Новий Милятин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Новий Милятин
UKR Nowy Milatyn COA.png
Герб
Озеро в селі Новий Милятин.jpg
Країна Україна Україна
Область Львівська область Львівська область
Район/міськрада Золочівський район
Громада Буська міська громада
Рада Милятинська сільська рада
Код КАТОТТГ UA46040030420098692
Код КОАТУУ 4620683601
Основні дані
Засноване 1578
Населення 590
Площа 0,936 км²
Густота населення 630,34 осіб/км²
Поштовий індекс 80540[1]
Телефонний код +380 3264
Географічні дані
Географічні координати 49°58′02″ пн. ш. 24°30′00″ сх. д. / 49.96722° пн. ш. 24.50000° сх. д. / 49.96722; 24.50000Координати: 49°58′02″ пн. ш. 24°30′00″ сх. д. / 49.96722° пн. ш. 24.50000° сх. д. / 49.96722; 24.50000
Середня висота
над рівнем моря
233 м
Відстань до
обласного центру
51 км
Відстань до
районного центру
40 км
Найближча залізнична станція Красне
Відстань до
залізничної станції
14 км
Місцева влада
Адреса ради 80540, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Новий Милятин
Карта
Новий Милятин. Карта розташування: Україна
Новий Милятин
Новий Милятин
Мапа

CMNS: Новий Милятин у Вікісховищі

Нови́й Миля́тин — село в Україні, у Золочівському районі Львівської області. Населення, станом на 2001 рік, становило 590 осіб. Орган місцевого самоврядування— Милятинська сільська рада.

Історія[ред. | ред. код]

Під час археологічних розкопок поблизу села виявлено поховання культури шнурової кераміки. Це свідчить що територія села була заселена ще наприкінці ΙΙΙ тисячоліття до н. е.

Перша письмова згадка про Милятин відноситься до XV ст. і датується 23 лютого 1431 року. Король Польщі Владислав ІІ Ягайло за багаторічну службу подарував Янові «Ташці» з Конєцполя ряд сіл, серед яких згадується й Милятин.

1578 року за 2 км від старого населеного пункту виникає нове поселення, якому дали назву Новий Милятин. Король Стефан Баторій надав йому магдебурзьке право та відніс до міського типу.

Після приєднання Галичини до Австро-Угорської імперії в 1772 році Новий Милятин втрачає міські права і перетворюється на звичайне село, яким є і по сьогодні.

1657 року коронне військо завдало збитків власності львівського підкоморія Пйотра Ожґи, зокрема, Нового Милятина.[2]

У 1738 році Тереза Каршніцька, дружина підляського мечника Франциска Галецького, закладає в Новому Милятині 33 000 злотих на створення осередку Св. Хреста, монастир отців камальдулів. Обитель існувала за суворим принципом кіновії, згідно з якими їжу, одяг і будь-що інше брати отримували виключно від монастиря, натомість віддаючи йому всі плоди своєї праці. Монахи і настоятелі кіновії не могли мати жодних прав особистої власності, не могли передавати майно у спадок чи його дарувати. Однак попри декларації, ченці виявилися не такими вже аскетами, і 1 лютого 1745 року кіновію закрили через недотримання її мешканцями норм чернечого життя.

Однак побожна пані Тереза, попри певне розчарування камальдулами, все ж не полишила думку зробити Новий Милятин значним духовним центром. Після смерті чоловіка, вона вдруге вийшла заміж за львівського каштеляна Єжи Антонія Лончинського і, залучившись його підтримкою, у 1745 році запросила до Нового Милятина кармелітів босих зі Львова, для яких записала 33 000 злотих.

Ченці активно взялися за розбудову обителі, доволі швидко збудували при монастирі костел Св. Хреста і Св. Миколая, який мав 3 вівтарі і в якому одночасно могло молитися дві сотні вірних. Принагідно кармеліти звели млин, броварню та заїжджий двір. А справжній розвій духовного життя у Новому Милятині розпочався після появи тут чудотворної ікони Розіп’ятого Ісуса, яку забрали з Нового ставу.[3]

Австрійська імперія (17721867) → Австро-Угорщина (18671918)[ред. | ред. код]

Новий Милятин. Художник Антон Ланге. Літографія П. Піллера. 1840 р.

Станом на 1884 р. в селі мешкали 434 поляки та 23 українці.[4]

Польська республіка (19181939)[ред. | ред. код]

1 серпня 1934 р. Новий Милятин став центром ґміни, до якої увійшли Деревляни, Кудирявці, Кізлів, Ліски, Старий Милятин, Новосілки, Ріпнів. Був в складі Кам'янко-Струмилівського повіту Тарнопольського воєводства.

