Вулиця Галицька (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Галицька
Львів
Початок вулиці, вигляд з Площі Ринок

Початок вулиці, вигляд з Площі Ринок
Район Галицький
Загальні відомості
Протяжність 190 м
Координати початку 49°50′28″ пн. ш. 24°01′51″ сх. д. / 49.8411389° пн. ш. 24.0309778° сх. д. / 49.8411389; 24.0309778
Координати кінця 49°50′22″ пн. ш. 24°01′54″ сх. д. / 49.8396194° пн. ш. 24.0318750° сх. д. / 49.8396194; 24.0318750
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення № 8 вул. Валова 14[1]
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Галицька у Вікісховищі

Ву́лиця Га́лицька — вулиця у середньовічних кварталах Львова. Назва вперше трапляється в документах 1382 року й протягом існування вулиці не змінювалась. Належить до Галицького району міста й простягається від Площі Ринок до Площі Галицької.

Історія[ред.ред. код]

Вулиця виникла на давньому торговельному шляху, що провадив до Галича й був продовженням дороги, що вела з Волині. Нині цей шлях на мапі відчитується в цілому ряді сучасних вулиць. Це зокрема: вулиця Князя Романа, Галицька, Краківська, Богдана Хмельницького. Характерним є і те, що обидві старовинні торговельні площі Львова (пл. Ринок і пл. Старий Ринок), також примикають до цієї дороги. Сучасна назва зустрічається уже в 1382 році і залишається досі незмінною.

Початково вулиця була значно коротшою від нинішньої. Вона починалась від Площі Ринок і прямувала до брами в міському оборонному мурі. Брама також носила назву «Галицької». Галицька брама була грандіозною конструкцією, що складалась із двох веж, двох воріт в міському мурі, а також моста і воріт у двох наступних рядах мурів. Наказом від 1777 року австрійська влада ініціювала розбирання брами на будівельний матеріал. Відповідно вулицю було значно продовжено за межі колись обнесеного мурами кварталу. Пізніше майже уся нова частина вулиці була виділена у окрему і була названа на честь Стефана Баторія. Нині це вулиця Князя Романа.

Будівлі[ред.ред. код]

Початкова забудова вулиці Галицької була готична, а за матеріалом дерев'яна або фахверкова на кам'яних фундаментах. Грандіозною пожежею 1527 року було знищено усю дерев'яну забудову Львова включно із вулицею Галицькою. Однак тогочасні фундаменти були кам'яні і часто застосовувались у пізніших будівлях. Фрагменти деяких збережено і в нинішніх будинках.

Економічна ситуація у Львові середини XVI століття дозволила уникнути цілковитого занепаду. До міста активно прибували будівничі з північної Італії та італійських кантонів Швейцарії з округи Комо, через що були прозвані «Комасками». Разом із ними у Львові запанувала нова модна течія в архітектурі — ренесанс. Однак ренесансні будівлі вулиці Галицької до нашого часу не дійшли. До цього спричинилось пограбування Львова шведськими військами 1704 року, що викликало надзвичайний економічний спад. Будівлі капітально не ремонтувалась, часто стояли незаселеними, перетворюючись на руїни і в такому вигляді перебували часом десятки років. Ці руїни поглинув будівельний рух другої третини XVIII століття, коли більшість була перебудована у стилі пізнього німецького класицизму, котрий відрізнявся особливою простотою оздоблень.

Переважна кількість будинків вулиці Галицької походять з XVIII століття, але споруджені на місці старших будівель із XVIXVII століть, із застосуванням старих фундаментів. За своїм характером забудова лінійна. Будинки переважно три- і чотириповерхові. Усі без винятку є пам'ятками архітектури національного або місцевого значення.

