Громадянська війна в Англії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Періоди англійської історії
Англосаксонський 655–1066
Плантагенети 1154–1485
Тюдорівський 1485–1603
Єлизаветинська епоха 1558–1603
Стюарти 1603–1714
Яковіанський 1603–1625
Каролінський 1625–1649
Громадянська війна 1649–1660
Реставрація Стюартів 1660–1688
Георгіанський 1714–1811
Регентство 1811-1830
Вікторіанський 1837–1901
Едвардіанський 1901–1910
Хід громадянської війни в 16421645. Червоний колір — території, контрольовані роялістами, зелений колір — парламентом

Англі́йська громадя́нська війна́ (англ. English Civil War; відома також як Англі́йська револю́ція XVII столі́ття; у радянській історіографії Англійська буржуазна революція) — процес переходу у Англії від абсолютної монархії до конституційної, за якої влада короля обмежена владою парламенту, а також гарантовані цивільні свободи.

Революція набула форми конфлікту виконавчої і законодавчої влад (король Карл І і роялісти (кавалери) проти парламенту під керівництвом Кромвеля), що вилився у громадянську війну, а також форму релігійної війни між англіканами і пуританами. У Англійській революції був відмічений, хоча грав і другорядну роль, також елемент національної боротьби (між англійцями, шотландцями та ірландцями).

Приводом до війни були неконституційні акти короля, а причиною — боротьба за владу між королем і парламентом. Воєнні дії почалися серією поразок роялістів, що завершилися полоном Карла у 1647 та його стратою у 1649. Війна продовжувалася до останнього розгрому роялістських військ при Ворчестері у 1651. Кромвель правив до своєї смерті у 1658.

Причини та передумови[ред.ред. код]

Економічний розвиток призвів до загострення суперечностей між буржуазією і новим дворянством, з одного боку, і монархією та феодальним дворянством — з другого.

Особливо гострого характеру ці суперечності набрали при Стюартах — Якові І (160325) і Карлі І (162549). Незадоволення буржуазії феодально-абсолютистськими порядками проявилось у русі пуритан і парламентській опозиції.

1629 Карл І, незадоволений опозицією парламенту, розпустив його і 11 років правив країною як самодержець. Для фінансування будівництва корабля Sovereign of the Seas (1637) було введено податок (Ship Money), що посилило невдоволення королем. У 1640, потребуючи грошей для провадження війни проти Шотландії, король скликав парламент (Довгий парламент, 164053), що став органом буржуазної революції.

У 1641 парламент змусив короля усунути від влади найактивніших прихильників абсолютизму, ліквідував надзвичайні королівські й церковні суди, скасував податки, запроваджені без згоди парламенту королівським урядом, ухвалив постанову про обов'язкове скликання парламенту кожні три роки і позбавив короля права самовільно розпускати парламент. Карл І, підтриманий феодальним дворянством і англіканською церквою, у серпні 1642 став на шлях збройної боротьби проти парламенту.

Почалася перша громадянська війна.

Хід революції[ред.ред. код]

Перша Громадянська війна (16421646)[ред.ред. код]

