Гефест

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гефест
Hephaistos Thetis at Kylix by the Foundry Painter Antikensammlung Berlin F2294.jpg
Гефест передає Фетіді нові обладунки для Ахілла, кілікс — іменна ваза Ливарного вазописця]]
Бог ковальства, відомий негарним виглядом, але великою майстерністю
В інших культурах: Вулкан
Заняття: Виготовлення для богів і героїв чудесних виробів з металу
Батько: Зевс
Мати: Гера
Дружина: Афродіта
Свята на честь: халкеї, лампадофорії
Атрибути: Ковальський молот, обценьки


Гефе́ст (грец. Ήφαιστος, Hephaistos) — давньогрецький бог вогню та ковальства, що на відміну від інших богів не цурався фізичної праці. Син Зевса й Гери (за деякими переказами, син самої Гери), відомий створенням чудесних речей для богів і героїв. У римлян його відповідником був бог Вулкан.

Гефест у міфах[ред.ред. код]

Гефест був народжений Герою від Зевса, але з'явився на світ кволим і жалюгідним з вигляду. Гера викинула сина з Олімпу, але він впав у море, де був врятований Фетідою і Евріномою. Ці дві богині сховали Гефеста в печері, де він виріс і облаштував кузню. В подяку за порятунок він виготовив богиням багато прикрас та інших корисних речей[1].

Через дев'ять років Гера побачила в Фетіди напрочуд гарну прикрасу і спитала хто її створив. Дізнавшись, що її вцілілий син такий майстерний, Гера забрала його на Олімп і побудувала йому нову кузню. Вона стала опікуватися Гефестом і навіть видала за нього одну з харит, в «Одіссеї» це була — Афродіта, а за Гесіодом — Аглая. Гефест не гнівався на Геру і захищав її перед Зевсом, коли той підвісив дружину на ланцюгах за влаштування бунту богів. Розгніваний цим Зевс скинув бога ковальства на землю і той падав цілий день. Гефест впав на острові Лемнос і зламав собі обидві ноги, через що надалі кульгав. Проте, Зевс вибачив йому, повернув на Олімп і видав золоті милиці[2].

Гефест мав негарний вигляд і сварливий характер, проте легко забував образи. Він був сильний і вправний в ковальстві як ніхто інший. Він навіть зумів виготовити собі з металу прислугу, яка могла ходити, говорити і виконувати доручення. Крім того Гефест викував триніжники на колесах, які самі їздили Олімпом, прислуговуючи на банкетах і розвозячи страви[3].

Культ Гефеста[ред.ред. код]

Культ Гефеста був так тісно пов'язаний з культом Афіни, що ці божества мали спільні храми й свята. На острові Лемнос його шанували як бога здоров'я; він оберігав від крововиливів, укусів гадюк та божевілля. В Афінах у листопаді відзначались халкеї — свято ковалів.

На честь Гефеста відбувалися лампадофорії — біг зі смолоскипами. Піші й кінні несли смолоскипи, і перемагав той, хто з палаючим факелом перший прибував до мети. У Римі Гефеста ототожнювали з Вулканом. 23 серпня на честь Вулкана римляни влаштовували свята — вулканалії, під час яких кидали в вогонь маленьких рибок і звірят, гадаючи, що такими жертвами вимолять у Гефеста захист від пожежі.

Образ Гефеста[ред.ред. код]

Вулкан в кузні Гефеста. Картина Рубенса 1636 року

Гефест зображався греками привітним, добродушним, він часто припиняв сварки Зевса і Гери. За переказами, боги не могли без сміху дивитися як шкутильгає Гефест, але цінували його майстерність. Але Гефест уявлявся і грізним, адже ковальський молот може служити і зброєю. Гефесту приписувалося вгамування річок Ксанфу і Сімоїсу, знищення гігантів.

В античному мистецтві Гефеста зображували м'язистим ковалем з молотом або обценьками в руці, у хітоні ремісника та в конічній шапці. На вазах зустрічаються зображення Діоніса, що зводить сп'янілого Гефеста на Олімп, де бог-коваль розбиває Зевсові череп. У європейському живописі пізнішого часу образ Гефеста використано в творах П. П. Рубенса, А. ван Дейка, Тіціана, Д. Веласкеса.

Трактування міфів про Гефеста[ред.ред. код]

Традиція зображати ковалів кульгавими відома від заходу Африки до Скандинавії. Вважається, що в первісному суспільстві існувала традиція ламати ноги ковалям, щоб вони не могли піти до іншого племені. Також кульгання були характерні для ритуальних танців при святкуванні весняних свят родючості. Звідси зв'язок Гефеста з богинею кохання Афродітою.

Обробіток металів прийшоа до Греції з островів Егейського моря. Тому поява Гефеста на землі пов'язувалася з островом Лемнос, який має вулканічну природу. Існування на ньому постійного природного факела палаючих газів давало підстави вважати, що під островом розташовані вогненні кузні бога. Падіння з Олімпу вважається відгоміном первісних звичаїв вбивства старого царя шляхом скинення його зі скелі, коли починав правління молодий.

В чудесних саморушних триніжниках вбачаються символи року, який давні греки ділили на три сезони[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гомер. Іліада XVIII. 394-409.
  2. Гомер. Іліада I. 586-594.
  3. Гомер. Іліада XVIII. 368 і далі
  4. Грейвс, Роберт (1992). Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. Москва: Прогресс. с. 62–63. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Антична література. Греція. Рим. Хрестоматія /Упорядники:Михед Т.В., Якубіна Ю.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 952 с.
  • Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. - М. : Прогресс, 1992. - 620 с.