Януш Корчак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Януш Корчак
Janusz Korczak
Януш Корчак, Старий доктор
Януш Корчак, Старий доктор
При народженні: Генрик Ґольдшміт
пол. Henryk Goldszmit
Псевдоніми, криптоніми: Януш Корчак
Дата народження: 22 липня 1878(1878-07-22)
Місце народження: Варшава, Польща, Російська імперія
Дата смерті: 6 серпня 1942(1942-08-06) (64 роки)
Місце смерті: концтабір Треблінка
Національність: польський єврей
Мова творів: польська
Рід діяльності: дитячий лікар, письменник, педагог, гуманіст

Я́нуш Ко́рчак (пол. Janusz Korczak, справжнє ім'я Генрик Ґольдшмідт, пол. Henryk Goldszmit, Henryk Goldschmidt; відомий також як Старий Лікар або Пан Лікар [часом пишеться як одне слово]; * 22 липня 1878 або 1879, Варшава — † 6 серпня 1942, Треблінка, Польща[1]) — польський лікар, педагог, письменник, публіцист, громадський діяч єврейського походження, офіцер польської армії. Загинув у німецькому таборі смерті.

Педагог-новатор, автор праць із теорії й практики виховання. Зачинатель діяльності на захист прав дитини і повної рівноправності дітей. Як директор сиротинця створив, зокрема, дитячий товариський суд, де діти самі розглядали справи, які самі подавали, а також могли позиватися до цього суду на своїх вихователів. «Чудова людина, що мала відвагу довіряти дітям і молоді, якими займалася, настільки, щоб передати в їхні руки питання дисципліни й довірити окремим дітям найскладніші завдання, пов'язані з дуже великою відповідальністю», — сказав про Корчака відомий швейцарський психолог Жан Піаже, відвідавши Дім Сиріт, створений Корчаком.

Корчак створив перший часопис, що друкував матеріали, які надсилали діти й був призначений насамперед для юних читачів — Mały przegląd («Мали пшеґльонд», «Малий огляд»). Був одним із піонерів досліджень у галузі розвитку й психології дитини, а також виховної діагностики.

Польський єврей, що все життя заявляв про свою належність до обох націй[2]

Початок біографії[ред.ред. код]

Могила батька Януша Корчака
…і його предків з боку матері на єврейському цвинтарі у Варшаві

Молоді роки й освіта[ред.ред. код]

Народився у Варшаві в полонізованій єврейській родині.

Батько — Юзеф Ґольдшмідт (1844–1896), адвокат.

Мати — Цецилія (дівоче прізвище Ґембіцька) (1853/54-1920).

Оригінальна метрика Януша Корчака не збереглася, тому дата народження точно не встановлена.

Родина Ґольдшмідтів походила з Люблінського воєводства, а Ґембіцьких — з Великопольщі. Прадід Маврицій Ґембіцький і дід Герш Ґольдшмідт були лікарями[3]
. Могили батька Януша Корчака та його дідів по материнській лінії (материної могили не знайдено) — на єврейському цвинтарі у Варшаві (вул. Окопова).

Спершу непогане матеріальне становище Ґольдшмідтів почало погіршуватися через психічну хворобу батька (1891 вперше потрапив до психіатричної лікарні із ознаками божевілля, помер 26 квітня 1896). Після його смерті 17-річний Корчак почав займатися репетиторством, щоби допомогти утримувати родину. Його мати здавала квартирантам кімнати у їхньому варшавському помешканні. Атестат зрілості Корчак отримав у віці 20 років.

Дитиною Корчак багато читав. Через багато років у щоденнику, писаному в ґетто, він згадував: «Я впав у шал, безумство читання. Світ зник з-перед моїх очей, існувала лише книжка».

1898 — почав навчання на медичному відділенні Імператорського Університету у Варшаві.

Влітку 1899 — вперше поїхав за кордон — у Швейцарію, де знайомився, зокрема, з педагогічною діяльністю Й. Г. Песталоцці.

Наприкінці 1899 — ненадовго заарештований за діяльність у читальнях Варшавського Благодійного Товариства.

Навчався в університеті 6 років, 1-й курс проходив повторно. У студентські роки знайомився на власному досвіді з життям убогих районів, пролетаріату та люмпен-пролетаріату. Належав до масонської ложі «Зоря моря» Міжнародної федерації Le Droit Humain, що мала на меті «примирити всіх людей, розділених релігійними бар'єрами, й шукати істину, зберігаючи пошану до іншої людини»[4].

Лікар[ред.ред. код]

23 березня 1905 отримав диплом лікаря.

У червні того ж року як лікаря Корчака призивають у російську армію, і він бере участь у російсько-японській війні. Служив у Харбіні. У маньчжурських дітей вчився китайської мови.

У березні 1906 повернувся до Варшави.

19061912 — працював педіатром у Дитячій лікарні ім. Берсонів та Бауманів. Мешкаючи на території лікарні, перебував на постійному чергуванні й жертовно виконував свої обов'язки. Як лікар не оминав пролетарських районів міста. З бідних пацієнтів часто брав лише символічну плату або й давав кошти на ліки, але від заможних вимагав високих гонорарів завдяки своїй популярності як літератора.

