Рахівський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рахівський район
Rahivsky rs.png UKR Ра́хівський райо́н flag.gif
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Закарпатська область
Код КОАТУУ: 2123600000
Населення: 91 726 (на 1.08.2013)
Площа: 1892 км²
Густота: 48.1 осіб/км²
Тел. код: +380-3132
Поштові індекси: 90600—90647
Населені пункти та ради
Районний центр: Рахів
Міські ради: 1
Селищні ради: 3
Сільські ради: 17
Міста: 1
Смт: 3
Села: 28
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, м. Рахів, вул. Миру, 1, 2-52-62
Веб-сторінка: Рахівська РДА
Голова РДА: Вербіцька Ірина Бийлівна
Голова ради: Беркела Микола Миколайович

Ра́хівський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця на південному сході Закарпатської області, розташована у найбільш високогірній частині Українських Карпат. Населення становить 91 726 осіб (на 1.08.2013). Площа — 1892 км². Районний центр — місто Рахів.

Географія[ред.ред. код]

Рельєф[ред.ред. код]

Район розташований у найбільш високогірній частині Українських Карпат. На півночі височать Привододільні (Внутрішні) Горгани, на заході — Свидовець, на північному сході — Чорногора (гірські частини Полонинського хребта), на півдні — Рахівські гори.

За 40 км від Рахова, у Чорногірському масиві, знаходиться найвища вершина Українських Карпат та України загалом — гора Говерла (2061 м над рівнем моря). Поряд височать ще п'ять вершин-двотисячників — Бребенескул, Петрос, Піп Іван Чорногірський (Чорна гора), Ребра, Гутин-Томнатик та Менчул.

Рельєф високогір'я позначений слідами давнього зледеніння з характерними льодовиковими формами — карами та троговими долинами.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат у Рахові помірно континентальний. Період із температурою понад плюс 10 °C загалом становить 147 днів. За даними метеостанції «Рахів» (430 м над рівнем моря), середня температура січня дорівнює мінус 4,8 °C, липня — плюс 18,0 °C, середньорічна — плюс 7,4 °C.

Середньорічна сума опадів становить 1212 мм, з яких максимум припадає на червень-липень. Тут переважають вітри західного і південно-західного напрямку. Із збільшенням висоти над рівнем моря температура повітря знижується, а кількість опадів зростає.

Рослинний та тваринний світ[ред.ред. код]

Рахівський район — найбільш лісистий район в Україні. Тут зосереджена третина видового складу флори України, половина червонокнижних видів рослин і тварин Карпат. На скелях Близниць, Герешаски, Нєнєски, Кузія та Піп Івана росте кілька десятків рослин, які в Україні ніде більше не зустрічаються, у тому числі легендарний едельвейс (шовкова косиця). Унікальні праліси та високогірні лучні системи Карпатського біосферного заповідника віднесені до найцінніших екосистем планети і Міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Ці чудові місця є останнім оплотом таких великих хижаків у Європі, як ведмідь, вовк та рись.

У заповіднику охороняється понад 1000 видів вищих судинних рослин, 64 види ссавців, 173 види птахів, 9 видів плазунів, 13 видів земноводних, 23 види риб, близько 15 000 видів безхребетних тварин. У заповіднику відмічено 64 види рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Рахівщина володіє справжнім екологічним феноменом та надзвичайно потужним природно-ресурсним потенціалом. Тут знаходяться найвища вершина України — гора Говерла (2061 м) і всі шість вершин Українських Карпат, що перевищують 2000 метрів над рівнем моря. Близько 68% території району вкривають високопродуктивні ліси. Тут розвідано 82 джерела мінеральних вод, поширено майже 300 видів лікарських рослин. Зустрічається половина видів червонокнижних рослин і тварин Українських Карпат. Рахівщина відноситься до районів з високою водозабезпеченістю. На Рахівщині бере початок одна з найбільших приток Дунаю — ріка Тиса. Протікаючи просторами Європи, вона дає чисту питтєву воду населенню України, Румунії, Угорщини, Словаччини та Югославії. Рахівщина наділена надзвичайно сприятливими умовами для зимової рекреації, розвитку гірськолижного спорту, а гірський масив Драгобрат за своїми параметрами може стати місцем проведення зимової Олімпіади. Тільки два аналоги у світі має Квасівський санаторно-курортний комплекс, збудований на базі мінеральних вод із вмістом миш'яку.

