Філіпченко Юрій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Олександрович Філіпченко
рос. Юрий Александрович Филипченко
Philipchenko.PNG
Народився 1 (13) лютого 1882(1882-02-13)
село Злинь, Болховський повіт, Орловська губернія, Російська імперія
Помер 20 травня 1930(1930-05-20) (48 років)
Москва, СРСР
·менінгіт
Поховання Смоленське православне кладовище
Місце проживання СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність росіянин
Діяльність ботанік, ентомолог
Alma mater Петербурзький університет (1906)
Галузь біологія
Заклад Петербурзький університет, Петербург; лабораторія генетики АН СРСР, Ленінград
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор наук
Науковий керівник Шевяков Володимир Тимофійович
Відомі учні Добржанський Феодосій Григорович, Керкіс Юрій Якович
Відомий завдяки: генетика, мікроеволюція

Ю́рій Олекса́ндрович Філі́пченко (1 (13) лютого 1882(18820213), село Злинь, Болховський повіт, Орловська губернія, Російська імперія — 20 травня 1930, Москва, СРСР) — видатний російський генетик, еволюціоніст, ентомолог.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині агронома Олександра Юхимовича Філіпченко. Закінчив 2гу Петербурзьку гімназію. Поступив у Імператорську Військово-медичну академію, звідки перевівся на природниче відділення фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Закінчив університет у 1906 році з дипломом І ступеня. Ще у студентські часи під час канікул виїздив на польові практики на Кубань і Мурманську біостанцію.

З весни 1911 рік працював за кордоном у Мюнхені в лабораторії професора Гертвіга. Там майже закінчив магістерську дисертацію «Ембріологія Isotoma cinerea (Collembola)» і познайомився з молодим Ріхардом Гольдшмідтом. Далі досліджував ракоподібних на біостанції у Неаполі.

З вересня 1913 року затверджений приват-доцентом Петербурзького університету і почав читати перший в Росії курс генетики. У 1917 році захищає докторську дисертацію «Мінливість і спадковість черепа у ссавців». У 1919 стає професором першої в Росії кафедри генетики і експериментальної зоології, а невдовзі і її завідувачем.

У квітні 1919 року заарештований, але невдовзі звільнений за сприяння Максима Горького.

У 1920 році заснував лабораторію генетики у Петергофському науково-дослідному інституті. У 1921 році стає завідувачем новоутвореного Бюро з євгеніки АН СРСР, яке у 1925 перетворено на Бюро з генетики і євгеніки, а у 1930 році перейменовано на Лабораторію генетики АН СРСР. На базі цієї лабораторії у 1933 році створено Інститут генетики АН СРСР.

Влітку-восени 1924 року виїздив у закордонні лабораторії, у вересні 1927 року брав участь у 5-му міжнародному генетичному конгресі в Берліні.

Помер від менінгіту 20 травня 1930 року.

Науковий внесок[ред. | ред. код]

Працював у галузях морфології, еволюційної біології, генетики, селекції. Досліджував механізми кількісної мінливості спадкових ознак на прикладі сортів пшениці. Автор термінів «мікроеволюція» і «макроеволюція». Вперше в Російській імперії опублікував статті з генетики: про схрещування бізонів, зубрів і корів у Асканії-Нові (1915) і про мінливість і еволюцію черепа ссавців (1916).

З 1926 року організував експедиції у Середню Азію для вивчення порід великої рогатої худоби. Результати цих експедицій заклали основу племінної роботи у 1930ті роки.

Наукові праці[ред. | ред. код]

Автор понад 120 праць, зокрема:

  • Anatomische Studien über Collembola. Z. Wiss. Zool. 1906. 85: 270–304.
  • Zur Kenntnis der Apterygotenembryologie. Zool. Anz. 1912. 39: 43-49.
  • Изменчивость и эволюция. Пгд., Библ. Натурал. 1915.
  • Изменчивость и наследственность черепа у млекопитающих. Ч. 1. Русск. Арх. Анат. Гист. Эмбр. 1: 311–404.
  • Наследственность М., Природа, 1917.
  • Евгеника. Рус. мысль 1918. 3-4: 69-95.
  • Эволюционная идея в биологии. Исторический обзор эволюционных учений XIX века. М., Изд. М. и С. Сабашниковых, 1923
  • Изменчивость и методы её изучения. 1923.
  • Генетика. 1923.
  • Частная генетика. Часть І. Растения. Л., 1927.
  • Частная генетика. Часть ІІ. Животные. Л., 1928.
  • Экспериментальная зоология. Медгиз, 1932.
  • Генетика мягких пшениц. Сельхозгиз, 1934 (совместно с Т. К. Лепиным).

Джерела[ред. | ред. код]