Ерос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адольф Бугро. Дівчина, що захищається від Ероса

Е́рос, також Еро́т (грец. Έρως) — бог кохання. Від імені Ероса походять слова «еротизм», «еротика», «еротичний».

Міфологія[ред.ред. код]

За старовинною міфологією, один з найдавніших богів космогонічного характеру, головна в'яжуча сила всесвіту, породження Хаосу й Урана (іноді Хаосу й Землі).

За пізнішою версією, Ерос був малим, примхливим і пустотливим хлопчиком, сином Гермеса (або Ареса) й Афродіти (рідше Зевса й Афродіти). Ще до того як греки оселилися на своїх землях, Еросу поклонявся маловідомий народ у беотійських Феспіях, у Паріумі біля Геллеспонту і в Левктрах у Лаконії, бо всюди там є сліди його прадавнього культу. У Феспіях його шанували, поклоняючись кам'яній брилі, вважали, що Ерос — син Гермеса й Артеміди. Гесіод пише, що Ерос належить до найстаршого покоління богів. За одним переказом, Зевс хотів убити новонародженого Ероса, але Афродіта сховала немовля в густому лісі, де його вигодували левиці. Ерос панує як над природою, так і над світом людей і богів, керуючи їхніми серцями й волею. Його вважали за благодійного бога весни, який запліднює землю і творить нове життя. У Феспіях кожного четвертого року влаштовувались еротидії, що супроводилися гімнастичними й музичними змаганнями. Крім того, Ерос як бог кохання й дружби користувався шаною в гімнасіях, де його статуї ставили поряд із зображеннями Гермеса й Геракла. Перед боєм спартанці і крітяни приносили Еросові жертву; фіванці вважали його своїм покровителем.

Тільки у 5 столітті до н. е. Ерос з'являється в мистецтві. Спочатку як підліток, ще без крил, з квіткою, лірою, вінком або запаленим смолоскипом, пізніше — з крильцями, луком та стрілами. Образ Ероса набув розвитку в Скопаса, Праксітеля та Лісіппа. Скопас спорудив статую Ероса в Мегарах, а Праксітель зробив скульптуру для Паріума. Взаємна любов юності знайшла символічне зображення в групі Ероса й Антероса, яка стояла в єлісейському гімнасії. Пізніше Ероса пов'язується з міфом про Псіхею (душу), яка після важких випробувань стала його дружиною. В елліністичну добу склалось уявлення про багатьох Еросів (у римлян — амурів та купідонів).

Ерос був улюбленою темою філософів, поетів і художників усіх часів. Відомі картини Рафаеля, Корреджо, Тіціана, Гвідо Рені, Греза та ін. Ерос і Псіхея відображені в античному романі Апулея «Золотий осел» (2 ст. до н. е.), а також у музиці (опери Каваллі, Люллі та ін.).

Міф про Ерота[ред.ред. код]

Прекрасна Афродіта панує над світом. У неї, як і в Зевса-громовержця, є посланець; через нього виконує вона свою волю. Цей посланець Афродіти – син її Ерот, веселий, жвавий, пустотливий, підступний, а часом і жорстокий хлопчик. Ерот носиться на своїх блискучих золотих крилах над землями землями і морями, швидкий і легкий, як подув вітерця. В руках його маленький золотий лук, за плечима – сагайдак із стрілами. Ніхто не захищений від цих золотих стріл. Без промаху влучає в ціль Ерот, він як стрілець не поступається навіть перед самим стріловержцем золоточубим Аполлоном. Коли влучає в ціль Ерот, очі його світяться радістю, він з тріумфом закидає свою кучеряву голівку і голосно сміється. Стріли Ерота несуть з собою радість і щастя, але часто приносять вони страждання, муки кохання і навіть загибель. Самому золоточубому Аполлонові, самому хмарогонцеві Зевсу немало страждань завдали ці стріли. Зевс знав, як багато горя і лиха приносить з собою у світ син золотосяйної Афродіти. Він хотів, щоб умертвили його ще при народженні. Але хіба могла допустити це мати? Вона сховала Ерота в непрохідному лісі, і там у лісових нетрях вигодували маленького Ерота молоком своїм дві люті левиці. Виріс Ерот, і от носиться він по всьому світу, юний, прекрасний, і сіє своїми стрілами в світі то щастя, то горе, то добро, то зло.


Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Зевс Це незавершена стаття з давньогрецької міфології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.