Джин Шарп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джин Шарп
Народився 21 січня 1928 (88 років)(19280121)
Пiвнiчний Балтимор, Огайо[1][2]
Місце проживання Схiдний Бостон, Массачусетс[2]
Alma mater Державний унiверситет Огайо, Оксфордський унiверситет
Галузь наукових інтересів Політика, Громадянський спротив, Ненасильницька революція
Заклад Массачусутский унiверситет Дартмута, Гарвардський університет, Iнститут Альберта Ейнштейна

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Джин Шарп (Gene Sharp; нар. 21 січня 1928) — професор політології університета Дартмут штату Массачусетс відомий як автор робіт про ненасильницьке протистояння: його називали як «Макіавеллі ненасильства» так і «Карл фон Клаузевіцем ненасильницької війни».[3]

Джин Шарп є засновником Інституту Альберта Ейнштейна[en], непідприємницької організації, що вивчає та сприяє використанню ненасильницького протистояння у конфліктах по всьому світу. Джин Шарп був номінований на Нобелівську премію миру у 2009, 2012, 2013 та 2015 роках.

Біографія[ред.ред. код]

Шарп народився у Пiвчiчному Балтиморi, Огайо, у родинi протестантського священика. В Університеті штату Огайо в 1949 році отримав ступінь бакалавра гуманітарних наук з суспільних наук і в 1951 році магістра гуманітарних наук з соціології.[4]

Провів 9 місяців в ув'язненні за громадянську непокору армійському заклику під час Корейської війни.[5] В цей період був троцькістом за своїми поглядами.

Після звільнення дев'ять років жив у Норвегії та Англії.

У 1964 році в Оксфордському університеті захистив дисертацію по темі «Ненасильницькі методи повалення режимів» отримавши вчений ступінь доктора філософії з політичної філософії.

З 1965 року веде дослідницьку роботу в галузі міжнародних відносин в Уізерхедском центрі міжнародних відносин,Гарвардського університету.

З 1972 року — професор політології в Масcачусетському університеті в Дартмуті.

У 1983 році заснував Інститут імені Альберта Ейнштейна— некомерційну організацію, що займається методами використання ненасильницьких дій в конфліктах по всьому світу.

Внесок у науку[ред.ред. код]

Зробив великий вклад в теорію ненасильницької боротьби проти державної влади. Зібрав і докладно описав методи ненасильницької боротьби, а також деякі варіанти їх взаємодії. Методи можуть бути використані в будь-якій комбінації в будь-якій країні.

Найбільш відомі праці: «Від диктатури до демократії» («From Dictatorship to Democracy»)

«Політика ненасильницької дії» («The Politics of Nonviolent Action»)

«Ганді як політичний стратег» («Gandhi as a Political Strategist») (1979)

«Зробити Європу нескореною» («Making Europe Unconquerable») (1986)

«Опір, політика і американська боротьба за незалежність, 1765—1775» («Resistance, Politics, and the American Struggle for Independence, 1765—1775») (1986)

«198 методів ненасильницьких дій» («198 Methods of Nonviolent Action»)

У передмові до книги «Від диктатури до демократії» Джин Шарп пише: «Одне з головних питань, яке хвилювало мене протягом багатьох років: як народ, люди можуть запобігти появі або ліквідувати диктатуру. Цей мій інтерес частково походить від переконання, що людська особистість не повинна придушуватися і знищуватися подібними режимами. Це переконання підкріплювалося публікаціями про важливість дотримання прав і свобод людини, про природу диктатури (від Аристотеля до аналітиків тоталітаризму) і про її історію (особливо нацистського і сталінського режимів)».

Книги Шарпа переведені на десятки мов і використовуються, як практичні посібники борцями проти державної влади в усьому світі.[6]

Практична діяльність[ред.ред. код]

Джин Шарп не приймає особистої участі в практичних діях своїх послідовників, за рідкісними винятками. Зокрема, в 1990—1991 роках Шарп відвідував Прибалтику, де консультував політиків, які прагнули до незалежності прибалтійських країн від СРСР. У Литві він працював з Аудрюсом Буткявічюсом[7], в Латвії — з Талаву Юндзісом.

