HMS Hood (51)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Худ (британський крейсер))
Перейти до: навігація, пошук
HMS «Худ» (51)
HMS Hood (51)
HMS Hood (51) - March 17, 1924.jpg
Лінійний крейсер HMS «Худ». 17 березня 1924
Служба
Тип/клас лінійний крейсер типу «Адмірал»
Держава прапора Велика Британія Велика Британія
Належність Naval Ensign of the United Kingdom.svg Королівський ВМФ Великої Британії
На честь англійського адмірала Самуеля Худа
Верф John Brown & Company
Первинна вартість 6 025 000 фунтів стерлінгів
Замовлено 7 квітня 1916
Закладено 1 вересня 1916
Спущено на воду 22 серпня 1918
Введено в експлуатацію 15 травня 1920
На службі 19201941
Загибель затонув 24 травня 1941 в бою з «Бісмарком»
Бойовий досвід Битва за Атлантику
Норвезька кампанія
Останній бій лінкора «Бісмарк»
Прізвисько «Могутній Худ»
(англ. Mighty Hood)
Девіз «З ходовим вітром»
(лат. Ventis Secundis)
Параметри
Тоннаж 36 300 — 42 037 тонн (стандартна)
41 125 — 48 000 тонн (повна)
Довжина 262,5 м
Ширина 31,7 м
Осадка 8,9 м
Бронювання Пояс: 305 мм
Барбет: 305 мм
Палуба: 25+38 мм
Бойова рубка: 76,2-280 мм
Технічні дані
Силова установка 24 парових котли, систем Яроу
4 ТЗА Браун-Кертіса, (1 ТЗА 36 000 к.с.) Загальною потужністю 144 000 к.с.,4 трьохлопасних гвинта, діаметром 4,7 м з марганцовистої бронзи
Потужність 144 000 к.с.
Швидкість 31,8 вузлів (59 км/год)
Екіпаж 1919: 1 433офіцерів та матросів
1934: 1 325
Озброєння
Артилерія 4 спарені 381-мм гармати (15"/42 Mark I),

12 — 140-мм гармат L/50 Sk

Торпедно-мінне озброєння 4 надводних ТА калібру 533-мм
2 підводних ТА калібру 533-мм (торпед)
Зенітне озброєння 4 — 102-мм зенітних гармат
4 — 76-мм гармат
Авіація 1 гідролітак «Фейрі-III.F»
1 катапульта типу F-IV-H

HMS «Худ» (51) (англ. HMS Hood (51)) — останній лінійний крейсер Королівського військово-морського флоту Великої Британії. Названий на честь Самуеля Худа, англійського адмірала XVIII–XIX століть. При будівництві «Худа» планувалося врахувати досвід Ютландскої битви, в результаті якого Королівський ВМФ Великої Британії втратив три лінійні крейсера. Незважаючи на усі вдосконалення, корабель загинув 24 травня 1941 року в бою з німецьким лінкором «Бісмарк».

Історія[ред.ред. код]

Проектування[ред.ред. код]

Варіант проекту № 3, котрий задовольняв усі вимоги Адміралтейства, був виконаний 27 березня 1916 року. 7 квітня проект затверджений Адміралтейством. 13 квітня замовлення будівництва 4 лінійних крейсерів направили на верфі компаній «Фейрфілд», «Джон Браун», «Кеммел Лерд», а 13 червня і до «Армстронг Утворт». Замовлені лінійні крейсера були зараховані до типу «Адмірали» і з 14 липня 1916 отримали імена «Худ», «Родні» і «Ансон» (9 жовтня), «Хоу» (16 жовтня).

Будівництво[ред.ред. код]

1 вересня 1916 року був повторно перезакладений на верфі "Джон Браун і К ° у Клайдбенку. Заводський номер 406.

John Brown advertisement Brasseys 1923.jpg

8 лютого 1917 р. Військовий Кабінет прийняв рішення продовжувати будівництво тільки «Худа», роботи на інших кораблях цього проекту припинилися 9 березня.

