Лиса Гора (Первомайський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Лиса Гора
Lysa gora myk gerb.gif Lysa gora myk prapor.gif
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Первомайський район
Рада/громада Лисогірська сільська рада
Код КОАТУУ 4825484601
Основні дані
Засноване 1751
Населення 4502
Площа 0,015 км²
Поштовий індекс 55250
Телефонний код +380 5161
Географічні дані
Географічні координати 48°10′32″ пн. ш. 31°05′33″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
106 м
Водойми р. Чорний Ташлик
Місцева влада
Адреса ради 55250, с. Лиса Гора, вул. Велика, 78; тел. 63-1-42
Карта
Лиса Гора. Карта розташування: Україна
Лиса Гора
Лиса Гора
Лиса Гора. Карта розташування: Миколаївська область
Лиса Гора
Лиса Гора

Лиса Го́ра — село в Україні, в Первомайському районі Миколаївської області. Населення — 4502 осіб. Орган місцевого самоврядування — Лисогірська сільська рада. З грудня 1944 до січня 1959 Лиса Гора була центром Лисогірського району Миколаївської області.

Історія села[ред. | ред. код]

Храм Покрови Пресвятої Богородиці

Дике поле[ред. | ред. код]

На околицях села Новопавлівка Лисогірської сільради, було виявлено стоянку епохи пізнього палеоліту і сліди поселення періоду пізньої бронзи кінця ІІ тисячоліття до нашої ери. Територія навколо Лисої Гори входить в зону однієї з найдавніших в Європі землеробської буго-дністровської культури. В ІХ — VIII столітті до н. е. на території Лисої Гори проживали кімерійці. Згодом їх витіснили іранські племена скіфів. Тут був правічний степ. До ІІ століття н. е. тут проживали скіфи, займаючись скотарством. Пізніше зі сходу прийшли сарматські племена. З ІІІ — Х століття територію Лисої Гори поступово заселяють слов'янські племена. З Х століття ці землі входять до складу Київської держави. З Х — ХІІІ століття південні землі захоплюють кочівники. А після татаро-монгольської навали край надовго обезлюднився.

Протягом другої половини XIV — першої половини XV століття територія навколо Лисої Гори стала місцем військових дій Литви проти ногайських князів. Із середини XV століття територія входить в Велике князівство Литовське, а з 1475 землі навколо Лисої Гори займають османи.

Козацький зимівник[ред. | ред. код]

Своєю появою Лиса Гора завдячує Запорізькій Січі, яка розкинула по всьому Дикому полю козацькі паланки, які в ті часи були прикордонними заставами, що оберігали Україну від нападів та спустошень турків та татар. В ті часи з'явився сторожовий зимівник запорізьких козаків Лиса Гора, що був добре укріпленим форпостом.

За свідченнями історичних документів перше поселення на території Лисої Гори виникло у 1751 році, після звільнення краю від турецько-татарських набігів.

Заснування села відносять до 1757 року[1]. Військова адміністрація фортеці святої Єлизавети, встановила форштадт в Лисій Горі, і протягом першого десятиріччя існування укріпленого пункту заохочувала втікачів від кріпосного гніту та видавала їм «відкриті листи» на заселення Лисої Гори. У 1757 році право на поселення поруч з урочищем Лиса Гора на річці Чорний Ташлик отримав розкольник А.Гридін.

За часів імперії[ред. | ред. код]

На генеральній карті південного краю, складеного геодезистом Іваном Ісленьєвим у 1779 році, Лиса Гора зазначалася як село, в якому є діючий храм. Протягом 70-х років 18 століття Лиса Гора заселялася кріпаками — втікачами з Полтавщини, Чернігівщини, Курської губерній та Молдавії. У 80-х роках село стало станицею Бузького козацького війська. Під час російсько-турецької війни 1787—1792 років дві сотні лисогірських козаків брали участь у бойових діях. У селі створили укріплений командний пункт де бували Олександр Суворов та Михайло Кутузов.

З 1815 року лисогірців перевели у стан військових селян, а Лиса Гора отримала статус військового поселення. З 1817 року Лиса Гора входила до складу поселенської уланської дивізії. Лисогірці поповнили 1-й та 2-й взводи 2-го поселенського ескадрону. Після ліквідації військових поселень у 1857 році лисогірців перевели у стан державних селян. Лиса Гора стає волосним центром Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, центром 12 волості 3 округу Херсонських державних поселень.