Німецька окупація (19411944)[ред. | ред. код]

Під час окупації Третього рейху село було однією з волостей в Кам'янко-Струмилівському повітовому старостві дистрикту Галичини Генерал-губернаторства.

УРСР (19391991)[ред. | ред. код]

У 19401994 рр. село відносилося до Дідилівського району Львівської області, а з 1944 р. по 1959 р. було центром Новомилятинського району Львівської області.

Після того як Новий Милятин став районним центром сюди перемістилася районна управа НКВС на чолі з Шаленком (українець), всі інші були росіяни, керівники спецгруп: Журавльов, Пустовалов, Попонін, Булечєв, Кваснін, Другов, Клоков, Наносов, Іванов, Утєнков та інші. Впродовж 15 років Новий Милятин став центром катування людей. Жіночий монастир, магістрат і ряд інших приміщень перетворили в тюрми. Майже щодня з 25-ти сіл району везли убитих і заарештованих. Вбитих виставляли навколо магістрату, заарештованих водили на упізнання. Були випадки, коли в'язнів на допитах вбивали або робили каліками.

Серед засланих в виправно-трудові табори СРСР та розстріляних радянським тоталітарним режимом жителів Нового Милятина були: Вількошинський Анджей (поляк, 1901 р.н.), Єшке Збігнєв (поляк, 1911–26.06.1941), Кльоц Маркус Пінкасович (поляк, 1901–03.06.1941), Могельницький Ян (поляк, 1912 р.н.), Подолюк Дмитро Васильович (1924 р.н.), Прокоп Мечислав (поляк, 1907–26.06.1941).[5]

У 2-й пол. 1960-х рр. в Новому Милятині проживали 475 осіб.[4]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Церква Воздвиження Чесного Хреста ПЦУ (1771– 1791 рр.)[ред. | ред. код]

Вид на костел ЧЖХГ ПЦУ (1771–1791) с. Новий Милятин. 2020 р.

Костел Воздвиження Чесного Хреста було зведено протягом 17711791 рр., автором проєкту був Франциск Кульчицький, а основну фундацію у розмірі 50 000 ринських здійснив кривецький староста Францішек Ґлоґовський.

1771 року розпочалося будівництво, яке, втім, пішло не так, як того хотілося. Через певні певні прорахунки в конструкції храму роботи суттєво затягнулися. У 1778 році Кульчицький самоусунувся від будівництва, затримавши у себе проєкт фасаду. Йому надіслали листа з вимогою повернути креслення фасаду, після чого 17 серпня 1778 року пріор о. Томаш Лосєвський звернувся до суду Львова з позовом проти Кульчицького. До позову долучили акт огляду костелу новими будівничими — львівським архітектором Петром Міллером, майстром Павлом Шиндровичем, і кількома мулярами.

Чудотворний образ до нового храму Воздвиження Чесного Хреста перенесуть 12 червня 1791 року. Старий костел, який стояв буквально перед новим, розберуть через шість років.

Костел Воздвиження Чесного Хреста збудовано на плані латинського хреста з однопрясловою квадратною апсидою, однопрясловими раменами трансепту, двопрясловою навою з нартексом. По сторонах нави за аркадою розміщено каплиці. У фасадному мурі круглі сходи ведуть на хори. Фасад костелу розчленований по горизонталі карнизами  на три яруси, по вертикалі – пілястрами. Ледь виступаюча середня частина відповідає наві костелу і з обох сторін її нижнього ярусу пари тосканських колон підтримують виступаючу частину антаблементу. Пілястрами декоровано бічні площини, посеред яких у нішах встановлено фігури святих. Верхній ярус завершено фронтоном, а купол увінчано восьмибічним ліхтарем.

Новий Милятин - Костел Воздвиження Чесного Хреста-0427-1.jpg

Архітектура фасаду поєднала риси бароко з елементами класицизму. Фасад прикрашений декоративним балконом, під яким частково зберігся напис лат. DE TUIS DONIS….[6]

Вівтарі св. Миколая і св. Яна Непомуцького 17401750 років походять з львівського костелу кармелітів. Автором скульптур головного вівтаря був Томас Гуттер. Також привертають увагу вівтарі Матері Божої Вервечкової, Серця Ісуса з 3-ї чверті XVIII ст., вівтарі св. Родини, св. Трійці, св. Станіслава Костки з 4-ї чверті XVIII ст. У костелі розташований надгробок власниці села Антоніни Раціборської роботи Гартмана Вітвера, того самого, що створив один із символів Львова – скульптури-фонтани на площі Ринок. На жаль, під час кількох реставрацій інтер’єр храму зазнав змін не в кращий бік, зокрема, було забілено більшу частину автентичних розписів.[3]

Милятинський костел також відомий тим, що у ньому є вхід у підземні тунелі, які простягаються до 14 км.

