Дружинін Володимир Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Миколайович Дружинін
рос. Владимир Николаевич Дружинин
Володимир Миколайович Дружинін
1-й секретар Тернопільського обласного комітету КП(б) України
лютий 1948 — 1951
Попередник: Гришко Григорій Єлисейович
Спадкоємець: Профатілов Ілля Іванович
1-й секретар Херсонського обласного комітету КП(б) України
1954 — 1956
Попередник: Онищенко Вадим Прохорович
Спадкоємець: Єлістратов Петро Матвійович
1-й секретар Дрогобицького обласного комітету КП(б) України
1956 — травень 1959
Попередник: Гапій Дмитро Гаврилович
Спадкоємець: область ліквідована
 
Партія: КПРС
Освіта: Курси марксизму-ленінізму при ЦК КП(б) України
Національність: росіянин
Народження: 12 (25) грудня 1907(1907-12-25)
Москва
Смерть: 20 серпня 1976(1976-08-20) (68 років)
Київ
Похований: Байкове кладовище
 
Військова служба
Звання: Полковник (СРСР) Полковник
Битви: Радянсько-німецька війна
 
Нагороди:
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки

Володимир Миколайович Дружинін (рос. Владимир Николаевич Дружинин; 12 (25) грудня 1907(19071225), Москва — 20 серпня 1976, Київ) — радянський державний і партійний діяч, Герой Радянського Союзу, в роки радянсько-німецької війни активний учасник партизанської боротьби в Україні, комісар Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 12 (25 грудня) 1907 року в Москві в родині робітника. Росіянин. Восьмирічним хлопчиком залишився сиротою і був направлений в дитячий притулок, де прожив до 1923 року, спочатку в Москві, потім в Курську і Путивлі. У п'ятнадцять років вступив до комсомолу. У 1923 році комсомольська організація спрямовує його на роботу на шахти Донбасу. Був коногоном, потім відкатчиком.

Член ВКП(б) з 1926 року. У 19261930 роках — завідувач Відділом, секретар районного, Глухівського окружного комітету ЛКСМ України. В 19301931 роках — слухач Курсів марксизму-ленінізму при ЦК КП(б)України. У 19311938 роках — завідувач Відділом, заступник секретаря, 2-й, 1-й секретар районного комітету КП(б) України в Чернігівській області. З 1938 року по лютий 1940 року — завідувач Організаційно-інструкторським відділом Чернігівського обласного комітету КП(б) України. У лютому 1940 року його обирають другим секретарем Тернопільського обкому КП(б)У, де він працює до липня 1941 року.

Радянсько-німецька війна[ред.ред. код]

На початку радянсько-німецької війни був направлений в Червону Армію старшим інструктором політвідділу стрілецької дивізії. У вересні 1941 року дивізія в складі київської групи військ потрапила в оточення. За пропозицією Дружиніна працівники штабу дивізії знищили документи і вирішили прорвати кільце оточення в районі лісів Чернігівської та Сумської областей, щоб з'єднатися з частинами Червоної Армії. Після 20 днів пошуків виходу з ворожого кільця до фронту лінії група військових на чолі з В. М. Дружиніним 16 жовтня 1941 року зустріла Чернігівський партизанський загін під командуванням М. М. Попудренка. У партизанському загоні В. М. Дружиніна призначили комісаром кавалерійської групи.

28 липня 1942 року, коли створювалося з'єднання партизанських загонів Чернігівщини, командиром з'єднання був призначений О. Ф. Федоров, комісаром — В. М. Дружинін. Формувалося з'єднання у важкій обстановці оточення і боїв, що відбувалися в районі Жуклянських і Рейментаровських лісів. Бої тривали з 27 липня по 4 серпня 1942 року. Під час контратак командир і комісар своїм прикладом піднімали в атаку партизанів і після коротких, але гарячих боїв відкидали противника.

На початку 1943 року Український штаб партизанського руху поставив перед з'єднанням завдання: вийти в рейд в напрямку Щорського району Чернігівської області. Після важких боїв з фашистами з'єднання виконало наказ. 5 березня 1943 року був отриманий новий наказ Українського штабу партизанського руху, в якому було вказано на необхідність поділу Чернігівського партизанського на два з'єднання. Командиром Чернігівсько-Волинського з'єднання партизанських загонів був призначений О. Ф. Федоров, комісаром — В. М. Дружинін. 11 березня 1943 року Чернігівсько-Волинське партизанське з'єднання рушило в рейд на Правобережну Україну. У травні 1943 року воно зупинилося на березі річки Уборті для підготовки до виходу в район Ковельського залізничного вузла. У липні 1943 року з'єднання приступило до виконання наказу Верховного головнокомандування Червоної Армії по здійсненню диверсій на залізницях і пустило під укіс сотні ешелонів з живою силою і технікою.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року за організацію партизанського руху в тилу ворога і виконання завдань Українського штабу партизанського руху в боротьбі проти фашистських загарбників Володимиру Миколайовичу Дружиніну присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2884).

Після реформування партизанського з'єднання у травні 1944 року В. М. Дружинін був обраний другим секретарем Тернопільського обкому КП(б)У.

Повоєнні роки[ред.ред. код]

З лютого 1948 року по 1951 рік — 1-й секретар Тернопільського обласного комітету КП(б) України. З 1951 року по 1954 рік — партійний організатор ЦК ВКП(б), секретар комітету КПРС будівництва Каховської гідроелектростанції. З 1954 року по 1956 рік — перший секретар Херсонського обкому КПУ, з 1956 року по 1959 рік — перший секретар Дрогобицького обкому КПУ, з 1959 року по грудень 1965 року —голова Кримського облвиконкому (в 1963–1964 промислового облвиконкому).

У грудні 1965 році призначений заступником, а з березня 1967 року першим заступником міністра харчової промисловості Української РСР. З 1973 року по 1976 рік працював директором Інституту підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів харчової промисловості УРСР.

Був депутатом Верховної Ради СРСР III–VI скликань і Верховної Ради УРСР II-го скликання. На XVIII–XXII з'їздах Компартії України був обраний членом ЦК.

Могила Володимира Дружиніна

Жив у Києві. Помер 20 серпня 1976 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Нагороди[ред.ред. код]

Нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го ступеня, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки та багатьма медалями.

Література[ред.ред. код]

  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987
  • Подвигом прославленные. Киев, 1985
  • Украинская ССР в Великой Отечественной войне … 1941–1945 гг. Т.2. Киев, 1975.

Посилання[ред.ред. код]