З 1859 року в селі розташовувався штаб артилерійського дивізіону і 1-й ескадрон 5-ої легкої кавалерійської дивізії в складі 178 чоловік.

Селянська реформа 1861 року погіршила становище лисогірських селян. Далеко не всі змогли отримати землю. Викуп земельних наділів здійснювався в інтересах поміщиків. Виснажлива праця призводила до захворювань та каліцтва селян. Селом у цей період 16 разів пройшла холера.

В той же час підприємці села мали в своєму розпорядженні 4 кузні, 8 крамниць, 3 шинки, олійню, 4 водяні та 12 вітряних млинів та крупорушки.

Військова поразка самодержавства в війні з Японією, дорожнеча, збільшення безробітних сприяло створенню революційної ситуації в імперії та в тому числі і в селі Лиса Гора.

Станом на 1886 рік у містечку, центрі Лисогірської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, мешкало 3068 осіб, налічувалось 730 дворових господарств, існували 2 православні церкви, єврейський молитовний будинок, земська станція, 8 лавок та 3 постоялих двори, відбувались базари по вівторках.

В 1896 в Лисій Горі налічувалось дворів 942, мешканців 5844 (2948 чол., 2896 жін.), 3 школи: земська і 2 церковнопарафіяльні — 175 учнів (135 ч., 40 ж.), метеорологічна станція, лікар, 2 фельдшера і фельдшер-акушерка, земська поштова станція, 15 лавок, 3 корчми, пивна лавка[2].

В 1913 в Лисій Горі діяли: телефонна станція Єлисаветградської повітової земської телефонної мережі; земська агрономічна дільниця, яку очолював агроном Володимир Іванович Любич-Жолковський; поштово-телеграфне відділення, яке очолював Іван Андрійович Афанасьєв; низка кредитних товариств; аптека (провізор Абрам Вассера); представники Ровенського благочинничеського округу (благочинний Миколай Меркулов і настоятель церкви Петра і Павла Миколай Добровольський (батько народного артиста СРСР Віктора Добровольського)); камера земського начальника (12-а дільниця) (земський начальник Лев Львович Степанов); 7-й поліцейський стан (пристав — Володимир Володимирович Зевеко)[3].

Під час революції 1905-07 років в Лисій Горі розповсюджувалася революційна література і листівки, проходили численні мітинги і зібрання селян. 15.07.1906 року група лисогірців на чолі з селянином З.Селіоновим розповсюджувала листівки. Урядник намагався їх заарештувати, але лисогірці побили його та сільського старосту. Після чого викликані з Вознесенська козаки вчинили розправу над селянами. Селіонов отримав 10 років ув'язнення.

Відновлення Храму Покрови Пресвятої Богородиці

Перша Світова війна 1914—1918[ред. | ред. код]

Початок Першої Світової війни загострив соціальні протиріччя на селі. Шістсот лисогірців були призвані в царську армію. Лише у 1914 році на війні загинуло 32 чоловіки з Лисої Гори та 20 повернулися каліками. У 1915—1916 роках з фронту повернулося в село 200 покалічених солдат. У 1915 році лисогірці зібрали для фронту 8 тис. крб., та 995 пудів хліба. Війна руйнувала та калічила, але вона й розкривала очі найтемнішим верствам населення, пробуджувала в людях національну та класову свідомість.

Революційний період[ред. | ред. код]

Лютнева революція 1917 року принесла в село як надії так і розчарування. В селі було створено Земельний комітет Лисогірської волості, який сприяв зниженню орендної плати за землю. На вимогу комітету розділити 320 десятин землі між сирітськими сім'ями, в село прибув повітовий комісар Тимчасового уряду у супроводі козаків з погрозами за самоуправство.

Жовтень 1917 року Лисогірці зустріли неоднозначно. В селі було створено волосну раду селянських депутатів до якої увійшли фронтовики, головою було обрано Албула А. П.

У січні 1918 в Лисій Горі було обрано військово-революційний комітет. А вже з березня 1918 року в селі розмістився німецько-австрійський гарнізон, який розігнав волосну раду. В цей час в селі було створено партизанський загін з 50 чоловік на чолі з Ф. С. Демченко. Партизани вигнали німців із села і цілий тиждень утримували його.