Внесок Шарпа в теорію ненасильницького опору[ред.ред. код]

Ключовою темою Шарпа є те, що сила не є монолітною; тобто, вона не випливає з якогої внутрішньої якості тих, хто знаходяться при владi. Для Шарпа влада будь-якої держави - незалежно від iї конкретної структурної організації - в кінцевому рахунку відбувається від суб'єктів держави. Його фундаментальне переконання в тому, що будь-яка структура влади спирається на послух суб'єктів наказу правителя(ів). Якщо суб'єкти не підкоряються, правителі не мають ніякої сили.

Вплив Шарпа[ред.ред. код]

Вчення Шарпа здійснили вплив на опозиційні організації та розвиток конфліктів по всьому світі. Найсвіжішими та найпомітнішими подіями, в яких його праці зіграли роль, була серія «кольорових революцій» Східної Європи. Підручник Шарпа «Від диктатури до демократії» слугував базисом для дій ряду молодіжних організацій у цих подіях: сербського «Отпору» (члени якого також проходили тренування у Інституті Альберта Ейнштейна), грузинської «Кмара», української «Пора!» (чорної) і «Спротиву», киргизької «КельКель» та білоруського «Зубру».

У своєму інтерв'ю 2004 року на «Радіо Нідерланди» (нід. Radio Nederland), активіст «Пора!» (чорної) Олег Кирієнко заявив:

«Біблією „Пори“ є книга Джина Шарпа, що також використовувалась „Отпором“, що називається „Від диктатури до демократії“. Активісти Пори переклали її власноруч. Ми написали пану Шарпу та в Інститут Альберта Ейнштейна у Сполучених Штатах, і він був дуже прихильним щодо нашої ініціативи, а згодом Інститут надав кошти для друку понад 12000 копій цієї книжки»[8]

Праці Шарпа щодо «цивільної оборони» (англ. Civilian-Based Defense)[9] використовувалися урядами Литви, Латвії та Естонії під час їхнього відокремлення від Радянського Союзу у 1991 році.

Веб-сайт Інституту Альберта Ейнштейна містить чисельні роботи Шарпа англійською та понад 60 перекладів на 40 мов світу.

Журналісти газети The New York Times висловили думку, що Шарп міг стати ідейним батьком арабської весни. Так, відомо, що його праці були переведені на арабську мову. Ці роботи, зокрема, використовувалися на тренінгах в Каїрі Міжнародним центром ненасильницьких конфліктів. Там з ідеями американського вченого познайомилися туніські опозиціонери. «Брати-мусульмани» виклали брошуру Шарпа «Від диктатури до демократії» на своєму сайті, щоб з нею міг ознайомитися кожен охочий.[10]

Звільни себе сам. Як покласти край диктатурі чи іншій формі гноблення.[ред.ред. код]

Значних змін не можна досягнути, лише проголосивши довготермінову мету та протестуючи проти чинного стану речей. Потрібні відповідальні, розважливі та ефективні стратегічні дії. В ситуації поневолення, стратегічна та ненасильницька боротьба може стати вдалою альтернативою як насильству, так і пасивній покорі.

Якщо опозиціонери хочуть ефективно та з мінімальними жертвами здолати диктатуру чи режим гноблення - вони мають спочатку встановити слабкі сторони цього режиму. А потім кинути головні зусилля на те, щоб зробити ці слабкі сторони ще слабшими.

Особи, які бажають спланувати раціональну стратегію ліквідації гноблення, повинні посилити свої здібності у таких напрямках: - Вони мають вивчити рекомендації з планування стратегій. - Вони повинні думати самі за себе і планувати розважливо. - Вони мають бути готові взяти на себе відповідальність. - Їм слід розвинути здібності до стратегічного мислення та компетентного планування стратегій.

Іншими словами, розробники планів мають думати над тим, як слід діяти групі, щоб ці дії учасників опору дійсно сприяли досягненню їхніх цілей.

У ці плани потрібно включити те, як має початися довготерміновий конфлікт, як розвиватимуться дії, і в який спосіб суб-стратегії та індивідуальні кампанії, що стосуються обмежених питань, робитимуть внесок на користь досягнення головної мети. Мислити стратегічно – це означає також навчитися протидіяти діям опонентів або будь-яких груп чи окремих осіб, які прагнуть, щоб ненасильницька боротьба зазнала невдачі.

