Гурівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гурівка
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район/міськрада Долинський район
Рада/громада Гурівська сільська рада
Код КОАТУУ 3521982501
Облікова картка Гурівка 
Основні дані
Засноване 1776
Населення 1563
Площа 1,175 км²
Густота населення 1330,21 осіб/км²
Поштовий індекс 28540
Телефонний код +380 5234
Географічні дані
Географічні координати 48°06′01″ пн. ш. 33°05′36″ сх. д. / 48.10028° пн. ш. 33.09333° сх. д. / 48.10028; 33.09333Координати: 48°06′01″ пн. ш. 33°05′36″ сх. д. / 48.10028° пн. ш. 33.09333° сх. д. / 48.10028; 33.09333
Середня висота
над рівнем моря
78 м
Водойми р. Бокова
Місцева влада
Адреса ради 28540, с.Гурівка, тел. 6-24-42
Сільський голова Василенко Олена Василівна
Карта
Гурівка. Карта розташування: Україна
Гурівка
Гурівка
Гурівка. Карта розташування: Кіровоградська область
Гурівка
Гурівка

Гу́рівка — село в Україні, в Долинському районі Кіровоградської області. Населення становить 1563 осіб. Орган місцевого самоврядування — Гурівська сільська рада.

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932-1933 роках. Рішенням ЦК КПУ піддано тортурам чорною дошкою.

Історія[ред. | ред. код]

Переказ про походження назви села, записаний П. Шереметом.

"На ймення козака Івася Гура. Яких тільки перевідок не ходило межи старими гурівчанами про лісовиків, перелесників, відьом, водяників та іншої нечисті, а найбільше про походження назви рідного села. Всі сходяться на думці, що їхній Гурівці років триста, а може, й більше. Називали її по-різному: ще коли була зимівником – не то Гуртовим, не то Гурою, а коли стала селом – Гуриною і Гурівкою".

В офіційних документах осадчим слободи Гурівки значиться Роман Гура, колишній мешканець сл. Маржанівки. В народних переказах збереглись відомості про Романів дуб.

Бог Тенгрі

Певною мірою правильність переказу підтверджується тим, що серед перших жителів села в 80-х рр. 18 ст. зустрічається чоловік з прізвищем Гура. Також серед перших родин села - Гуренко, Дудник, Зуб, Левченко, Литвин, Малий, Науменко, Олійник, Сердюк, Стріха, Таран, Ткач, Шаповал, Швець, Школа, Чуприна тощо.

Відомо, що в селі вже в 1786 діяла Покровська церква, в якій служив о. Василь Соколівський.

XIX століття[ред. | ред. код]

З архівних документів стає відомо про деякі родини переселенців в Гурівку, а також про населені пункти з яких переселелися:

"1806 годь. Желающие переселиться Сосницкого уезда Черниговской губ. села Лав с семьями: Яков Мерный с братьями Логином, Ефимом и Дорошом 5 м и 2 ж; Никифор Мерный 5 м и 6 ж; Семён Мерный 3 м и 2 ж; Фома Бондаренко 4 м и 11 ж; Афанасий Шутый с братом Григорием 4 м и 4 ж; Феофан Бондаренко 1 м и 3 ж; Мина Колосенко 2 м и 5 ж; Павел Карк(п)еца 4 м и 2 ж; Харитон Сердюк с братом Тимофеем 5 м и 4 ж; Есип Швец 1 м и 1 ж; Степан Сердюк 2 м и 1 ж; Апанас Панамаренко 2 м и 1 ж; Пётр Имшенецкий 2 м и 4 ж; Иван Дума он же Казион 4 м и 6 ж; Сидор Синица 5 м и 5 ж; Никита Чумак 6 м и 2 ж; Иван Мисолай 2 м; Нестор Довбня 1 м и 4 ж; Илья Савченко 4 м и 4 ж; Афанасий Савченко 3 м и 4 ж; Агрипина Веребьиха она ж Андринчиха 4 м и 5 ж; Иван Меменик 4 м и 1 ж; Мария Шумная 4 м и 3 ж; Прохор Безноска 3 м и 2 ж; Корней Скляр 4 м и 2 ж; Давид Ведьмак 2 м; Андрей Сергиенко 3 м и 5 ж; Иван Сергиенко 2 м и 4 ж; Мина Муховод 3 м и 2 ж. И села Волинки Григорий Ревенко 2 м и 1 ж на земли Херсонской губернии Елисаветградского уезда в селение Гуровку."