У другій половині 1918 року на території Лисогірської волості було створено територіальний гетьманський полк, який організував повстання проти більшовиків у 1919. З грудня 1918 року влада на селі перейшла до рук Директорії Української Народної Республіки. Крім того діяли формування Старченко та Яковлєва, які повністю були ліквідовані більшовиками лише в 1921 році.

18 березня 1919 року Лису Гору захопили частини Червоної армії. У травні було утворено перший компартійний осередок у селі на чолі з Албулом А. П. Але збройні повстання в селі не припинялися. Повстанці обстріляли бронепоїзд та захопили в полон матроса та 6 червоноармійців, яких розстріляли. Згодом бійці 45-ї більшовицької дивізії були перепоховані в центральному парку Лисої Гори.

В кінці серпня 1919 року село захопили денікінці, що утримували село більше півроку, грабуючи місцеве населення. 01 лютого 1920 року в результаті наступу Червоної армії 135-ї стрілецької більшовицької дивізії на чолі з комбригом М. В. Голубенко, більшовики знову захопили владу в селі Лиса Гора.

Колективізація[ред. | ред. код]

На кінець першої п'ятирічки суцільна колективізація в селі була завершена. В 1929—1931 роках в селі було створено десять колгоспів: «Друга п'ятирічка», «Серп і молот», «Будьонного», «Сталіна», «Новий побут», «Більшовик», «Чорноморська комуна», « Молотова», «Вільний друг», «Леніна».

Голодомор[ред. | ред. код]

Вже взимку 1931—1933 року в більшості лисогірців склалося скрутне становище з продовольством, під час хлібозаготівель влада вилучала навіть продовольче зерно. Тому навесні 1932 року в селі спалахнув справжній голод. В селі були утворені бригади з викачування зерна. які звалися «буксирами» до яких входили активісти партії та сільради. Такі бригади забирали у людей все, що можливо було їсти. Хто не хотів віддавати добровільно їх били, руйнували стіни в хаті та проломлювали дахи.

Погроми та терор проти мирного населення були настільки брутальними, що Одеський кримінальний суд порушив справу проти голови сільради та його поплічників. У обвинувальному висновку визнано факти терору голодомором, який систематично застосовувався представниками комуністів: «Знущання та нанесення побоїв біднякам і середнякам, незаконні масові штрафи, конфіскація майна і розбазарювання його, безпідставне руйнування хат, незаконне виселення за село бідняків і середняків, та в решті, решт затравлювання: 19 лютого 1933 року в с. Лиса Гора стався випадок, коли доведений до відчаю, бідняк Баландін Никифор зарізав свою родину — дружину та трьох дітей віком від 1 року до 6 років, а сам повісився».[4]

Сталінські репресії[ред. | ред. код]

За роки сталінських репресій було страчено більш як 118 лисогірців. Насамперед це одноосібники, що не хотіли вступати в колгоспи та сільська інтелігенція. В селі було викрито так звану «Групу вчителів» на чолі з директором школи Трикіним Миколою Дмитровичем, які читали дітям Історію України написану М.Грушевським. Чудові освітяни Лисої Гори Трикін Микола Дмитрович, Баландін Юхим Андрійович, Фіалковські Костянтин Дмитрович та Павло Дмитрович, Туз Федор Маркіянович, Березовський Яків Антонович були страчені на ряду з іншими безвинними лисогірцями.

Німецько-радянська війна 1941—1945[ред. | ред. код]

Після віроломного нападу гітлерівської Німеччини на СРСР та початку окупації України, 1520 лисогірців з перших днів німецько-радянської війни пішли на фронт, 652 чоловіка з війни не повернулися. За мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями 1336 лисогірців. Уродженець села Вахненко О. Я. за форсування Дніпра удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

31 липня 1941 року німецька авіація піддала село бомбардуванню. Наступного дня 01 серпня 1941 року о 7 годині ранку в село увірвався загін гітлерівської мотопіхоти. З перших днів господарювання, німецькі загарбники чинили звірства в селі. 13 вересня 1941 року німці розстріляли в центрі Лисої Гори 247 лисогірських євреїв.