Сцена битви при Нейсбі (сучасна реконструкція)
  • 1640, 3 листопада — після дванадцятирічної перерви скликаний парламент, що незабаром вийшов з-під контролю корони і пізніше був названий Довгим (англ. Long Parliament), оскільки діяв до 1653 року.
  • 1641 — парламент відмовився фінансувати придушення заколоту Ірландії і прийняв закон про неможливість розпуску парламенту без його згоди. У серпні 1641 парламент прийняв «Велику ремонстрацію» — збірка статей, що перераховували злочини корони. Після цього державна влада фактично зосередилася в руках парламенту.
  • 1642 — спроби короля Карла I розпустити Парламент приводять до протистояння прихильників Парламенту (англ. Roundheads — «круглоголових») і прихильників короля («роялістів»).
    • 10 січня король покидає Лондон
    • 4 липня був створений Комітет оборони, що очолив військову діяльність парламенту.
    • 6 липня парламент ухвалив рішення про набір 10-тисячної армії, призначивши головнокомандуючим графа Ессекса. На чолі парламентської армії у перші роки війни стояли представники правого крила парламенту, не схильні до повного розриву з королем. Армія мала відносно слабу кавалерію, не було регулярного централізованого постачання військам продовольства і амуніції. У зв'язку з цим армія парламенту в перші роки війни зазнавала поразок.
    • 22 серпня король оголошує початок операції по придушенню заколоту графа Ессекса, що фактично означає оголошення війни парламенту. Резиденцією «кавалерів» став Оксфорд.
    • 23 жовтня — Битва при Еджайлі перша велика битва парламентських сил «круглоголових» і «кавалерів», друга — в листопаді при Тернхем-грін.
  • 1643, 20 вересня — Перша битва при Ньюбері. Військовий союз з шотландцями.
  • 1644 — шотландська інтервенція. Битва при Марстон-мурі. «Кавалери» зазнали нищівної поразки на півночі Англії.
  • початок 1645 — командування армією парламенту переходить до представників середніх верств буржуазії і нового дворянства — так званих індепендентів, прихильників рішучої боротьби з королем, їх лідер Олівер Кромвель реорганізував армію, зробивши загони селян і міської бідноти її основною ударною силою.
  • 1645, 14 червня — битва при Несбі: розгром «кавалерів»
  • 1646, 24 червня — узяття Оксфорда: втеча короля до Шотландії.
  • 1648 — Карл І зробив спробу знову розпочати громадянську війну, але й цього разу перемогла революц. армія.

Довгий парламент[ред.ред. код]

Докладніше: Довгий парламент

За час війни Довгий парламент видав ряд законів в інтересах буржуазії і нового дворянства.

Закон про скасування «рицарського держання» (1646) перетворив феодальну власність дворян на приватну капіталістичну власність. Селяни, однак, не звільнились від феодальних повинностей. В боротьбі з роялістами Кромвель спирався на революційні маси. Під їх тиском він мусив задовольнити деякі вимоги представників дрібної буржуазії — левелерів («урівнювачів»), які вимагали встановлення буржуазної республіки і запровадження широкого виборчого права.

30 січня 1649 було страчено Карла І, у лютому ліквідовано палату лордів, а у травні 1649 Англію було проголошено республікою. Дуже скоро після цього Кромвель розправився з левелерами. На початку 50-х років 17 століття він розгромив народні повстання у Ірландії і Шотландії.

У 1653 буржуазія і нове дворянство встановили військову диктатуру Кромвеля, покликану придушити народні заворушення і не допустити реставрації феодального ладу. 1658 Кромвель помер.

Буржуазія і нове дворянство, налякані зростанням селянсько-плебейського руху 1660 реставрували монархію Стюартів. Спроби Стюартів Карла II (166085) і особливо Якова II (168588) відновити в Англії дореволюційні порядки зустріли рішучий опір парламентської опозиції, очолюваної вігами. 168889 парламент здійснив державний переворот (т. з. «Славну революцію»), закликавши на англійський престол штатгальтера Нідерландів Вільгельма Оранського. При владі в Англії стали великі землевласники і капіталісти.

Наслідки[ред.ред. код]

Після Громадянської війни в Англії прискорився процес розорення і обезземелення англійського селянства.

Проте Англійська революція була великим прогресивним фактором в історії. Це був початок загального краху феодалізму в Європі. Англійська буржуазна революція покінчила з феодально абсолютистським устроєм і привела до перемоги прогресивного на той час буржуазного ладу в Англії. Визволені продуктивні сили країни дістали широкий простір для свого розвитку. Буржуазні відносини, які встановилися після неї, поширилися на північноамериканські колонії.

Англійська буржуазна революція висунула Англію далеко вперед в економічному і політичному відношенні в порівнянні з іншими європейськими державами. Вона дала можливість якісного розвитку капіталізму.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Маркс К. Капітал, т. 1 [розд. 24]. К., 1954;
  • Маркс К. и Энгельс Ф. Рецензия на книгу Гизо «Почему удалась английская революция?». В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 7. М., 1956;
  • Нова історія, т. 1. К., 1952;
  • Лавровский В. М., Барг М. А. Английская буржуазная революция. М., 1958.