Трансформація НАТО

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Трансформація НАТО (англ. NATO transformation[1]) — процес змін у політичній, військовій та організаційній сферах Організації Північноатлантичного договору.

Сьогодні трансформація охопила майже всю структурну і військову, а також частково політичну сфери Альянсу[2]. Найбільшого успіху країни-учасниці Північноатлантичного альянсу досягли в процесі трансформації військової сфери, зокрема у сфері повітряних перевезень. Так, міністри оборони країн-членів НАТО підписали Меморандум про взаєморозуміння, згідно з яким проект стратегічних повітряних перевезень повинен забезпечити опе­ративну спроможність повітряного перевезен­ня вантажів великих розмірів. У 2006 році на Ризькому саміті глави держав та голів урядів Альянсу прийняли одностайне рішення про створення консорціуму, який би координував підтримку ресурсів авіаперевезень[3].

Також країни-члени НАТО продовжують працюва­ти над розвитком Мережі НАТО із забезпе­чення здатності обміну інформацією, даними та розвідданими із гарантуванням їх надій­ності, захисту, таємності та вчасності в інте­ресах операцій Альянсу.

Найменшого успіху лідери країн-членів НАТО досягли у політичній трансформації, яка передусім стосується перезавантаження та перерозподілу керівних органів та посад Альянсу, зокрема стосується обмеження повноважень країн Північної Америки у справах країн Європи.

Історія

Саміт НАТО у Празі (2002)

Початком трансформаційних змін в системі Альянсу вважається 2002-й рік[4], коли на Празькому саміті НАТО[5] були прийняті рішення, ініційовані Генеральним секретарем НАТО Джорджем Робертсоном, щодо впровадження комплексу завдань із вдосконалення потенціалів, створення сил реагування, кардинальних структурних перетворень у системі Північноатлантичного альянсу. Ці завдання, як прерогатива, увішли до «Празької програми трансформації»[6][7].

«Празька програма трансформації» містить близько 400 різного роду політичних зобов'язань щодо вдосконалення потенціалів системи Організації Північноатлантичного договору. Ці зобов'язання[8] взяли на себе окремі країни-члени Альянсу, які поставили за мету підвищення бойової ефективності військового потенціалу у галузі стратегічних повітряних та морських перевезень, дозаправлення у повітрі, здатність до швидкого розгортання, розвиток підрозділів бойової підтримки та тилового забезпечення та ін.

Військова трансформація

Сили реагування НАТО

Концепція сил реагування НАТО пе­редбачає створення високотехнічно оснаще­них, гнучких, здатних до оперативного розгортання, взаємосумісних та витривалих підроз­ділів, спроможних виконувати місії з усього спектра завдань Альянсу.

Сили реагування НАТО складаються з сухо­путних, військово-повітряних, військово-морських та сил спеціального призначення. Війська, які перебувають у підвищеному стані готовнос­ті, складаються з національних елементів та здійснюють ротацію кожні шість місяців після проходження відповідної підготовки та серти­фікації.

На Стамбульському саміті НАТО було визначено 3 причини, за якими можуть бути задіяні сили реагування НАТО:

Після завершення у червні 2006 року навчань «Steadfast Jaguar» (Стійкий ягуар), до яких були залучені су­хопутні, морські і повітряні сили, ліде­рами Альянсу на Ризькому саміті НАТО 2006 року було оголошено, що сили реагування НАТО досягли рівня цілковитої оперативної спроможності[11].

Навчання сил реагування НАТО «Steadfast Jaguar» (2006)

На сьогодні сили реагування НАТО відіграють провідну роль у реагуванні Альянсу на кризи, стиму­люють трансформацію та оперативну суміс­ність і поліпшують загальну якість під­готовки збройних сил. Вони здатні виконува­ти завдання у будь-якій точці світу в межах повного спектра операцій, а також діють як сили первинного силового розгор­тання з подальшим залученням більш чисельних сил нарощування. Вони налічують до 25 тисяч військовослужбовців і готові почати розгортання через п'ять діб після надходження відповідних розпоряд­жень та забезпечують свою участь в опера­ції протягом ЗО діб та довше за умови надходження додаткових постачань[11].

