Велоцираптор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Велоцераптор)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Велоцираптор
Період існування: пізня крейда, (кампан) ~75–71 млн р. т.
▼
Реконструкція скелета V. mongoliensis
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Архозаври (Archosauria)
Клада: Динозаври (Dinosauria)
Ряд: Ящеротазові (Saurischia)
Підряд: Тероподи (Theropoda)
Родина: †Дромеозавриди (Dromaeosauridae)
Підродина: †Велоцирапторини (Velociraptorinae)
Рід: †Велоцираптор (Velociraptor)
Osborn, 1924
Типовий вид
† Velociraptor mongoliensis
Osborn, 1924
Види
  • † V. mongoliensis Osborn, 1924
  • † V. osmolskae Godefroit et al., 2008
Вікісховище: Velociraptor

Велоцираптор (Velociraptor — «швидкий мисливець», від лат. velox — «швидкий» і raptor — «мисливець») — рід дрібних хижих динозаврів з родини дромеозаврових підряду тероподів. Мешкав у Азії в пізньому крейдовому періоді 75—71 мільйон років тому. Рештки велоцирапторів знайдені у пустелі Гобі (формація Дядохта), що в Монголії. Типовим видом є Velociraptor mongoliensis, названий і описаний у 1924 році. Другий вид, V. osmolskae, був названий у 2008 році на основі знайденого черепа з формації Баян Мандаху, Китай.

Менший за інших дромеозаврів, таких як Deinonychus та Achillobator, велоцираптор був приблизно 1,5—2,07 м завдовжки й мав масу тіла близько 14,1—19,7 кг. Тим не менш, вони поділяли багато спільних анатомічних особливостей. Це був двоногий пернатий хижак з довгим хвостом і великими серповидними пазурами на кожній задній лапі, які, як припускають, використовувалися для хапання та утримування здобичі. Велоцираптора можна відрізнити від інших дромеозаврів за довгим і низьким черепом, з задертим догори носом.

Велоцираптор — один з родів динозаврів, найбільш відомих широкому загалу завдяки своїй визначній ролі у фільмах серії «Парк Юрського періоду». Насправді ж велоцираптор був розміром з індика, значно меншим, ніж рептилії заввишки приблизно 2 м і вагою 90 кг, зображені в романах і фільмах (які базувалися на представниках спорідненого роду дейноних. Сьогодні велоцираптор добре відомий палеонтологам: відомо більше десятка його викопних скелетів. Один особливо відомий екземпляр зображує велоцираптора, що зійшовся у двобої з протоцератопсом («The Fighting Dinosaurs»).

Історія відкриття

[ред. | ред. код]
Промальовка перших знахідок решток велоцираптора

У 1922 році в пустелю Гобі приїхала експедиція Американського музею природничої історії яка мала шукати сліди стародавніх людей, але замість цього натрапила на численні скам'янілі рештки динозаврів. 11 серпня 1923 року Пітер Кайзен знайшов кості велоцираптора — череп та кігті задніх ніг. У 1924 році директор музею Генрі Осборн згадав про ці знахідки у науково-популярній статті. Первісно новий вид назвали Ovoraptor djadochtari, але пізніше Осборн змінив назву на Velociraptor mongoliensis, яка й увійшла в науковий обіг[1]. Velociraptor mongoliensis є загальновизнаним типовим видом. Другий вид велоцирапторів Velociraptor osmolskae було описано лише у 2008 році на основі вивчення знахідок 1999 року зроблених у китайській частині пустелі Гобі. Пізніше американців не пускали на місця розкопок і велоцирапторів вивчали радянські, польські та монгольські експедиції. У 1988—1990 роках спільна китайсько-канадська експедиція знайшла кості велоцираптора у Внутрішній Монголії. У 1990—1995 році американці знову отримали доступ до розкопок в Монголії.

Будова тіла

[ред. | ред. код]
Художня реконструкція

У родину дромеозаврид входять роди динозаврів середніх розмірів, тобто не дуже великі, однак навіть на їхньому тлі велоцираптори виділяються малими габаритами. Завдовжки вони до 2 метрів, причому близько половини припадало на хвіст, маса до 15—20 кілограмів, тобто в цілому розміри приблизно як у великого індика. Сплощений череп завдовжки близько 25 сантиметрів з витягнутими щелепами дещо загнутими уверх. Тварини мали по 26—28 гострих, загнутих назад зубів на верхній та нижній щелепах. Подібні зуби типові для хижих динозаврів і потрібні аби ловити та утримувати вертку здобич. У велоцирапторів був досить великий як для їхніх розмірів мозок.

Силует велоцираптора у порівнянні з людським

Як і в інших тероподів на задніх лапах велоцираптори мали 4 пальці з яких один (перший) малий і недорозвинений. Але на відміну від інших родів, представники яких при ході спиралися на 3 пальці, у велоцирапторів для цього використовувалося лише 2 — третій та четвертий. Другий палець був найдовшим і мав величезний як для тварини таких розмірів кіготь завдовжки по зовнішньому краю до 67 мм. Під час ходи цей палець з кігтем був відігнутий і використовувався лише на полюванні для нанесення ран жертвам. Довгий хвіст велоцирапторів був негнучким — у верхній частині його тягнулися кістяні вирости які з'єднували разом 4—10 хребців, а у нижній знаходилися закостенілі сухожилля. Довгий та негнучкий хвіст тварини використовували як балансир на різких поворотах. Цікавою рисою анатомії велоцирапторів була так звана вилочка — кістка в плечовій області дуже характерна для птахів. Це додатковий аргумент на користь спорідненості птахів та деяких динозаврів. Тіла у велоцирапторів було принаймні частково вкрите пір'ям. Найімовірніше це свідчить про теплокровність тварини, хоча судячи з того, що велоцираптори росли повільніше за сучасних ссавців чи птахів їхній метаболізм був не такий швидкий.

