Село Балаклія знаходиться на правому березі річки Псел в місці впадання в неї річки Балаклійка, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Герусівка, вище за течією річки Балаклійка на відстані 2 км розташоване село Писарівщина, нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Остап'є, на протилежному березі — село Колосівка.
У 1760 році Миргородський полковник Ф. М. Остроградський одержав універсал на володіння 109 посполитими.[1]
У 1859 році Балаклія — містечко козацьке і власницьке, налічувало 409 дворів, 3282 жителів; щорічно проводилося три ярмарки. Входило до Остапівської волості, згодом стало центром Балаклійської волостіХорольського повіту. У 1870 році збудували нову Покровську церкву, працювала церковнопарафіяльна школа.
У 1885 році колишнє державне і власницьке містечко мало 600 дворів і 2800 жителів, 3 постоялих двори,православну церкву, проводилось 3 ярмарки, діяли кузня, 12 вітряних млинів, 2 маслобійних заводи. У кінці 19 ст. відкрилася земська школа. У 1910 в Балаклії діяв паровий млин.[1]
У 1932–1933 роках внаслідок Голодомору, проведеного радянським урядом, у селі загинуло 398 мешканців, у тому числі встановлено імена 125 загиблих. Збереглися свідчення про Голодомор місцевих жителів, серед яких Беркало С. П. (1924 р. н.), Цикало В. Г. (1919 р. н.), Чернуха Є. С. (1923 р. н.)[4].
У 1930 році засновано артіль «Червоний господар». У 1924 році відкрилася семирічна, у 1938 році — середня школи. Працювали медпункт, Будинок культури, бібліотека.[1]
У період окупації гітлерівцями14 вересня1941 — 19(20) вересня 1943 населення села переховувало поранених радянських воїнів та втікачів з концтаборів. Відступаючи, окупанти спалили село.[1]
У 1966 році колгосп «Заповіт Леніна», центральна садиба якого містилася в селі, мав 3873 га земельних угідь. Виробничим напрямом було рільництво, тваринництво.
У 1966 році в Балаклії працювали восьмирічна школа, бібліотека, музейна кімната, клуб. Населення становило 785 чол. Сільській раді були підпорядковані населені пункти Колосівка, Павелки (нині не існує), Писарівщина, Шипоші.
У 1991 році в Балаклії були радгосп «Заповіт Леніна» (насіннєвого напряму, тваринництво), неповна середня школа, дитсадок, Будинок культури на 400 місць, бібліотека (10 тисяч одиниць літератури). Село було електрифіковане, радіофіковане.[1]
З 01.08.2017 року Балакліївську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів було реорганізовано у Балакліївський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад».
У 1957 відкрито пам'ятник воїнам-односельцям, що загинули (255 чол,) під час Радянсько-німецької війни; 1967 — В. І. Леніну. У Балаклії є братська могила радянських воїнів, які полягли (17 чол.) 1943 під час визволення села від німецько-нацистських загарбників. На території Балаклії знаходиться городище скіфського часу (V—III ст. до н. е.), поселення черняхівської культури (II – VI ст. н. е.) і середини I тисячоліття нашої ери з ліпним посудом.[1]
↑Кривошея В. В. Українське козацтво в національній пам'яті. Полтавський полк. Том II — Ч.: «Десна Поліграф», 2014 — С.478
↑Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко, В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт — Полтава: Оріяна, 2008.— С. 20-21