Населення Туреччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Туреччини[1][2]
Рік Населення Зміна
1927 13 648 270
1935 16 158 018 +18.4%
1940 17 820 950 +10.3%
1945 18 790 174 +5.4%
1950 20 947 188 +11.5%
1955 24 064 763 +14.9%
1960 27 754 820 +15.3%
1965 31 391 421 +13.1%
1970 35 605 176 +13.4%
1975 40 347 719 +13.3%
1980 44 736 957 +10.9%
1985 50 664 458 +13.2%
1990 56 473 035 +11.5%
2000 67 803 927 +20.1%
2007 70 586 256 +4.1%
2008 71 517 100 +1.3%
2009 72 561 312 +1.5%
2010 73 722 988 +1.6%
2011 74 724 269 +1.4%
2012 75 627 384 +1.2%
2013 76 667 864 +1.4%
2014 77 695 904 +1.3%
2015 78 741 053 +1.3%

Населення Туреччини становить 72,5 мільйонів осіб, згідно з даними перепису 2009 року, середньорічні темпи його зростання становлять 1,45%. Середня щільність населення становить 92 людини на км², частка населення, що проживає в міських районах становить 75,5% від всієї чисельності населення, тоді як, ще століття тому ця цифра була протилежною й країна вважалася селянського типу. Основне населення країни — турки. Слід зазначити, що сама ця назва стала поширеною опісля проголошення Туреччини республікою в 1923 році — до того в суспільстві було поширене наймення османи. Мустафа Кемаль запропонував взяти назву «турки» (по-турецьки «тюрк») вважаючи, що це сприяє згуртуванню тюркомовних народів, а відповідно тому й республіку назвати Туреччиною. Таким чином в нову історичну епоху османи стали турками, а Османська імперія стала Турецькою республікою.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Загальні демографічні показники в Туреччини такі (станом на 2008 рік):

  • Вікова структура: 0-14 років — 24,4% (чоловіків 8937515 / 8608375 жінок), 15-64 років — 68,6% (чоловіки 25030793 / 24253312 жінки), 65 років і старші — 7% (чоловіки 2307236 / 2755576 жінки).
  • Темпи приросту населення — 1,013%%
  • Народжуваність — 16,15 новонароджених на 1000 осіб населення.
  • Смертність — 6,02 смертей на 1000 осіб населення.
  • Співвідношення статей: при народженні — 1,05 хлопчаки / 1 дівчинка, у віці до 15 років: 1,04 хлопчаки / 1 дівчинка, у віці від 15 років і до 65 років: 1,03 чоловіків / 1 жінку, у віці 65 років і старше: 0,84 чоловіків / 1 жінку, сумарний показник — 0,9825 чоловіків / 1 жінку.
  • Коефіцієнт дитячої смертності — 36,98 смертей на 1000 новонароджених.
  • Очікувана тривалість життя: загальна — 73,14 років, для чоловіків — 70,67 років, для жінок — 75,73 років.
  • Загальний коефіцієнт народжуваності — 1,87 новонароджених припадає на одну жінку.

На момент утворення Турецької республіки чисельність її населення оцінювалася у 12 532 000 осіб. З того часу в країні було проведено 12 переписів населення, згідно з якими від 1927 року населення країни зросло в 4,4 раза, причому тільки з 1950 по 1985 роки — в 2,5 раза. Швидке зростання населення, яке перевищило у 2005 році 70 мільйонів, залишається важливою проблемою країни. Розподіл жителів по території Туреччини вкрай нерівномірний, найбільш густо заселені узбережжя Мармурового і Чорного морів, а також райони, що прилягають до Егейського моря. Найбільше місто країни — Стамбул, найменш населений район — Хакк'ярі.

Етнічний склад[ред.ред. код]

У статті 66-ій Конституції Турецької Республіки визначається поняття «турків», як таких «хто пов'язаний з турецькою державою через зв'язок громадянства», тому легальне використання слова «турецький», як громадянин Туреччини відрізняється від етнічного визначення цього слова. Тим не менше, більшість населення Туреччини є етнічними турками або ж тюрками. Взагалі, слово «турок» чи «турецький» також має ширше значення в історичному контексті, тому що, деколи, особливо в минулому, його використовували для позначення всіх мусульманських жителів Османської імперії, незалежно від їхньої етнічної приналежності[3].