"1808 год. Борзенского повета села Берестовца 31 м и 18 ж пола душ и Комаровки 3 м и 6 ж пола душ пожелавших переселиться Херсонской губернии Елисаветградского уезда в казённое селение Гуровку."

На 1859 рік в Гурівці проживало 1288 чоловіків і 1197 жінок.

В 1874 році в Гурівці відкриває двері земська школа.

Станом на 1886 рік у селі Боківської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії мешкало 3653 особи, налічувалось 640 дворових господарств, існували православна церква, школа та 4 лавки, відбувались базари по неділях[1].

XX століття[ред. | ред. код]

Після падіння царату в 1917 року, жителі Гурівки активно включились в боротьбу за українську незалежну державу. Найвідомішою особою стає Іван Клепач, офіцер армії УНР. Багато гурівчан і жителів навколишніх сіл приєднались до загонів І. Клепача. Згодом і його молодший брат Сергій, який також воював під командуванням брата і уникнув смерті, став головою підпільної організації, яка на початку 30-х рр. налічувала сотні осіб і планувала збройне повстання проти більшовиків-бандитів, які нищили українське село і його жителів.

Комуністичний голодомор 1932-1933[ред. | ред. код]

Після проведення примусової колективізації, комуністи вдалися до терору голодом проти мешканців села. Родини, в яких діти не були опухлі, комуністи піддавали додактовим обшукам і просто віддавали на поталу мародерам[2]. Глибоке і тривале голодування призвело до випадків канібалізму, при чому голодний психоз штовхав людей на ціле полювання за дітьми, яких убивали і їли[3].

Замість харчової допомоги селу, каральні органи просто заарештовували психічно хворих, а притомних далі тероризували обшуками. Оскільки опір села не зломали, його занесли на так звану чорну дошку. Злочини комуністів офіційно засвідчені багатьма мешканцями села - Квартюком Н.Л., Фурсою І.О., Жук І.Я., Рябухою Л.Г., Куліш Г.М., Фурсою Є.П., Лисак М.С., Скляр М.О., Бугаєвським С.К. Свідчення Віри Кіндратівни Саєнко (1930 р.н.):

В часи голодомору була я ще дуже маленькою і нічого не розуміла. А як трішки підросла, мама мені розповіла. Ой!.. Як тільки було страшно….Не знаю, як ми вижили…Голодували ми дуже. Батько мій опух з голоду. Не витримавши, він узяв і пішов пішки в Кривий ріг(це аж 35 км!) Влаштувався на роботу в магазин випічки до євреїв. За те, що батько втік до міста, маму забрали до в’язниці. Ой!... В мене і досі перед очима стоїть картина, як маму нашу рідненьку ведуть повз хату. Мама плаче і махає нам рукою….А ми малі стоїмо за ворітьми і розпитуємо бабусю, куди повели маму….Їй навіть не дали з нами попрощатися. Та, невдовзі повернулася мама додому. Виявляється, коли почали розбирати документи, піднялася буря і всі “бомаги” порозліталися. А в нашої матусі з’явилася можливість втекти…


Ще пам’ятаю, як активісти у нас нічого не знайшли із їжі, а забрали останні речі, що були у хаті: рожеву скатертину, білий мамин шарф, і рядно з підлоги. Залишилися ми голі, босі на печі...А від холоду рятувалися тим, що тулилися одне до одного і вкривалися соломою.

До нашої далекої сусідки приходив маленький племінник . А вона його з голоду зарізала. А хтось це побачив і заявив в міліцію. Прийшли до тої хати, а та жінка вже його в казані зварила і збиралася їсти. А ще, пам’ятаю, навесні, прийшла до нас тітка Харитина із величезним букетом бузку. І з широкою усмішкою на обличчі каже мені піти до неї, щоб нарвати квітів. Та мене мама не впустила. А десь через тиждень, у неї в копиці сіна знайшли чотири дитячі голівки....

[4].

Окупаційна комуністична влада убила голодом багатодітні заможні роди Заїк, Костянів, Кашелів, Куксенків, Квартюків,[5] та багатьох інших, яких не змогла примусити до трупоїдства.

Втрати села у період Другої світової війни істотно менші, ніж від комуністичного голодомору. Жодного факту канібалізму ні до, ні після 1932-1933 років не зареєстровано за всю історію села.

В 2010-х роках в межах с. Гурівки на р. Боковій знайдено зображення Бога Тенгрі, що дає підстави стверджувати, що поселення на місці сучасної Гурівки могло існувати ще за часів Улуса Джучі (Золотої Орди).