Із мінерально-сировинних ресурсі перспективними для розробки є родовища золота, доломітів, мармуризованих доломітів, а також розлив мінеральних вод.

Історія[ред.ред. код]

У XIII ст. Угорщина повністю оволоділа гірськими районами Закарпаття. Поступово сюди стали прибувати та селитися тут угорські феодали.

За часів входження закарпатських земель до складу Австро-Угорщини сюди було переселено багато німецьких колоністів, за участі яких відбувалося становлення лісопереробної галузі. Величезним поштовхом до соціально-економічного розвитку цього краю стало будівництво залізної дороги до Рахова та Ясіня, яка була здана в експлуатацію 15 серпня 1895 року. Будували залізницю 16 тисяч італійців та спеціалістів з інших країн Європи.

У листопаді 1918 року рахівчани рішуче піднялися на боротьбу за визволення та возз'єднання краю з українським народом. 5 січня 1919 року в с. Ясіня було скинуто місцевий уряд і утворено Гуцульську республіку на чолі з Степаном Клочураком, яка протрималася до 11 червня 1919 року.

21 березня 1919 року в Угорщині перемогла пролетарська революція. У квітні Раду робітників, солдатів і селян у Рахові очолив П.Попенко. Наприкінці того ж року, коли завоювання угорської революції були втрачені, притисянські поселення зайняли румунські війська.

Під час входження Закарпаття (тодішня назва — Підкарпатська Русь) до складу Чехословаччини населені пункти Рахівщини активно розвивалися як осередки туризму. Рахів у той час називали «гуцульським Парижем». Фашистська окупація часів другої світової війни завершилася захопленням району, як і всього Закарпаття, частинами Радянської Армії в жовтні 1944 року. У 1945 році район, як і все Закарпаття, увійшов до складу УРСР.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Адміністративно-територіально район поділяється на 1 міську раду, 2 селишні ради і 18 сільських рад, які об'єднують 32 населені пункти та підпорядковані Рахівській районній раді. Адміністративний центр — місто Рахів[1].

Населення[ред.ред. код]

У районі проживають понад 90 тис. жителів. У зв'язку із високогірним розташуванням, високою лісистістю густота населення незначна: на один квадратний кілометр припадає в середньому 47,7 жителів. Населені пункти розташовані, як правило, в гірських ущелинах, у долинах численних рік і потоків.

Національності[ред.ред. код]

Національний склад населення району за переписом 2001 року[2]

Національний склад населення позначається на особливостях релігійного та культурного життя Рахівщини. Сьогодні тут діють 33 православні громади, 18 — греко-католицьких, 6 — римо-католицьких, є також кілька громад свідків Бога Єгови, представники інших конфесій. Тільки за останні 5 років у районі побудовано і реконструйовано 13 храмів, які здійнялися догори високими куполами-банями.

Національний склад району за даними переписів:

1959 1989 2001
українці 73,6% 82,6% 83,8%
румуни 11,9% 11,2% 11,6%
угорці 10,0% 4,1% 3,2%
росіяни 2,0% 1,4% 0,8%
євреї 1,2%

Етномовний склад[ред.ред. код]

Етномовний склад населених пунктів району за переписом 2001 р. (рідна мова населення)[3]

