Епоха Регентства

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Періоди англійської історії
Англосаксонський 655–1066
Плантагенети 1154–1485
Тюдорівський 1485–1603
Єлизаветинська епоха 1558–1603
Стюарти 1603–1714
Яковіанський 1603–1625
Каролінський 1625–1649
Громадянська війна 1649–1660
Реставрація Стюартів 1660–1688
Георгіанський 1714–1811
Регентство 1811-1830
Вікторіанський 1837–1901
Едвардіанський 1901–1910

Епо́ха Ре́гентства — назва періоду в британській історії з 1811 по 1820 роки. Протягом цього часу принц-регент, в майбутньому король Георг IV, правив державою через недієздатність свого батька Георга III[1].

Принц-регент на ранок після нічних гулянь. Карикатура Джеймса Гілроя

Загальний опис[ред.ред. код]

Саме з періоду правління принца-регента, який вів розгульний спосіб життя, любив жінок, азартні ігри, в Європі починається мода на все англійське, так звана «англоманія». Ця епоха стала початком появи «денді» — чоловіків, які дуже скрупульозно ставилися до свого зовнішнього вигляду, поведінки та манер, притаманних вищому світу. Одним з перших денді був Джордж Браммел — законодавець мод та вишуканих смаків великосвітської Англії. В цей час на континенті панували стилі ампір і рококо, але в Англії вони набули своїх особливостей. Яскравим представником англійської архітектури того часу був Джон Неш.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

В цей період у Британії була гостра економічна криза, викликана континентальною блокадою Наполеона Бонапарта. Перемога під Ватерлоо покінчила з владою Наполеона. Зміна політичної диспозиції була формально закріплена на всеєвропейській конференції — Віденському конгресі. Сполучене Королівство мало великий вплив на рішення Віденського конгресу. Згідно з заключним документом Велика Британія утвердила свою комерційну і промислову гегемонію в Європі. Велика Британія приєднала до себе колишні голландські й іспанські колонії: Капську колонію, Цейлон, Британську Гвіану, Тринідад, Мальту, а також отримала протекторат над Іонічними островами, які стали її стратегічною базою у східній частині Середземного моря.

Експансіоністська політика Великої Британії підштовхнула її до недовгої війни зі Сполученими Штатами в 18121815 роках, яка, втім, закінчилася без жодних територіальних змін.

Внутрішня політика[ред.ред. код]

Після завершення наполеонівських війн економіка Великої Британії переживала тимчасовий спад. Експорт товарів з Великої Британії значно скоротився. Тимчасове скорочення збуту товарів призвело до скорочення їх виробництва та збільшення безробіття в країні. Завершення війни супроводжувалося падінням цін на хліб та на інші сільгосппродукти. На внутрішньому ринку збіжжя продавалось за високими цінами, оскільки лендлорди прийняли низку законів, які забороняли ввезення дешевого хліба, таким чином підтримуючи економічний протекціонізм. Населення страждало від дорожнечі. Англійська промислова буржуазія вороже ставилася до цих законів, оскільки високі ціни на хліб заважали зниженню зарплатні і збагачували лендлордів, зміцнюючи позиції останніх у парламенті. Джерелом збагачення фінансової буржуазії були позики, які надавалися урядові під високі відсотки. Уряд, у свою чергу, підвищував податки населенню, що приводило до зубожіння простолюду[2].

«Битва при Пітерлоо»

На політичному рівні в країні посилився рух за загальне виборче право і проти «гнилих містечок». 1811 році у Великій Британії почався масовий рух робітників — луддизм. Уряд жорстоко придушив ці виступи (1812), засудивши вісьмох осіб до смертної кари через повішення, сімнадцятьох членів руху до семи років тюремного ув'язнення і ще сімох до шести місяців ув'язнення. 1816 рік для уряду був дуже неспокійним. По всій країні відбувались масові виступи луддитів (Бірмінгем, Ньюкасл, Лондон, Глазго). У 1818 році демократичний рух у країні набув масового характеру. Парламенту ставили вимоги реформувати виборче законодавство, скасувати закон про мито на зерно, а також скасувати закон, який забороняв федерації трудящих.

У 1819 році ринок був перенасичений продукцією — виникла промислова депресія. Становище робітників помітно погіршилось. Хвилювання в країні не припинились. 16 серпня 1819 року робітники та буржуа організували мітинг з вимогою прийняття загального виборчого права[3]. Цей мітинг проходив у Манчестері на площі святого Петра, в ньому взяли участь близько 80 тисяч людей. Незважаючи на те, що це була мирна демонстрація, уряд застосував поліцію, а потім війська — гусарів. За різними оцінками було вбито від 11 до 15 людей, від 400 до 700 осіб отримало поранення. Цю розправу над беззбройними робітниками народ іронічно назвав «битвою при Пітерлоо» за аналогією з битвою при Ватерлоо, в якій брали участь ті самі гусари, які розганяли мітинг[4].

Відомі особистості[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Bowman, Peter James. The Fortune Hunter: A German Prince in Regency England. Oxford: Signal Books, 2010. (англ.)
  • David, Saul. Prince of Pleasure The Prince of Wales and the Making of the Regency. New York: Atlantic Monthly P, 1998. (англ.)
  • Lapp, Robert Keith. Contest for Cultural Authority — Hazelitt, Coleridge, and the Distresses of the Regecy. Detroit: Wayne State UP, 1999. (англ.)
  • Low, Donald A. The Regency Underworld. Gloucestershire: Sutton, 1999. (англ.)
  • Morgan, Marjorie. Manners, Morals, and Class in England, 1774–1859. New York: St. Martin's P, 1994. (англ.)
  • Parissien, Steven. George IV Inspiration of the Regency. New York: St. Martin's P, 2001. (англ.)
  • Pilcher, Donald. The Regency Style: 1800–1830 (London: Batsford, 1947). (англ.)
  • Smith, E. A. George IV. New Haven and London: Yale UP, 1999. (англ.)
  • Wellesley, Lord Gerald. "Regency Furniture, " The Burlington Magazine for Connoisseurs 70, no. 410 (1973): 233–241. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]