Богомолець Олександр Олександрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Олександр Олександрович Богомолець | |
| Народився | 24 травня 1881 Київ |
| Помер | 19 липня 1946 Київ |
|---|---|
| Галузь наукових інтересів | патофізіологія |
| Alma Mater | Новоросійський університет в Одесі |
| Відомі учні | |
| Відомий у зв'язку з: | Президент Академії наук УРСР |
| Нагороди | Герой Соціалістичної Праці |
Олекса́ндр Олекса́ндрович Богомо́лець — основоположник школи патофізіологів і науковий організатор. Дійсний член (з 1929) і президент (з 1930) Академії наук УРСР , академік (з 1932) і віце-президент (з 1942) Академії наук СРСР, дійсний член Академії медичних наук СРСР (з 1944). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го та 2-го скликань і Верховної Ради УРСР 1-го скликання.
Очолював створений ним Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. Опрацював ефективну методику впливу на сполучну тканину за допомогою винайденої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки, відомої у цілому світі як стимулятор функцій сполучної тканини. Автор численних праць з ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, старіння організму тощо.
Зміст |
[ред.] Біографія
Народився в Києві, в Лук'янівській тюрмі, де була ув'язнена його мати Софія Миколаївна Богомолець, засуджена на 10 років каторжних робіт у справі Південноросійського робітничого союзу. Батько — О. М. Богомолець, земський лікар, також брав участь у революційному русі. Закінчивши гімназію в Києві, Богомолець вступив на медичний факультет Новоросійського університету в Одесі. Під час навчання, а також після закінчення університету (1906) працював при кафедрі загальної патології під керівництвом передових вчених того часу В. В. Підвисоцького, Л. О. Тарасевича, М. Г. Ушинського і В. В. Вороніна. В 1909 Богомолець захистив докторську дисертацію «До питання про мікроскопічну будову і фізіологічне значення надниркових залоз у здоровому і хворому організмі».
В 1911 Богомолець був обраний професором по кафедрі загальної патології нововідкритого Саратовського університету. Відразу ж після Жовтневого перевороту Богомолець включився в активну громадську діяльність — був членом комісії по боротьбі з висипним тифом та консультантом санітарного відділу Південно-Східного фронту Червоної Армії.
В 1925 Богомолець переїхав до Москви, де керував кафедрою патологічної фізіології 2-го Московського університету і брав активну участь в організації Інституту вищої нервової діяльності Комуністичної академії, Медико-біологічного інституту та Інституту переливання крові. В цей період написав ряд праць: «Вступ до вчення про конституції та діатези», «Криза ендокринології», «Про вегетативні центри обміну», «Набряк», «Артеріальна гіпертонія».
Переїхавши в 1931 з групою учнів до Києва, Богомолець створює Інститут експериментальної біології та патології Мінестерства охорони здоров'я УРСР і Інститут клінічної фізіології АН УРСР. В Києві найяскравіше виявився талант Богомольця як організатора науки, багатогранність його наукових інтересів, здатність згуртовувати видатних вчених і готувати молоді наукові кадри, уміння поєднувати наукову працю з державною і громадською діяльністю. Під керівництвом Богомольця була здійснена реорганізація структури Академії наук — створення системи інститутів замість розрізнених кафедр, комісій та кабінетів. З групою учнів Богомолець написав багатотомну працю «Основи патологічної фізіології», за яку йому було присуджено Сталінську премію (1941). Богомолець був засновником «Фізіологічного журналу» АН УРСР, організатором щорічних широких наукових конференцій, присвячених найактуальнішим проблемам медицини, редактором багатьох наукових збірників.
[ред.] Наука
Праці Богомольця сприяли розвиткові майже всіх галузей патологічної фізіології. Вони стосувалися питань ендокринології, порушення обміну речовин, імунітету й алергії, рака, патології кровообігу (зокрема гіпертонії), патогенезу шоку, механізму дії переливання крові, старіння організму тощо. Основною ідеєю багатьох праць Богомольця є висунуте ним положення про те, що виникнення, перебіг і кінець захворювання залежать не тільки від причини, яка викликала хворобу, а й від здатності організму до опору, тобто від його реактивності. Остання, на думку Богомольця, зумовлюється станом нервової системи і сполучної тканини. Богомолець створив вчення про фізіологічну систему сполучної тканини, до якої включав різноманітні сполучнотканинні клітини та міжклітинні утворення. Богомолець вважав, що така система виконує в організмі кілька функцій: захисну (фагоцитоз і утворення антитіл), пластичну (загоювання ран, виразок, зростання переломів кісток та ін.) і трофічну (участь в обміні речовин). З метою підвищення функцій сполучної тканини при ряді захворювань, що перебігають зі зниженням цих функцій, Богомолець запропонував спеціальну сиворотку (АЦС). Ця сиворотка широко застосовується в СРСР та інших країнах. Велике значення мають також праці Богомольця, присвячені переливанню крові. В них доведено, що переливати кров доцільно не тільки при її нестачі, а й з метою підвищення реактивності організму.
В останні роки життя Богомолець багато уваги приділяв питанням старіння організму. Він, як і Ілля Мечников, вважав, що людина за своєю природою може жити 125—150 років; старіння, що наступає у 60—70 років, — передчасне і зумовлюється несприятливими умовами життя та захворюваннями. Богомолець підкреслював, що соціальні й економічні умови для боротьби за продовження життя людини можуть бути створені тільки при соціалізмі. Велика заслуга Богомольця полягає також і в тому, що він першим з радяньських вчених почав перебудову патологічної фізіології на основах діалектичного матеріалізму.
[ред.] Нагороди
- Герой Соціалістичної Праці (1944)
- Заслужений діяч науки УРСР (1943)
- Лауреат Сталинської премії (1941)
- Нагороджений двома орденами Леніна та іншими орденами і медалями.
[ред.] Праці
- Основи патологічної фізіології, т. 1—3. За ред. О. О. Богомольця. К., 1933—36
- Продовження життя. К., 1940
- Избранные труды, т. 1—3. К., 1956—58.
[ред.] Література
- Нічик В. М. Філософські основи наукових праць О. О. Богомольця. К., 1958
- Сиротинин II. Н. Академик Александр Александрович Богомолец. К., 1957
- Кавецкий Р. Е. Послесловие. В кн.: Богомолец А. А. Избранные труды, т. 3. К., 1958
- Мартич Ю. Олександр Богомолець. К., 1951
[ред.] Джерела
[ред.] Дивись також
- Інші люди з прізвищем Богомолець
