Йозеф Бреєр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йозеф Бреєр

Йозеф Брейер (нім. Josef Breuer; *15 січня 1842 — †25 липня 1925) — австрійський лікар, друг і наставник Зігмунда Фрейда, засновник катартичного методу психотерапії. Разом із З. Фрейдом вважається засновником психоаналізу.

Біографія[ред.ред. код]

Йозеф був старшим із двох синів одного із вчителів релігії віденської єврейської общини, Леопольда Брейера (Leopold Breuer), і його дружини Герти Землер (Herta Semler). Мати Йозефа померла, коли він був ще малим. До восьми років його виховувала бабуся, а вивчав батько. У 1858 році Брейер закінчив Віденську академічну гімназію, після чого рік провчився в університеті, щоб поступити на факультет медицини віденського університету. У 1867 році Брейер здав випускні екзамени, залишився працювати в університеті в якості асистента свого вчителя, терапевта Іоганна Оппольцера. Після смерті Оппольцера Йозеф став практикуючим лікарем. Його пацієнтами були іменні колеги з медичного факультету віденського університету і впливові представники віденського суспільства. У 1868 році Йозеф Брейер одружився на Матильді Альтман (Matilda Altman, 1846–1931), яка народила йому згодом 5 дітей. Пізніше його донька Дора вчинила самогубство, не захотівши бути захваченою нацистами. Крім цього від рук нацистів загинула і внучка Брейера.

Заснування психоаналізу[ред.ред. код]

Напевно, Брейер найбільш відомий сумісним із Фрейдом дослідженням випадку Берти Паппенгейм («випадок Анни Олівайдер») — жінки, яка страждала паралічем, втратою шкірної чуттєвості, «порушенням зору і мови», тобто класичними проявами істерії (Zangwill). З цією пацієнткою він мав справу протягом 1880–1881 рр.

Брейер вияснив, що істерія пов’язана із травмуючими переживаннями минулого, а її прояви можна редукувати або взагалі звести нанівець, якщо болючі спогади будуть відтворені в гіпнотичному стані. Цей метод він називав катартичним. Трохи згодом Брейер і Фрейд виявили, що метод працює і без гіпноза. Анна, жартуючи, називала це чисткою димаря. Для цієї форми терапії вона придумала назву — лікування розмовами.

У 1893 році Фрейд і Брейер опублікували роботу «Про психологічний механізм істеричних феноменів», а в 1895 р.— видали книгу «Нариси істерії», в якій розглядали випадок Анни поряд із іншими клінічними спостереженнями. Всупереч заяві про повне одужання, пацієнтка страждала важкими психічними розладами, і в наступні роки вона проходила ще багато разів стаціонарну терапію.

У листі до Зігмунда Фрейда Брейер запропонував назвати таку методику психоаналізом за прикладом Шиллера, який визначив класичну п’єсу «Цар Едіп» як «трагічний аналіз». Ефект від катартичної терапії досягався за допомогою відтворення травматичних подій минулого і їх емоційного реагування.

Дослідження у фізіології[ред.ред. код]

«Фізіологія» — спеціальність докторської дисертації Йозефа Брейера, тому більшість його досліджень присвячені цій дисципліні. Працюючи під керівництвом Евальда Херінга в віденській воєнно-медичній школі, Брейер був першим, хто продемонстрував роль блукаючого нерва в рефлекторній регуляції дихання. Це був відхід від більш раннього психологічного пояснення, яке змінило уявлення вчених про взаємодію легень та нервової системи. Сьогодні цей механізм відомий як рефлекс Геринга-Брейера.

Крім цього, Йозеф Брейер досліджував роль пів кругових каналів внутрішнього вуха в підтримці рівноваги (теорія перетікання ендолімфи в внутрішньому вусі Маха-Брейера). Йому також належать роботи про терморегуляцію організму.

