Шевченко Андрій Віталійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Віталійович Шевченко
Andriy V Shevchenko.jpg
Народився 10 червня 1976(1976-06-10) (42 роки)
Гвіздець, Коломийський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність журналіст, політик, дипломат
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія» і Єльський університет
Посада Надзвичайний і Повноважний Посол України в Канаді
Партія безпартійний
Родичі батько — Віталій Шевченко, мати — Валентина Шевченко
У шлюбі з Ганна Гомонай
Діти Марія

Україна Народний депутат України
5-го скликання
безпартійний (БЮТ) 25 травня 2006 14 червня 2007
6-го скликання
безпартійний (БЮТ) 23 листопада 2007 2012
7-го скликання
безпартійний ("Батьківщина") 2012

Андрі́й Віта́лійович Шевче́нко (нар. 10 червня 1976, смт Гвіздець Коломийського району Івано-Франківської області) — український громадський діяч, політик та журналіст. Народний депутат України V, VI та VII скликань.

Від червня 2015 — директор Програми USAID «РАДА». Надзвичайний і повноважний посол України в Канаді (з 24 вересня 2015). Представник України в Міжнародній організації цивільної авіації (З 8 вересня 2017).

Життєпис[ред. | ред. код]

Журналістська кар'єра[ред. | ред. код]

19931997 — кореспондент газет «Наш час», «Українські вісті» (Едмонтон, Канада), «Час/Time», «Наша Україна».

19951997 — політичний кореспондент інформаційно-аналітичної телепрограми «Післямова» Олександра Ткаченка (ефір на телеканалах УТ-1, «1+1», частотах регіональних телекомпаній мережі УНІКА-ТБ).

19971998 — політичний кореспондент ТСН каналу «1+1», куди був запрошений разом із командою журналістів «Післямови» Ткаченка.

19981999 — кореспондент телепрограми Ткаченка «Обличчя світу» (телеканал «Інтер»). Автор програм про футболіста Пеле, генсека НАТО Хав'єра Солану, опального російського олігарха Бориса Березовського, генерального секретаря ООН Кофі Аннана, виконавчого директора МВФ Мішеля Камдессю, президента Світового Банку Джеймса Вулфенсона, російського політика Олександра Лебедя, білоруського політика Станіслава Шушкевича, бразильського архітектора Оскара Німайра.

У 19992002 роках працює на «Новому каналі» під керівництвом Ткаченка — спочатку як спеціальний кореспондент, згодом — як ведучий програм новин «Репортер», «Тема тижня», «Тема дня», «Спецрепортер». В цей період співпрацює як журналіст із зарубіжними радіостанціями: 1999 — кореспондент радіо «Ukrainian Broadcasting Network» (Нью-Йорк), 19992003 — кореспондент американського радіо «Голос Америки».

20032005 — шеф-редактор, ведучий новин «5-го каналу». Став першим українським ведучим новин, що вийшов у ефір у вишиванці: 21 листопада 2004 він відкрив програму «Ніч виборів» у вишитій сорочці.

Автор телефільму «Обличчя протесту» (2003) — про акції протесту «Україна без Кучми».

2005 — віце-президент Національної телекомпанії України (з інформаційної політики).

Володар премії «Телетріумф» у номінаціях «Найкращий ведучий інформаційної програми», «Найкращий документальний фільм», «Найкраща інформаційна програма».

Андрій Шевченко, кадр із телепрограми «Післямова», 1996 рік

Боротьба за професію[ред. | ред. код]

Після запровадження Адміністрацією Президента Кучми цензури та темників у вересні 2002 Андрій звільнився з посади ведучого «Нового каналу» та став одним з ініціаторів хвилі журналістських протестів в Україні. Був членом журналістського страйккому, співзасновником та першим головою Київської незалежної медіа-профспілки.

У грудні 2002 виступив на парламентських слуханнях щодо цензури, на яких продемонстрував темники.

На початку 2003 став одним з ініціаторів утворення 5-го каналу — непідцензурного цілодобового інформаційного телеканалу. Шевченко став шеф-редактором новоутвореного каналу, сформував його інформаційну службу, разом з Романом Скрипіним вів авторську програми «Час». Автор слогану «Канал чесних новин».