Окрім титульної нації — тюрків, в країні визначена категорія «визнаних етнічних меншин» й «невизнаних етнічних меншин». Далебі, частіше буває, що невизнані меншини в кілька разів чи десятків разів перевищують, чисельно, визнані меншини, що пов'язується їз складними політико-суспільними взаємостосунками в країні. Відповідно до умов Лозаннського договору за такими групами закріплений статус меншин і, отже, вони користуються всіма правами національних меншин, яким намагається дотримуватися владна верхівка країни. До визнаних меншин відносять — вірменів, греків, юдеїв.

Питання щодо етнічних особливостей на території сучасної Туреччини є часто обговорювані і визначається, як доволі протирічливе. Оскільки цифри, що опубліковуються в різних джерелах не завше відповідають дійсності через політичні та конфронтаційні особливості в турецькому суспільстві. Незважаючи на систематично проводимі в країні переписи населення, на яких визначаються різноманітні фактори існування турецького суспільства, дивним положенням є те, що ці переписи ніколи не торкалися етнічної тематики за для визначення національного складу в країні, тому уже склалася традиція, що більшість мешканців країни, незалежно від свого походження, вважають себе спочатку турками, а вже потім згадують своє походження. Тому, підрахувати чисельність етносів, навіть приблизно, буває дуже важко, водночас, державними органами привідкриті деякі цифри, на основі яких можна вималювати, частково, етнічну палітру Туреччини[4]:

Етнічна карта Туреччини
Розселення курдів у Туреччині (2010)

Основні етнічні меншини:

  • Нащадки різних тюркських народів

Мови[ред.ред. код]

Державною й офіційною мовою Туреччини є турецька мова або ще як її називають тюркська мова, відповідно в країні понад 80% населення, вважають її рідну мову, а ще 10-15% сприймають її як другу мову. Урядом та суспільством мова сприймається як важливий чинник турецької ідентичності в сьогоднішній Туреччині. Як свідчить 42 стаття Конституції Туреччини[5]:

Ніяка мова, крім турецької, не повинна викладатися в якості рідної мови турецьким громадянам у будь-яких освітніх навчальних закладах країни. Іноземні мови, які необхідно викладати в освітніх навчальних закладах, і правила, яких потрібно дотримуватися при проведенні навчання в школах з вивченням іноземних мов, визначаються відповідним законом. Положення міжнародних угод зберігаються.

Такий офіційно-урядовий погляд на мовні питання нерідко критикується правозахисними організаціями світу, оскільки згідно з офіційною точкою зору в країні є тільки три етно-мовних меншини: греки, вірмени і євреї, права яких гарантовані Лозанським мирним договором 1923 року. Розмови ж про які-небудь інших меншини та їх претензії в мовних питаннях турецький уряд вважає сепаратизмом[6].

Тим не менше в країні говорять приблизно 50 мовами, носії яких за різними оцінками становлять від 10 до 25% населення Туреччини. Найбільшими мовами після турецької є північнокурдська (курманджі) і зазакі (дімле), якими послуговоються поміж собою курди. Саме через різночитання та трактування чисельності цих мов, настільки різниться загальна чисельність нетюркського населення країни. Загалом в країні спостерігається 5 різних мовних сімей, не-турецької етнічної групи, якими послуговуються етнічні меншини в країні. Найбільшвживані й яскраві представники мовного різноманіття країни:

Останній перепис населення Туреччини, в якому ставилося питання щодо мови, було проведено в 1965 році. Хоча нерідко вважається, що дані про мови етнічних меншин у країні (згідно з тим переписом) помітно занижені, але він єдиний який дає хоч мінімальна число етнічних мовців, а з іншого — досить вірно відмічає мовний розподіл по провінціях країни. Для турецького суспільства, в цілому, характерне слабке знання іноземних мов. За даними на 2006 рік 17% жителів країни могли послуговуватися англійською мовою (в різних степінях її володіння), 4% — німецьку мову, 1% — французьку і 1% — розмовляють частково по-російськи.