22 серпня 1918 р. спущений на воду у присутності вдови контр-адмірал а Гораціо Худа, нащадка адмірала Семуеля Худа. Вага корабля при спуску 22000 тонн. 17 березня 1919 року була дана команда розібратиі побудовані секції трьох інших кораблів.

У 1918 р на артилерійському полігоні був споруджений макет броньового захисту «Худа» в районі артилерійських льохів з баштою. 381-мм снаряд, що потрапив в 178-мм пояс броні, пробив її і вибухнув, при перерахунку його швидкості на дистанцію вийшло, що стріляли з 17 км. Такий же снаряд пробив і дах вежі. Після цього до броньовий захист льохів додали 25 мм плити, для кораблів однотипних з «Худ» затвердили товщину дахів башт ГК 152 мм, але для «Худа» вже виготовили 127 мм плити і було прийнято рішення встановити їх. Найбільший корабель ВМФ Великобританії до 1930 р.

9 січня 1920 підготовлений до випробувань. 20 січня 1920 «Худ» прибув до Розайт. 5 березня по завершенні заводських випробувань повернувся в Клайд. 7 березня під час ходових випробувань на Арранскій мірної милі в районі Ферт-оф-Клайд, при водозаміщені 42200 тонн і форсуванні СЕУ до 151 280 к.с. розвинув швидкість 31,07 вузла (при 207 об/хв на валах). До кінця березня пройшов ходові випробування і пробні артилерійські стрільби. 29 березня корабель передали флоту. 5 травня призначений перший командир «Худа» — капітан-лейтенант Майкл Томкінсон (Michael W. Tomkinson). Стапельний період побудови корабля — 24 місяці, добудова на плаву — 20 місяців, що в сумі вдвічі більше ніж у «Куїн Елізабет» і втричі, ніж у «Рінауна». Вартість корабля при споруді склала 6 025 000 фунтів стерлінгів.

Служба[ред.ред. код]

17 травня 1920 стає флагманом бригади лінійних крейсерів «HMS „Ріпалс“», «HMS „Рінаун“», « HMS „Тайгер“», в Портланд (прапор контр-адмірала Кейза). Влітку, під час походу до Швеції його відвідує шведський король. До 1923 бригада входила до складу Атлантичного флоту. В цей час «Худ» був найбільшим військовим кораблем в світі. В ці роки загальної уваги до флоту корабель був народним улюбленцем: його параметри були відомі кожному англійцю. Корабель мав народне прізвисько «Mighty Hood», що приблизно означає «Здоровань Худ». Популярність корабля була причиною того, що більшу частину часу він проводив в закордонних походах, «демонструючи прапор». В Зокрема з листопада 1923 по вересень 1924 «Худ» разом із крейсером «Ріпалс» здійснив кругосвітнє плавання, пройшовши понад 40 000 миль. За час цього походу «Худ» відвідали більше 750 000 осіб.

Конструкція[ред.ред. код]

Корпус[ред.ред. код]

Схема HMS Hood

Цільноклепанний корпус зібраний по поздовжній системі набору. Корабель мав два внутрішніх вертикальних кіля у днищевій площині. Корпус розділений водонепроникними перегородками на 25 відсіків. Всі поперечні перегородки доходили до верхньої палуби. Подвійне дно простягалося на 218 метрів. Були і скулові килі. Форштевень яхтової форми. Котельні і турбінні відділення займали 90 м в середній частині корабля. Відношення довжини до ширини L / B = 8.42. Збільшення осадки корабля на 1 см могло відбутися при додованні ваги у 50 тонн. Метацентрична висота при нормальній водотоннажності — 0,99 м, при повній — 1, 28 м. Кут перевертання 69 ° і 73 ° відповідно. На крейсері було 2 носових якоря (по 9,5 т кожен) і один (3 тонний) кормовий.