19071911 — підвищував кваліфікацію за кордоном, де слухав лекції, проходив практику у дитячих клініках, відвідував виховні заклади та заклади опіки над дітьми. У Берліні провів майже рік (1907–1908), у Парижі 4 місяці (1910), пробув місяць у Лондоні (1910 або 1911). Як писав через багато років, саме в Лондоні постановив, що не створюватиме родини, а «служитиме дитині та її справі» .

У цей час займався активною громадською діяльністю, належав, зокрема, до Варшавського товариства гігієни та Товариства літніх таборів (ТЛТ) (пол. TKL). У 1904, 1907, 1908 рр. виїздив у табори ТЛТ для єврейських і польських дітей.

1906 — видав «Дитя салону». Книгу дуже добре сприйняли читачі й критики. Завдяки розголосу, здобутого своїми публікаціями, став популярним педіатром у Варшаві.

1909 — вступив у єврейське товариство «Допомога сиротам» і очолив «Дім Сиріт», невдовзі збудований цим товариством.

1914 — під час 1 Світової війни знову мобілізований до царської армії. Служив молодшим завідувачем дивізійного лазарету, головним чином в Україні.

1915 — під час короткої відпустки, проведеної у Києві, познайомився з Марією Фальською, польською громадською діячкою, що на той час керувала виховним будинком для хлопчиків-поляків. І 1917 року його відкликали працювати лікарем у дитячих притулках Києва.

Із трьох будинків, пов'язаних із перебуванням Корчака в Києві, зберігся лише один — на вулиці Володимирській, 47, де містилася польська гімназія для дівчаток і дитячий садок. 20 листопада 2012 на будівлі мають відкрити меморіальну таблицю авторства Івана Григор'єва[5].

Червень 1918 — у ранзі капітана російської армії повернувся до Варшави. Але восени 1918 був мобілізований у відроджену польську армію. Під час польсько-радянської війни (1919–1921) був лікарем у військових шпиталях Лодзі та Варшави. Хворів на тиф. За жертовну працю отримав звання майора Війська Польського.

Педагог[ред.ред. код]

Погляди[ред.ред. код]

Із молодих років Корчак цікавився питаннями, пов'язаними з вихованням дітей, був під впливом ідей та досвіду «нового виховання». Захоплювався теорією педагогічного прогресизму, розвинутою, зокрема, Джоном Девеєм, а також працями Декролі, Монтессорі, Песталоцці, Спенсера, Фребеля; знав педагогічні концепції Толстого[6] .

Підкреслював необхідність діалогу з дітьми. Публікував і читав лекції на теми виховання дітей і педагогіки. Досвід роботи з дітьми здобував спершу як репетитор, пізніше як громадський діяч, а потім як директор Дому Сиріт і співзасновник «Нашого Дому». У міжвоєнний період викладав у різних польських вишах, зокрема у Державному інституті спеціальної педагогіки (сьогодні Академія спеціальної педагогіки ім. Марії Ґжеґожевської), Державній семінарії вчителів Віри Мойсеєвої, Державному вчительському інституті.

Був прихильником емансипації дитини, її самостановлення й пошани до її прав. Органи самоврядування вихованців, що діяли у Корчакових закладах, щодня практикували засади демократії — Корчак вважав, що вони рівною мірою стосуються і дітей, і дорослих.

«Дитина розмірковує і бачить зв'язок між речами так само, як дорослий — у неї немає тільки багажу дорослого досвіду»

.

Видання, яке робили діти і для дітей, було їхнім форумом, кузнею талантів й важливим стовпом асиміляції, зокрема для дітей з ортодоксальних єврейських родин. Лікар Корчак виступав за ресоціалізацію, а також комплексну й новаторську опіку над дітьми із суспільного марґінесу.

Корчак стверджував, що місце дитини — у товаристві її ровесників, а не в домашньому затишку. Прагнув, щоб діти стирали з пам'яті свої ранні переконання й попередні уявлення, підлягали процесові соціалізації, готуючись таким чином до дорослого життя. Намагався забезпечити дітям безтурботне (але не позбавлене обов'язків) дитинство. Вважав, що дитина повинна сама зрозуміти й емоційно пережити конкретну ситуацію, відчути її на власному досвіді, сама зробити висновки і, якщо дозволяють обставини, запобігти ймовірним наслідкам. «Немає дітей — є люди», писав Корчак.

Усіх дітей, яких Корчак лікував чи виховував, вважав за власних. Його пізніша діяльність підтвердила цю позицію. Альтруїстичні переконання також не дозволили би йому навіть якось особливо ставитись чи вирізняти маленьку групку улюблених підопічних. Він не вважав традиційну родину за найважливішу й головну ланку суспільних зв'язків. Не приймав ролі, яку вона відігравала у консервативних християн і юдеїв.

Найважливіші елементи Корчаківої концепції виховання:

  • заперечення насильства — фізичного чи вербального, яке є наслідком вікової переваги або посади;
  • ідея виховної інтеракції між дорослими, дітьми, що розширює дефініцію класичної педагогіки;
  • впевненість, що дитина є людиною, такою ж мірою, як і дорослий;
  • принцип, що виховний процес має брати до уваги індивідуальність кожної дитини;
  • віра, що дитина найкраще знає власні потреби, прагнення й емоції, отже, вона повинна мати право на те, щоб дорослі враховували її думку;
  • визнання за дитиною права на пошану, незнання й невдачі, особистий простір, власну думку й власність;
  • переконаність у тому, що процес розвитку дитини — це тяжка праця.