В 1894 році Брейер був вибраний член-кореспондентом Віденської академії наук. (Robert S. Steele, Freud and Jung p. 50)

Роботи[ред.ред. код]

  • Zwei Fälle von Hydrophobie. In: Wiener medizinische Wochenschrift 18 (1868). Sp. 178 f., 210-213.
  • Das Verhalten der Eigenwärme in Krankheiten. In: Wiener medizinische Wochenschrift 18 (1868). Sp. 982-985, 998-1002.
  • Die Selbststeuerung der Athmung durch den Nervus vagus. In: Sitzungsberichte der Akademie der Wissenschaften Wien, math.-naturw. Kl. 58/2 (1868), S. 909-937.
  • Bemerkungen zu Senator's „Beiträge zur Lehre von der Eigenwärme und dem Fieber“. In: Arch. path. Anat., Berlin 46 (1969), S. 391 f.
  • Über Bogengänge des Labyrinths. In: Allg. Wien. med. Ztg. 18 (1873), S. 598, 606.
  • Über die Function der Bogengänge des Ohrlabyrinthes. In: Med. Jb., Wien 1874. S. 72-124.
  • Zur Lehre vom statischen Sinne (Gleichgewichtsorgan). Vorläufige Mittheilung. In: Anz. Ges. Ärzte, Wien 1873. Nr. 9 (17. Dezember 1873), S. 31-33.
  • Beiträge zur Lehre vom statischen Sinne (Gleichgewichtsorgan, Vestibularapparat des Ohrlabyrinths). Zweite Mittheilung. In: Med. Jb., Wien 1875. S. 87-156.
  • Neue Versuche an den Ohrbogengängen. In: Arch. Physiol. 44 (1889), S. 135-152.
  • Über die Funktion der Otolithen-Apparate. In: Arch. Physiol. 48 (1891), S. 195-306.
  • Über Brommastitis. In: Wien. med. Presse 35 (1894), Sp. 1028.
  • Über Bogengänge und Raumsinn. In: Arch. Physiol. 68 (1897), S. 596-648.
  • Die Krisis des Darwinismus und die Teleologie. Vortrag, gehalten am 2. Mai 1902. In: Vorträge und Besprechungen. (1902), S. 43-64. Nachdruck der Ausgabe 1902: Edition diskord, Tübingen 1986.
  • Über Galvanotropismus bei Fischen. In: Zbl. Physiol., Wien 16 (1902), S. 481-483.
  • Studien über den Vestibularapparat. In: Sitzungsberichte der Akademie der Wissenschaften Wien, math.-naturw. Kl. 112/3(1903), S. 315-394.
  • Über den Galvanotropismus (Galvanotaxis) bei Fischen. In: Sitzungsberichte der Akademie der Wissenschaften Wien, math.-naturw. Kl. 114/3 (1905), S. 27-56.
  • Über das Gehörorgan der Vögel. In: Sitzungsberichte der Akademie der Wissenschaften Wien, math.-naturw. Kl. 116/3 (1907), S. 249-292.
  • Bemerkungen zu Dr. H. Abels Abhandlung „über Nachempfindungen im Gebiete des kinästhetischen und statischen Sinnes“. In: Zschr. Psychol. Physiol. Sinnesorg. 45 (1907), 1. Abt., S. 78-84.
  • Über Ewald's Versuch mit dem pneumatischen Hammer (Bogengangsapparat). In: Zschr. Sinnesphysiol. 42 (1908), S. 373-378.
  • Curriculum vitae [1923]. In: Dr. Josef Breuer 1842-1925. Wien o. J. [1927]. S. 9-24.
  • Ein telepathisches Dokument. In: Umschau 28 (1924). S. 215 f.
  • Josef Breuer / Rudolf Chrobak: Zur Lehre vom Wundfieber. Experimentelle Studie. In: Med. Jb., Wien 22/4 (1867). S. 3-12.
  • Josef Breuer / Sigmund Freud: Über den psychischen Mechanismus hysterischer Phänomene. Vorläufige Mittheilung. In: Neurol. Zbl. 12 (1893), S. 4-10, 43-47; zugleich in: Wien. med. Blätter 16 (1893), S. 33-35, 49-51.
  • Sigmund Freud / Josef Breuer: Studien über Hysterie. Franz Deuticke, Leipzig + Wien 1895. Neudruck: 6. Auflage. Fischer, Frankfurt a. M. 1991. ISBN 3596104467
  • Josef Breuer / Alois Kreidl: Über die scheinbare Drehung des Gesichtsfeldes während der Einwirkung einer Centrifugalkraft. In: Arch. Physiol. 70 (1898), S. 494-510.
  • Marie von Ebner-Eschenbach / Josef Breuer: Ein Briefwechsel. 1889-1916. Bergland-Verlag, Wien 1969