Історія освоєння мінеральних ресурсів Бразилії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бразилія1.JPG
Видобування алмазів, Серро, 1770 р.

ХVII ст.-XVIII ст[ред. | ред. код]

Багаті родовища золота та самоцвітів не були відкриті в початковий період колонізації Бразилії, оскільки корінне населення не знало цих родовищ і майже не мало в ужитку коштовних каменів та благородних металів. Лише наприкінці ХVII ст. у верхів’ях річки Жекитиньоньї (нагір’я Мінас-Жерайс) розпочалися розробки золотих розсипів, які виявилися багатими й численними. „У річковому піску разом з крупинками золота шукачі іноді знаходили маленькі блискучі камінці, на які зазвичай не звертали уваги, тільки іноді підбираючи їх через красивий блиск” (Г. Гандельман „Історія Бразилії”). 1728 р. орендар золотоносної ділянки в Серро-ду-Фріо Бернардо Лобо привіз віднайдені ним алмази в Лісабон і сповістив короля Хуана V про відкриття родовищ цих коштовних каменів. Уже наступного року губернатор провінції Мінас-Жерайс Лоренцо де Альмейда був вимушений зробити офіційне повідомлення королівському двору про стихійний видобуток алмазів, який розпочався на підпорядкованій йому території.

Початки гірничої промисловості в Бразилії закладені у XVIII ст. Саме в цей час на території країни відкриваються перші золоті копальні. Штат Мінас-Жерайс у XVIII ст. давав близько 50 % світового видобутку золота. За сторіччя працею здебільшого африканських рабів тут отримано 1500 т металу. У 1834 була збудована шахта на багатій золотоносній жилі родовища Морру-Велью в штаті Мінас-Жерайс (вміст Au 10-15 г/т). У 1981 р. глибина розробок на цій шахті сягнула 2500 м. Ще у кінці XVIII ст. всі легкодоступні поклади золота були вичерпані й галузь прийшла в занепад.

Основним у XVIII ст. був також видобуток алмазів, який почався майже одночасно з розробкою покладів золота. Бразилія стала першим світовим продуцентом діамантової сировини, утримуючи світову першість досить тривалий час (близько півсторіччя). Штат Мінас-Жерайс де в основному були зосереджені гірничі роботи, був ізольований від решти країни, мав свої особливі закони й отримав назву «Діамантового округу». Видобуток також вівся в басейні річок Ріу-Клару, та Тільонес (штат Гояс), у верхів'ях річки Парагвай. В кінці XVIII ст. видобуток алмазів занепав.

XIX — на початку XX ст.[ред. | ред. код]

У XIX — на початку XX ст. в країні у невеликій кількості видобували цирконієві руди, вугілля (перше родовище відкрито в 1825 р.), марганець, залізні руди, берилій, боксити, вольфрам, графіт, хром, нікель, ніобій, тантал, слюди. У 1940 р. почався видобуток нафти та природного газу (штат Баія). У 1953 створена державна нафтова компанія «Petroleo Brasileira» («Petrobras»), яка стала однією з найбільших у Латинській Америці. Найбільшого розквіту Гірничодобувна промисловість Бразилії досягла у 1945 р. Сучасні параметри галузі визначила активізація у 1950-х роках розробок залізо-марганцевої сировини у т. зв. «залізорудному чотирикутнику» в штаті Мінас-Жерайс.

Початок XXI ст.[ред. | ред. код]

На початку XXI ст. частка Бразилії у видобутку мінеральної сировини у світі невелика — менше 1 %. У кінці XX ст. в структурі галузі близько 26 % припадало на паливо, 59 % — на руди чорних, 4 % — кольорових, 6-7 % — рідкісних і благородних металів і 4 % — на неметалічну сировину. 80 % продукції випускається під контролем державного сектора. Провідна галузь країни — залізорудна. Гірнича промисловість Бразилії з 1990-х років перебуває в стадії підйому.

Майбутнє видобувної промисловості країни визначає те, що за запасами залізних, берилієвих і ніобієвих руд, гірського кришталю, бітумінозних сланців, бокситів, руд рідкісноземельних елементів Бразилія займає одне з провідних місць серед промислово розвинених країн світу. Розроблятимуться і наявні запаси нафти, природного газу, вугілля, руд урану, нікелю, олова, вольфрам у, міді, свинцю, цинку, літію, танталу, фосфатів, бариту та ін.

Підготовку кадрів гірничо-геологічного профілю здійснюють в Школі гірничої справи та металургії в м. Ору-Прету (1876 р.), а також в університетах Сан-Паулу (1934 р.), Ріо-де-Жанейро (1950) та ін.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Білецький В. С., Гайко Г. І. Хронологія гірництва в країнах світу. — Донецьк: Донецьке відділення НТШ, «Редакція гірничої енциклопедії», УКЦентр, 2006. — 224 с. (ч. 1, ч. 2)
  • Гайко Г.І., Білецький В.С. Історія гірництва: Підручник. - Київ-Алчевськ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", видавництво "ЛАДО" ДонДТУ, 2013. - 542 с.