українська румунська угорська російська
РАХІВСЬКИЙ РАЙОН 84,6 11,5 2,5 0,9
м. РАХІВ 92,1 0,1 4,8 2,3
смт ВЕЛИКИЙ БИЧКІВ 95,2 0,8 2,9 0,8
смт КОБИЛЕЦЬКА ПОЛЯНА 83,1 0,2 14,3 1,3
смт ЯСІНЯ 89,5 0,0 8,2 0,8
с. СТЕБНИЙ 99,6 - - 0,3
с. БІЛИН 99,4 - - 0,5
с. БІЛА ЦЕРКВА 1,3 97,0 0,1 1,0
с. БОГДАН 97,0 - 2,3 0,5
с. БРЕБОЯ 99,6 - 0,1 0,3
с. ВЕРХНЄ ВОДЯНЕ 98,5 0,5 0,1 0,7
с. СТРИМБА 98,0 1,3 - 0,5
с. ВОДИЦЯ 97,6 1,2 - 0,9
с. ПЛАЮЦЬ 20,6 78,2 - 0,3
с. ВИДРИЧКА 99,6 - 0,2 0,2
с. ДІЛОВЕ 98,8 0,1 0,4 0,5
с. КРУГЛИЙ 99,0 - - -
с. ХМЕЛІВ 97,9 0,2 - 1,6
с. КВАСИ 99,7 - 0,1 0,1
с. СІТНИЙ 100,0 - - -
с. ТРОСТЯНЕЦЬ 100,0 - - -
с. КОСІВСЬКА ПОЛЯНА 98,8 - - 1,2
с. КОСТИЛІВКА 99,2 0,1 0,1 0,4
с. ВІЛЬХОВАТИЙ 99,6 - - 0,2
с. ЛАЗЕЩИНА 99,4 - 0,1 0,3
с. ЛУГИ 99,1 - 0,2 0,7
с. ГОВЕРЛА 99,2 - - 0,5
с. ЛУГ 98,6 0,2 - 1,0
с. РОЗТОКИ 99,6 - 0,0 0,3
с. РОСІШКА 99,2 - - 0,7
с. СЕРЕДНЄ ВОДЯНЕ 0,9 98,6 0,0 0,2
с. ДОБРІК 0,6 98,3 - 0,1
с. ЧОРНА ТИСА 99,4 - 0,2 0,4

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У районі нараховується 34 загальноосвітні школи I–II та I–III ступенів. У них навчається майже 16 тисяч учнів, а в 37 дитячих дошкільних закладах виховуються близько півтори тисячі дітей. Діють 6 лікарень на 680 ліжок, 17 амбулаторій та 13 фельдшерсько-акушерських пунктів. Вулиці Районного центру прикрасили новобудови: житлові масиви, торгові та культурні центри. В багатьох куточках району з'явилися нові підприємства.

Економіка[ред.ред. код]

Полонинське господарство[ред.ред. код]

Полонини — це розташовані високо в горах відкриті і незаліснені частини гір. Саме тут, протягом багатьох віків, місцеві жителі (гуцули) випасають худобу — корів, овець, кіз, коней. Осередками випасу є колиби — сезонні будівлі, де живуть і господарюють пастухи під керівництвом ватага-вівчаря. Тут можна скуштувати та побачити процес виготовлення різних продуктів із молока — бринзу, вурду, жентицю.

З давніх часів місцеве населення займалося тваринництвом. Тому вся високогірна частина району зайнята полонинним господарством. Вихід на полонину відбувається в травні і триває аж до вересня. Умови життя пастухів на полонині важкі: у високогір'ї часті холоди, два з трьох днів — дощові. Праця триває від світанку до ночі. Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів — це бринза, трембіта і ватра.

На полонині Берлебашка, що розташована на території Карпатського біосферного заповідника і через яку проходить Закарпатський Туристичний Шлях, створене показове полонинське господарство, де туристи можуть самі взяти участь в виготовленні бринзи, вурди, ближче ознайомитися з полонинською кухнею, під полонинські наспіви запалити ватру, переночувати на сіні, одягнути справжню гуцульську одежу: лейбан, кожух, запаски, вишиванку, крисаню. А вистави народного театру дозволять відпочиваючим краще ознайомитися з елементами культури, обрядами та традиціями гуцулів.

Господарський комплекс Рахівського району слабо розвинутий. У валовому суспільному продукті переважає промисловість. Провідною галуззю промисловості є лісова, деревообробна і целюлозно-паперова. Інші галузі представлені невеликими підприємствами машинобудування і приладобудування, які потребують реструктуризації. За останні роки динамічно розвивається малий бізнес. Особливістю сільського господарства Рахівського району є дуже низька землезабезпеченість. На одного мешканця району припадає лише 0,01 га ріллі (при 0,14 га в Закарпатті і 0,63 га в Україні).