Непарна сторона[ред.ред. код]

Будинок № 1

№ 1. Будинок на розі із площею Ринок. Друга адреса — площа Ринок 22. Споруджений за проектом Міхала Фехтера у 18931895 роках в стилі історизму. Будинок чотириповерховий, зі сторони площі Ринок — три-, а від вулиці Галицької дванадцятиосьовий. Кут зрізаний. На утвореній зрізом площині також знаходяться вікна. Перший поверх займає відділення № 30 «UniCredit Bank»[2]

Попередня кам'янця, що стояла на цьому місці, у середині XVI ст. належала родині Єльонків, що дало їй назву «Єльонківська». Павло Єльонек у 1558 році виконував обов'язки бургомістра. Пізніше неодноразово змінювала власників. Належала Маєрановським, Шліхтинам, певний час частину будинку займав кушнірський цех. В другій половині XVIII належав катедральному каноніку Стефану Мікульському. Під кінець століття, новий власник, ювелір Рох Каріє ймовірно провів реконструкцію будинку. Описи згадують, що будинок був триповерховий, декорований пілястрами і пишним міжповерховим карнизом. Мав високий аттик зі сторони площі Ринок, головний вхід від вулиці Галицької. З цього ж боку згадується контрфорс.
Пам'ятка архітектури національного значення № 256

№ 3. Кам'яниця Едвертівська. Чотириповерховий чотириосьовий будинок, зведений 1781 року. У 18851886 роках прведено реконструкцію із надбудовою четвертого поверху за проектом Йозефа Енґеля. У 1895 проведено реконструкцію вітрини за проектом Володимира Підгородецького. Будинок знаходиться на місці кам'яниці-попередниці, котра від середини XVII ст. відома під назвою «Едвертівська» від імені власника Едварда Менке.
Пам'ятка архітектури національного значення № 1281

№ 5. Історія кам'яниці прослідковується із середини XVI ст. 1787 року на її місці збудовано нову. 1927 року перший поверх оздоблено у стилі ар деко за проектом Броніслава Віктора. На початку XX ст. на першому поверсі знаходилась аптека «Під золотим орлом». Нині будинок чотириповерховий, триосьовий із входом зміщеним вправо.
Пам'ятка архітектури місцевого значення

№ 7. Колишня кам'яниця Альтмаєрівська, названа на честь власника Яна Альтмаєра, що володів нею в середині XVII ст. Станом на 1766 рік кам'яниця належала архієпископові Стефану Мікульському і була в поганому стані і зі зруйнованим флігелем у дворі. «Рудери» (руїни) були кілька разів перепродані і в 1785 році їх придбав радник львівського магістрату, майбутній віце-сеньйор Ставропігійського інституту. В тому ж році будівничий Антон Косинський виготовив проект відбудови, який і реалізував. 1882 року збудовано новий дах за проектом Якуба Кроха, у 1895 влаштовано великі вітрини на першому поверсі, 1909 року виготовлено нові сходи. Нині будинок чотириповерховий, триосьовий.
Пам'ятка архітектури місцевого значення

№ 9. Історія будинку прослідковується починаючи з XVII ст. В різний час в ньому винаймали помешкання маляр Іван Корунка, а також маляр Недбалович. Пізніше був період, коли будинок належав синові Мартина Урбаніка — Вінсенту. Згодом — на пару із архітектором Клеменсом Фесінґером. 1748 року будинок належав василіянам з монастиря при церкві св. Юра. 1786 року вимуруваний наново від фундаментів для власника Йосифа Трефлінського. В середині XIX століття тут жив художник Богуміл Жихович. 1879 добудовано четвертий поверх за проектом Войцеха Гаара. 1927 року перероблено декорування фасаду в стилі ар деко (архітектор — Броніслав Віктор). 1905 року вітрини перероблено на великі сучасні за проектом І. М. Собеля.
Пам'ятка архітектури місцевого значення