За роки окупації Лисої Гори, окупанти вивезли до Німеччини 171 чоловіка. Перед відступом з Лисої Гори 18 березня 1944 року німці розстріляли 5 жінок. 24 чоловіка забрали із собою. Вранці 20 березня 1944 року село Лиса Гора було звільнене від нацистів, силами військ Другого українського фронту, а саме 39-го гвардійського корпусу 13 гвардійської Полтавської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Г. В. Бакланова.

Соціально-економічний розвиток[ред. | ред. код]

Повоєнний соціально-економічний розвиток в селі призвів до покращення в усіх сферах життя лисогірців. З 1950—1980 роки в селі збудовано нове приміщення середньої школи, спальний корпус школи інтернату, сільмаг, магазин культтоварів, чайну, житлові будинки, критий ринок, споруджено залізобетонний міст через річку Чорний Ташлик, асфальтовано 10 км вулиць, проведено 3 км водопроводу. Село повністю електрофіковано, діяла автоматична телефонна станція.

Лисогірська поліклініка

З прийняттям Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» з грудня 1999 року в селі з'явилися всі передумови для перебудови суспільно-політичних та економічних взаємовідносин на селі. Змінювався статус основного національного багатства — землі. Лисогірці з піднесенням зустріли реформу. Але відсутність економічних та фінансових ресурсів на селі не призвели до покращення життя. В Лисій Горі після реформи почали формуватися земельні відносини ринкового типу, набули розвитку майнові відносини, сформовано сектор селянських фермерських господарств, закладено підґрунтя для розвитку сільськогосподарських підприємств. Успішно працює в селі сільськогосподарське підприємство «Ніко» на чолі з директором Чатікяном Араіком Феліксовичем. На жаль життя в сучасних умовах села в край тяжке. За роки економічної кризи населення села скоротилося вдвічі, до 4566 чоловік.

Російсько-українська війна 2014—2018[ред. | ред. код]

Після віроломного нападу путінської Росії[5] на Україну та анексії Кримського півострова, лисогірці одні із перших стали на захист своєї Батьківщини. Десятки лисогірців-волонтерів допомагають Збройним силам України та Національній Гвардії. Лисогірська швейний фабрика «Влад Плюс» налагодила пошиття бронежилетів та теплого одягу для військових. Серед українських воїнів-захисників, які виконують свій синівських обов'язок на сході України, лисогірці Микола Швидя, Андрій Цимбаленко, Дмитро Новіченко, Роман Болехівський, Сергій Чередних, Василь Саєнко, Анатолій Клименко, Олександр Завгородній та інші. Вісім лисогірців беруть участь у боях на підступах до Маріуполя.

11 листопада 2014 р.[6] загинув у бою з російською розвідувально-диверсійною групою, уродженець Лисої Гори, командир роти 28-ї окремої механізованої бригади старший лейтенант Сенкевич Максим Олегович (1989 р.н.), в 150 метрах від опорного пункту бригади поблизу села Березове Мар'їнського району на Донеччині. Похований в селі Чаусове-2.[7]. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (4.6.2015, посмертно).

Основні дати[ред. | ред. код]

З 17 ст. існував зимівник запорізьких козаків, що мав назву Лиса Гора. Добре укріплений форпост на північно-західних межах Запорізької Січі.

1751 — перша колонія на території сучасного села виникла на місці сторожового зимівника запорізьких козаків, що іменувався Лисою Горою і був добре укріпленим форпостом.

1754-59 й 1761—1764 входило до складу Новослобідського козацького полку.

1843 побудовано та освячено на честь Покрови Пресвятої Богородиці кам'яний храм.

1848 збудовано та освячено на честь Святих Апостолів Петра і Павла дерев'яний, з кам'яною дзвіницею храм.

1857 — 1917 адміністративний центр Лисогірської волості Єлизаветградського повіту Херсонської губернії, село в складі Української Народної Республіки.

1894 на прохання лисогірської громади земська управа виділила 1 десятину землі під побудову лікарні.

1862 в Лисій Горі завдяки земству відкрито волосну громадську школу, де навчалося 75 дітей.

1890 в селі відкрито церковнопарафіяльну школу, де навчалося 27 учнів.

1896 відкрито сільську земську школу, де навчалося більше 100 учнів з усієї Лисогірської волості.

