Фоменко Петро Наумович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фоменко Петро Наумович
Народився 13 липня 1932(1932-07-13)[2]
Москва, СРСР
Помер 9 серпня 2012(2012-08-09)[1][2] (80 років)
Москва, Росія
Поховання Ваганьковське кладовище
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність кінорежисер, театральний режисер, сценарист
Галузь постановкаd[3] і кінорежисураd[3]
Alma mater Московський педагогічний державний університет і Російський університет театрального мистецтва
Знання мов російська[1][3]
Заклад ЛТК, МАДТ імені В. В. Маяковського, МАДТ імені Є. Б. Вахтангова, Московський театр «Майстерня Петра Фоменка»
Членство СК СРСР
Роки активності 1958 — 2012
Нагороди
Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня
заслужений діяч мистецтв РРФСР
Командор ордена Мистецтв і літератури
Народний артист Російської Федерації Державна премія Росії Заслужений діяч культури Польщі Золота маска

Чайка[d]

IMDb ID 0284440
Сайт fomenko.theatre.ru/foma
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фоменко.

Петро Наумович Фоменко (нар. 13 липня 1932, Москва, Російська РФСР, СРСР — пом. 9 серпня 2012, Москва, Росія) — радянський і російський режисер театру і кіно, педагог, художній керівник Московського театру «Майстерня Петра Фоменка». Створив шістдесят вистав у театрах Москви, Санкт-Петербурга, Тбілісі, Вроцлава, Зальцбурга і Парижа.

Для режисерської манери Фоменко характерні багата фантазія і парадоксальність мислення, побудова вистави за принципом іронічного зіставлення контрастних епізодів; його роботи яскраво театральні й музичні, відрізняються блискучими акторськими ансамблями.

У ряді спектаклів кінця 1970-х — початку 1980-х років Фоменко експериментував у жанрі трагічного гротеску.

Телевізійним виставам режисера властиві поглиблений психологізм, точне проходження авторської ідеї та стилю[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Петро Фоменко народився 13 липня 1932 року в Москві. Закінчив московську школу № 9. Захоплювався футболом[5]: суперником по дворових іграх на той час був майбутній знаменитий футболіст Анатолій Ільїн, а в молодших класах навчався з Адамасом Голодцом ; грав в теніс, хокей з м'ячем, хокей з шайбою.

Школяру Петру Фоменко любов до театру, музики прищепила мама. За пізнішим визнанням, до театру він прийшов саме через музику. Закінчив музично-педагогічний інститут ім. Гнесіних, училище М. М. Іпполітова-Іванова по класу скрипки.

Вступив до Школи-студії МХАТ, де швидко став для консервативних викладачів-академіків осередком всього, що «глибоко протипоказано великої школі російського театру». З обдарованим «ізгоєм», незважаючи ні на що, продовжував займатися Борис Вершилов (учень Євгена Вахтангова). Проте, Фоменко був відрахований «за хуліганство» з третього курсу в 1953 році.

Вступив до Московського державного педагігчного інституту імені В. І. Леніна (філологічний факультет), який закінчив заочно в 1955 році. Тут Петро Фоменко потоваришував з Юрієм Візбором, Юлієм Кімом, Юрієм Ковалем. Режисував знамениті «капусники», робив спроби перших серйозних постановок, зокрема, репетирував «Кам'яного гостя» Олександра Пушкіна.

Паралельно навчався на режисерському факультеті ГІТІСу (курс Миколи Горчакова, серед педагогів Андрій Гончаров, Микола Петров), який закінчив у 1961 році. Перший спектакль поставив в 1958 році.

Поставлений Петром Фоменко в 1966 році в Театрі ім. Маяковського спектакль «Смерть Тарєлкіна» був заборонений після п'ятдесяти показів. Театральною легендою став спектакль «Нова Містерія-Буф» в Театрі ім. Лєнсовета (1967), не допущений до прем'єри. Про це виставі Фоменко розповідав: "Після першого ж перегляду в театрі ім. Лєнсовета до мене підійшли два чудових ленінградських критика, Ісаак Шнейдерман та Раїса Беньяш, і сказали: «Молода людина, у вас багато речей з собою? Візьміть речі і їдьте». Речей було небагато, але я не послухався, і спектакль здавали ще чотири рази. Ігор Петрович Владимиров схуд в ці дні, зблід, бо це все йому, звичайно, було важко… Потім прийшов Микола Акімов як головний експерт… Він сказав: «Я не люблю Маяковського, але те, що я побачив, — це не Маяковський». З останньої шостої здачі вигнали всіх глядачів, перевіряли, чи немає людей під кріслами… "[6]

