Григорій Цамблак
Цамбла́к Григо́рій (Саблак, Самвлак, Цамвлак; світське ім'я — Гавриїл; н. бл. 1364 -п. 1419, за ін. дан. — 1420, після 1450) — церковний і освітній діяч, Митрополит Київський і Литовський (1414—1419 рр.), що не був затверджений Константинопольським патріархом.
[ред.] Біографія
Народився у Тирново (Болгарія). Походив з болгарського аристократичного роду. Небіж митрополита Київського Кипріана Був учнем болгарського просвітителя Є.Тирновського. З 1389 р. перебував на Афоні, пізніше — у Пантократоровському монастирі у Константинополі.
У 1401—1409 рр. обіймав церковні (пресвітер та ігумен монастиря) посади у Молдові та Сербії, займався проповідницькою і літературною діяльністю.
У 1409 р. виїхав до Києва. Продовжував акції Кипріана. Брав участь у Констанцькому Соборі та закликав до згоди та церковного з'єднання.
Здобув прихильність великого князя литовського Вітовта. За його підтримки в листопаді 1415 р. у Новгородку на соборі руських єпископів (були присутні також бояри і князі) Цамблак без згоди Константинопольського Патріарха обраний Київським митрополитом (замість митрополіта Фотія, який постійно мешкав у Москві). Патріархом не був затверджений.
Спираючись на православне духовенство, Вітовт вирішив здобути окремого митрополита. У листі, в якому пояснювалось становище Православної Церкви, Вітовт писав, що «московські митрополити лише час від часу приїздили до Києва та Литви, церкви не строїли,… але, побираючи церковні прибутки, виносили ці гроші деінде; позабирали й повиносили церковні речі й святощі: страсті Христові, скіпетр і сандалії Богородиці, святі образи, ковані золотом, та інші дорогоцінні речі, всю церковну красу Київської митрополії, що постаралися й подавали давні князі на честь і пам'ять, не кажучи про золото, срібло й убори церковні …».
Соборами єпископів православної церкви 1415 р. в Новгородку (березень, серпень, листопад) було вирішено поставити митрополитом «Церкви Київської і всієї Русі» Григорія Цамблака. Це поставлення зустріло шалений опір Московського митрополита Фотія та московських князів. Спочатку з своїм листом та грамотою литовських єпископів Вітовт вирядив до патріярха свого кандидата на митрополита, колишнього ігумена Дечанського манастиря, Григорія Цамблака. Однак до патріярха приїхали посли з дарами від Фотія і відмовили патріарха та скомпрометували Григорія.
Тоді на другому соборі, Вітовт з єпископами знову звернувся до патріярха з проханням висвятити митрополита, обраного самим патріярхом. Відповіді не одержано.
Тоді, 15 листопада 1415 року, Вітовт скликав у Новгородку собор єпископів, в якому взяли участь: Полоцький, Чернігівський, Луцький, Володимирський, Смоленський і Туровський єпископи з Литви; Перемиський та Холмський — з Галичини; священики та багато князів, бояр та української шляхти. Собор висвятив на митрополита Григорія Цамблака. В окружній грамоті Собор мотивовував його обрання прикладами Клима Смолятича 1147 р., а також подібними прецедентами в Болгарії і Сербії. Обрання Цамблака викликало спротив Фотія та, відповідно, обурення патріярха.
Незважаючи на це, Литовський митрополит провадив активну діяльність. У 1418 році він був присутнім на соборі у Констанці, де, серед іншого, було подолано результати великого розколу католицької церквиви та вирішувалась справа Яна Гуса. Посольство з Литовсько-Руського князівства було уряджене з великою помпезністю. Разом з Цамблаком їхало багато князів та магнатів з Литви, з Волощини, від татарського хана, Великого Новгорода. Ця величезна депутація з кількох сот осіб справила в Констанці велике враження, і її урочисто зустрічав сам цісар Сігізмунд. Григорій Цамблак виголосив привітальну промову папі, в якій висловлював надію на переведення унії Східньої та Західньої Церков, чого, мовляв, бажають багато православних та князі Ягайло і Вітовт. Але, — казав він, — провести унію можна тільки через скликання собору з участю видатних богословів і знавців з обох сторін. Такий спосіб переведення унії не відповідав бажанням папи, і на цьому справа закінчилася, але Ягайло та Вітовт були дуже задоволені репрезентацією Цамблака.
У 1416 р. позбавлений ієрейського сану і відлучений від церкви Константинопольським Патріархом Матфеем.
У 1416 р. після зруйнування Києва кримськими татарами хана Єдигея переніс кафедру до Вільно.
У 1418 р. у Констанці (Німеччина) як представник великого князя литовського зустрічався з Папою Римським Мартіном V.
Відстоюючи православну віру, виступав за продовження діалогу між православною й католицькою церквами.
Під тиском Константинополя змушений покинути митрополичу кафедру і виїхати до Молдови, де і помер. Після його смерті митрополіт Фотій обійняв цілу митрополію та управляв нею до самої смерті.
Автор понад 50 творів та проповідей, зокрема «Слово надгробне митрополиту Кипріяну», «Слово похвальне Євфимію Тирновському», «Житіє Стефана Дечанського» та ін.
[ред.] Джерела
- Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
| Попередник: | Митрополит Київський 1414—1419 |
Наступник: |
| Фотій | Фотій |