1920 — 1923 адміністративний центр Лисогірської волості Первомайського повіту Одеської губернії

1923 — 1926 адміністративна одиниця Благодатнівського району Першомайської округи

З 03.02.1926[8]. по 13.06.1930[9]. адміністративний центр Лисогірського району Першомайської округи.

1930 — 1937 адміністративна одиниця Благодатнівського району Одеської області

У 1937 — 1944 адміністративна одиниця Благодатнівського району Миколаївської області

20 березня 1944 Лиса Гора визволена від нацистів солдатами 39-го гвардійського корпусу 13 гвардійської Полтавської стрілецької дивізії Другого Українського фронту під командуванням генерал-майора Г. Бакланова

З 05.12.1944 до 21.01.1959 адміністративний центр Лисогірського району Миколаївської області

З 1959 адміністративна одиниця Первомайського району Миколаївської області

Етнографічні особливості[ред. | ред. код]

Лиса гора є багатонаціональним україномовним селом. В різні часи населення села змінювалося. Так в 1926 році населення села становило 9734 чоловіки. У 80-ті роки населення перевищувало 10 тисяч осіб. Станом на 01.01.2006 року в селі проживає 4566 чоловік. З них:

Навчальні заклади Лисої Гори[ред. | ред. код]

Школа-інтернат № 5
  • Лисогірська середня школа № 1
  • Лисогірська восьмирічна школа № 2 (закрита)
  • Лисогірська восьмирічна школа № 3 (закрита)
  • Лисогірська школа-інтернат № 5
  • Лисогірський навчально-виробничий комбінат
  • Лисогірська станція юних техніків
  • 4 дитячих садків (залишився діючим один)

Заклади культури та спорту[ред. | ред. код]

  • Сільський будинок культури
  • Будинок культури «Дружба»
  • Будинок культури «Ілліча»
  • 12 бібліотек, книжковий фонд 61.840 книг
  • Лисогірський краєзнавчий музей
  • Спортивний стадіон

Періодичні видання[ред. | ред. код]

  • Лисогірська районна газета «Зоря» (1944—1959)
  • Сільська громадська газета «Лисогірчанка» (з 2008)[10].

Пам'ятники[ред. | ред. код]

  • Пам'ятник Лесі Українки
  • Пам'ятник Тарасу Шевченку
  • Пам'ятник воїнам-землякам
  • Пам'ятник загиблим в роки Другій світовій війни
  • Пам'ятний камінь на місці розстрілу 13.09.1941 року нацистами лисогірських євреїв.
  • Пам'ятний знак жертвам сталінського терору

Громадські організації[ред. | ред. код]

  • Лисогірська громадська організація «До витоків» (з 2011)

Голови Лисогірської сільради[ред. | ред. код]

Лисогірська сільська рада
  • Нетовканий Ісаак Лазарович (26.12.1932 — 01.03.1933)
  • Стефанович (01.03.1933 — 19??)
  • Дунар Яким Карпович
  • Бондаренко
  • Ягодзинський Микола Павлович
  • Рубан Олександр Дмитрович
  • Цимбаленко Андрій Іванович (1975 — 19??)
  • Нотич Петро Микитович
  • Коба Іван Миколайович
  • Шевченко Віктор Михайлович
  • Тархова Людмила Василівна
  • Співак Володимир Борисович (26.03.2006 — 31.10.2010)[11]
  • Базалук Володимир Олексійович (31.10.2010 —)[11]

Історичні особи, що були в Лисій Горі[ред. | ред. код]

Сільська символіка[ред. | ред. код]

Герб та прапор[ред. | ред. код]

Сільська символіка затверджена рішенням 9 сесії 6 скликання від 20.10.11р. № 1 Лисогірської сільської ради[12]. Прапор являє собою прямокутне синє полотнище. Синій колір символізує небесну вись, чисті води, вірність, чесність та бездоганність. Посередині полотнища є вишите жовтими нитками зображення герба, який має форму кола. Жовтий колір означає силу, багатство, постійність. Це колір стиглої пшениці та жита. Найбільший символічний знак герба – Сонце. На Сонці видніється церковний купол – символ віри православних та храму Святої Покрови – Пресвятої Богородиці – заступниці і покровительки українських козаків. Напис – знак Л Г, у якому впізнаються початкові літери назви села -Лиса Гора. Дві схрещені шаблі – козацька зброя, символ невпинної боротьби українців. Сонце і промінці – символ життя, тепла, миру. Цифри 1751-дата заснування козацького поселення. Розміщені зліва і справа пшеничні колоски – символ достатку, мирної праці жителів населеного пункту. Напис «Воля, Вітчизна, честь» на стрічці – головні цінності у житті лисогірчан.