У цей час Петро Фоменко жив без постійної роботи, перебиваючись випадковими заробітками на телебаченні, в провінційних театрах, драмгуртку і навіть приватною практикою філолога. До цього ж періоду (1968—1969 роки) відноситься робота в студентській театральній студії МГУ на Ленінських горах, де він після постановки вистав «Вечір Михайла Свєтлова» і «Тетянин день» приступив до репетицій «Носорогів» Іонеско, але репетиції були припинені за розпорядженням МГК КПРС.

Не знайшовши роботи в Москві, він поїхав до Тбілісі, де два сезони працював в Тбіліському театрі ім. О. С. Грибоєдова.

З 1972 по 1981 роки працює в Ленінградському Театрі Комедії (з 1977 р. — головний режисер), звідки пішов після давно назрілого ідеологічного конфлікту з обкомом КПРС під керівництвом Григорія Романова.

Повертається до Москви: з 1982 року режисер у Театрі імені В. В. Маяковського, з 1989 року — в Театрі імені Є. Б. Вахтангова.

З 1981 року починає викладати в ГІТІСі на запрошення свого вчителя, Андрія Олександровича Гончарова (спочатку як педагог в майстерні Оскара Ремеза).

У 1992 році отримує звання професора РАТІ.

У 2000 році викладав в Паризькій консерваторії, потім ставив спектаклі в Комеді Франсез (2003), а в 2005 році на Чеховському фестивалі в Москві був показаний спектакль поставлений Фоменко на акторів трупи Comédie-Française «Ліс» Островського[7]

У 2001 році випустив останній курс студентів. У 2003 році залишив кафедру режисури в РАТІ (ГИТИС) і пішов з офіційною театральної педагогіки, якій віддав понад двадцять років життя.

Файл:Могила П.Н. Фоменко.jpg
Могила П. Н. Фоменко на Ваганьковському кладовищі в Москві

Серед учнів Фоменко — режисери Сергій Женовач, Іван Поповськіи, Олег Рибкін, Олена Невєжина, Володимир Єпіфанцев, Міндаугас Карбаускіс, Сергій Пускепаліс, Олексій Бураго, Микола Дручек[8] ; актори Ігор Угольников, Галина Тюніна, сестри Поліна та Ксенія Кутєпова, Мадлен Джабраїлова, Поліна Агурєєва, Тагір Рахімов, Андрій Казаков, Кирило Пирогов, Ілля Любимов, Євген Циганов, Інга Оболдіна[9].

Помер 9 серпня 2012 року в Москві, в клініці Чазова, від набряку легенів[10][11]. Похований 13 серпня на Ваганьковському кладовищі Москви[12].

Особисте життя[ред. | ред. код]

  • Перша дружина — художник-постановник Лалі Бадрідзе.
  • Друга дружина (вдова) — актриса Майя Тупикова.

У Фоменко залишився позашлюбний син Андрюс, народжений литовської письменницею і театральним критиком Аудроне Гірдзіяускайте[13].

Відгуки[ред. | ред. код]

Петро Наумович — це якась стихія, якесь явище природи, якась природна аномалія. У Петра Наумовича дуже сильний лицедійський, непередбачуваний початок. Він дивно парадоксально мислить, блискуче володіє інтонацією, тільки йому одному відомою, одному йому властивою. Він парадоксальний сам по собі. Не випадково у нього улюблені слова — «але» і «хоча». І відразу весь сенс перевертається. Він великий лицедій і провокатор. Фоменко любить підривати ситуацію, непередбачувано її розгортати, і в цьому він завжди живий, рухливий, цікавий.