Лев на розі кам'яниці № 11

№ 11. Будинок на розі із вулицею Староєврейською. Фасад від цієї вулиці в понад три рази довший, з нього ж влаштовано головний вхід. Друга адреса — вул. Староєврейська, 5. Ряд назв будинку, які вживались щодо нього в минулому: будинок Огожалківський, Озгевичівський, Крижовський, Морунського. До початку XVII ст. був двоповерховим. Доведений до стану руїни, у другій половині XVIII століття був реконструйований. Ще раз ґрунтовно перебудований 1791 року для власника, купця Товія Вайґеля, набувши рис пізнього класицизму. 1875 року на замовлення власниці Марії Боборі проведено реконструкцію дахів, а фасад перероблено в стилі історизму. Нині будинок триповерховий, зі сторони вулиці Галицької — триосьовий. Ріг будинку, на всю висоту поверху, укріплений контрфорсом, увінчаним згори дещо незвичною скульптурою лева з роздвоєним туловищем. Найбільш ймовірно, що лев з'явився під час реставрацій наприкінці XVIII ст. 1828 року скульптуру було відреставровано і можливо перероблено Павлом Евтельє.[3]

№ 13. Будинок на розі із вулицею Староєврейською (на цій вулиці має номер 6). У XVIIXVIII століттях незмінно називався «Мендричівським». Станом на 1712 рік був триповерховим. У реєстрах 1750 і 1774 років згадується як руїна. 1778 на цьому місці на нових фундаментах вимурувано новий будинок для подружжя Шальє. 1804 року завершено чергову реконструкцію. Нині будинок чотириповерховий. Кут зрізаний. На куті на рівні третього поверху уміщено фігурку св. Антонія Падуанського.[4]

№ 15. Будинок Оброцьких. Історія цього будинку прослідковується від першої половини XVII ст. В ті часи щодо нього вживались дві назви — Шпонерівський, або будинок Оброцького. В другій половині XVIII ст. будинок був у стані руїни. Новий будинок на цьому місці зведено у 17861789 роках для подружжя Завалкевичів. Від того часу, будинок, за виключенням вітрин, майже не змінив свого вигляду, що є досить рідкісним випадком. Він докладно репрезентує усі особливості будівельної моди того часу. Вітрини переобладнано 1936 року за проектом С. Кайля. Будинок чотириповерховий, чотириосьовий, зі зміщеним вправо входом. На першому поверсі збереглись хрестові склепіння. Займає значну ділянку вглиб, маючи два внутрішніх подвір'я.
Пам'ятка архітектури національного значення № 1285

Будинки № 19, 21.

№ 17. Кам'яниця на розі із вулицею Братів Рогатинців. Збудована за проектом Максиміліана фон Круса на місці двох старіших кам'яниць — Домагалича і Мораковського. Остання примикала до міського муру, котрий знаходився на місці вулиці Братів Рогатинців (щойнопрокладена отримала спочатку назву «Нова вулиця»). 1881 року за проектом Яна Шульца реконструйовано міжповерхові перекриття і дах. 1896 року реконструйовано сходову клітку (архітектор Володимир Підгородецький). 1935, 1936 переобладнано вітрини (архітектори І. Менке, С. Кайль).

№ 19. Будинок на розі із вулицею Братів Рогатинців. Перший будинок на цьому місці був збудований 1791 року на місці колишьньої Галицької брами. Із невеликими змінами фасаду він проіснував до початку XX ст. Нинішній будинок споруджено для Галицького кредитного купецького банку за проектом від 1913 року Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. Будівництвом займався Ян Шульц, котрий вніс в проект певні правки. При проектуванні була поставлена задача стилістично наблизити фасад до вже існуючого сусіднього будинку Теодора Балабана (№ 21), спорудженого за проектом тих же архітекторів. 1980 року над головним входом уміщено рельєф «Гігія» Романа Оприска.