В 1788 році монастир було закрито, а храм передано дієцезійним священникам.

У перших десятиліттях XIX ст. тривали обробні роботи, з північною і південною сторін квадратної в плані апсиди зводилися приміщення. У 1828 році оновлений костел освятив архиєпископ Анджей Анквич. У 30-ті роки XIX століття проводився ремонт храму, велися роботи по його оздобленню. З 1840 по 1848 рік в костелі правили єзуїти, після чого він знову став парафіяльним. У 1867 році купол покрили дахівкою, міддю сигнатурку, а після пошкодження вежі блискавкою 1894 році дах покрили бляхою.[7]

У 1906 році монастирем опікувались отці місіонери, які провели ґрунтовний ремонт храму.

Священники, які обслуговували парафію Нового Милятина
Роки Ім'я
? о. Павло Левицький
? о. Микола Максимець

У міжвоєнний період Новий Милятин був значним паломницьким центром, проте з встановленням в Галичині радянської влади храм було закрито, а чудотворний образ розіп'ятого Ісуса Христа, після багатьох поневірянь став доступним для віруючих лише у 1976 році в Кракові, в костелі Св. Вінцента. Був у костелі і орган, який за радянської влади перевезли до Львова в собор Св. Юра, де зараз він знаходиться.

У 1944 році місіонери виїхали до Польщі, а костел закрили, розмістивши пізніше в ньому книжковий магазин.

У 1990 році храм передали в лоно УАПЦ.

При відновленні 19901994 роках значну частину розписів забілили, крім розпису куполу, частково апсиди. Було розібрано бічні вівтарі та встановлено низький іконостас[7].

Після об'єднавчого собору українських церков 15 грудня 2018 року храм належить Буському деканату Львівської єпархії Православної церкви України.[8]

Цегляна аустерія (корчма) ХVIІІ ст.[ред. | ред. код]

Будівля розташована навпроти костелу, виконувала функції корчми і заїжджого двору одночасно. В ній зупинялись торговці, які приїздили на ярмарки, а також прочани, яких тут в Новому Милятині завжди було в достатку.[8]

Будівля цегляна, одноповерхова, Н-образна в плані, під мансардним дахом. Головний фасад, при якому розміщувалася утворена галерея на кам'яних стовпах (не збереглася), акцентує барочний фронтон над мансардним приміщенням. Площини фасадів розчленовані на «дзеркала» широкими лопатками. Приміщення мають стельові перекриття. Незважаючи на внутрішні переробки, принципова планувальна структура будівлі збереглася. Будівля реставрувалася у 19341935 і 1961 рр. Новомилятинська корчма — один з небагатьох прикладів колись поширених заїжджих дворів, що збереглися.[7]

Каплиця на честь перемоги під Хотином (XVII ст.)[ред. | ред. код]

Каплицю встановлено у XVII столітті за наказом короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собєського. Присвячена вона перемозі об’єднаних сил українських козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним і війська Речі Посполитої над османською армією в Хотинській битві 1621 року.

Каплицю-монумент зведено з цегли у вигляді триярусної башти. Споруда квадратна в плані. Усі яруси з кожного боку прикрашено арочними нішами.

Сірко-водневе озеро з гейзером[ред. | ред. код]

Гейзер село Новий Милятин.jpg

Поруч з селом є сірко-водневе озеро з джерелом, вода у якому не має аналогів в Україні та має величезний лікувальний потенціал.[8] Озеро відзначається мальовничістю: воно правильної овальної форми, розміром приблизно 70х40метрів, до найближчої забудови звідси приблизно пів кілометра. Навколо – розлогі поля, але безпосередньо навколо озера ростуть кілька дерев, серед них є одне доволі таки поважного віку. По периметру водойму оточують невеликі зарості рогозу.

У 1952 р., вчені-геологи на території поблизу Нового Милятина намагалися знайти нафту. І хоча їхні спроби відшукати родовища «чорного золота» залишилися безрезультатними, проте натомість вдалось знайти мінеральні води. Вони тут утворили ціле озеро, біля якого відчувається запах сірководню. Вода у озері настільки чиста, що навіть видніється дно. Крім того, вона має блакитний відтінок, що надає водоймі особливої чарівності.