Бронювання[ред.ред. код]

305-мм похилий (12 °) броньовий пояс, висотою 2, 9 м, встановлений на прокладці з тикового дерева протягом 171,4 м (Позаду нього на кормі обшивка корпусу мала товщину 51 мм), від нього до верхньої палуби (шириною 2,75 м) 178-мм пояс.

У середній частині корпусу на ту ж довжину що і головний броньовий пояс встановлені бортові наделкі (булі), шириною 3 метри, які ділилися вертикальної і поздовжньої перегородками. Усередині булей, були також і поперечні перегородки встановлені через кожні 6 метрів. Були встановлені протимінні циліндри (циліндри Пульезе).

Енергетична установка[ред.ред. код]

Корабельна енергетична установка складалася з: 24 водотрубних котлів Ярроу з водогрійними трубками малого діаметра, на нафтовому опаленні, розташованих в 4-х котельних відділеннях. Робочий тиск пари 16,5 кгс/см². Сумарна площа нагріву — 16 254 м2. Вони потребували очищення через кожні 500 годин роботи. Чотири турбінних агрегати розміщувалися в трьох машинних відсіках. У носовому відділенні, найбільш широкому, були встановлені два агрегати, які працювали на обидва зовнішніх вала, в середньому — ще один агрегат, для внутрішнього валу лівого борту, в кормовому — агрегат для внутрішнього валу правого борту. До складу кожного агрегату входили по одній турбіні низького тиску і високого тиску. З передньої сторони турбін високого тиску агрегатів зовнішніх валів була встановлена ​​маршова турбіна економічного ходу. Таким чином, в економічному режимі крейсер йшов на двох машинах. Застосування зубчастої передачі дозволило зменшити число обертів вала до 210 в хвилину, що підвищило ККД гвинтів.

На кожен ТЗА був свій конденсатор, розташований безпосередньо під турбіною низького тиску (підтримував вакуум до 0,075 кгс / см ², поверхня становила 2267 м ²). було також два допоміжних конденсатора (один в середньому, інший в кормовому МО). 8 динамомашин (2 дизельні, 2 турбінні, 4 парові), кожен потужністю близько 200 кВт, забезпечували живлення постійним струмом (220 В) 4 вала діаметром 724-мм.

Гвинти трилопатеві постійного кроку діаметром 4,57 м, масою 20,3 тонни.

Кермо — один напівбалансір, управлявся за допомогою рульового приводу Девіса.

Димові труби розміром 5,5 × 7,5 м. При швидкості ходу 14 вузлів, витрата палива 7,5 т/год, а дальність ходу — 7500 миль. Запас палива 4000 т максимальний.

Озброєння[ред.ред. код]

Головний калібр: 8 гармат калібру 381-мм (15" /42 Mark I) в двогарматних баштових установках типу Mk.II. Весь боєкомплект 640 снарядів (80 на ствол). У воєнний час 132 на ствол. Максимальний вертикальний кут піднесення 30°, при цьому дальність польоту снаряда 27 200 м (147 каб). Сектор обстрілу — 300° для кожної башти. Зарядження в будь-якому положенні ствола (до кутів не більше 20°). Поворот башти здійснювався за допомогою гідроприводів. Кутова швидкість повороту башти — 2 °/сек. Вертикальна швидкість наведення ствола — 5°/сек. Діаметр барбета — 9 метрів. Башти ГК (головного калібру) мали форму багатогранника, їх бронювання виконувалося з Круппівськоі цементованої броні товщиною: лоб — 381-мм, спереду збоку — 305-мм; по боках і корми — 279-мм, дах — 127-мм. Загальна маса обертової частини башти ГК — 860 тонн.

Протимінний калібр: 12 скорострільних гармат калібру 140-мм зразка BL.Mk.I в установках CPII, на лафеті зразка Mk.II, кут піднесення 30°, дальність стрільби 16 200 м (87 кбт). Бронювання: спереду 38 мм; по боках 25 мм; ззаду відкрита. 150 снарядів на ствол.