№ 21. Будинок розі із вулицею Валовою (друга адреса — Валова, 7). Знаходиться на місці колишньої Галицької брами. У кінці XVIII століття, коли було розібрано міські фортифікації, тут було збудовано дві кам'яниці. 1907 року вже обидвома володів доктор Теодор Балабан, котрий на місці цих кам'яниць 1910 завершив спорудження нового будинку за проектом Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського. 1931 року Вавжинець Дайчак провів реконструкцію приміщень першого поверху для Міської ощаної каси. Будинок наріжний, п'ятиповерховий. Кут акцентовано заокругленим еркером з вежею. Між вікнами другого поверху на обидвох фасадах розміщено по 4 рельєфи Зигмунта Курчинського. Будинок вважається одним із найкращих зразків модерну в архітектурі Львова.

Парна сторона[ред.ред. код]

Chapel of Boim family (portrait 1).jpg
Chapel of Boim family (portrait 2).jpg

№ 2. Каплиця Боїмів. Видатна пам'ятка архітекури маньєризму (пізнього ренесансу). Збудована у 16091615 роках для родини купця і львівського патриція Георгія Боїма. Автором ймовірно є Андреас Бемер. Автори скульптурного оздоблення — Ян Пфістер і Ганс Шольц. За будовою каплиця являє собою куб, на якому розміщено короткий восьмерик із куполом. До окремо стоячої каплиці згодом було прибудовано житловий будинок (№ 4 «Капітульна кам'яниця»). Тильним фасадом виходить до вулиці Галицької. Головний фасад із входом влаштовано з площі Катедральної, де вона має № 1.
Пам'ятка архітектури національного значення № 316

Докладніше: Каплиця Боїмів
Cathedral square, Lviv (1).jpg
Lviv, Halytska street № 4, 2.jpg

№ 4. Кам'яниця Капітульна. Назва походить від того, що належала римо-католицькому капітулу. Збудована у 17781780 роках за проектом Антона Косинського на місці давнішої. Знаходиться разом із вищезгаданою каплицею Боїмів в одній лінії забудови. Вхід влаштований не з вулиці Галицької, а з другого фасаду, що виходить на площу Катедральну. Має також другу адресу — площа Катедральна, 5. За виключенням вітрин, кам'яниця зберегла незмінними характерні риси архітектури кінця XVIII ст.
Пам'ятка архітектури національного значення № 1247

3 Staroievreiska (6 Halytska) Street, Lviv (05).jpg
Jan Długosz. Lviv, Halytska street, 6.jpg
Mikołaj Kopernik. Lviv, Halytska street, 6.jpg

№ 6. Будинок на ділянці, що на розі із вулицею Староєврейською. Нинішній, в стилі історизму, чотириповерховий, шестиосьовий збудований 1883 року за проектом Зигмунта Кендзерського. Над двома вікнами другого поверху уміщено горельєфні зображення Миколая Коперника і Яна Длугоша скульптора Віктора Заккі[5]. Належав римо-католицькому капітулу. Перед цим тут стояла кам'яниця, збудована 1792 року на місці двох старших — кам'яниць Авенштока та Грабовського, відомості про котрі походять із середини XVII ст. В Авенштоківській кам'яниці на початку XVIII ст. жив маляр Михайло Богушевич, представник відомої родини вірменських живописців.

№ 8. Будинок у XVI ст. називався Кайзерівським, з другої половини XVII ст. — будинком Зарицького за іменем власника Івана Зарицького — крайового адвоката, члена Ставропігійського інституту. У 17901796 роках він спорудив новий будинок. Доглядав будову, що велась в два етапи, будівничий Антон Косинський. Будинок чотириповерховий у стилі раннього класицизму. На першому поверсі збереглись склепінчасті перекриття.
Пам'ятка архітектури національного значення № 1282

№ 10. Кам'яниця «Під лебедем». В різний час кам'яниця мала цілий ряд назв. 1850 року побудовано триповерховий дворовий флігель, 1875 року над флігелем і будинком споруджено четвертий поверх. 1909 року за проектом Володимира Підгородецького влаштовано вітрини у партері. В приміщеннях першого поверху збереглись склепінчасті перекриття. В останній третині XIX століття тут діяла відома кав'ярня Адольфа Маньковського, де збиралось багато представників мистецької еліти.[6]
Пам'ятка архітектури національного значення № 1283