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Баранова Любов Олександрівна (*05.09.1948, с. Гурівка) — поет, автор пісень, педагог. Працювала музичним керівником у дитячому садку в Кривому розі. З 2003 року веде студію поетичного слова при Долинському районному Будинку дитячої та юнацької творчості. Авторка поетичних збірок «Воскресаю в степах»(1995), «Пелюстки любові»(1996), «Сонячні стежини»(1998), «На крилах світлої мети»(2001), «Тріумф і тиша»(2004). Вірші друкувалися в журналах «Саксагань» та «Кур'єр Кривбасу» (Кривий Ріг), «Крила»(Дніпропетровськ), «Жінка»(Київ), колективній збірці «Карачуни», літературно — художньому альманасі «Боковенька — 2002» та інших. Багато віршів покладено на музику самодіяльним композитором з с. Олександрівки О.Лисенко.
  • Буян Іван Васильович  (*10.02.1932) — український вчений-економіст, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.
  • Волотковський Сергій Андроникович (*1905 — †1987) — гірничий інженер-електромеханік, завідував кафедрою електрифікації в Дніпропетровському гірничому інституті, очолював обласну організацію Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, доктор технічних наук, професор, кавалер ордену «Шахтарська слава» трьох ступенів, заслужений діяч науки і техніки України.
  • Гаращенко Федір Георгійович (*16.11.1947, Благодатне) — зав. кафедри факультету кібернетики Національного Університету ім. Шевченка, доктор технічних наук, професор, автор 140 наукових праць, двох монографій, двох підручників. Закінчив Гурівську СШ з відзнакою.
  • Горячно Сергій Кузьмович (*25.09.1896, с. Гурівка - †14.03.1962, м. Мельбурн, Австралія)) — український військовий та громадський діяч, учасник бою під Крутами 1918 р.
  • Гуньков Василь Степанович-(*20.03.1931 , с. Гурівка) — український медик. У 1947 р. після закінчення середньої школи навчався у фельдшерсько-акушерській школі м. Миколаєва. Працював санітарним інспектором. У 1956 р. вступив до Чернівецького медичного інституту, після закінчення якого з 1962 р. працював старшим лаборантом кафедри акушерства і гінекології цього ж вузу. У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію. У 1964—1973 рр.- асистент, з 1975 р. доцент кафедри акушерства і гінекології. Автор більше 40 наукових праць. Нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров'я».
  • Доценко Борис Іванович (*10.05.1936 , с. Гурівка ) — вчився в Гурівській СШ, працював начальником відділу Київського державного конструкторського бюро ЛУЧ, доктор технічних наук, професор.
  • Клепач Іван Титович (*02.10.1891 , с. Гурівка — †1921 ). В 1919—1921 р.р. очолював військовий підрозділ на Криворіжжі (територія нинішнього Долинського району входила до складу Криворізького повіту). В загоні нараховувалось до кількох тисяч бійців, 2 гармати, 20 кулеметів, кавалерійські сотні. Боровся проти злочинної більшовицької влади. В серпні 1920 року регулярні частини Червоної Армії та ЧОН завдали поразки загонам отамана Клепача. За одними матеріалами він загинув, за іншими — із 90-и вояками безслідно зник.
  • Клепач Сергій Титович (*24.09.1900, с. Гурівка — †09.05.1933) — брат Івана. Працював вчителем в с. Цвітне. Брав участь в визвольному русі 1918—1923 р.р. в з'єднаннях свого брата та отамана Григор'єва, в 30-х — організатор і голова підпільної організації за визволення України від більшовиків. Арештований і розстріляний ЧК.[6]
  • Кузема Олександр Сергійович (*14.02.1937 , Гурівка) — доктор фізико-математичних наук, професор, вчений-радіофізик.
  • Ламанови Світлана та Сергій — краєзнавці, вчителі Гурівської школи, автори книжок «Гурівка. Села мого біографія» (2008), «Гурівка в плині століть» (2010) та кількох історичних досліджень, лауреати районних та обласних краєзначвих премій.
  • о. Михайленко Михайло Михайлович (*1944 , с. Гурівка) - архимандрит, чернець Макарій, священик храму с. Червона Кам'янка, рукоположений 14.05.1972.
  • Секретарюк В'ячеслав Васильович (нар. 26 вересня 1938(19380926), с. Гурівка, тепер Долинського району Кіровоградської області — пом. 25 серпня 2004, місто Львів) — український радянський партійний діяч, 1-й секретар Львівського обкому КПУ. Кандидат в члени ЦК КПУ у 1981 — 1990 р. Член ЦК КПУ у 1990 — 1991 р. Депутат Верховної Ради УРСР 9-11-го скликань. Член ЦК КПРС у 1990 — 1991 р. Доктор економічних наук (1997), професор.
  • Удовенко Леонід Антонович (*15.12.1935, с. Гурівка) — кореспондент, відомий прозаїк, автор п'єс і оповідань. Працював завідуючим відділом у криворізькій газеті «Червоний гірник», власним кореспондентом і заступником головного редактора дніпропетровських газет «Дніпро вечірній» і «Днепровская правда». Протягом 1978—1995 років працював у радіотелеграфному агентстві України — від головного випускового до головного редактора Укрінформу. Автор романів «Лютневий грім», «Червоні джерела», повістей «Хмари, здрастуйте», «Операція Танго», п'єс «Несподіваний фарватер», «Именем совести», багатьох оповідань. Працював завідуючим клубом в рідному селі.
  • Шевченко Катерина Василівна (*1933) - вчитель історії, приймала участь у зборі архівних документів з історії Гурівки для видання "Історія міст і сіл УСРС. Кірокоградська обл.", нагороджена медаллю "За доблесну працю".