Зенітні гармати: Чотири 102-мм гармати довжиною ствола 45 калібрів зразка QF.Mk.V в установках зразка Mk.III.HA, кут піднесення 80°. Змонтованих на гарматних верстатах зразка Mk.IV. Гармати ручного заряджання і наведення скорострільністю 9-12 пострілів в хвилину, досяжність по висоті 8700 метрів. Боєкомплект 200 снарядів на ствол.

Дві 47-мм салютні гармати Гочкиса з боєкомплектом 64 постріли на ствол (демонтовані в 1939 р.)

Ремонти і модернізації[ред.ред. код]

З 3 червня 1929 року по 28 травня 1931 року корабель пройшов ремонт в Портсмуті:

  • Збільшена ємність паливних цистерн до 4600 тонн;
  • Платформу для запуску колісних літаків перенесли з даху вежі «Х» на вежу «В»;
  • Взамін демонтованої на юті катапульти встановили іншу поворотну типу F-IV-H;
  • У самого флагштока встановили підйомний кран;
  • побортно від димових труб встановили 2 восьмиствольних 40-мм зенітних автомати «Пом- пом» зразка Mk.VIII;
  • і інше.

Після цього ремонту при порожньому водозміщенні 42037 т та середній осадці 8,8 м метацентрична висота становила — 0,95 м, а кут перекидання — 64°; при повній водотоннажності — 48 000 т, середня осадка була — 10 м.

До ремонту утримання «Худа» коштувало — 270 000 фунтів стерлінгів на рік, після — 400 000 фунтів стерлінгів на рік.

У січні 1935 зіткнувся з «Рінауном». Форштевень «Рінауна» завдав удару в районі 340 шпангоута. В борту утворилася вм'ятина півметрової глибини і сильно пошкоджений один гвинт і погнутий вал («Худу» довелося ставати в док).

В 1938 році з корабля зняли всі одноствольні 102-мм гармати, переставили на інші місця 140-мм (яких залишилося тільки 6) і додали 4 спарені універсальні 102-мм гармати. 13 серпня 1939 р. перейшов в Скапа-Флоу, де увійшов до складу флоту Метрополії.

Бойове використання[ред.ред. код]

Початок Другої світової війни[ред.ред. код]

На початку Другої світової війни в 1939 році базувався в Скапа-Флоу, входячи в ескадру лінійних крейсерів (разом з «Ріпалсом»).

В 1940 були встановлені 3 спарені 102-мм гармати і 5 ракетних установок «UP» («Unrotated Projectile»); на початку 1941 був встановлений артилерійський радар типу «284» — над далекоміром на башенноподібній надбудові.

Операція «Катапульта»[ред.ред. код]

Після поразки Франції переведений на Середземне море (прибув до Гібралтару 23 червня 1940 року). На ньому підняв прапор адмірал Джеймс Сомервілль. Увійшов до складу з'єднання «Н» (в складі : авіаносець HMS «Арк Роял»; лінкори HMS «Веліант» і HMS «Резолюшн»; легкий крейсер HMS «Аретьюза»; 4 есмінця, авіаносці HMS «Ігл» й HMS «Іластріоус», лінійний крейсер HMS «Рінаун» і лінкор HMS «Нельсон»). Завданням з'єднання була нейтралізація французького флоту (запобігання попадання бойових кораблів в руки німців за договором з урядом Віші), що базувався порту Мерс-ель-Кебір у французькому Алжирі. Французькому командуванню були запропоновані варіанти:

  • (a) Приєднатися до британському флоту для боротьби з нацистською Німеччиною;
  • (b) Провести кораблі в будь-який британський порт, після чого команди будуть репатрійовані до Франції;
  • (c) Перевести кораблі в нейтральний порт, де вони будуть інтерновані до кінця війни. Ультиматум завершувався словами:

У разі вашої відмови прийняти ці справедливі пропозиції, я, із величезним жалем, вимагаю, щоб ви затопили свої кораблі протягом шести годин. Нарешті, якщо вищезгадане не буде виконано, я маю наказ Уряду Його Величності на застосування будь-якої необхідної сили для того, щоб запобігти попаданню ваших кораблів до рук німців.