Для кожної кампанії, розробники стратегії повинні вибрати точку, або дуже небагато точок спрямування атаки. Це мають бути окремі аспекти більшої проблеми, що символізують «зло», аспекти, які владі найважче виправдати і проти яких можна мобілізувати найбільшу силу. У більшості випадків зусилля, спрямовані на усунення диктатури, потребуватимуть кількох обмежених кампаній, спрямованих на окремі проблеми. Якщо їх виконати успішно, вони не лише усунуть це специфічне «зло». Ці кампанії також зроблять внесок у посилення учасників опору, водночас послабивши ефективність опонентів.

Критика[ред.ред. код]

Тьєррі Мейсан[11] в статті «Інститут Альберта Ейнштейна: відмова від застосування насильницьких методів у версії ЦРУ» звинувачує Шарпа у співпраці зі спеціальними службами США. Список «198 методів ненасильницьких дій» («198 Methods of Nonviolent Action») включає свідомо протизаконні дії, а пункт 148 включає прямо насильницький метод: «заколот». Основний зміст списку — заходи, які можуть розглядатися як методи політичного і економічного саботажу.

Iснують дебати навколо робіт Шарпа, що вплинули на Арабську весну. Джин Шарп послідовно заперечував ці твердження і після того, як протягом стійких нападів на нього, в червні 2008 року відомі письменники лівого крила Ноам Чомскі і Говард Зінн та iнши захищали Джин Шарп в підписаному листі, яке було поширене по США і на міжнародному рівні на основі вчених і активістів. Витяг з цього листа говорить:

" Замість того, щоб бути знаряддям імперіалізму, дослідження і праці доктора Шарпа надихнули покоління прогресивного світу, праці, фемiнiзму, прав людини, навколишнього середовища, а також активістів соціальної справедливості в Сполучених Штатах і в усьому світі. Інститут Альберта Ейнштейна ніколи не отримував ніяких грошей від будь-якого уряду або фінансувався урядом суб'єкта. Також нi доктор Шарп нi Інститут Альберта Ейнштейна не співпрацювати з ЦРУ, або будь-якими державними ораганiзацiями; ні доктор Шарп нi Інститут Альберта Ейнштейна николи не надавали фінансову або матеріально-технічну підтримку будь-якiй опозиційнiй групi в будь-якій країні; нi доктор Шарп нi Інститут Альберта Ейнштейна нiколи не брали участь у політичних конфліктах або займалися стратегічним плануванням з якої-небудь групою. Інститут Альберта Ейнштейна працює з дуже мінімальним бюджетом з дому доктора Шарпа з персоналом, що складається з двох чоловік - доктор Шарп і молодий адміністратор - і зовсім нездатний до проведення закордонних інтриг у яких він був помилково обвинувачений ".

Публікації[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Albert Einstein Institution: Biography
  2. а б Ruaridh, Arrow (February 21, 2011). Gene Sharp: Author of the nonviolent revolution rulebook. BBC. Процитовано February 22, 2011. 
  3. Weber, Thomas. Gandhi as Disciple and Mentor. Cambridge University Press, Cambridge 2004
  4. GENE SHARP A Biographical Profile.
  5. Gene Sharp: Author of the nonviolent revolution rulebook
  6. http://www.bbc.com/russian/international/2012/02/120217_gene_sharp_revolutions_interview.shtml
  7. Буткявичюс, Альгирдас. 
  8. Margreet Strijbosch «Ukraine: the resistance will not stop», Radio Netherlands, 25-11-2004
  9. Дивись, наприклад, http://aeinstein.org/organizationsd7c2.html
  10. Stolberg, Sheryl GayShy U.S. Intellectual Created Playbook Used in a RevolutionNew York Times (December 16, 2011)
  11. Thierry Meyssan. https://en.wikipedia.org/wiki/Thierry_Meyssan (англiйська). 
  12. According to Gene Sharp's Preface to How Nonviolent Struggle Works (2013): «The present text is an extreme abridgement of the published The Politics of Nonviolent Action. The original condensation was prepared by Jaime Gonzalez Bernal in Spanish in Mexico and published as La Lucha Politica Nonviolenta…. in March 1988… The English language text here is primarily Mr. Glozalez Bernal's condensation returned to English. It has been evaluated and edited with the important assistance of Caridad Inda. She has made major contributions to this text from 1987 to this edition in 2013. I have made limited recent changes and additions to both the English and the Spanish texts and have changed the title to How Nonviolent Struggle Works» (pp. xi–xii).

Посилання[ред.ред. код]