Педагогічні ідеї[ред.ред. код]

Основні принципи виховної системи педагога Корчака викладені в його книзі «Як любити дітей» (1920, 1921). Далі наведені уривки з даної праці.

Принцип любові (виражений у назві головної праці Корчака) «Ідея Януша Корчака була, по суті, одна і такої вона якості, що, наприклад, в послідовному курсі історії педагогіки точне місце Янушу Корчаку знайдеш не відразу: про нього можна з однаковим правом розповідати до Руссо і після Песталоці, між Ушинським і Макаренком, зразу після Марії Монтесорі та поряд із Сухомлинським. З нього можна починати курс, а можна й закінчувати ним, бо ідея Януша Корчака відома людству з тих пір, як воно стало людством: вихователь повинен любити дітей…»[7].

Принцип виконуваності вимог, які ставляться до дитини[8]

«У тебе гаряча вдача, — кажу я хлопчині, — та й добре: бийся собі — тільки не дуже сильно, злися — але лише раз на день. Якщо хочете, в одній цій фразі вміщається весь виховний метод, яким я користуюся». (Корчак, «Дитина в сім'ї»)

Корчак мав своєрідне уявлення про права дитини:

«Я закликаю до [прийняття] Великої хартії вольностей про права дитини. Можливо, їх є більше, та я знайшов три основних. 1. Право дитини на смерть.[9] 2. Право дитини на сьогодення. 3. Право дитини бути тим, ким вона є.» (Корчак, «Дитина в сім'ї», розд. 37).

«Гаряча, розумна, владна над собою любов матері до дитини повинна дати їй право на ранню смерть, на закінчення життєвого циклу не за 60 обертів сонця навколо Землі, а всього за одну чи три весни… „Бог дав, Бог і взяв“, — кажуть у народі, де знають живу природу, знають, що не будь-яке зерно дасть колосся, не будь-яка пташка народжується придатною для життя, не будь-який корінець виросте у дерево.»[10]. «У страхові, як би смерть не відібрала у нас дитини, ми відбираємо дитину у життя…»[11]. «Бажаючи вберегти дитину від бактерій дифтерії, не переносьте її в атмосферу, наповнену затхлістю нудьги й безвольності…»[12].

Врахування прав і можливостей батька й вихователя[13].

«Деспотичний крик дитини, яка чогось вимагає, на щось скаржиться, домагається допомоги… Це перший крик при світлі нічника — оголошення боротьби двох життів: одна — зріла, втомлена від поступок, поразок, жертв, захищається; друга — нова, молода, завойовує свої права. Сьогодні ти ще не винуватиш його: він не розуміє, він страждає. Але знай, на циферблаті часу є година, коли ти скажеш: і мені боляче, і я страждаю»[14].

Визнання того, що діти — різні[15]

«Замість того, щоб спостерігати, щоби бачити й розуміти, береться перший, що спадає на гадку приклад „вдалої(успішної дитини“ і перед власною дитиною ставиться вимога: ось зразок на який ти маєш рівнятися…»[16].

Спілкування з дитиною — на рівні можливостей її розуміння (згідно з віком)[17]:

"Ох же ж ці наші відповіді… Так сталося, що двічі я був свідком, як дитині перед книжковою вітриною пояснювали, що таке глобус. «Що це, м'ячик?» — питає дитина. "М'ячик, так, м'ячик, « — відповідає няня. Іншого разу: „Мамо, що це за м'ячик?“ — „Це не м'ячик, а земна куля. На ній є будинки, коники, матуся.“ — „Матуся?“ — Дитина поглянула на маму зі співчуттям і жахом, і більше питання не повторила.»[18]. Зрештою, помилки, які батьки допускають в подібних випадках, Корчак не вважає надто страшними: «Якщо ми дали йому неперетравну інформацію — він не зрозуміє її, погану пораду — він не прийме її, не послухається…»[19].

Треба готувати дитину до реального життя (а не ідеального, уявного)[20]

«…У теорії виховання ми часто забуваємо про те, що повинні вчити дитину не лише цінувати правду —але й розпізнавати брехню, не тільки любити — але й ненавидіти, не тільки поважати — але й зневажати, не лише погоджуватися — але й заперечувати, не тільки слухатися — але й бунтувати…»[21].

Педагогіка — це наука про людину:

«Одна з найбільших помилок — вважати, що педагогіка є наукою про дитину, а не про людину. Запальна дитина, не пам'ятаючи себе, вдарила; доросла людина, не пам'ятаючи себе, вбила. У простодушної дитини виманили іграшку; доросла людина програла в карти весь свій статок. Дітей нема — є люди, але з іншим масштабом розумінь, іншим запасом досвіду, іншими потягами, іншою грою почуттів…»[22].

Сучасне сприйняття[ред.ред. код]

Нині Корчака щораз більше визнають за предтечу цілої низки педагогічних течій, а його розуміння прав дитини є вихідною точкою для багатьох сучасних авторів[23]. «Реформувати світ — це означає реформувати виховання», — вважав Корчак.

