Китайсько-японські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Flag of Japan (bordered).svg   Flag of the People's Republic of China.svg
Japan China Locator.png
Flag of Japan (bordered).svg   Flag of the Republic of China.svg
Japan Taiwan Locator.png

Японсько-китайські відносини мають понад двохтисячолітню історію. Перші контакти мали місце в період Яйой. З китайського материка до Японії були завезені рисівництво, техніка обробки металів, мистецтво виготовлення бронзових і залізних знарядь. Китайська культура справила великий вплив на формування японського суспільства і японської держави.

Історія[ред. | ред. код]

1 — 6 століття[ред. | ред. код]

Печатка вана японської країни На (Фукуоцький музей).

Перші писемні згадки про Японію та її мешканців містяться в китайських хроніках 1 століття. Стародавні китайці називали японців народом ва — «карликами» — і вважали варварами. В географічному розділі «Книги Хань» зазначається, що цей народ мав понад сто країн і мешкав у морі, на південний схід від Корейського півострова. 57 року мешканці однієї з цих країн під назвою На прибули до китайського імператора із даниною. В «Книзі Пізньої Хань» говориться, що посли отримали від імператора золоту печатку для їхнього правителя. Ця печатка була знайдена у 19 столітті на японському острові Сіканосіма в районі міста Фукуока[1].

З китайських джерел відомо, що 107 року правителі народу ва надіслали нове данницьке посольство до двору китайської династії Пізня Хань. Ці правителі розпочали процес об'єднання країн японського архіпелагу. В 3 столітті, в результаті цього процесу, в Японії виникло перше державне утворення під назвою Яматай. Його правителька Хіміко визнала верховенство китайського імператора династії Вей і декілька разів надсилала до нього данницькі посольства. Детальний опис яматайської держави міститься в «Переказі про людей ва» в китайській хроніці «Записи трьох держав». Точне місце знаходження Яматай залишається предметом наукових дебатів[1].

Китайські хроніки 4 століття нічого не повідомляють про Японію. Проте джерела 5 століття згадують про існування в районі Осацької затоки могутньої давньояпонської монархії Ямато. Її керівники надсилали данницькі посольства до південнокитайських династій, сподіваючись отримати міжнародне визнання і підняти свій авторитет в очах японської знаті. В «Книзі Сун» та «Книзі Лян» згадується, що п'ять правителів держави народу ва почергово надсилали посланців до імператорського двору й отримували від імператора титули «ванів Ва». Ймовірно, завдяки цим посольствам вперше на теренах Японії набула поширення китайська писемність й південнокитайські розмовні діалекти. Саме ці діалекти лягли в основу прочитання ранньої японської ієрогліфіки та буддистського канону[1].

6 — 12 століття[ред. | ред. код]

Ворота старої столиці в Нара за китайським зразком.

Зв'язки між Китаєм і Японією стали тіснішими після прийняття японцями китайської махаяністської версії буддизму наприкінці 6 століття. Китайські інженери та митці грали провідну роль у спорудженні храмів та об'єктів поклоніння. Після постання в Китаї нової династії Тан на початку 7 століття, культурний обмін між обома країнами став інтенсивніше. Протягом наступного століття японці відправили понад 20 данницьких посольств з метою вивчення китайського буддизму, а також китайського політично-суспільного устрою. Після реформ Тайка японська молода держава розпочала розбудову державно-адміністративного апарату за танським зразком. 701 року було прийнято загальнояпонське законодавство на основі китайського[1].

В середині 7 століття китайська династія Тан почала кампанію з завоювання Корейського півострова. Боячись за свою незалежність, Японія відправила підмогу до союзницької корейської держави Пекче. 660 року японсько-пекчеська армія була розбита тансько-сілланськими силами в битві при річці Пек. Через це японський уряд розпочав реформування системи оборони і деякий час не відсилав данницьких посольств до Китаю. Незважаючи на напруження в китайсько-японських відносинах, культурний обмін між країнами не переривався. Зокрема, між 7 і 8 століттями до Японії було імпортовано даосизм, який справив великий вплив на формування церемоніалу японсько язичницької релігії. Японці стали використовувати титул верховного даоського божества «Небесного господаря» як титул власного монарха — Імператора Японії. Одночасно з цим була змінена офіційна назва держави — Ямато перетворилася на Японію (Ніппон)[1].

Період 8 — 9 століття був часом домінування в Японії китайської танської культури. Стародавні японські столиці Нара і Кіото були збудовані за зразком танської столиці Чанань. Державний устрій базувався на китайському законодавстві. Придворні церемонії, одяг, побут нагадували танські аналоги. Поряд з японською поезією вака була популярна китайська ієрогліфічна поезія кансі. Знання китайського літературного канону було необхідною умовою для прийняття на державну посаду. В цей період південнокитайська традиція прочитання ієрогліфів була замінена північнокитайською. Китайський езотеричний буддизм, на чолі з сектами Тендай і Сінґон, став панівними в середовищі японського двору та аристократії[1].

Наприкінці 9 століття, у зв'язку із занепадом династії Тан та ростом патріотизму в Японії, китайська культура почала поступово витіснятися японською. Двосторонні відносини на державному рівні були припинені, а практика відправки данницьких посольств була скасована. Попри це тривав торговельний і культурний обмін на рівні приватних осіб — купців і ченців. Японці активно скуповували шовк і порцеляну. Важливою статтею імпорту була мідна монета китайської династії Сун, яка через занепад японського виробництва монет, перетворилася на основну японську валюту. Оскільки приватна японсько-китайська торгівля давала великі прибутки, в 12 столітті самурайські диктатори з роду Тайра прагнули взяти її під свій контроль[1].