— Сергей Женовач[14]

Роботи в театрі[ред. | ред. код]

Московський драматичний театр (Театр на Малій Бронній)[ред. | ред. код]

Ленінградський театр комедії (1972 — 1981)[ред. | ред. код]

Московський академічний театр імені Володимира Маяковського[ред. | ред. код]

Державний академічний театр імені Є. Вахтангова[ред. | ред. код]

Майстерня Петра Фоменко в ГІТІС-РАТІ (1981—1996)[ред. | ред. код]

Московський театр «Майстерня Петра Фоменка» (1993—2012)[ред. | ред. код]

Постановки в інших театрах[ред. | ред. код]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Режисер[ред. | ред. код]

Сценарист[ред. | ред. код]

Актор[ред. | ред. код]

Роботи на телебаченні[ред. | ред. код]

Центральне телебачення (1967 — 1991)[ред. | ред. код]

Школа Петра Фоменка[ред. | ред. код]

За роки викладання в ГІТІСі Петро Фоменко випустив чотири курси студентів, серед яких відомі режисери та актори: Сергій Женовач, Іван Поповські, Олег Рибкін, Олена Невежина, Володимир Епіфанцев, Міндаугас Карбаускіс, Сергій Пускепаліс, Микола ДРУЧЕК, Марина Глухівська, сестри Ксенія і Поліна Кутепова, Поліна Агуреева, Максим Литовченко, Андрій Казаков, Олексій Бураго і інші.

Відгуки[ред. | ред. код]

Він домагається свого, ніколи не пригнічуючи при цьому артиста. Тому що його режисура замішана на любові до цих артистів. За ним — як за кам'яною стіною. Він ніколи не дозволить собі забороненого прийому (будь то придушення, приниження або страх) заради досягнення результату. Тому що миттєвий результат йому, за великим рахунком, не має значення. Ми всі привчені до того, що провал може бути корисний, а до успіху треба ставитися скептично. Можна домогтися результату насильством, але це спрацює на кілька вистав. А потім страх і образа забудуться, а далі що? Його ж вистави йдуть десять років і більше. Він вчить нас кожен раз знаходити якийсь новий інтерес.

— Рустем Юскаєв

Визнання і нагороди[ред. | ред. код]

  • Золота медаль імені А. Д. Попова (1978) — за виставу «Любов Ярова» К. А. Треньова[17].
  • Заслужений діяч культури Польщі (1979)
  • заслужений діяч мистецтв РРФСР (1987) — за заслуги в області радянського театрального мистецтва[18].
  • народний артист Російської Федерації (1993)[19].
  • Міжнародна театральна премія імені К. С. Станіславського (1993)[20].
  • премія фестивалю «Московські сезони», (сезон 1992—1993), за спектакль «Без вини винуваті»[21].
  • приз московської критики «Цвях сезону», (сезон 1992—1993), за спектакль «Без вини винуваті»[21].
  • Державна премія Російської Федерації (1994) — за виставу «Без вини винуваті» Олександра Островського[22];
  • Державна премія Російської Федерації (1997) — за створення театру «Майстерня П. Фоменко»[23];
  • Державна премія Російської Федерації (2001) — за спектаклі «Одна абсолютно щаслива село», «Сімейне щастя», "Війна і мир. Початок роману. Сцени"[24].
  • премія «Золота маска» (1995, за спектакль «Чудовий рогоносець»[25], 2002, за спектакль «Війна і мир. Початок роману»[26] ; 2006, за спектакль «Три сестри»[27]).
  • премія Станіславського (сезон 1995—1996, за спектакль «Пікова дама»[28] ; сезон 1999—2000, за спектакль «Одна абсолютно щаслива село»[29]).
  • премія " Кришталева Турандот " (1993) — за спектаклі «Без вини винуваті» і «Вовки і вівці» Олександра Островського; 1996 року, за спектакль «Пікова дама» Олександра Пушкіна[30].
  • премія імені Георгія Товстоногова (2001) — за видатний внесок у розвиток театрального мистецтва[31].
  • премія «Тріумф» (2001)[32].
  • премія «Чайка» (2002), в почесній номінації «Патріарх»[33].
  • премія Голови Спілки театральних діячів Російської Федерації (сезон 2002—2003)[34][35]
  • премія Президента Російської Федерації в області літератури і мистецтва (2003) — за видатний творчий і науковий внесок в художню культуру Росії[36].
  • орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (1996)[37]
  • орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (2003)[38]
  • орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (2007)[39]
  • орден мистецтв і літератури (Франція) (2005)[40]
  • Почесна грамота Уряду Москви (2002) — за великі творчі досягнення в розвитку театрального мистецтва і в зв'язку з 70-річчям від дня народження[41]
  • глядацька премія «ЖЖивой театр» (2009) у номінації «Режисура: метри» за виставу «Безприданниця» за Олександром Островським
  • глядацька премія «ЖЖивой театр» (2010) в номінації «Режисура: метри» за виставу «Триптих» за Олександром Пушкіним

Відгуки[ред. | ред. код]

До Петра Наумовича дуже пізно прийшло визнання. Пізно будується театр, все дуже-дуже пізно. Він і раніше ставив приголомшливі, дивовижні вистави, які перевертають наше уявлення про театр.