Корчака вважають за одного з піонерів педагогічної течії «моральна освіта»[24] (англ. moral education), хоча він не створив жодної систематичної теорії на цю тему[25][26]. Його модерні педагогічні ідеї спиралися на практику. Корчак був противником наукових теорій у дидактиці, хоча й добре орієнтувався у педагогічних та психологічних течіях своєї епохи[27]. Як стверджує Іґор Неверли[28], Корчак не ідентифікував себе з якоюсь політичною ідеологією чи освітньою теорією.

Попри це, про Корчака говорять як про предтечу кількох течій. За словами Лоуренса Кольберґа, його Справедлива спільнота дітей (англ. Children Just Community) спирається на практику Корчака[29]. Вважають, що Корчак і Пауло Фрейре мають подібні погляди на демократію в школі та теорію діалогу[30]. Прибічники педагогічної любові (англ. pedagogical love) базують свої теорії на розробленій Корчаком моделі стосунків «учитель-студент»[31]. Інші автори[32] дошукують у Корчака та Мартіна Бубера витоків течії «релігійної освіти». Ідеї Корчака використовують в «ідеології нормалізації» освіти розумово неповносправних дітей[33]. Корчаків підхід на виховання дітей вплинув на повоєнні законодавчі ініціативи, пов'язані з питаннями дітей. Значну роль у них відіграла Польща, що була активним учасником підготовки Декларації прав дитини, прийнятої 1959 року, а також ініціювала появу «Конвенції про права дитини», прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 1989 року.

«Дім Сиріт» і «Наш Дім»[ред.ред. код]

Дім Сиріт на Крохмальній

Разом із Стефанією Вільчинською (1886–1942) Корчак заснував і керував Домом Сиріт — варшавським сиротинцем для єврейських дітей, який фінансувало товариство євреїв «Допомога сиротам», розташоване на вулиці Крохмальній, 92 (сьогодні вул. Якторовська, 6). Дім розпочав діяльність 7 жовтня 1912 року, а Корчак став його директором. Головною вихователькою була С.Вільчинська — панна/пані Стефа. Корчак керував сиротинцем упродовж 30 років.

Наприкінці жовтня — на початку листопада 1940 року Дім Сиріт було переміщено у ґетто на вулицю Хлодну. Під час збройних дій, пов'язаних із переселенням, Корчака було арештовано на робочому місці. Гітлерівці ув'язнили Корчака у тюрмі на Пав'яку, але за кілька тижнів його звільнили під заставу.

«Наш Дім» на Бєлянах

З 1919 Корчак із Мар'єю Фальською разом працювали над створенням ще однієї інституції опіки над дітьми — сиротинця для польських дітей «Наш Дім», що спершу містився у Прушкові під Варшавою, а з 1928 року — у столичному районі Бєляни. Співпраця з Фальською тривала до 1936 року. У «Нашому Домі» також використовувалися новаторські педагогічні методи.

Обидва сиротинці, призначені для дітей віком 7-14 років, втілювали у життя концепцію самоврядної спільноти, що створювала власні інституції (сейм, суд, газета, система чергування, нотаріальний відділ, позичкова каса).

За свою освітньо-виховну діяльність Корчак отримав Офіцерський Хрест Ордену Відродження Польщі, яким його нагороджено в День незалежності Польщі — 11 листопада 1925.

Письменник, публіцист, працівник радіо[ред.ред. код]

Корчак дебютував 26 вересня 1896 року у тижневику «Кольце». Як учень гімназії він не міг офіційно друкуватися у пресі, тому підписався псевдонімом «Ген», пізніше користувався також іншими псевдонімами, зокрема, Ген-Рик, Гаґот, Старий Лікар. Псевдонім «Янаш Корчак», який у дещо зміненій формі «Януш Корчак» став відоміший за справжнє прізвище автора, взяв із назви роману Ю. І. Крашевського «Про Янаша Корчака і вродливу мечниківну». Уперше Корчак виступив під цим псевдонімом 1898 року, підписавши ним свою драму «Кудою?», яку послав на конкурс драматургії. Сама п'єса не збереглася.

1898–1901 — друкувався у часописі «Чительня для вшисткіх».

Із 1900 року почав друкуватися як Януш Корчак, підписував так навіть приватні листи, хоч не відмовлявся від решти псевдонімів.

Під псевдонімом Ген-Рик співпрацював із сатиричним тижневиком «Кольце». З 1901 року почав писати фельєтони. У 1905 році вийшла добірка його фельєтонів, що друкувалися у «Кольцях» під назвою Koszałki-Opałki («Небилиці») та роман «Діти вулиці» (1901).

Письменницька спадщина Корчака становить 24 книги, а також понад 1 400 текстів, що друкувалися у різних періодичних виданнях. Збереглися лише нечисленні рукописи, машинописи й документи, зокрема, листи — загалом близько 300 позицій. До найважливіших педагогічних праць належать: цикл у 4 частинах «Як любити дітей» (1920), «Виховні моменти» (1924), «Коли я знову стану маленьким» (1925), «Право дитини на повагу» (1929) і «Жартівлива педагогіка» (1939). Серед книжок для дітей особливу популярність здобув «Король Мацюсь Перший» і «Король Мацюсь на безлюдному острові» (1923), перекладені на понад 20 мов, а також «Банкрутство малого Джека» (1924), «Правила життя» (1930) і «Кайтусь-чарівник» (1935).

