Гартман Вітвер
| Гартман Вітвер | |
| Народився | 1774 Імст, Священна Римська імперія |
|---|---|
| Помер | 9 липня 1825 Львів |
| Національність | австрієць |
| Громадянство | .svg){kind=small} Королівство Галичини та Володимирії Габсбурзька монархія
|
| Навчання | Віденська академія мистецтв |
| Напрямок | класицизм |
| Працював у містах | Львів |
Га́ртман Ві́твер (нім. Hartman Witwer; вересень—жовтень 1774, Імст — 9 липня 1825, Львів) — австрійського походження львівський скульптор епохи класицизму.
Зміст
Біографія[ред. | ред. код]
Фактів біографії збереглось вкрай мало. Народився в тірольському місті Імст (Австрія) у родині скульпторів та будівничих. Батько Йозеф Антон (1751—1794 роки), а також молодші брати Якуб та Йоган Міхаель (1775—1811) були скульпторами. Разом з останнім навчався у Віденській академії мистецтв, де, зокрема, Йоган Міхаель отримав першу нагороду по класу скульптури (1799 рік).
Приблизно з 1800 року обидва брати оселилися у Львові. Заснували скульптурну майстерню у будинку № 20 на вулиці Личаківській. Займались оздобленням львівських кам'яниць і меморіальною скульптурою переважно на Личаківському цвинтарі. Ймовірно, до 1811 (рік смерті Йогана Міхаеля) роботи виконувались братами спільно. У червні 1818 року Гартман Вітвер вступив до львівського цеху мулярів і каменярів. Після 1820 року творча активність Вітвера дещо знизилась. Останні роки ймовірно співпрацював із Антоном Шімзером. Був одружений у Львові, мав сина. Помер від тифу 9 липня 1825 року у Львові. Авторство більшості робіт Вітвера на Личаківському цвинтарі вдалось встановити завдяки книзі Юліана Марковського від 1890 року, яка базується на невідомих нині джерелах. Іменем Вітвера у 1991 році названо львівську вулицю[1].
Твори[ред. | ред. код]
Оздоблення будинків[ред. | ред. код]
- Кам'яні голови на консолях будинку Комарницьких на вулиці Галицькій, 20 (близько 1803 року). Приписуються Вітверам з огляду на манеру та час виконання.
- 15 рельєфів із зображеннями античних богів та путті-ремісників на будинку друкарні Піллерів, що на нинішній вулиці Винниченка, 8, на розі із Личаківською (споруджений близько 1804—1805 років). На центральному аттику встановлено скульптури Марса, Беллони і Афіни. По боках аттику знаходяться статуї Деметри і Аполлона. Наріжний аттик увінчано статуями Меркурія і Геї. Свого часу будинок вважався одним з найгарніших у Львові.
- Оздоблення першої частини кам'яниці Йогана Гаузнера і Вінцента Віоланда на нинішньому проспекті Свободи, 1 (1810—1811).
- Оздоблення будівлі готелю «De Russie», що на місці нинішнього готелю «Жорж» (1811).
- Два нижні ряди рельєфів на будинку Матіаса Бауера, що на вулиці Шевській, 10 (1810-ті).
- Будинок Антоніни Кобервайн на вулиці Вірменській, 21 оздоблений рельєфами у 1810-х.
- Рельєф, що зображує бога Хроноса у центрі фасаду будинку на вулиці Вірменській, 23 (1810-ті).
- Оздоблення будинку на нинішній вулиці Чорноморській, 4 (1810-ті). Знищений 1943 року.
- Статуя Фортуни на будинку, що на вулиці Пекарській, 13 (1810—1814).
Меморіальна скульптура[ред. | ред. код]
- Надгробки на Личаківському цвинтарі.
- На могилі Розалії Вартанович (встановлений близько 1800—1802 років, поле 10).
- Кам'яний хрест обвитий траурною тканиною на могилі Єви Подольської (бл. 1800—1802, поле 2)
- Обеліск губернатора Галичини Йогана Гайструка (помер 1801, поле 10).
- Надгробок Урсули Глоговської (пом. 1803).
- Марії Анни Понінської з Калиновських (встановлений 1805 року, поле 7). Через виразно рококовий характер скульптури дослідники Станіслав Нічея і Роман Дзюбан ставлять під сумнів таку атрибуцію, однак надгробок згадується у списку робіт Вітвера, поданому Юліаном Марковським, із чим погоджується львівський мистецтвознавець Юрій Бірюльов.