— Сергей Женовач, 2007[14]

Список праць[ред. | ред. код]

  • Фоменко П., Копылова Р. Приближаясь к Толстому // Телевидение и литература: Сб. ст / Сост. Е. В. Гальперина. — М. : Искусство, 1983. — 217 с. — 10000 прим.
  • Фоменко П. Он воспитал наш пламень… // Неистовый Андрей Гончаров / Гл. ред. и сост.: В. Я. Дубровский. — М. : АСТ-Пресс Книга, 2003. — С. 278—292. — 1500 прим. — ISBN 5-462-00062-6.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Пётр Наумович Фоменко: библиографический указатель / Сост. Ф. М. Крымко, И. А. Седова. Центральная науч. б-ка Союза театральных деятелей РФ. — М. : Московский художественный театр, 2007. — 141 с. — ISBN 5-9000-20-22-3.
  • Левитин М. О Петре Фоменко // Левитин М. Школа клоунов. — М. : АСТ, Зебра Е, ВКТ, 2008. — С. 343—349. — (Актёрская книга) — 3000 прим. — ISBN 978-5-17-050351-3.
  • Ряшенцев Ю. А песня-то была весёлая… // Знамя. — 2007. — № 10 (28 квітня).
  • Смелянский А. М. Предлагаемые обстоятельства : Из жизни рус. театра второй половины XX в. — М. : Артист. Режиссёр. Театр, 1999. — [96] л. ил., портр., 350, [1] с. — ISBN 5-87334-038-2.
  • Смехов В. Б. Мои московские драмы и комедии // Смехов В. Театр моей памяти. — М. : Вагриус, 2001. — 448 с. — (Мой XX век) — 7000 прим. — ISBN 5-264-00599-0.
  • Колесова Н. Г. Коренева система // Ефект присутності. Інтерв'ю з легендою. — М.: Етерна, 2007. — 172—180. — 504 с. — 3000 екз. — ISBN 978-5-480-00136-5
  • Колесова Н. Г. Петро Фоменко. Енергія омани. — М.: РИПОЛ класик, 2014. — 352 с. — 2000 екз. — ISBN 978-5-386-07235-3