Переговори ні до чого не привели, і, коли французькі кораблі мали намір покинути порт, англійці відкрили вогонь (17:55, 3 липня). Вогнем «Худа» був підірваний лінкор «Бретань» (997 загиблих), всього жертвами стало понад 1 000 французьких моряків. Наприкінці 1940 року «Худ» повертається на базу в Скапа-Флоу.

Останній бій[ред.ред. код]

Переслідування «Бісмарка»: Червоний — німецька ескадра. Жовтий — британський флот.

19 квітня 1941 надійшла звістка про вихід в море німецьких кораблів лінкора «Бісмарк» (прапор адмірала Гюнтера Лют'єнса) і важкого крейсера «Принц Ойген». «Худа» приготували для перехоплення цього з'єднання (командир «Худа» капітан 1 рангу Ралф Керр.

21 травня отримано донесення про прямування німецьких кораблів в Північну Атлантику для дій проти конвоїв союзників.

22 травня з'єднання під командуванням віце-адмірала Ланселота Холланда, у складі: лінійний крейсер «Худ» (прапор командувача) і лінкор HMS «Принц Уельський»[1], а також 6 есмінців — HMS «Електра», HMS «Ентоні», «Еко», HMS «Антілоуп», HMS «Ікарус» і HMS «Акейтіз» вийшли в море на їх перехоплення.[2]

Бій у Данській протоці (верхня лінія показує рух крейсера «Худ», нижня лінкора «Бісмарк»)

Увечері 23 травня британські крейсери «Норфолк» і «Саффолк» виявили групу «Бісмарка», що йшла зі швидкістю 27 вузлів у Данській протоці. За допомогою нещодавно встановленого радара, «Соффолк» відстежував рух «Бісмарка» протягом ночі і передавав його координати основним силам. План британців полягав у тому, щоб зблизитися з «Бісмарком» з «темнї» (південної) сторони, при тому, що силует німецьких кораблів було б видно на світлому фоні північній частині неба. Однак у 00-28 «Соффолк» втратив контакт з «Бісмарком» і план не спрацював: побоюючись втратити «Бісмарк», Холланд наказав припинити рух в оптимальну точку зустрічі і повернути на південний південний захід, відправивши при цьому есмінці на північ.

У цей час німецькі кораблі, прагнучи обійти Паковий лід, в 00-41 змінили курс, в результаті чого група есмінців пройшла повз на відстані всього 10 миль, не помітивши супротивника. Незадовго до 03-00 «Соффолк» знову виявив «Бісмарк» на радарі і передав його координати. «Hood» і «Prince of Wales» знаходилися в цей момент на відстані 35 миль (56 км), трохи попереду по курсу німців. Холланд наказав повернути в бік противника і збільшити швидкість до 28-і вузлів . Британські кораблі опинилися в невигідному становищі: зустріч під тупим кутом означала бій на довгій дистанції, при якому тонка палубна броня Худа потрапляла під навісний вогонь. Ситуація ще більше погіршилася у 03-20, коли «Бісмарк» зробив ще один доворот на захід: тепер ескадри йшли практично паралельним курсом.

У 05:35 24 травня, дозорні з HMS «Принца Уельського» помітили німецьку ескадру на відстані 17 миль (28 км). Німці знали про присутність супротивника з показань гідрофонів і незабаром також помітили на горизонті щогли британських кораблів. Біля Холланда був вибір: або продовжувати супровід «Бісмарка», очікуючи прибуття лінкорів ескадри адм. Тові або атакувати самостійно. Холланд вирішив атакувати і в 05-37 віддав наказ на зближення з противником.

в 5:52 «Худ» відкрив вогонь з дистанції приблизно 13 миль (24 км)[3].