За свою літературну творчість у 1937 році Корчак отримав Золотий Академічний Лавр Польської Академії Літератури.

Під час Другої світової війни він вів щоденник, дуже цінний з огляду на обставини його написання.

У своїй педагогічній діяльності Корчак користувався також дуже сучасним як на той час інструментарієм. Він створив газету дітей і молоді «Мали пшеґльонд» (1926–1939). Вона виходила як додаток до варшавського тижневика «Наш пшеґльонд». Перший номер з'явився 9 жовтня 1926 року, це було перше видання у Польщі, яке створювали діти. З 1930 року його редактором був письменник Єжи Абрамов, після війни відомий як Іґор Неверли, що також виконував функцію секретаря Януша Корчака.

Видання виходило попри зростання антисемітизму, нетолерантності та расової сегрегації. Останній номер з'явився 1 вересня 1939.

Як Старий Лікар визначний педагог провадив також свою діяльність у циклі радіопередач. У них він створив власний стиль звернення до наймолодших радіослухачів і дуже просто говорив до них про важливі речі. 1936 педагогічні програми Корчака було скасовано (попри захоплені відгуки слухачів і рецензентів) через зростання антисемітських настроїв і відповідного зовнішнього тиску. Корчак повернувся на радіо через два роки, а до слухачів Польського Радіо він звертався також після початку війни у перші дні вересня 1939 року.

Друга світова війна, ґетто, останній похід[ред.ред. код]

Як офіцер польської армії Корчак після початку 2-ї Світової війни записався добровольцем на військову службу, але його не прийняли з огляду на вік.

Під час німецької окупації він носив польську військову форму. Не приймав також накинутого нацистами дискримінаційного мічення євреїв зіркою Давида, що вважав за збезчещення символу. Останні місяці свого життя провів у варшавському ґетто. Неверлі (згодом біограф Корчака) намагався знайти для нього фальшиві «арійські» документи, але лікар відмовився залишити ґетто. У ґетто Корчак знову продовжив регулярно вести щоденник, який розпочав ще у вересні 1939 році. Перед цим понад два роки він нічого не записував, бо всю його енергію поглинала опіка над вихованцями із Дому Сиріт та інша діяльність, ширше пов'язана із становищем дітей у ґетто. Уперше щоденник було опубліковано у Варшаві 1958 року. Останній запис датовано 4 серпня 1942 р.

Уранці 6 серпня 1942 територію Малого ґетто оточили підрозділи СС, українські та литовські поліцаї. Під час так званої «великої акції» (головного етапу знищення німцями мешканців Варшавського ґетто) Корчак вкотре відмовився під пропозиції порятунку, бо не хотів залишати дітей і працівників «Дому Сиріт». У день депортації з ґетто Корчак повів своїх вихованців на Умшляґпляц, звідки вирушали ешелони у табори смерті. У цьому поході брало участь близько 200 дітей і кілька десятків вихователів, зокрема Стефанія Вільчинська. Цей останній похід став легендою, одним із воєнних міфів і частим мотивом спогадів, які, однак, не завжди одностайні у подробицях.

«Я не хочу бути ані іконоборцем, ані скидати когось із п'єдесталу — але мушу сказати, як я тоді це все бачив. Атмосфера просякнута була якимось загальним безсиллям, автоматизмом, апатією. Не було видно, щоби всі заворушилися, що ось Корчак іде, ніхто не віддавав честі (як це дехто описує), напевно ніхто не втрутився із людей Юденрату — ніхто до Корчака не підійшов. Не було жестів, не було співу, не було гордо піднятих голів, я не пам'ятаю, чи хтось ніс прапор «Дому Сиріт», кажуть, що так. Була страхітлива, втомлена тиша. (…) Хтось із дітей тримав Корчака за полу, може, за руку, всі йшли як у трансі. Я провів їх аж до воріт Умшляґу…»[34]
.

За іншими версіями, діти крокували четвірками й несли прапор Короля Мацюся І, героя одного з романів їхнього вихователя. Кожен з дітей ніз із собою улюблену іграшку чи книжку. Один із хлопців на чолі процесії грав на скрипці[35].

Януш Корчак загинув разом із своїми вихованцями у гітлерівському таборі смерті у Треблінці.

1948 — Корчак посмертно отримав Хрест Кавалера Ордену Відродження Польщі.

Рішенням Сейму рік 70-річчя від дня загибелі видатного лікаря й педагога (2012) був оголошений у Польщі «Роком Корчака».

Ідентичність[ред.ред. код]

Януш Корчак уважав себе за єврея-поляка. Його рідною мовою була польська, цією мовою він творив. Іврит почав вивчати лише у 1930-х роках, коли зацікавився сіоністським рухом. Їдиш, мову більшості польських євреїв, він трохи розумів завдяки знанню німецької. Щойно у 1930-х роках більше зацікавився єврейським національним відродженням; у той час співпрацював із виданнями сіоністських молодіжних організацій, брав участь у їхніх семінарах. Тоді він також переживав кризу в особистому й професійному житті. Певною мірою йому допомогли вийти з кризи дві подорожі до Палестини (1934, 1936), куди Корчак їздив, щоб, як сам він писав, «увібрати в себе минуле, знайти опору для міркувань про теперішнє, і навіть заглянути у майбутнє».