Туризм та рекреація[ред.ред. код]

М'який клімат та контрастно-виражені пори року, чисте гірське повітря, неповторні пейзажі, значна кількість цілющих мінеральних вод здавна привалювали мандрівників, любителів активного відпочинку.

Завдяки природно-кліматичним факторам, зручному географічному розташуванню та системі шляхового сполучення Рахівщина перетворюється в потужну туристично-рекреаційну зону. Тут створено умови, сприятливі для літнього і зимового відпочинку та оздоровлення. Завдяки наявності гірськолижних трас і підйомників добре розвинуті зимові види спорту.

Туристично-рекреаційна галузь району розгалужена мережею туристичних об'єктів різного профілю, а саме: 1 санаторій, 2 лікувально-оздоровчі комплекси, 1 туристично-оздоровчий комплекс, 1 туристична база, 2 мотелі, 2 бази відпочинку та 40 готелів та міні — готелів, 1 кемпінг. Крім них, в районі функціонують туристичне агентство «НиМС тур», інформаційний центр «Гуцульська світлиця», агентство агро-екотуризму. В цілому туристично-рекреаційна галузь району сьогодні нараховує 53 об'єкти, із яких 49 надають туристичні послуги.

Протягом 2006 року туристичними закладами району прийнято близько 25 тис. туристів, яким надано послуги на суму 4293,2 тис. грн. До бюджетів всіх рівнів надійшло коштів — 787,1 тис. грн., з яких 468,91 тис. грн. перераховано до місцевого бюджету.

У районі працюють низка канатно-буксирувальних доріг. Серед них:

  • смт Ясіня, спортивна база «Тиса», бугельного типу L= 1000 м.
  • ур. Драгобрат, ТОВ «Драгобрат», бугельного типу, L = 1000 м, 300 м.
  • м. Рахів, оздоровчий комплекс «Тиса» бугельного типу L = 1000 м.
  • с. Богдан, мотель «Олеся», бугельного типу L=1000 м.
  • смт Кобилецька Поляна, оздоровчий комплекс «Трембіта», бугельного типу L = 500 м.
  • смт Чорна Тиса, гірськолижна ДЮСШ, бугельного типу L = 400 м.

Триває спорудження об'єктів туристично-рекреаційного призначення, особливо у високогірній частині. Сьогодні в районі діють понад 20 таких об'єктів, серед яких — приватні міні-готелі, бази відпочинку і туристично-оздоровлювальні комплекси, садиби селян, які приймають гостей за програмою сільського зеленого туризму. Розроблені і діють пішохідні, лижні, водні, велосипедні, кінні та автомобільні турмаршрути. На базі наявних мінеральних вод (на території району розвідано близько 80 їх джерел) є можливість розвивати бази санаторно-курортного лікування.

Архітектурні пам'ятки[ред.ред. код]

с. Ділове (1750 р.) Різдва Пресвятої Богородиці (Успенська).

У селі Діловому знаходиться дерев'яна церква (1750 р.) Різдва Пресвятої Богородиці (Успенська). У смт. Ясіня — Преображенська (Петропавлівська) дерев'яна церква (1780 р., а роком пізніше збудована її дзвіниця). У 1803 — 1813 рр. У Ясінях було зведено з дерева Вознесенський (Струківський) храм із дзвіницею. У селі Середнє Водяне дерев'яна Миколаївська церква та дзвіниця були побудовані у 1428 році і є найдавнішими із культових споруд на Закарпатті і в Україні. А Миколаївська (нижня) церква в цьому ж селі споруджена у 1776 р. Ці об'єкти мають реєстрацію та охороняються Законом, є національним та культурним надбанням. Струківська церква

Сучасна діюча церква збудована у 1824 р .і є досконалим зразком церковного будівництва для дерев'яних храмів Гуцульщини (без жодного цвяха) — являє собою витвір архітектурного мистецтва. Церква відзначається вишуканими пропорціями. Дзвіниця збудована у 1813 р. Складає з церквою єдиний ансамбль і має власну мистецьку цінність. Струківська (Вознесенська) церква — це унікальний зразок традиційного храмового будівництва Гуцульщини.

