
  116. Zhang, J; Ou JX, Bai CX (November 2011). «Tobacco smoking in China: prevalence, disease burden, challenges and future strategies». Respirology 16 (8). с. 1165–1172. doi:10.1111/j.1440-1843.2011.02062.x. PMID 21910781. 
  117. Behera, D; Balamugesh T (2004). «Lung cancer in India» (PDF). Indian Journal of Chest Diseases and Allied Sciences 46 (4). с. 269–281. PMID 15515828. 
  118. Charloux, A; Quoix E, Wolkove N et al. (February 1997). «The increasing incidence of lung adenocarcinoma: reality or artefact? A review of the epidemiology of lung adenocarcinoma». International Journal of Epidemiology 26 (1). с. 14–23. doi:10.1093/ije/26.1.14. PMID 9126499. 
  119. Kadara, H; Kabbout M, Wistuba II (January 2012). «Pulmonary adenocarcinoma: a renewed entity in 2011». Respirology 17 (1). с. 50–65. doi:10.1111/j.1440-1843.2011.02095.x. PMID 22040022. 
  120. Morgagni, Giovanni Battista (1761). De sedibus et causis morborum per anatomen indagatis. OL 24830495M. 
  121. Bayle, Gaspard-Laurent (1810). Recherches sur la phthisie pulmonaire (French). Paris. OL 15355651W. 
  122. а б Witschi, H (November 2001). «A short history of lung cancer». Toxicological Sciences 64 (1). с. 4–6. doi:10.1093/toxsci/64.1.4. PMID 11606795. 
  123. Adler, I (1912). Primary Malignant Growths of the Lungs and Bronchi. New York: Longmans, Green, and Company. OCLC 14783544. OL 24396062M. , cited in Spiro SG, Silvestri GA (2005). «One hundred years of lung cancer». American Journal of Respiratory and Critical Care Medicine 172 (5). с. 523–529. doi:10.1164/rccm.200504-531OE. PMID 15961694. 
  124. Grannis, FW. «History of cigarette smoking and lung cancer». smokinglungs.com. Архів оригіналу за July 18, 2007. Процитовано 2007-08-06. 
  125. Proctor, R (2000). The Nazi War on Cancer. Princeton University Press. с. 173–246. ISBN 0-691-00196-0. 
  126. Doll, R; Hill AB (November 1956). «Lung Cancer and Other Causes of Death in Relation to Smoking». British Medical Journal 2 (5001). с. 1071–1081. doi:10.1136/bmj.2.5001.1071. PMC 2035864. PMID 13364389. 
  127. US Department of Health Education and Welfare (1964). «Smoking and health: report of the advisory committee to the Surgeon General of the Public Health Service» (PDF). Washington, DC: US Government Printing Office. 
  128. а б Greaves, M (2000). Cancer: the Evolutionary Legacy. Oxford University Press. с. 196–197. ISBN 0-19-262835-6. 
  129. Greenberg, M; Selikoff IJ (February 1993). «Lung cancer in the Schneeberg mines: a reappraisal of the data reported by Harting and Hesse in 1879». Annals of Occupational Hygiene 37 (1). с. 5–14. PMID 8460878. 
  130. Samet, JM (April 2011). «Radiation and cancer risk: a continuing challenge for epidemiologists». Environmental Health 10 (Suppl. 1). с. S4. doi:10.1186/1476-069X-10-S1-S4. PMC 3073196. PMID 21489214. 
  131. Horn, L; Johnson DH (July 2008). «Evarts A. Graham and the first pneumonectomy for lung cancer». Journal of Clinical Oncology 26 (19). с. 3268–3275. doi:10.1200/JCO.2008.16.8260. PMID 18591561. 
  132. Edwards, AT (1946). «Carcinoma of the Bronchus». Thorax 1 (1). с. 1–25. doi:10.1136/thx.1.1.1. PMC 1018207. PMID 20986395. 
  133. Kabela, M (1956). «Erfahrungen mit der radikalen Röntgenbestrahlung des Bronchienkrebses» [Experience with radical irradiation of bronchial cancer]. Ceskoslovenská Onkológia (German) 3 (2). с. 109–115. PMID 13383622. 
  134. Saunders, M; Dische S, Barrett A et al. (July 1997). «Continuous hyperfractionated accelerated radiotherapy (CHART) versus conventional radiotherapy in non-small-cell lung cancer: a randomised multicentre trial». Lancet 350 (9072) (Elsevier). с. 161–165. doi:10.1016/S0140-6736(97)06305-8. PMID 9250182. 
  135. Lennox, SC; Flavell G, Pollock DJ et al. (November 1968). «Results of resection for oat-cell carcinoma of the lung». Lancet 2 (7575) (Elsevier). с. 925–927. doi:10.1016/S0140-6736(68)91163-X. PMID 4176258. 
  136. Miller, AB; Fox W, Tall R (September 1969). «Five-year follow-up of the Medical Research Council comparative trial of surgery and radiotherapy for the primary treatment of small-celled or oat-celled carcinoma of the bronchus». Lancet 2 (7619) (Elsevier). с. 501–505. doi:10.1016/S0140-6736(69)90212-8. PMID 4184834. 
  137. Cohen, M; Creaven PJ, Fossieck BE Jr et al. (1977). «Intensive chemotherapy of small cell bronchogenic carcinoma». Cancer Treatment Reports 61 (3). с. 349–354. PMID 194691.