Фільми про Я.Корчака[ред.ред. код]

  • «Ви вільні, лікарю Корчак» (нім. Sie sind frei Doktor Korczak) — німецький фільм, режисер — Алєксандр Форд, 1975. Про останні роки життя Януша Корчака, роль якого грає Лео Ґенн.
  • «Корчак» — польський фільм, режисер — Анджей Вайда, сценарій Аґнєшки Голланд, 1990. Присвячений долі доктора Корчака, фрагментарно торкається нацистського злочину щодо дітей-сиріт і їхніх вихователів під час здійснення акції Reinhardt. У ролі Корчака — Войцєх Пшоняк.

Твори Корчака українською[ред.ред. код]

  • Право на повагу. — Упоряд. І. Ковальчук, пер. з пол. І. Ковальчук, Б. Матіяш, Р. Свято. — К.: Дух і літера, 2012. — 382 с. — Обкл. тверд. — Форм. 60х84/16 — ISBN 978-966-378-276-8
  • Пригоди короля Мацюся. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. — 534 с. (на основі перекладу Богдана Чайковського попередніх років, за участі Богдани Матіяш; уривки, що не увійшли в радянські видання);
  • Дитя людське: Вибрані твори. — Київ: Дух і літера, 2007. — 536 с., переклад Володимира Каденка, Олександра Ірванця і Костянтина Москальця;
  • На самоті з Богом. Молитви тих, котрі не моляться. — Київ: Дух і літера, 2003. — 66 с., переклад з польської О.Ірванця;
  • Правила життя. — Київ: Молодь, 1989, 320 с., переклад з польської Юрія Попсуєнка;
  • Мацюсеві пригоди., К.: Веселка, 1968, 1978, переклад з польської Богдана Чайковського;
  • Як любити дітей., К., 1978.

Про Корчака[ред.ред. код]

  • Йоанна Ольчак-Ронікер. Януш Корчак. Сторінками біографії. Пер. з польської Андрія Павлишина. — К.: Дух і літера, 2012. — 496 с. — Обкл. тверд. — Форм. 60х84/16 — ISBN 978-966-378-275-1

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дата 6 серпня 1942 вказана в літературі як день вивезення Я.Корчака та його вихованців до концтабору в Треблінці. «Невідомо, чи загинув на Umschlagplatz, чи в вагоні на шляху до Треблінки, чи в самій Треблінці і коли це достеменно сталося», — пояснює Ґжеґож Ґауден, директор Інституту Книги (Польща), власника авторських прав на твори Я.Корчака (сайт Польського Радіо, 19.06.2012)
  2. Joanna Olczak-Ronikier, Korczak, Próba biografii, W.A.B., Warszawa, 2011.
  3. Maria Falkowska, Rodowód Janusza Korczaka, Biuletyn Żydowskiego Instytutu Historycznego 1997, nr 1.
  4. Daniel Bargiełowski: Po trzykroć pierwszy.
  5. Дні Януша Корчака в Києві, 2012
  6. Lewowicki, T., 1994, Janusz Korczak, Prospects: the quarterly review of comparative education (Paris, UNESCO: International Bureau of Education), vol. XXIV, no. 1/2, 1994, p. 37-48.
  7. Симон Соловейчик
  8. Докладніше — в 15-му розділі книги Бетті Джин Ліфтон «Король дітей».
  9. Докладніше — С.Соловейчик. Последняя книга, розділ 53, Жерар Кан. Педагогика Януша Корчака и еврейское воспитание, розділ 5.
  10. Там само, розділ 38
  11. Там само, розд. 40
  12. Там само, розд. 38
  13. Див. також: С. Л. Соловейчик. Последняя книга, гл. 53.
  14. Там само
  15. Див. Жерар Кан. Педагогика Януша Корчака и еврейское воспитание. Гл. 5
  16. Там само
  17. Про те, що дорослі й діти розмовляють різними мовами й «лише вдають, ніби розуміють одне одного» пише (в контексті Корчака) Бетті Джин Ліфтон в книзі «Король дітей», розділ 10
  18. Там само
  19. Там само
  20. Про труднощі, з якими можуть стикатися молоді люди в реальному житті, якщо вони виросли в «теплярних умовах», пише (хоч, у дещо іному контексті) Б. Дж. Ліфтон у книзі «Король дітей», розділ 16.
  21. Там само
  22. Я.Корчак. Як любити дитину: Інтернат; про це ж (з посиланням на Корчака) пише д.п.н., професор І. П. Подласий у розд. 1 навчального посібника «Педагогіка початкової школи», вид-во «Владос», 2008.
  23. Patricia Anne Piziali, 1981, A comparison of Janusz Korczak's concept of the Right of the Child with those of Other Selected Child Advocates, George Washington University (dysertacja)
  24. Lifton, B. J. (2003): Who was Janusz Korczak? In J. Korczak, Ghetto diary (pp. vii-xxx). New Haven, CT: Yale University Press.
  25. Efron S. 2005, Janusz Korczak — Legacy of a practitioner-research, Journal of teacher education, 56,145-156, DOI:10.1177/0022487104274415
  26. Efron Sara Efrat, 2008, Moral education between hope and hopelessness: The legacy of Janusz Korczak, Curriculum Inquiry, 38, 39-62 DOI:10.1111/j.1467-873X.2007.00397.x
  27. Valejeva, R. (1996): Korczak theory in the context of the humanistic pedagogy. [w:] A. Cohen, S. Aden, & R. Yatziv (Eds.): Studies in the legacy of Janusz Korczak, 1 (pp. 93-89). Haifa, Israel: University of Haifa Publishing House, The Janusz Korczak Associaion in Israel, and Beit Lochamei Hagetaot.
  28. Newerly, I. (1967): Introduction (A.Bidwell & G.Bidwell, Trans.). [In:] M.Wolins (Ed.): Selected works of Janusz Korczak (pp. xvii-xlv). Washington, DC: National Science Foundation.
  29. Kohlberg, L. (1981): Education for justice: The vocation of Janusz Korczak. [In:] L.Kohlberg (Ed.): Essays on moral development, Volume 1: The philosophy of moral development (pp. 400–407). San Francisco: Harper and Row.
  30. Gadotti, M. (1998): Janusz Korczak as the pioneer of child's rights. The Sixth International Janusz Korczak Conference. Israel: Kibbutz Lochamei Haghetaot
  31. Hatt, B. E. (2005). Pedagogical love in the transactional curriculum. Journal of Curriculum Studies, 37(6), 671–688.
  32. Boschki, R., 2005, Re-reading Martin Buber and Janusz Korczak: Fresh impulses toward a relational approach to religious education, Religious education, 100, 114–126 DOI:10.1080/00344080590932391
  33. Reiter, S., Asgad, B., Sachs, S. 1990: The implementation of a philosophy in education — Korczak, Janusz educational principles as applied in special education, The British journal of mental subnormality, 1990, 4-16
  34. M.Rudnicki: Ostatnia droga Janusza Korczaka. «Tygodnik Powszechny» 1988 nr 45
  35. Szpilman W., Pianista

