Засіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одна з найбільш поширених форм засіки.
Засіка.

Засі́ка, завал — перешкода на шляху наступу ворога в лісовому масиві із зрублених дерев середніх і більших розмірів, укладених верхівками в бік очікуваного наступу противника. Гілки дерев засікались у гострі коли.

Історія[ред.ред. код]

Засіки були відомі з найдавніших часів і представляли собою серйозну перешкоду для нападаючої сторони. У Давньоруській державі засіки будувалися для захисту від нападів степових кочівників, спочатку печенігів, а пізніше й половців. Засіки об'єднані у довгі оборонні лінії називалися засічною межою.

Фрагмент нарису:

Ліс, де влаштовувалася засіка, називали заповідним. Він мав строго визначені межові кордони і охоронявся. Тут було заборонено не тільки рубати дерева, полювати, але навіть і просто заходити. Ширина засічної межі могла бути різною: від декількох сажнів, де були тільки рови та земляні вали, невелике болото або річка, до 20 - 30 і більше тодішніх верст (близько 40 - 60 км) суцільних лісів. Зазвичай діаметр заповідних лісів становив 2 - 3 версти (4 - 6 км).

[1]

Призначення[ред.ред. код]

За допомогою засік ускладнювалося переміщення ворожої піхоти та маневри кінноти. Відрізнялися відносною швидкістю та простотою створення. Іноді для того, щоб ускладнити усунення навалених дерев, їх закріплювали масивними перпендикулярними кілками, вбитими в землю.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бобровський М.В. Козельські засіки (еколого-історичний нарис).Калуга: Вид-во Н. Бочкарьової. ISBN 5-89552-063-4, 2002 - 92 с.(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Пірко В. О. Оборонні споруди…/ Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім — Донецьк, 2007. — 176 с.