- Анерлі Вагнер (вм. 1805).
- Йозефа Венцеля (вм. 1808).
- Надгробок на могилі Г. Войнара, поле 12. Початково зображував сюжет «Жінка, що обіймає за шию журавля». Ймовірно перенесений з іншого поховання і змінений — замість втраченого журавля уміщено згаслий смолоскип. Виконаний до 1808.
- Надгробок Якуба Печонки. Являє собою збережений фрагмент великої 5-фігурної композиції, що знаходилась початково на іншій могилі (достеменно не відомо чиєї, можливо Катерини Яблоновської). Знаходиться на полі № 71.
- Надгробок Г. Товарницького.
- Анонімна могила на полі № 10.
- Ряд надгробків виконаних в останні роки життя у період гіпотетичної співпрації з Антоном Шімзером, зокрема закінчені останнім. До них відносяться: надгробок професора університету, хірурга Йогана Махана (пом. 1824), Петронели Кульчицької (1820), Софії Зігель (пом. 1921), Амелії Голембської (пом. 1825), чотири надгробки невідомої родини (1820—1825, поле 7).
- В інших місцях
- Мармуровий надгробок гр. Раціборовської (пом. 1809 року) в парафіяльному костелі в Новому Милятині.
- Надгробок Йозефа Тімі на цвинтарі в дільниці Будапешта Офен (1811 рік).
- Пам'ятник графині Катажини Оссолінської з Яблоновських у Латинському катедральному соборі у Львові (мармур, бронза 1805—1806 роки).
Ймовірно, він є автором надгробку Констанції з Бекерських[2] гербу Ястребець[3] (галицька каштелянова,[4] друга дружина Юзефа Бєльського з Ольбрахциць[5] і Каспера Рогалінського,[6]), с. Білявинці поблизу Бучача.
Фонтани на Площі Ринок[ред. | ред. код]
Чотири фонтани на площі Ринок зі статуями Нептуна, Діани, Амфітріти і Адоніса (бл. 1810—1814, вапняк). Перша згадка про скульптури датується січнем 1815 року. Їх спорудження могло бути пов'язане з урочистостями 1814 року, у зв'язку з поверненням імператора Франца I до Відня. Поширеним у мистецтвознавчій літературі XX століття є помилкове датування скульптур 1793 роком, спростоване львівським мистецтвознавцем Юрієм Бірюльовим.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 13. — ISBN 966-603-115-9.
- ↑ Czyż A. S., Gutowski B. (Warszawa). Cmentarzy Podola — źródło do badań nad sztyką i historią. — S. 169—170.
- ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa: skł. gł Gebethner i Wolff, 1899. — Cz. 1. — T. 1. — S. 149. (пол.)
- ↑ Wujcyk W. Wiadomości o życiu i twórczości Franciszka Olędzkiego… — S. 283.
- ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : skł. gł. Gebethner i Wolff, 1899. — Cz. 1. — T. 1. — 390 s. — S. 236. (пол.)
- ↑ Dygdała J. Rogaliński Kasper h. Łodzia (ok. 1725—1788), wojewoda inflancki // Polski Słownik Biograficzny. — 1988—1989. — T. XXXI. — S. 407.
Джерела[ред. | ред. код]
- Бірюльов Ю. О. Брати Вітвери — майстри львівського класицизму // Галицька брама. — № 7—12 (115—120), 2004. — С. 12—15.
- Бірюльов Ю. О. Вітвер Гартман // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 400. — ISBN 978-966-7007-68-8.
- Бірюльов Ю. О. Брати Вітвери і розквіт класицизму у львівській скульптурі початку XIX ст. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. — 2010. — № 7. — С. 85—88.
- Бондар П. Твір Гартмана Вітвера «Жінка, що обіймає за шию журавля». Проблеми атрибуції та іконографії // Народознавчі зошити. — 1—2, 2008. — С. 106—110.
- Вітвер Гартман // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1973. — 272 с., іл.
— С. 44.
- Дзюбан Р. В. Гартман Вітвер. Деякі штрихи до біографії та творчості митця // Поступ. — 1998. — № 210 (7 лист.). — С. 10.
- Дзюбан Р. В. Мистецька спадщина львівського скульптора Гартмана Вітвера // Пам'ятки України: історія та культура. — К., 2004. — № 1. — С. 102—113.
- Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 29—37. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
