Вал (споруда)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Валоборонна споруда у фортецях, замках, укріплених районах в вигляді високого насипу з крутим схилом, розташованим з боку ймовірного нападу супротивника.

Історія застосування[ред.ред. код]

Найдавніші земляні вали на теренах України - Траянові вали, вірогідно, походять з І-ІІ ст. по III-IV ст. У фортифікаціях ІХ-ХІІ ст. широко застосовували земляні вали з ровом з напольної сторони, поверх яких йшли дерев'яні укріплення типу палісаду, стіни із городень. В основі цих валів знаходились заповнені землею, камінням дерев'яні зруби. З початком застосування мурованих фортифікацій роль оборонних валів у фортифікаціях дещо зменшилась. Та з початком широкого застосування артилерії наприкінці XV ст. набули поширення фортифікації у вигляді земляних шанців чи земляного валу, насипаного поверх мурованої основи - бастіонної системи. Наприкінці ХІХ ст. видозмінені земляні вали широко застосовувались у новітніх оборонних системах укріплених районів.

Застосування[ред.ред. код]

Будувався із землі, каменю чи одночасно з різних матеріалів. В основі валу могли улаштовуватися каземати, капоніри та інші фортифікаційні споруди. Вал зводився попереду основних укріплень. Служив бойовою позицією, захистом від прицільних пострілів та стеження за об'єктами укріплення з боку супротивника[1]. Складався з брустверу та валгангу. Бруствер слугував прикриттям бойової позиції. Валганг розташовувався двома присту́пками: верхній, зазвичай, слугував для встановлення гармат і називався артилерійським валгангом; нижній — для руху гармат та людей і називався валгангом сполучення[2].

У широкому сенсі — система укріплених районів, приміром Атлантичний вал.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Военная энциклопедия Сытина. Том 5 Бомбарда — Верещагин, Александр Васильевич. СПб., 1911, стор. 221
  2. Велика радянська енциклопедія

Джерела[ред.ред. код]