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б в Czech National Authority Database
  4. ↑ Пётр Наумович Фоменко // Театр: Электронная энциклопедия : cD. — М. : Cordis & Media, 2003. — Т. 3: Драматический театр (28 квітня).
  5. ↑ Позднее, студентом Школы-студии МХАТ, играл в футбол с Николаем Озеровым
  6. ↑ Дмитревская М. «Новая Мистерия-Буфф» Петра Фоменко // Петербургский театральный журнал. — СПб., 2003. — № 3 (33) (28 квітня).
  7. ↑ Анна Орлова. Пётр Фоменко не дал французам заблудиться в «Лесу». — газета «Комсомольская правда», 2005. — 28 липня.
  8. ↑ Московский театр Мастерская П. Фоменко: Пётр Фоменко
  9. ↑ Телеканал «Культура». Ушёл из жизни мастер театрального хулиганства Пётр Фоменко[недоступне посилання]
  10. ↑ СКОНЧАЛСЯ РЕЖИССЁР ПЁТР ФОМЕНКО
  11. ↑ Скончался Петр Фоменко. Архів оригіналу за 14 серпня 2012. Процитовано 2 серпня 2021.
  12. ↑ П. Фоменко похоронят на Ваганьковском кладбище
  13. ↑ Внебрачный сын Петра Фоменко приехал на похороны из Литвы
  14. ↑ а б Женовач, Сергей. Наумыч // Экран и сцена. — 2007. — № 28—29, июль. — С. 16.
  15. ↑ Руководителю «Мастерской Петра Фоменко» сегодня 75 лет. — «Правда.Ру», 2007. — 13 липня.
  16. ↑ «Любовь Яровая». Аудиозапись спектакля на сайте Малого театра. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 25 червня 2010.
  17. ↑ Заслуженные награды // Советская культура. — 1978. — № 17 от 24 февраля (28 квітня). — С. 3.
  18. ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 3 августа 1987 года
  19. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 13 мая 1993 г. № 664 «О присвоении почётного звания «Народный артист Российской Федерации» Фоменко П. Н.» // Собрание законодательства Российской Федерации — 1993.
  20. ↑ Кретова Е., Минченок Д. Это многоликое божество театра… // Коммерсант-Daily. — 1993. — № 56 от 27 марта (28 квітня). — С. 13.
  21. ↑ а б Без вины виноватые будут вознаграждены // Коммерсант-Daily. — 1993. — № 201 от 20 октября (28 квітня). — С. 12. Архівовано з джерела 4 березня 2016.
  22. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 29 мая 1995 г. № 537 «О присуждении Государственных премий Российской Федерации в области литературы и искусства 1994 года» // Собрание законодательства Российской Федерации — 1995
  23. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 6 июня 1998 г. № 657 «О присуждении Государственных премий Российской Федерации в области литературы и искусства 1997 года» // Собрание законодательства Российской Федерации — 1998
  24. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 10 июня 2002 г. № 572 «О присуждении Государственных премий Российской Федерации в области литературы и искусства 2001 года» // Собрание законодательства Российской Федерации — 2002
  25. ↑ Номинанты и лауреаты (сезон 1993/1994). Золотая маска (рос.). АНО «Фестиваль «Золотая Маска»». 1995-03. Процитовано 6 травня 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка); Недійсний |deadurl=dead (довідка)
  26. ↑ Лауреаты (сезон 2000/2001). Золотая маска (рос.). АНО «Фестиваль «Золотая Маска»». 2002-04. Процитовано 6 травня 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка); Недійсний |deadurl=dead (довідка)
  27. ↑ Лауреаты премии «Золотая Маска» 2006 года. Золотая маска (рос.). АНО «Фестиваль «Золотая Маска»». 2006-04. Архів оригіналу за 15 березня 2007. Процитовано 8 травня 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  28. ↑ Лауреаты премии Станиславского за 1995—1996 годы
  29. ↑ Лауреаты премии Станиславского за 1999—2000 годы
  30. ↑ «Хрустальная Турандот» в номинации «Лучшая режиссёрская работа». Архів оригіналу за 16 квітня 2013. Процитовано 28 грудня 2012.
  31. ↑ Иванова М. Именем Товстоногова // Коммерсантъ. — 2001. — № от 26 октября (28 квітня). — С. 14.
  32. ↑ Крижевский А. Не все ещё сёстры с серьгами! // Независимая газета : газета. — 2001. — № от 5 декабря (28 апреля). — С. 8.
  33. ↑ В МХАТе им. Чехова прошла церемония вручения театральной премии «Чайка». Культура (рос.). NEWSru.com. 26 грудня 2002. Процитовано 8 травня 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  34. ↑ Каминская, Наталья. (29 января-4 февраля 2004). Забили «Гвоздь сезона». Вручена премия СТД (рос.). Газета «Культура». Архів оригіналу за 26 лютого 2012. Процитовано 8 травня 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  35. ↑ Премии, учрежденные СТД РФ[недоступне посилання]
  36. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 13 февраля 2004 г. № 194 «О присуждении премии Президента Российской Федерации в области литературы и искусства 2003 года» // Собрание законодательства Российской Федерации — 2004.
  37. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 17 октября 1996 г. № 1448 «О награждении государственными наградами Российской Федерации артистов Государственного академического театра имени Евг.Вахтангова» // Собрание законодательства Российской Федерации — 1996.
  38. ↑ каз Президента Российской Федерации от 17 июня 2003 г. № 684 «О награждении орденом «За заслуги перед Отечеством» III степени Фоменко П. Н.» // Собрание законодательства Российской Федерации — 2003.
  39. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 13 июля 2007 г. № 877 «О награждении орденом «За заслуги перед Отечеством» II степени Фоменко П. Н.» // Собрание законодательства Российской Федерации — 2007.
  40. ↑ Шимадина М. Свежий Командор: Пётр Фоменко стал кавалером французского ордена // Коммерсантъ. — 2005. — № 138 от 28 июля (28 квітня). — С. 13.
  41. ↑ Распоряжение Правительства Москвы от 11 июля 2002 года № 1004-рп «О награждении Почётной грамотой Правительства Москвы»

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фоменко_Петро_Наумович&oldid=41864425