Корпуси швидкого розгортання

Повністю реформована також структура сил НАТО, в рамках якої було створено й сертифіковано шість корпусів швидкого розгортання (NATO Rapid Deployable Corps), які є основою сухопутного компонента Сил реа­гування НАТО:

  • Корпус швидкого розгортання Командуван­ня ОЗС НАТО в Європі (Allied Rapid Reaction Corps), розташований у місті Реїндален (Ні­меччина), на чолі з Великою Британією як провідною країною, що забезпечує близько 60% особового складу штабних елементів та надає корпусу дві дивізії поряд з бойовими службами та службами забезпечення;
  • Корпус швидкого розгортання Німеччина-Нідерланди на базі штабу Першого німецько-голландського корпусу (Мюнстер, Німеччина);
  • Корпус швидкого розгортання Італії на базі штабу Корпусу швидкого реагування Італії (Сольб'яте-Олона);
  • Корпусу швидкого розгортання Іспанії на базі штабу Іспанського корпусу (Валенсія);
  • Корпусу швидкого розгортання Туреччини на базі штабу Третього турецького корпусу (поблизу Стамбула);
  • Єврокорпус (Страсбург, Франція), що має бельгійські, французькі, німецькі, люксем­бурзькі та іспанські складові. Єврокорпус на­ділено іншим міжнародним військовим стату­сом, тому було підписано технічну угоду з Командуванням ОЗС НАТО з питань опера­цій з метою участі цього підрозділу у спіль­них операціях з НАТО.

Усі структури забезпечують шестимісячні ротації сухопутного компоненту командуван­ня Сил реагування НАТО. Повітряний компонент сил реагуванн підпорядкову­ється командуванням повітряних компонен­тів третього (тактичного) рівня, розподіляючи чергування між Рамштайном (Німеччина) та Ізміром (Туреччина). Командування сухопутним компонентом сил реагування розподіляється між шістьма штабними еле­ментами сухопутного компоненту Сил висо­кої готовності НАТО та їх морського компо­ненту через три штабні елементи морського компоненту Сил високої готовності НАТО.

Організаційна трансформація

Організаційна (або структурна) трансформація є головною складовою «Празької програми трансформації». Нова структу­ра командування базується на функціональ­ному перерозподілі. На стратегічному рівні знаходяться два коман­дування. Командування ОЗС НАТО з питань операцій очолює Верховний головнокоманду­вач ОЗС НАТО в Європі та відповідає за про­ведення усіх можливих операцій Альянсу. Командуван­ня ОЗС НАТО з питань трансформації очо­лює Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО з питань трансформації та несе відпо­відальність за питання, що пов'язані з поточним процесом трансформації Альянсу, а також над спроможностями Альянсу, зокрема у питаннях підготовки та розробки концепцій і доктрин.

Обидва командування очолюються Верховни­ми головнокомандувачами, які виконують по­двійні функції. Так, наприклад, Верховний головноко­мандувач ОЗС НАТО в Європі водночас очо­лює Командування збройних сил США в Європі.

Командування ОЗС НАТО з питань операцій розташовано у штабі Верховного головноко­мандувача ОЗС НАТО в Європі. Оперативний рівень коман­дування включає постійні командування ОЗС НАТО, що розташовані у Брюнсумі (Нідер­ланди), Неаполі (Італія), а також менш фун­кціонального постійного штабу, розташовано­го у Лісабоні (Португалія). Перші два коман­дування здатні проводити операції з місць їх постійного розташування або забезпечувати розгортання штабу багатонаціональних опе­ративно-тактичних сил (БООТС). Об'єднаний штаб НАТО у Лісабоні може використовува­ти можливості штабу БООТС морського ба­зування. Командування ОЗС НАТО у Брунс­сумі забезпечує штабними елементами (за винятком морського компоненту) МССБ в Афганістані, а Командування ОЗС НАТО у Неаполі — штабними елементами для прове­дення операції НАТО на Балканах.

Тактичний рівень складається з шести видових командувань ОЗС НАТО, які забезпечують від­повідну підтримку операцій штабними елемен­тами на суші, морі та у повітрі. До складу Ко­мандування ОЗС НАТО у Брюнсумі входить командування повітряним компонентом (Рамштайн, Німеччина), морським компонентом (Нортвуд, Велика Британія) та сухопутним компо­нентом (Гейдельберг, Німеччина). Командуван­ню ОЗС НАТО у Неаполі відповідно підпоряд­ковані повітряний компонент (Ізмір, Туреччи­на), морський компонент (Неаполь, Італія) та сухопут­ний компонент (Мадрид, Іспанія).

Командування ОЗС НАТО з питань трансформації

Стефан Абріаль — дійсний Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО з питань трансформації

Командування ОЗС НАТО з питань транс­формації є го­ловним у питаннях здійснення процедур трансформації військової структури, сил, можливостей та доктрин НАТО[12]. До обов'яз­ків Командування входить вдосконаленням тренувальних процедур, здійснення експериментів з метою оцінки нових концеп­цій та сприяння підвищенню рівня взаємосумісності структур Альянсу[13].