На противагу іншим київським телеканалам, які жорстко цензурувалися Адміністрацією Кучми, 5 канал запровадив Засади редакційної політики. Шевченко та Скрипін від імені журналістського колективу ініціювали та підписали з власником каналу Петром Порошенком публічну Угоду про взаєморозуміння, яка гарантувала його невтручання в редакційну політику.

У 2002 став співзасновником Фонду медіа-ініціатив.

У 20022003 Шевченко був секретарем Громадської ради з питань свободи слова та інформації при профільному парламентському комітеті.

Від 2003 — член правління «Інтерньюз-Україна».

Після Помаранчевої революції став одним з лідерів ініціативи щодо утворення в Україні суспільного мовлення. З квітня по жовтень 2005 працював віце-президентом Національної телекомпанії України. Представив Концепцію утворення суспільного мовлення, запровадив Засади редакційної політики НТКУ. Після фактичної відмови Президента Ющенка від утворення на базі НТКУ суспільного мовлення подав у відставку і залишив НТКУ.

Співзасновник і президент Центру суспільних медіа (з 2005).

За громадську діяльність на захист професії та за документальний фільм «Обличчя протесту» у 2005 році нагороджений Премією свободи слова «Репортерів без кордонів» (Відень, Австрія).

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Депутат Верховної Ради 5-го скликання (20062007) та 6-го скликань (з 2007) скликань Верховної Ради України. На обох виборах — № 5 у списку «Блоку Юлії Тимошенко». В обох скликаннях обирався головою Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації.

У ВРУ 5-го скликання у 30 років став наймолодшим головою комітету в історії Верховної Ради. 15 червня 2007 достроково припинив повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної ради.

У Верховній Раді України 6-го скликання з 2007 до 2010 року був першим заступником Комітету ВРУ з питань свободи слова та інформації. Обраний головою Комітету як представник опозиції після президентських виборів 2010 року. У 13 січня 2012 року звільнений з посади голови Комітету голосами парламентської більшості (Партія регіонів, КПУ, Блок Литвина). Опозиція та громадські організації звинуватили Партію регіонів у «рейдерській атаці на Комітет свободи слова»[3] та у персональній розправі з Шевченком. 13 квітня 2012 перейшов до Комітету ВРУ з питань правової політики.

Безпартійний.

У 2006 названий № 2 у рейтингу найперспективніших молодих політиків України за версією журналу «Фокус».

З грудня 2012 р. — нардеп України 7-го скликання від партії «Батьківщина» (№ 33 у списку). Перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Активний учасник Євромайдану — приєднався до протестів у перший вечір — 21.11.2013, учасник оборони Майдану 11.12.2013 та 18-20.02.2014 р. Впродовж протестів займався звільненням євромайданівців від незаконного затримання, захистом євромайданівців під час їхнього перебування у лікарнях, СIЗО, судових процесах.

24 вересня 2015 року Президент Порошенко призначив Шевченка послом України в Канаді.[4]

8 вересня 2017 року — представник України в Міжнародній організації цивільної авіації (за сумісництвом)[5].

Законотворчість[ред. | ред. код]

Пріоритети у законотворчій роботі: свобода слова, виборче законодавство, антитютюнове та антиалкогольне законодавство.

Автор Закону «Про доступ до публічної інформації», який був ухвалений у січні 2011 під тиском громадськості і суттєво розширив для громадян гарантії отримання інформації від органів влади. Співавтор низки інших ініціатив, спрямованих на зміцнення громадянського суспільства — зокрема, Закону «Про волонтерську діяльність» (2011) та Закону «Про громадські об'єднання» (2012).

Співавтор закону про заборону реклами та спонсорства тютюнових виробів(2012).[6]

Автор кількох законопроектів щодо суспільного мовлення в Україні. Співавтор законопроекту про вибори, що передбачає систему «відкритих» партійних списків.

Дипломатична робота[ред. | ред. код]

  • 24.09.2015 — Надзвичайний і повноважний посол України в Канаді.[7]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 2005 — премія Телетріумф у номінації «Ведучий інформаційної програми».

Сім'я[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]