13 — 15 століття[ред. | ред. код]

Нашестя 1274 року.

На початку 13 століття з Сунського Китаю до Японії було завезено дзен-буддизм. Нова релігія набула поширення в середовищі самурайства, а згодом і столичної аристократії. В Кіото та Камакурі були засновані пять великих дзенівських монастирів — «пять гір», що були центрами китайської культури в Японії. Поряд з дзеном в країні набули поширення амідаїстичні вчення, які також мали китайське походження. Незважаючи на поступовий занепад династії Сун в результаті монгольських вторгнень, японці продовжували підтримувати тісні контакти з Китаєм. Двосторонніми відносинами займалися виключно дзенівські ченці[1].

Після заснування на території Китаю монгольської династії Юань, над Японією нависла загроза монгольського завоювання. В 1274 і 1281 роках монгольський імператор Хубілай двічі відсилав велике монголо-китайсько-корейське військо підкорити японців. Однак обидві кампанії завершилися перемогою остров'ян. Це була перша масштабна спроба іноземного вторгнення до Японії. В ході цих воєн японці вперше познайомилися із вогнепальною зброєю, порохом, а також тактикою використання піхотинців-списників[1].

Починаючи з 14 століття в акваторії Жовтого і Східно-Китайського морів з'явилися японські пірати. Вони перманентно нападали прибережні поселення в Китаї та Кореї. Піратство переросло у міжнародну проблему, вирішенням якої займалися уряди трьох країн — Китаю, Кореї та Японії. Тогочасні японські сьоґуни отримували від китайських імператорів титул «ванів Японії» і право торгувати з Китаєм в обмін на боротьбу з піратами. Японський сьоґунат відновив практику відправлення данницьких посольств до китайського двору. Японсько-китайські міждержавні стосунки були відновлені[1].

15 століття стало часом японцізації китайських культурних запозичень попередніх століть. Китайський чайний церемоніал династії Сун, забутий китайцями наступних поколінь, зберігся в Японії і перетворився на окремий вид мистецтва — тядо. Набув розвитку японський тушевий живопис і дзенівська каліграфія[1].

16 — 19 століття[ред. | ред. код]

Китайці відбивають Пхеньян у японської залоги (1593).

В 16 столітті, через кризу японського центрального уряду та початок періоду міжусобиць, японсько-китайський діалог був перерваний. Данницькі посольства не відправлялися. Наприкінці цього ж століття, об'єднувач Японії Тойотомі Хідейосі планував підкорити Китай. 1592 року він відправив для завоювання Пекіну 100 тисячну армію через Корею, розпочавши японсько-корейську війну. В ній взяли участь війська династії Мін, які захищали васальну корейську династію Чосон. 7-літня війна закінчилася поразкою Японії і відступом військ Тойотомі Хідейосі. Однак Корея опинилася в руїнах, а армія і скарбниця китайської династії Мін була виснажена. В результаті ослаблений Китай пав жертвою завоювання північних племен — маньчжурів. Вони заснували нову династію Цін[1].

З встановленням сьоґунату Токуґава 1603 року в Японії країна взяла курс на обмеження міжнародних контактів. З цієї причини японці відмовилися від закликів мінських чиновників створити анти-маньчжурську коаліцію. Офіційних стосунків між Цінським Китаєм та Японією не існувало до 19 століття. Японська влада заборонила японцям покидати межі країни, але заохочувала приватних купців з Південного Китаю прибувати в Наґасакі. В цьому місті існував китайський квартал. Його мешканці поширили культуру чаювання в середовищі японського простолюду. До того часу чай був доступний лише привілейованим класам[1].

Протягом 17 — 19 століття офіційною ідеологією Японії було китайське неоконфуціанство. В різних куточках країни споруджувалися мавзолеї Конфуція. Конфуціанство справило вплив на формування японської системи цінностей, зокрема кодексу честі самурая[1]. У той же час, підсилювалися японські націоналістичні настрої. З'явилася тенденція підпорядковувати китайську культуру японській, сверджуючи, що витоки першої були запозичені з Японії у найдавніші часи.[2]

Модернізація років Мейдзі (1868-1889) сприяла підсиленню Японської імперії. Китайська спроба модернізації, т.н. Реставрація Тунчжи (1860-1874, династія Цін) була менш вдалою. Результатом цього стала перемога Японії у Японсько-цінській війні (1894-95), яка поклала край китайському "Руху за самопідсилення" (Self-Strengthening Movement[en]) та встановила домінуючий статус Японської імперії на наступні півстоліття.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р Ямаґуті О. Історія японсько-китайських відносин // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  2. Thus we find Jiun Sonja (1718-1804), a Shinto priest, arguing that "The images of the River Chart [Hetu], were manifested through the Okitsu Mirror [a round bronze object kept at the sacred Ise shrine] . . . . [and the authors of the Changes] copied our ancient divination of Takam-ga-hara in formulating its text and style. The whole book is completely borrowed from us [the Japanese]. Hirata Atsutane (1776-1843), for his part, went so far as to assert that the ancient Chinese culture hero Fu Xi, putative inventor of the trigrams, was actually a Shinto deity.[1]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]