Інтернет-посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Світлана і Сергій Ламанови. Гурівка, села мого біографія. Кіровоград, 2010. 196 стор. Наклад - 150 прим.
  • Світлана і Сергій Ламанови. Гурівка в плині століть. 2008.
  • Світлана і Сергій Ламанови. Історія Гурівки./На землі, на рідній...Книга 8. Дніпропетровськ, 2014. С. 67-80.
  • Інгульський Степ, альманах. Випуск І. Київ, 2016 - https://web.archive.org/web/20170506193124/http://library.kr.ua/elib/alminhulstep/index.html
  • Інгульський Степ, альманах. Випуск ІІ. Львів, 2017. С. 56-60, 100-102.
  • В.А. Сердюк. До питання заснування села Гурівки Долинського району в 2-й пол. 18 ст. // Інгульський Степ, збірник. Випуск ІІІ. Київ, 2018. С. 200-203.
  • В. Цубенко «Документи з історії військових поселень в Україні». Харків, 2010.
  • В. Маруценко. Боковенька-2006. Степовики. Біографічний довідник. Книга І. Долинська, 2007.
  • В. Маруценко. Боковенька-2019. Степовики. Біографічний довідник. Книга ІІ. Долинська, 2019.
  • Б. Кузик, В. Білошапка. Кіровоградщина: історія та сучасність Центру України. Т.1. Дніпропетровськ, 2005.
  • Г. П. Міщенко. Кіровоградська область. Київ, 1961. С. 67.
  • Боковенька-2004. Дослідження, спогади і документи до 70-річча голодомору на Долинщині. Кіровоград, 2005. С. 228—229.
  • О. Іванов. Збірник віршів. Кривий Ріг, 2016.
  • Боковенька-2002. Літературно-художній альманах. Кіровоград, 2003. С. 15 — 18, 79 — 87.
  • Михайло Шеремет. Я родом з Варварівки. в 2 томах. . — Дніпропетровськ: 2009.
  • Григорій Гусейнов. Господні зерна. В 10 Книгах. Кривий Ріг, 2000-2004.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972.
  • Григорій Гусейнов. Легенди та перекази Криворіжжя. На землі на рідній…  — Дніпропетровськ: 2005.
  • Сердюк Н. П. Записки Сердюка Николая Павловича. — Київ : Аграр Медіа Груп, 2011. — 384 с. — (Родовід Сердюків) — 100 прим. — ISBN 978-617-646-165-4.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  2. Голодомор в селі Гурівка. Сайт Гурівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області[недоступне посилання з липень 2019]
  3. Голодомор в селі Гурівка. Сайт Гурівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області[недоступне посилання з липень 2019]
  4. Голодомор в селі Гурівка. Сайт Гурівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області[недоступне посилання з липень 2019]
  5. Мартиролог, укладений на підставі свідчень очевидців Голодомору. Державний архів Дніпропетровської обл, Ф. 19, оп. 1, спр. 169, стор. 118, 122.[недоступне посилання з липень 2019]
  6. Світлана Орел (25.11.2016). Сергій Клепач. Останній отаман. Український тиждень. Процитовано 15.07.20108. 

Примітки[ред. | ред. код]