№ 12. Свого часу тут проживав живописець Станіслав Отосельський, учень Василя Петрановича. Отосельський відомий тим, що працював над іконостасом василіянського монастиря у Бучачі. Тут у 1927 році знаходився союз українських купців на чолі з Євгеном Мартинцем. 1801 року проведено ремонт. 1872 року проведено реконструкцію даху і сходової клітки за проектом Йогана Міхеля. 1874 року надбудовано четвертий поверх за проектом Емануеля Галля. Вітрини переобладнано 1914 року. Будинок чотириповерховий, триосьовий.

№ 14. Наріжний будинок. Більшу частину своєї історії належав українським родинам. 1637 року збудований для Адама Гідельчика на місці старішої кам'яниці. Родина Гідельчиків проживала тут до початку XVIII, коли перейшла до родини Волковичів. Певний час тут проживав зять Павла Волковича, скульптор Антон Штиль[7]. 1773 року реєстри фіксують будинок як повну руїну. В такому стані він простояв до побудови фактично нового будинку у 1803 році. Від 1860 року фіксується як чотириповерховий. Тричі проводились реконструкції вітрин у 1898, 1907, 1912 роках.

№ 16. Будинок на розі із вулицею Братів Рогатинців (має на ній номер 4). Виник на місці Галицької брами. 1791 року на цьому місці вибудувано нову кам'яницю. 1868 року проведено реконструкцію за проектом Вільгельма Шміда. Реконструкції проводились у кінці XIX ст., та у 20-30-х роках XX ст. Нині будинок триповерховий, семиосьовий.

№ 18. Будинок на розі із вулицею Валовою. Виник на місці мурів Галицької брами. Початково це були три окремих домоволодіння із невеликими будинками. На початку XIX ст. усі три будинки перебудовано в одну триповерхову кам'яницю. 1873 року збудовано триповерховий дворовий флігель на місці давнішого одноповерхового. 1902 року вхід перенесено з вулиці Галицької на фасад від вулиці Валової.

Hartman Witwer. Lviv, Halytska street, 20 (1).jpg
Hartman Witwer. Lviv, Halytska street, 20 (2).jpg
Hartman Witwer. Lviv, Halytska street, 20 (3).jpg
Lviv, Halytska street № 20.jpg

№ 20. Перший будинок на цьому місці зведений у 17871789 роках членом ставропігійського братства Стефаном Комарницьким. Знаходився на місці рову, що проходив довкола міста за оборонним муром. З невідомих причин 1803 року тут було споруджено новий будинок у стилі класицизму, що зберігся донині у майже незмінному вигляді. На його консолях уміщено три кам'яні голови, опрацювання деталей та типи облич яких, дозволяють приписати їх виконання скульптору Гартману Вітверу та його брату Йогану-Міхаелю. Це ймовірно перша робота братів Вітверів у Львові.[8] На наріжнику, що від площі Галицької у ніші вміщено невелику статую архангела Михаїла.[4]

Див.також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти. Переглянуто 12 лютого, 2011
  2. Офіційний сайт «UniCredit Bank». Відділення Львова
  3. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 21. — ISBN 978-83-7543-009-7
  4. а б Харчук Х. Святі патрони львівських кам'яниць // Будуємо інакше. — 2000. — № 2. — С. 26.
  5. Biriulow J. Rzeźba… — S. 171.
  6. Бірюльов Ю. О. Музи кав'ярень старого Львова // Галицька брама. — 1995. — № 4. — С. 5.
  7. Вуйцик В. С. Скульптор Іван Щуровський // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. CCXXXVI. — С. 306.
  8. Бірюльов Ю. О. Брати Вітвери — майстри львівського класицизму // Галицька брама. — 2004. — № 7—12 (115—120). — С. 12.

Джерела[ред.ред. код]