Командування ОЗС НАТО з питань транс­формації має низку структур, що розташова­ні за межами Норфолку: штабні елементи в Монсі (Бельгія), що відповідають за питан­ня оборонного планування та управління ре­сурсами, Об'єднаний центр ведення бойових дій (Ставангер, Норвегія), Об'єднаний центр підготовки сил у (Бидгощ, Польща), Об'єднаний центр аналізу та вивчення досвіду (Монсанто, Португалія), Центр підводних до­сліджень (Ла Спеція, Італія), Центр НАТО з підготовки та проведення морських операцій перехоплення (Сауда Бей, Греція).

Політична трансформація

На думку європейських лідерів країн-членів НАТО важливою складовою перетворень Альянсу є­ забезпечення внутрішнього балансу між Північ­ною Америкою і Європою. Про те, що Альянс перебуває під занадто сильним впливом США говорив ще у 1960-х роках ХХ століття Президент Франції генерал Шарль де Голль, який не погоджувався з тим, що керівництво Альянсом переходить від Сполучених Штатів до Великої Британії. Як наслідок, Франція на більше ніж 40 років покинула Альянс.

Початком трансформа­ційних змін у політичній сфері стало прийняття Мюнхенської програми[7], яка була ініційована канцлером Німеччини Герхардом Шредером. У 2005 році канцлер Німеччини Герхард Шредер на Мюнхенській конференції з пи­тань європейської політики безпеки звернув увагу на брак стратегічного мислення в ме­жах НАТО й тим самим започаткував діалог, який, на його думку, був необхідним для відновлення трансатлантичних відносин. За його словами:

НАТО вже не є головним місцем, де трансатлантичні партнери обговорюють і координують свою стратегію.[14]

Шредер запропонував створити спеціаль­ну робочу групу високого рівня, яка повин­на допомогти у пошуку можливостей уника­ти у майбутньому криз, подібних до іраксь­кої, в якій була неодностайність країн-членів Альянсу.

У листопаді 2006 року на Ризькому саміті була прийнята комплексна політична директива, яка визначає політичну спрямованість трансформації Організації на 10-15 років[15].

Для виконання повного спектра завдань у Комплексній політичній директиві окреслені операції, які Альянс повинен бути спромож­ним розпочати і підтримувати. Це можуть бу­ти узгоджені головні об'єднані операції та менші операції для підтримання колективної безпеки і відповіді на кризові ситуації як на, так і поза територією Альянсу, на її перифе­рії і на стратегічній відстані.

Див. також

Джерела

  • Bell R. G. NATO's transformation scorecard // NAT O Review. — Spring 2005
  • Bell R. G. Sisyphus and the NRF // NATO Review. — Autumn 2006
  • Istanbul Summit Reader's Guide. — Brussels, Nov. 2004
  • NATO after Prague. Brussels, Jan. 2003.
  • NATO Handbook. — Brussels. 2006.
  • The Military Balance 2000-2001.
  • The Military Balance 2004-2005.

Посилання

Примітки

  1. ↑ NATO's Transformation
  2. ↑ Examining NATO's Transformation //NATO Review. — Special Issue. — Spring 2005.
  3. ↑ Riga Summit Declaration Issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Riga on 29 November 2006
  4. ↑ Transformation the Alliance //NAT O Review. — Summer 2002.
  5. ↑ Трансформація Північноатлантичного альянсу
  6. ↑ Prague Summit Declaration issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council / Prague Summit and NATO's Transformation. — Brussels. — 2003.
  7. ↑ а б Шлях трансформації НАТО
  8. ↑ Новий етап трансформації НАТО
  9. ↑ Північноатлантичний договір. Стаття 5
  10. ↑ Istanbul Summit expands operations, strengthens partnerships, improves capabilities
  11. ↑ а б NATO Response Force declared fully operational
  12. ↑ NATO's Military Transformation: Q&A with General Palomeros
  13. ↑ Remarks by NATO Secretary General Jaap de Hoop Scheffer and U.S. Secretary of Defense Donald Rumsfeld /News Conference with NATO's SECGEN and the U.S. SECDEF at Headquarters Supreme Allied Command Transformation (HQ SACT) during the ACT Seminar. Norfolk, Virginia, USA, April 06, 2004.
  14. ↑ Bell R. G. NATO's transformation scorecard // NATO Review. — Spring 2005.
  15. ↑ Comprehensive Political Guidance Endorsed by NATO Heads of State and Government on 29 November 2006. Riga Summit
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Трансформація_НАТО&oldid=14666120