«Худ» повним ходом продовжував зближення з противником, прагнучи скоротити час попадання під навісний вогонь. Тим часом німецькі кораблі пристрілялися по крейсеру: перший 203-мм снаряд з «Принц Ойген» потрапив в середню частину «Худа», поряд з кормової 102-мм установкою і викликав сильну пожежу запасу снарядів і ракет. В 5:55 Холланд наказав поворот 20 градусів вліво, щоб кормові вежі могли стріляти по «Бісмарку».

Малюнок Дж. Ліча, командира лінкора HMS «Принц Уельський». (Зроблено для 2-ї комісії з розслідування, 1941). На малюнку показаний вогненний фонтан, що виник за мить до вибуху. Передбачається, що мала місце пожежа кордіта, котра вирвалася через вентиляцію машинного відділення

Приблизно о 06:00, ще не завершивши поворот, крейсер був накритий залпом з «Бісмарка» з дистанції від 8 до 9,5 миль (15 — 18 км). Практично негайно в районі грот-щогли виник гігантський фонтан вогню, після чого стався потужний вибух, що розірвав крейсер навпіл. Корми «Худа» швидко затонула. Носова частина піднялася і деякий час розгойдувалася в повітрі, після чого затонула і вона (в останній момент приречений розрахунок носової башти зробив ще один залп). HMS «Принц Уельський», знаходився на відстані півмилі, був засипаний уламками «Худа». Крейсер затонув за три хвилини, забравши з собою 1415 чоловік, включаючи віце-адмірала Холланда. Врятувалися лише троє моряків, яких підібрав через дві години есмінець HMS Electra[4].

Розслідування[ред.ред. код]

Зі 100% точністю встановити причину загибелі «Худа» досі так і не вдалося. Існують лише безліч менш або більш правдоподібних теорій. З протоколу допиту очевидця:

"Два снаряди другого залпу з «Принца Ойгена» потрапили у лівий борт, а третій в палубу поряд з 102 -мм гарматою Потім вгору піднявся величезний стовп вогню в кормовій частині по лівому борту в районі 102-мм гармати. Я добре бачив людей з розрахунків цих гармат. Вони зібралися біля лівого борту. Потім я побачив величезний стовп вогню заввишки з грот-щоглу. Мені здалося, що два інших снаряда пройшли через другу трубу, а третій пробив кормову башту «Худа». Коли «Худ» отримав це попадання, його труба повалилася на лівий борт, потім появився жовтий стовп полум'я від вибуху з Барбета башти «Х». Страшний блиск на кілька секунд засліпив мене, і коли я знову зміг дивитися через окуляри, то побачив велику хмару чорного диму і як в повітрі летів 15-дюймовий ствол з шматком конструкції, що нагадувала дах башти «.

Сержант морської піхоти Т. К. Брукс (старшина 130-мм башти лінкора «Прінс оф Уелс»)

Оцінка проекту[ред.ред. код]

На момент будівництва корабель вийшов досить незвичайним для моряків, які не звикли до того, що добре озброєний і сильно броньований корабель може розвивати швидкість в 31 вузол. Тому існували розбіжності з приводу того, до якого ж класу віднести цей корабель — до лінкорів чи до лінійних крейсерів. Будучи найбільшим бойовим кораблем на момент побудови, він поєднав у собі високу вогневу міць (відповідну лінкорам типів „Куїн Елізабет“ і „Рівендж“, сильне бронювання (хоч і дещо і поступалося цим кораблям, але в цілому воно було досить потужним) і високу швидкість ходу. За цим показником „Худ“ перевершував майже всі як лінкори, так і лінійні крейсера. Таким чином, британці змогли створити цілком збалансований корабель, який перевершував всі кораблі, здатні тримати такий же (або навіть більший) хід, і був швидкохіднішим більш потужних кораблів (адже це дозволяло встановлювати вигідну для себе дистанцію бою). У корабля були і недоліки. Це недостатнє бронювання палуб (що, швидше за все, і зіграло фатальну роль у долі лінійного крейсера), барбетів і траверзи. Протиторпедний захист був невдалим, що підтверджує загибель дредноута „Одейшес“ від підриву на одній-єдиній міні. Для свого часу „Худ“ був кораблем, який було дуже важко здолати в бою, але за відсутності серйозних модернізацій до початку Другої світової війни він застарів. Бронювання на ньому істотно не посилювалася, кут піднесення гармат не збільшувався (що негативно позначилося на дальності стрільби), а знос механізмів не дозволяв розвивати швидкість більше 27-28 вузлів.

