Редут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Реду́т (фр. redoute, сховище, опорний пункт) — фортифікаційне укріплення замкненого виду, як правило (але не обов'язково) земляні, з валом та ровом, призначені для кругової оборони. Будувався частіше всього в формі чотирикутника, хоча існували і пяти-, шестикутові редути. Зазвичай мав в довжину 50-200 кроків, в залежності від чисельності гарнізону, що нараховував 200-800 чоловік.

Редут складався з зовнішнього рову, вала з земляною ступінню з горжевого фаса (тильної сторони), причому за ним встановлювали насип (Траверс) для обстрілу ворога, якщо він намагатиметься використати прохід.

Редути відомі з XVI століття, широко використовувались в XVII-XIX століттях в якості опорних пунктів. Входили в склад прикордонних укріплень Російської імперії. Петро I одним з перших успішно застосував систему редутів в польовій битві (див. Полтавська битва). В російсько-японській війні застосовувались в польових укріпленнях позицій.

Редути втратили своє значення на початку Першої світової війни через велику уразивість від вогню артилерії.

[ред.] Дивись також

• Фортеця
• Бастіон
• Равелін
• Каземат

[ред.] Література

• Українська радянська енциклопедія, К., 1979.