Вибрана бібліографія[ред.ред. код]

  • Смаль В. З. Корчак Януш, Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985., Том 5., К., 1980
  • Анатолій Птіцин про Шолом-Алейхема, Януша Корчака, Фріца Крейслера, Миколу Лукаша, Матір Терезу / А.Птіцин. — Київ: Грані-Т, 2009. — 120 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-219-0
  • 50-lecie Polskiego Komitetu Korczakowskiego. Materiały na uroczyste spotkanie w dniach 6 i 7 XII 1996 w Warszawie, Warszawa: Polski Komitet Korczakowski, 1996 пол.
  • Anolik B.: Pamięć przywołana, Kraków, Oficyna Cracovia, 1996 пол.
  • Boschki, R., 2005, Re-reading Martin Buber and Janusz Korczak: Fresh impulses toward a relational approach to religious education, Religious education, 100, 114–126 DOI:10.1080/00344080590932391 англ.
  • Dębnicki K.: Korczak z bliska. Warszawa, LSW, 1985 пол.
  • Efron S. 2005, Janusz Korczak — Legacy of a practitioner-research, Journal of teacher education, 56,145-156, DOI:10.1177/0022487104274415 англ.
  • Efron Sara Efrat, 2008, Moral education between hope and hopelessness: The legacy of Janusz Korczak, Curriculum Inquiry, 38, 39-62 DOI:10.1111/j.1467-873X.2007.00397. англ.
  • Falkowska, Maria: Kalendarz życia, działalności i twórczości Janusza Korczaka. Zakład Systemów Wychowawczych. Pracownia Korczakowska, Nasza Księgarnia, Warszawa 1989, ISBN 83-10-09142-7 пол.
  • Falkowska M.: Stefania Wilczyńska (1886–1942). Matka sierot. Warszawa Korczakianum, 1997 пол.
  • Gadotti, M. (1998): Janusz Korczak as the pioneer of child's rights. The Sixth International Janusz Korczak Conference. Israel: Kibbutz Lochamei Haghetaot англ.
  • Hatt, B. E. (2005). Pedagogical love in the transactional curriculum. Journal of Curriculum Studies, 37(6), 671–688.
  • Humaniści o prawach dziecka. Red. J. Bińczycka Kraków: Impuls, 2000 пол.
  • Jakubowski M.: Janusz Korczak i jego dokonania. Częstochowa, WSP, 1996 пол.
  • Jaworski M.: Janusz Korczak. Warszawa, Interpress, 1977 пол.
  • Kohlberg, L. (1981): Education for justice: The vocation of Janusz Korczak. [In:] L. Kohlberg (Ed.): Essays on moral development, Volume 1: The philosophy of moral development (pp. 400–407). San Francisco: Harper and Row. англ.
  • Janusz Korczak. Bibliografia polska 1896–1942. Heinsberg: Agentur Dieck, 1985 пол.
  • Janusz Korczak. Bibliografia polska 1943–1987. Heinsberg: Agentur Dieck, 1987 пол.
  • Janusz Korczak w getcie. Nowe źródła. Warszawa, Latona, 1992 пол.
  • Janusz Korczak — życie i dzieło. Materiały z Międzynarodowej Sesji Naukowej Warszawa, 12-15 października 1978. Warszawa, WSiP, 1982 пол.
  • Korczak, J.: Ghetto diary. New Haven, Conn: Yale University Press, 2003. ISBN 0-300-09742-5. англ.
  • Korczakowskie dialogi, red. J. Bińczycka, Warszawa, Wydawnictwo Akademickie Żak, 1999 пол.
  • Lewin A.: Gdy nadchodził kres… Ostatnie lata życia Janusza Korczaka, Warszawa, WSiP, 1996 пол.
  • Lewin A., Korczak znany i nieznany, Warszawa, Ezop, 1999 пол.
  • Lewin A., Tryptyk pedagogiczny, Warszawa, Nasza Księgarnia, 1986 пол.
  • Lewowicki, T., 1994, Janusz Korczak, Prospects: the quarterly review of comparative education (Paris, UNESCO: International Bureau of Education), vol. XXIV, no. 1/2, 1994, p. 37-48 англ.