Так склалося історично, що територія теперішньої Туреччини була колискою для багатьох знаних, а нині вимерлих мов, які таки дещицею поповнили турецьку мову. До них відносяться: хеттська мова — найдавніша індоєвропейська мова, підтвердженням якої існує давнє письмове свідчення (близько 1600 до н. е. аж до 1100 до н. е., коли існувала Хетська імперія); іншими були анатолійські мови — лувійська мова, а потім лікійська мова, лидійська мова і мільян мова, які вимерли в часі першого століття до нашої ери через еллінізацію Анатолії та експансією еллінської культури, їм частково вдалося перетворитися в різних діалекти елінської мови, яка згодом стає спільною мовою для всіх мшканців Малої Азії. Урартська мова, що належить до хуррито-урартської мовної сім'ї існувала у Східній Анатолії навколо озера Ван, якою послуговувалися за часів царства Урарту (приблизно з дев'ятого століття до н. е. до шостого століття). Також тут розвивалися фригійська мова, аккадська мова (у вигляді ассірійської мови), старогрецька мова, візантійська мова, класична вірменська мова, латинська мова і класична сирійська мова, арамейська мова релігійних християн.

За переписом 1965[ред.ред. код]

Перепис 1965[7]
Мова Рідна мова Розмовна мова Друга мова
Абазинська мова 4,563 280 7,556
Албанська мова 12,832 1,075 39,613
Арабська мова 365,340 189,134 167,924
Вірменська мова 33,094 1,022 22,260
Боснійська мова 17,627 2,345 34,892
Болгарська мова 4,088 350 46,742
Болгарська мова 23,138 2,776 34,234
Чеченська мова 7,563 2,500 5,063
Черкеська 58,339 6,409 48,621
Хорватська мова 45 1 1,585
Чеська мова 168 25 76
Нідерландська мова 366 23 219
Англійська мова 27,841 21,766 139,867
Французька мова 3,302 398 96,879
Грузинська мова 34,330 4,042 44,934
Німецька мова 4,901 790 35,704
Грецька мова 48,096 3,203 78,941
Італійська мова 2,926 267 3,861
Курдська мова (Курманджі) 2,219,502 1,323,690 429,168
Ладіно 9,981 283 3,510
Лазська мова 26,007 3,943 55,158
Перська мова 948 72 2,103
Польська мова 110 20 377
Португальська мова 52 5 3,233
Румунська мова 406 53 6,909
Російська мова 1,088 284 4,530
Сербська мова 6,599 776 58,802
Іспанська мова 2,791 138 4,297
Турецька мова 28,289,680 26,925,649 1,387,139
Зазакі 150,644 92,288 20,413
Разом 31,009,934 28,583,607 2,786,610

Карти поширення мов[ред.ред. код]

Релігійний склад[ред.ред. код]

Туреччина є світською державою, виступаючи першовідкривачем-«піонером» такого суспільного ладу в ісламському світі. Іслам як державну релігію, було скасовано Ататюрком в 1928 році і відповідно сформована законодавча база, щодо унеможливлення впливу релігійного керівництва на владні чинники, натомість турецькою Конституцією передбачається свобода віросповідання і совісті[8][9]. Близько 99 відсотків населення декларує свою релігійну приналежність, натомість, незалежні опитування показують, що близько 3% дорослого населення не визначили свій зв'язок з релігією[10], стверджуючи, що «не мають релігійних переконання» або «не вірять в релігійні доктрини»[11].

Загалом переважна більшість населення країни мусульмани, переважно суніти (85-90%)[12][13]. Існує велика меншина Алеві (10-15%), в рамках шиїтської спільноти послідовників ісламу[14], а також деякі інші малочисельні суфійські практики[15]. У країні запроваджена релігійно-світська інституція на чолі з Головуючим у справах релігій (Diyanet Іслер Başkanlığı), він тлумачить Ханафі — ісламські школи права і несе відповідальність за діяльність та функціонування в країні 75 000 зареєстрованих мечетей і розподіл місцевих і провінційних імамів[16].