На горі Піп-Іван Чорногорський (Чорна Гора) розташована колишня обсерваторія, збудована в 1938 році за проектом польських архітекторів. Під час другої світової війни діяльність обсерваторії було зупинено, і не відновлено до наших днів.

Взимку обсерваторія так обростає снігом і льодом, що свого часу поляки називали її «Білим слоном». Незважаючи на 70 років руйнації та занедбання, зараз стіни та фундамент обсерваторії перебувають у задовільному стані.

Перша світова війна на території Рахівського району[ред.ред. код]

У кінці вересня 1914 року російські війська перейшли Карпати в районі Яблуницького і Ужоцького перевалів.Східна частина російських військ з боями прорвалася через Ясиня,Рахів на Мараморош-Сигет і Хуст.Західна колона Російської армії,подолавши Ужоцький і Дукельський перевали,просувалася в напрямку Ужгорода і Свидника.В жовтні 1914 року через Лазенщину було здійснено прорив російських військ. Австро-угорське командування перемістило в Закарпаття значні військові загони,і російська армія в середині жовтня 1914 року з боями відступила.Угорський уряд посилив репресивні заходи на Закарпатті,бо одержав відомості,що населення симпатизувало російській армії.Російські війська під командуванням генерала Олексія Єрмолаєвича Еверта глибше проникли за Карпати в напрямку Ясіня-Рахів-Великий Бичків-Сигет.Житель Великого Бичківа М. Чорногорський згадував:” Селяни, бідняки і середнього прошарку верстви населення, робітники заводу Клотильда із захопленням зустрічали російські війська,допомагали їм продуктами харчування та всім тим,чим могли.

18 жовтня 1914 року Т.Легоцький зробив такий запис:”З Мараморощини все ще не виїхали росіяни, 4-тисячний загін все ще там. Бої велися в районі Рахова, Трибуша, Богдана, Квасів.У напрямку Ясіня направляється загін росіян, який ще є на українській землі. Рахів залишили. ”

Августин Штефан, якого важко звинуватили в симпатії до росіян, писав у своїй книзі:” Венгерські газети повідомляли,що росіяни 28 вересня вірвалися в Ясиня, кількість яких сягала 20-30 тисяч осіб. З боями австро-угорські відступили до Рахіва. 4 жовтня царська армія була вже під Сигетом...Росіяни на протязі 3 днів окупації поводили себе цілком пристойно. Коли ввійшли в Сигет шукали доктора Ілліша, прокурора в Сигетському процесі (суд над Олексієм Кабалюком і його співучасниками) за голову якого було назначено 50 тисяч рублів. Його не знайшли, а других не шукали і не чіпали. Ні одна будівля не була підпалена і нікому не було нанесено шкоди.”

Поведінку російських військ міг характеризувати такий випадок: священник в Вишні Рівній О.Коломан Долінай зустрівся на подвір’ї з російським офіцером,котрий зупинив його і запитав:” Хто ти такий?” Священник відповів:”Священноієрей”.Офіцер спитав:”А де твій хрест?” Отець Долінай перехрестився і сказав:”Ось тут!”Офіцер усміхнувся і відійшов.

7 жовтня 1914 року російські війська змушені були залишити Сигет. На наступний день був залишений Великий Бичків. Повернувшись, власті стали виявляти людей, котрі допомогли або виражали симпатію російським військам. Боячись покарання, староста з кількома жителями втікали в гори. Жандарми заарештували за ” зраду ” їх близьких родичів. Всього ж було заарештовано 50 чоловік. Багато з яких опинились за гратами, а Михайло Братаник та брати Підмалівські повішені для залякування. 20 жовтня 1914 рік австро-угорські війська вернулись в Ясеня.Почалися масові переслідування місцевих жителів тих,хто проявив добре ставлення до росіян.

