Другий тріумвірат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стародавній Рим

Roman SPQR banner.svg
Періоди

Тріумвірат — у Стародавньому Римі — колегія трьох магістратів (від лат. virum — чоловік), уповноважених вищим законодавчим органом держави. У період класичної Республіки тріумвірами зазвичай призначалися сенатори, що направлялися на завойовані території для виведення (заснування) римських колоній. А в період кризи Римської республіки державна влада двічі переходила від сенату і магістратів до трійки людей (де кожен раз третій учасник був слабшим двох основних суперників), яких, згідно пізньоантичної традиції, також стали іменувати тріумвірами.

У жовтні 43 року до н. е. Марк Антоній, Октавіан та Марк Емілій Лепід, об'єдналися проти вбивць Юлія Цезаря — Марка Юнія Брута і Гая Кассія Лонгіна. Їх війська, зустрілися на річці Рено поблизу міста Бононії в Північній Італії і уклали угоду, відому під назвою другого тріумвірату.

Цей союз проіснував з 43 по 36 рік (формально до 31 до н. е.), і на відміну від першого тріумвірату, був затверджений коміціямі, і тріумвіри одержали надзвичайні повноваження «для влаштування державних справ». Таким чином, другий тріумвірат був не просто угодою приватних осіб (як перший), а публічно-правовим органом (зазвичай його відносять до екстраординарних магістратур). Свою владу вони використовували для розподілу між собою провінцій і організації проскрипцій проти політичних супротивників.

Після битви при Філіппах (42 р. до н. е.) Лепід отримав при розділі провінцій тільки Африку, а в 36 р. до н. е., після перемоги Октавіана над Секстом Помпеєм був зовсім усунутий від державних справ.

Розпався союз в результаті протиріч між тріумвірами, головним чином між Октавіаном та Марком Антонієм, що призвело в 31 році до н. е. до нової кровопролитної громадянської війни. У битві біля мису Акцій 2 вересня 31 р. до н. е. полководець Октавіана Марк Віпсаній Агріппа завдав вирішальної поразки Антонію. У 30 р. до н. е., після самогубства Антонія і його останньої дружини, єгипетської цариці Клеопатри VII, Октавіан залишився одноосібним володарем Римської імперії.

Література[ред. | ред. код]

  • Eder, Walter (2005). Augustus and the Power of Tradition. Cambridge, MA; New York: Cambridge University Press. ISBN 0-521-80796-4. 
  • Green, Peter (1990). Alexander to Actium: The Historical Evolution of the Hellenistic Age. Hellenistic Culture and Society. Berkeley, CA; Los Angeles; London: University of California Press. ISBN 0-520-05611-6. 
  • Rowell, Henry Thompson. (1962). The Centers of Civilization Series: Volume 5; Rome in the Augustan Age. Norman: University of Oklahoma Press. ISBN 0-8061-0956-4
  • Scullard, H. H. (1982). From the Gracchi to Nero: A History of Rome from 133 B.C. to A.D. 68 (вид. 5th edition). London; New York: Routledge. ISBN 0-415-02527-3 (pbk.). 
  • Syme, Ronald (1939). The Roman Revolution. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-280320-4 (pbk.).  The classic revisionist study of Augustus