У підсумку, цьому одному з найбільш збалансованих, на момент своєї появ, кораблю до початку війни стало небезпечно підставлятися під удар сучасних швидкохідних лінкорів „ Бісмарк“, „Рішельє“, „Норт Керолайн“ і „ Літторіо“. Вони мали перевагу в швидкості на 2-3 вузла (крім „Норт Керолайн“), рівність або навіть перевагу в озброєнні (8380-мм гармат — „Бісмарк“, „Рішельє“, 9381-мм гармат — „Літторіо“, 9 406-мм гапмат — „Норт Керолайн“), а також в цілому більш сильне бронювання, тому „Худ“ програвав усім без винятку „однокласникам“. Такого стану речей можна було б уникнути, якщо в міжвоєнний період лінійний крейсер пройшов би одну-дві великі модернізації. За цей період прогрес в котлотурбінних установках помітно просунувся. Замінивши котли і турбіни, можна було б домогтися значного полегшення всій силової установки, а зекономлений вага пустити на посилення бронювання. Також необхідно було збільшити кут піднесення стволів з 30 градусів до 35-45°, що забезпечило б зріст дальності стрільби.

В результаті цих заходів британці отримали б достатньо повноцінний швидкохідний лінкор, здатний якщо і не битися на рівних з новітніми зарубіжними лінкорами, то, принаймні, дати їм гідну відсіч, а ось модернізовані лінкори і лінійні крейсера часів Першої Світової були б йому цілком „по зубам“ (найшвидкіші з них розвивали 30 вузлів, але при цьому поступалися в озброєнні і бронюванні навіть після модернізації — це і італійські дредноути, і менш швидкісні, але дещо краще озброєні і сильніше захищені (на тлі італійців) японські лінкори. Старі ж лінкори інших країн були занадто тихохідні (американські типів „Нью-Мексико“, „Теннесі“, „Колорадо“, і більш старі, а також французькі типів „Курбе“ і „Бретань“). Однак» Худ "був як би " обличчям « британського флоту і потрібен був у строю, а не в доці. Саме ця цінність корабля для британського флоту і змушувала використовувати його» по повній програмі ", що у результаті обернулося для нього вельми плачевно … Міг доковаться тільки в трьох місцях: Портсмут, Розайт і приватний док «Гладстон-Док» в Ліверпулі. Під нього спеціально модернізували Королівський док № 2. Через перевантаження по відношенню до початкового проекту (осаду на 1, 14 м більше проектної) частину головного броньового пояса пішла під воду, відповідно зменшився надводний борт. По цій же причині, через низький борт, при великих швидкостях, корму постійно заливало водою.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Прінс оф Уелс» було прийнято до складу флоту лише 31 березня 1941, його артилерія не була як слід випробувана, команда складалася з новобранців і на борту ще залишалися робітники, що усували недоробки.
  2. У стеженні за групою "Бісмарка "приймали участь й інші сили британського флоту і морської авіації.
  3. Холланд наказав стріляти по головному кораблю, вважаючи, що це був «Бісмарк», на Насправді першим йшов «Принц Ойген». Незабаром помилка з'ясувалася і вогонь був перенесений на «Бісмарк».
  4. Тед Бріггс (Ted Briggs), Боб Тілберн (Bob Tilburn) і Білл Дандес (Bill Dundas)