Гімн[ред. | ред. код]

Милує око широчінь полів,
Колоссям золотяться хлібні ниви
І теплі руки наших трударів,
Немов до щастя, тягнуться за ними.

Приспів:
Живи, Лисогоро, козацька родино,
Наш Боже великий, їй путь освяти.
Ми будем плекати тебе, як калину,
І в нашому серці ти будеш завжди.

Свободи і щастя надія
Повернулась до тебе з віків,
Бо не вмерла й не вмре твоя мрія,
Як не вмре солов’їний твій спів.

Приспів

Під кручами всміхнулася журба,
Над течією чистою, стрімкою,
І зливами розчесана верба
Схилилась над прозорою водою.

Приспів

Козацькому роду
Нема переводу!
Нема переводу
Козацькому роду!

Відомі постаті[ред. | ред. код]

Військовики:

Діячі культури та освіти:

Науковці:

Політики:

Підприємці:

Довгожителі:

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Лысая Гора, местечко Херсонской губернии // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907.(рос.)
  2. Елисаветградский уезд Херсонской губернии — Лысогорская волость
  3. Ежегодник Голоса Юга. 1913 год. (Часть 5)
  4. КРИМІНАЛЬНИЙ ВИРОК ОДЕСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ У СПРАВІ ЗЛОЧИНІВ ПРЕДСТАВНИКІВ ВЛАДИ У ГАРБУЗИНСЬКОМУ РАЙОННІ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО НАСЕЛЕННЯ ПРИ ПРОВЕДЕННІ КОМПАНІЇ ХЛІБОЗАГОТІВЛІ Справа № 10 012 289 31 від 21 квітня 1933 р
  5. Постанова Верховної Ради України. Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. № 129-19 від 27.01.2015
  6. Книга пам'яті
  7. Знаєте, яким вiн хлопцем був..
  8. Постанова ВУЦВК і РНК УРСР від 3 лютого 1926 року «Про зміну адміністративно-територіяльного поділу Першомайської округи» (Зб. Уз. УСРР, 1926, № 7-8, ст. 70).
  9. Постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 13 червня 1930 року (Зб. Уз. УСРР, 1930, № 14, ст. 141).
  10. Лисогірчанка
  11. а б Керівний склад попередніх скликань. ВР України
  12. Положення про прапор територіальної громади с. Лиса Гора
  13. Голотюк В. Л., Цапаев Д. А. Командный состав Войск ПВО Красной Армии в годы Великой Отечественной и советско-японской войн 1941—1945 гг. — 460 c. НЕМИРОВСКИЙ Яков Моисеевич (с. 292)
  14. Як надсекретна група льотчиків випробовувала атомну зброю
  15. Офіційний сайт Первомайської РДА. Герої не вмирають
  16. Зустріч з адміралом
  17. Память о них светла
  18. Бiблiотека м. Первомайськ Миколаївської обл.
  19. Студия народного творчества КРОСНА
  20. Психологічна служба системи освіти України
  21. Кафедра органічної хімії Харківського політехнічного інституту
  22. Влияние инфракрасной радиации на иммунобиологическую реактивность организма [Текст]: дис. … канд. мед. наук / А. Н. Дульдиер, 1965. — 233 с.
  23. Внутрішні хвороби хутрових звірів: навчальний посібник для аграрних вищих навчальних закладів / М. І. Цвіліховський, В. І. Береза, О. І. Павленко, В. Я. Колесник та ін. ; Кабінет Міністрів України, Національний аграрний університет. — К. : Арістей, 2004. — 96 с. — ISBN 966-8458-36-2
  24. ВО «Батьківщина» Миколаївська обласна організація
  25. Елена Кабашная, ОДТРК 2
  26. Елена Кабашная
  27. Олена Кабашна з Миколаїва про стан проведення ЗНО

Посилання[ред. | ред. код]