Пізньої осені 1914 року, коли за селом ще гриміли гармати, кати повісили перших засуджених: Леся Чуфещука, Дмитра Бронтерюка, Миколу Стеблюка, Юрія Чеваша, Миколу Струтинського.150 чоловік заарештовано, 65 - по звинуваченню в “державній зраді ” приговорені до страти. Письменник Улас Самчук в своїй повісті “Гори говорять” писав:” В Ясенях, недалеко від церкви, на площі, селянськими руками споруджена шибениця і на ній повішено “6-ро людей”. Боячись гніву народу, влада замінила смертельну кару довготривалим тюремним заключенням.

Та ніякі репресії не змогли вплинути на послаблення антивоєнних настроїв населення. Навпаки, молодь тікала в гори, організовувала загони і нападала на австро-угорських чиновників та місцевих багатіїв. Такий загін в 1916 році діяв під керівництвом М.Шугая. Значні селянські виступи проти угорських властей і тяжкого становища мали місце в 25-30 селах Мараморощини, а власті все це списували на рахунок військовополонених. Хвиля боротьби охопила й частини австро-угорської армії, що були дислоковані на території Закарпаття – зростало дезертирство, частішими ставали переходи солдат, направлених для придушення революційних виступів, на бік робітників і селян.  З другого боку, трудящі міст і сіл переховували дезертирів, а спійманих властями намагалися визволити з- під сторожі. Подібні дії власті називали “злочинними насильництвами” і надавали право розстрілювати людей, які виступали на захист дезертирів. Командування Кошіцького військового округу, компетенція якого поширювалася і на Закарпаття, висловлювало побоювання, що внаслідок різних обставин:” у населення нагромаджується певна кількість зброї. ” У середині червня 1918 року командування запровадило військово-польові суди.

Одним із важливих центрів антивоєнного і національно-визвольного руху була Мараморощина. На чолі боротьби йшли солекопи Солотвина, металісти Кобилецької Поляни, лісоруби південних схилів Карпат і району Ясиня. В районі Солотвина і Рахова знаходилися табір та кілька пунктів військовополонених з Росії, які працювали на шахтах чи лісопильних та на розробках лісу. Вони розповідали про події в Росії і на Україні й мабуть, під їх впливом, як зазначається в ряді донесень із східних районі Закарпаття, зростала революційна боротьба трудящих. У Солотвині, Кобилецькій Поляні, Ясинях влітку та восени 1918 року було проведено ряд мітингів, на яких населення вимагало припинення війни.

Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції боротьба трудящих за своє визволення посилилася. Активну участь у боротьбі за владу Рад взяли, зокрема, колишні військовополонені що повернулися з Росії. Серед активних борців за нове життя були Микола Чайковський, Василь Дячук та Василь Борканюк, що воювали на фронтах громадянської війни в Радянській Росії і там стали членами більшовицької партії.Та на перешкоді революційній боротьбі трудящій стали місцеві українські буржуазні націоналісти - колишні австрійський офіцер С.Клочурак, власник лісопилки В.Кленпуш, куркулі І.Тулайдан, М.Гринюк та інші.8 листопада 1918 рік в с.Ясиня на Мараморощині відбулися загальні збори населення на яких виступили С.Клочурак, І.Климпуш, М.Сабадюк, які затаврували політику угорських поневолювачів, закликали створити загони міліції. Для керівництва боротьбою було обрано Раду з 42 чоловік та її Головну управу у складі 10 чоловік. 9 листопада 1918 року вони проголосили в Ясині не більше й не менше як утворення “Гуцульської республіки” з “верховним” органом “Гуцульською радою”, куди увійшла куркульська верхівка села.Члени “Гуцульської ради”, орієнтуючись на буржуазно-націоналістичну ЗУНР, намагались потягнути за собою і народні маси, наносячи цим самим велику шкоду боротьбі трудящих Закарпаття за возз’єднання з усім українським народом.