Поведінка

[ред. | ред. код]
Макет знахідки решток велоцираптора, що загинув під час бою зі своєю жертвою

Анатомія велоцирапторів свідчить про те, що вони були хижаками, більше того судячи з величезних кігтів — макрофагами. Непропорційно великі кігті, що могли витримати великі навантаження одразу привернули увагу до цих тварин. Існувало кілька теорій щодо способу полювання велоцирапторів. Спершу припускали. що вони завдавали великих рваних ран по боках та животі жертви після чого та стікала кров'ю. Однак щодо цього був ряд заперечень — кігті хоча й довгі, але не мають сплощеного гострого краю, тобто пристосовані для пробивання, але не для розрізання. Моделювання удару на свинячих тушах також показало, що удар кігтя, пробиваючи шкіру, не здатен утворити рвану рану. Велику роль зіграла знахідка 1971 року, коли були виявлені скам'янілі рештки велоцираптора та протоцератопса, які загинули у двобої між собою. Ця знахідка допомогла з'ясувати багато деталей тактики полювання тварини. Судячи з усього, обидві тварини загинули, ймовірно потрапили під зсув одночасно посеред бою. Кігті задніх ніг велоцираптора було знайдено в шиї процератопса. Це свідчить що ціллю атак були шийні судини та трахея жертви. Зараз вважається, що велоцираптори задавали жертві досить точних ударів в шию з метою пошкодити судини та горло і, дочекавшись коли тварина слабшала, добивали здобич.

Некрофагія

[ред. | ред. код]
Порівняння розмірів «The Fighting Dinosaurs»

У 2010 році Хоун та його колеги опублікували статтю про знайдені ними у 2008 році зуби у формації Bayan Mandahu, які вони вважали зубами велоцираптора, поруч із щелепною кісткою протоцератопса, із відмітинами зубів. Автори дійшли висновку, що знахідка являє собою «пізню стадію поїдання туші велоцираптором», оскільки хижак повинен був з'їсти інші частини свіжовбитого протоцератопса, перш ніж кусати в області щелепи. Ці докази підтверджували висновки, зроблені на основі скам'янілостей «The Fighting Dinosaurs», про те, що протоцератопс був частиною раціону велоцираптора[2].

У 2012 році Хоун з колегами опублікували статтю, в якій описали екземпляр велоцираптора з довгою кісткою птерозавра аждархіда в кишечнику. Ця знахідка була інтерпретована як свідчення падальницької поведінки[3].

У дослідженні 2024 року Це, Міллера, Піттмана та ін., присвяченому морфології черепа та силі укусу різних дромеозаврів, було виявлено, що велоцираптор мав вищу стійкість до сили укусу порівняно з іншими дромеозаврами, такими як власне дромеозавр та дейноніх, останній з яких був набагато більшим. Автори припускають, що висока стійкість до сили укусу була адаптацією велоцираптора до добування їжі шляхом поїдання падалі частіше, ніж шляхом активного хижацтва[4].

У сучасній культурі

[ред. | ред. код]
  • Велоцираптори стали широко відомі після фільму «Парк юрського періоду» 1993 року. Насправді показані там тварини ґрунтуються на реконструкціях дейнонихів. Річ у тім, що Майкл Крайтон, автор однойменної повісті, за якою було знято фільм, слідував систематиці Грегорі Пола, який відносив дейноніхів до роду велоцирапторів.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Osborn, H. F. (1924). Three new Theropoda, Protoceratops zone, central Mongolia. American Museum Novitates (144): 1—12. hdl:2246/3223. OCLC 40272928.
  2. ↑ Hone, David; Choiniere, Jonah; Sullivan, Corwin; Xu, Xing; Pittman, Michael; Tan, Qingwei (2010-05). New evidence for a trophic relationship between the dinosaurs Velociraptor and Protoceratops. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology (англ.). Т. 291, № 3-4. с. 488—492. doi:10.1016/j.palaeo.2010.03.028. Процитовано 23 вересня 2024.
  3. ↑ Hone, David; Tsuihiji, Takanobu; Watabe, Mahito; Tsogtbaatr, Khishigjaw (2012-05). Pterosaurs as a food source for small dromaeosaurs. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology (англ.). Т. 331—332. с. 27—30. doi:10.1016/j.palaeo.2012.02.021. Процитовано 23 вересня 2024.
  4. ↑ Tse, Yuen Ting; Miller, Case Vincent; Pittman, Michael (16 квітня 2024). Morphological disparity and structural performance of the dromaeosaurid skull informs ecology and evolutionary history. BMC Ecology and Evolution (англ.). Т. 24, № 1. doi:10.1186/s12862-024-02222-5. ISSN 2730-7182. PMC 11020771. PMID 38622512. Процитовано 23 вересня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки з PMC з іншим форматом (посилання)

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Велоцираптор&oldid=43737322