  • Lichten J.: Janusz Korczak — Żyd polski, Więź 1983, nr 4 пол.
  • Lifton Betty Jean. The King of Children. A Biography of Janusz Korczak. New York-Toronto 1988 англ.
  • Lifton, B. J. (2003): Who was Janusz Korczak? In J. Korczak, Ghetto diary (pp. vii-xxx). New Haven, CT: Yale University Press. англ.
  • Matyjas B., Aktywność kulturalna dzieci i młodzieży w teorii i praktyce pedagogicznej Janusza Korczaka, Kielce, WSP 1996 пол.
  • Merżan I., Aby nie uległo zapomnieniu, Warszawa, Nasza Księgarnia, 1987 пол.
  • Merżan I., Pan Doktór i pani Stefa: wspomnienia, Warszawa, WSiP, 1979 пол.
  • Mortkowicz-Olczakowa H., Janusz Korczak, Kraków, Wydawnictwo J. Mortkowicz, 1949 пол.
  • Myśl pedagogiczna Janusza Korczaka, Nowe źródła, wybór M. Falkowska, Warszawa, Nasza Księgarnia, 1983 пол.
  • Newerly I., Żywe wiązanie, Warszawa, Czytelnik, 1966 пол.
  • Newerly I., Rozmowa w sadzie 5. sierpnia o chłopcu z bardzo starej fotografii, Warszawa, Czytelnik, 1984 пол.
  • Olczak-Ronikier Joanna, Korczak, Próba biografii, W.A.B., Warszawa, 2011 пол.
  • Reiter, S., Asgad, B., Sachs, S. 1990: The implementation of a philosophy in education — Korczak, Janusz educational principles as applied in special education, The British journal of mental subnormality, 1990, 4-16 англ.
  • Reminiscencje myśli Janusza Korczaka wykorzystane w nowoczesnych modelach kształcenia, red. M. Juszczyk, Częstochowa, WSP, 1996 пол.
  • Rogowska-Falska, Maria., Zakład Wychowawczy «Nasz Dom». Szkic informacyjny. Wspomnienia z maleńkości, Warszawa, PZWS 1959 пол.
  • Rusakowska D., Janusz Korczak o szkole. Poglądy — oceny — doświadczenia, Warszawa, IDP, 1989 пол.
  • Szlązakowa A., Janusz Korczak, Warszawa: WSiP, 1978 пол.
  • Szlązakowa A., Janusz Korczak w legendzie poetyckiej, Warszawa, INTERLIBRO, 1992 пол.
  • Szymańska D., Sympozjum na zakończenie stulecia dziecka, Problemy Opiekuńczo-Wychowawcze, 2001, nr 1 пол.
  • Tarnowski J., Janusz Korczak dzisiaj, Warszawa: ATK, 1990 пол.
  • Twardowski J., O Januszu Korczaku, Więź, 1972, nr 6 пол.
  • Twardowski J., Rozmowy pod modrzewiem, Warszawa: Pax, 1999 пол.
  • Valejeva, R. (1996): Korczak theory in the context of the humanistic pedagogy. [w:] A.Cohen, S.Aden, & R.Yatziv (Eds.): Studies in the legacy of Janusz Korczak, 1 (pp. 93-89). Haifa, Israel: University of Haifa Publishing House, The Janusz Korczak Associaion in Israel, and Beit Lochamei Hagetaot. англ.
  • Wołoszyn, Stefan, Janusz Korczak jako pisarz, Wiedza Powszechna, Warszawa, 1982, ISBN 83-214-0300-X пол.
  • Wołoszyn S., Korczak, Warszawa, Wiedza Powszechna, 1987 пол.
  • Wróblewski M., O Januszu Korczaku, Nowe Widnokręgi, Moskwa 1944, nr 8 пол.
  • Wspomnienia o Januszu Korczaku, Warszawa: Nasza Księgarnia, 1989 пол.
  • Wspomnienia o Januszu Korczaku, wybór i oprac. Ludwika Barszczewska, Bolesław Milewicz (wstęp Igor Newerly), Warszawa, Nasza Księgarnia, 1981 пол.
  • Żółkiewska W., Czarodziej, Warszawa, Krajowa Agencja Wydawnicza, 1979. пол.

Див. також[ред.ред. код]

  • 2163 Корчак — астероїд, названий на честь літератора.

Посилання[ред.ред. код]