Куркульська “Гуцульська рада” не здійснила ніяких соціальних перетворень, нічого не зробила, щоб покращити становище сільської бідноти. Зрозуміло, що серед трудівників Ясині вона не користувалася ніяким авторитетом. Єдине, що зробили проводирі “Гуцульської республіки” - це здійснили безславний “військовий похід” з метою “розширення” володінь “республіки” вниз по течії Тиси. Однак вона проіснувала недовго - у квітні 1919 р її було повалено військами Боярської Румунії. Та ніякі окупанти не змогли подолати волю Закарпатців до возз’єднання з Україною. Ще 18 грудня 1918 року учасники зборів у Мараморош-Сигеті закликали провести 21 січня 1919 року у місті Хуст Всенародні збори, на яких мали б визначити державну незалежність Закарпаття,” бо в цілім світі кожний народ говорить про себе де він хоче бути, чи з своїми людьми, чи з другими народами.”

Тяжке становище місцевого населення у складі Австро-Угорщини ще більше погіршилося у зв’язку з Першою світовою війною, оскільки територія краю також стала ареною воєнних дій. Масовими стали реквізиції сировини і продовольства для австро-угорської армії, що провело до ще гіршого становища селянства. Воно сподівалося на визволення колоніального гніту і радо вітало російське військо. Трудящі маси краю рішуче виступали проти денаціоналізації місцевого населення зокрема проти спроб частини духовенства ліквідувати слов’янську писемність, мадяризувати українські школи. Вони боролись і проти заміни юліанського календаря григоріанським, вбачаючи в цьому чергову махінацію панівних класів буржуазно-поміщицької Угорщини і Ватикану, намагання насадити католицизм серед закарпатців.

Перша світова війна згубно позначилася і на сільському господарству краю та призвела до подальшого погіршення становища основної маси селян. Закарпаття стало не тільки прифронтовим район, але й ареною воєнних дій. В ході військових операцій, просування і розквартирування військ населенню краю, завдалася велика матеріальна шкода. Війна призвела до занепаду всього народного господарства краю до погіршення становища трудящих. Не вистачало кваліфікованих робітників на заводах, припинили роботу ремісники, зріс дефіцит товарів першої необхідності, порушилася нормальна торгівля. Через відсутність робочої сили не оброблялися орні землі і виноградники.

Особливо неврожайним внаслідок великої засухи був 1917 рік. На основі листів із Закарпаття солдатам, які потрапили в полон у Росію військовий цензор у липні 1917 року писав:”Скаржаться на велику засуху очікуваний неврожай поганий стан ярових”.За його словами, вкрай важке становище склалося в селах Великий Березний, Горяни і Великий Бичків.

Занепад ряду галузей економіки краю був зумовлений і порушенням торгових зв’язків Угорщини з рядом сусідніх. У цей же час ряд галузей у промисловості, одержуючи військові замовлення, дещо нарощували виробництво. Це стосувалось в першу чергу лісо хімзаводів, Шелестівського металообробного заводу, Леварного заводу в Кобилецькій поляні. Отже, мілітаризація прискорила розвиток окремих галузей промисловості.

Великої шкоди селянам спричинили реквізиції сировини і продовольства воєнною адміністрацією для австро-угорської армії. Власті не рахувались з важким становищем закарпатських трударів і постійно повторювали реквізиції внаслідок цього в 1916 році у винятково важкому становищі опинилась і сільська біднота Мараморощини. У населення відбирали все:борошно, пшеницю, жито, ячмінь, овес, кукурудзу, картоплю, квасолю, горох та інші сільськогосподарські продукти, останніх коней, корів, овець, свиней, птицю.

З Ужорода, Берегова, Севлюша, Мараморож-Сигет до Будапешта летіли одне за одним донесення місцевих властей про революційні виступи населення Закарпаття. На початку листопада 1918 року у таких селах Закарпаття, як Великі Лучки, Загаття Влахове, Великий Раковець, Довге, Шаланки, Велятин, Колочава, Синевир, Ясиня, Дубове, Теребля, Буштино, Стеблівка, Іза, Порошкове та інші, трудящі виганяли поряд з панами та їх прислужниками попів, урядовців і окремих реакційних дяків. Аналогічним було становище в Марамороському комітаті. В січні 1918 року солдатки з села Великий Бичків скаржилися урядовій комісії, що місцевий чиновник безплатно примушував їх працювати на ремонті шляху. Крім того, населенню сильно допікали військові позики, яким кінця і краю не було.

Персоналії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]