Крім того, офіційні урядові дані свідчать про наявність в країні 100 000 осіб, що сповідують інші, не мусульманські вірування[17]. Це переважнохристияни, здебільшого Вірменської Апостольської церкви, Ассірійської Церкви Сходу і Грецької православної церкви (64000 осіб) та віруючі юдеї, переважно сефариди (26000 осіб)[18][19].

Історично склалося, що Православна Церква мала свій головний осередок у Царгороді (Константинополі), теперішньому Стамбулі. Від четвертого століття православний світ формувався навколо Константинополя, що став осідком Константинопольського патріарха. Проте нині турецький уряд не визнає екуменічного статусу Патріарха Варфоломія I, який є найстаршим серед рівних єпископів в традиційній ієрархії православного християнства, тому діяльність духовенства та керівництва цієї Церкви відбувається за суттєвого обмеження. Більшість земель та майна Церкви і духовні школи, в тому числі духовна семінарія Халкі, були конфісковані, а християни, як і раніше, широко переслідувані в Туреччині[20].

Туреччина славиться численними релугійно-культовими спорудами, частина яких має світове значення. У країні діє велика кількість мечетей — 78 000. Крім того, зареєстрована 321 громада — різних християнських вірувань і напрямків з своїми церквами, існують 36 іудейських синагог, а також числені історичні культові споруди, які вважаються культурною спадщиною країни.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Population Statistics And Projections. Turkstat.gov.tr. Процитовано 2014-06-17. 
  2. Census of Population ; Social and Economic Characteristics of Population, Turkey. Turkstat.gov.tr. Процитовано 2016-04-15. 
  3. American Heritage Dictionary (2000). The American Heritage Dictionary of the English Language: Fourth Edition — "Turk". Houghton Mifflin Company. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2006-12-27. 
  4. Andrews, Peter A. Ethnic groups in the Republic of Turkey., Beiheft Nr. B 60, Tübinger Atlas des Vorderen Orients, Wiesbaden: Reichert Publications, 1989, ISBN 3-89500-297-6; + 2nd enlarged edition in 2 vols., 2002, ISBN 3-89500-229-1.
  5. http://www.antalya-realty.ru/laws/1-6
  6. Questions and Answers: Freedom of Expression and Language Rights in Turkey. New York: Human Rights Watch. 2002-04. 
  7. Heinz Kloss & Grant McConnel, Linguistic composition of the nations of the world, vol,5, Europe and USSR, Québec, Presses de l'Université Laval, 1984, ISBN 2-7637-7044-4
  8. ICL — International Constitutional Law — Turkey Constitution
  9. Turkey: Islam and Laicism Between the Interests of State, Politics, and Society (PDF). Peace Research Institute Frankfurt. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-10-19. 
  10. KONDA Research and Consultancy — Religion, Secularism and the veil in daily life.
  11. KONDA Research and Consultancy — Religion, secularism and the veil in daily life
  12. ,,COUNTRYPROF, TUR, 4562d8cf2,46f9135d0,0.html Country Profile — Turkey, January 2006, United States Library of Congress, 2008-01.
  13. Turkey. World Factbook. CIA. 2007. 
  14. Miller, Tracy, ред. (October 2009). Mapping the Global Muslim Population: A Report on the Size and Distribution of the World's Muslim Population (PDF). Pew Research Center. Процитовано 2009-10-08. 
  15. All about Turkey: Sufism
  16. Bureau of Democracy, Human rights and Labor — International Religious Freedom Report 2007- Turkey
  17. Foreign Ministry: 89,000 minorities live in Turkey Today's Zaman (2008-12-15). Retrieved on 2009-08-23.
  18. An Overview of the History of the Jews in Turkey (PDF). American Sephardi Federation. 2006. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-10-19. 
  19. Country Profile: Turkey, August 2008 — Library of Congress — Federal Research Division
  20. The Patriarch Bartholomew. 60 Minutes. CBS News. 2009-12-20. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-01-11.