Озеро в селі Новий Милятин.jpg

У прибережній частині невеликого за розмірами озера є гейзер: невеликий фонтан, який б'є із металевої труби, з-під землі. Він діє, як цілком природний потік, струмінь води тут досить потужний, висота якого сягає приблизно до 2 м. Серед місцевих мешканців гейзер називають «вишка», оскільки власне над ним у минулому була встановлена бурова вишка, бетонні фрагменти (опори) якої можна побачити і у наш час. Згадані бетонні блоки, на жаль, дещо псують ідилічний краєвид.

Постійна температура води упродовж усього року становить +19 градусів за Цельсієм, тому люди тут весь час купаються, навіть взимку. Відпочивальники вважають цю місцевість і озеро – цінною рекреаційною зоною, де існує можливість позбутися від багатьох захворювань, полегшити страждання та болі різного походження і здійснити ефективне профілактичне лікування.[9]

Серед інших пам'яток в селі є:

  • Могила борцям за волю України;
  • Поховання радянських воїнів (5 братських могил) 19411945 рр. (є пам'яткою історії під номером 301, Рішення № 183, 05.05.1972), серед похованих солдатів Червоної армії є могили агентів спецгруп НКВС, зокрема, Пустовалова, Пупоніна, Другова, Сугінкова, Наносова, Антонюка, Клокова;[10]
  • Пам'ятник жертвам комуністичного терору (2010 р.);

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

В селі розміщені Дошкільний навчальний заклад «Оленка»[11], Новомилятинський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ст.[12], Буський дитячий будинок «Добре серце»[13]

Спорт[ред. | ред. код]

На футбольній арені село представляє ФК «Милятин».

Культура[ред. | ред. код]

Діє Народний дім, бібліотека-філія.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народились

Подолюк Дмитро Васильович — «Соловей» (1924 – ?) — учасник підпілля УПА з 1946 р. Засуджений на 25 років ВТТ Карагадинської обл., Казахської РСР. Звільнений в 1956 р.;[5]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Буський район
  2. Milatyn (2) Nowy i Stary // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1885. — Т. VI. — S. 418. (пол.)… S. 419.
  3. а б Місце, де зцілюють душу і тіло: приховані скарби Нового Милятина - (uk). 2019-02-05. Процитовано 2021-08-21. 
  4. а б Новий Милятин — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2021-08-22. 
  5. а б Вільшинська М. Б.; Березюк О. М.; Литвин М. Р.; Савчак В. М.; Бойко В. П.; Бурмас В. В.; Візняк Ю.Я.; Гема Н. М.; Забілий Р. В., ред. (2017). Реабілітовані історією. Львівська область. Книга 3: Буський район, Городоцький район. Львів: Видавничий центр «Пам'ять». с. 110, 173, 208, 298, 339, 349. ISBN 978-617-664-039-4. 
  6. Новий Милятин. Travel Ukraine & World (uk). 2011-12-28. Процитовано 2021-08-22. 
  7. а б в Новий Милятин | Andy Travel Club. Подорожі на краю світу. andy-travel.com.ua. Процитовано 2021-08-21. 
  8. а б в ➤ Новий Милятин Історія • Цікаві факти • Що подивитись в Новий Милятин?. Україна Інкогніта (uk). Процитовано 2021-08-21. 
  9. Natalka. Озеро Вишка (сірководневе джерело-гейзер). drymba.com (uk). Процитовано 2021-08-21. 
  10. Сумні спогади про Ново-Милятин (автор: Кук Володимир) - Vox populi. Всеукраїнський часопис для розумних та небайдужих. www.vox-populi.com.ua. Архів оригіналу за 2021-08-22. Процитовано 2021-08-22. 
  11. hundred, white collar. Відкритий реєстр юридичних осіб, без капчі та реєстрації. Відкритий реєстр юридичних осіб (en). Процитовано 2021-08-22. 
  12. hundred, white collar. Відкритий реєстр юридичних осіб, без капчі та реєстрації. Відкритий реєстр юридичних осіб (en). Процитовано 2021-08-22. 
  13. hundred, white collar. Відкритий реєстр юридичних осіб, без капчі та реєстрації. Відкритий реєстр юридичних осіб (en). Процитовано 2021-08-22. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Dariusz Nowacki. Kościół p. w. Świętego Krzyża i dom zakonny (plebania) w Milatynie Nowym / Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa / Seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej.— Kraków: Międzynarodowe Centrum Kultury, «Antykwa», 1996.— tom 4.— 211 s., 402 il.— S. 65-82. ISBN 83-85739-34-3. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]