Умберто Еко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Умберто Еко
італ. Umberto Eco
Umberto Eco 01.jpg
Дата народження 5 січня 1932(1932-01-05)
Місце народження Алессандрія, П'ємонт, Італія
Дата смерті 19 лютого 2016(2016-02-19) (84 роки)
Місце смерті Мілан, Італія
Громадянство Італія Італія
Рід діяльності наука, література, філософія
Напрямок семіотика, мовознавство, медієвістика, літературна критика, історична інтелектуальна проза
Magnum opus: Ім'я рози
Нагороди
Великий хрест ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Командор ордена Почесного легіону
Офіцер ордена Почесного легіону
Орден Мистецтв та літератури
Великий офіцерський хрест ордена За заслуги перед ФРН
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)
Автограф: Автограф
www.umbertoeco.com

Commons-logo.svg Умберто Еко у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Умберто Еко у Вікіцитатах

Wikisource-logo.svg Умберто Еко у  Вікіджерелах

Умбе́рто Е́ко (італ. Umberto Eco; 5 січня 1932, Алессандрія, П'ємонт, Італія — 19 лютого 2016, Мілан, Італія[1][2]) — італійський письменник, філософ, лінгвіст, літературний критик, спеціаліст із семіотики і медієвіст.

Біографія[ред.ред. код]

Прізвище Еко (Eco), ймовірно, є абревіатурою від ex caelis oblatus (лат. «дарунок з небес»), яке було дане його дідові (знайді) міськими урядовцями[3].

Його батько, Джуліо Еко, працював бухгалтером, а потім був учасником трьох війн. Під час Другої світової війни Умберто і його мати, Джованна, переїхали в невелике село в горах П'ємонту.

Шкільну освіту отримав при салезіанському монастирі. Згадки про орден, його засновника та його твори є в працях та інтерв'ю письменника[4].

Джуліо Еко був одним із 13 дітей в сім'ї і хотів аби його син отримав юридичну освіту, але Умберто вступив до Туринського університету, щоби вивчати середньовічну філософію й літературу, і 1954 року успішно його закінчив. Свою дипломну роботу Умберто писав з Томи Аквінського. Після закінчення роботи над нею та випуску з університету, Еко розірвав свої стосунки з церквою. «Хоч я все ще люблю той світ, я перестав вірити в Бога в свої двадцять, після докторської роботи з Томи Аквінського. Можна сказати, що в дивовижний спосіб він зцілив мене від моєї віри»[5][6].

Умберто Еко працював на телебаченні, оглядачем одного з найвпливовіших італійських видань «Еспрессо» (італ. L’Espresso), викладав естетику і теорію культури в університетах Мілана, Флоренції і Турина.

Професор Болонського університету.

У вересні 1962 року одружився з Ренатою Рамґ, вчителькою мистецтв німецького походження, з якою виховали сина й доньку.

Помер 19 лютого 2016 року у своєму будинку в Мілані [7].

Наукова робота і творчість[ред.ред. код]

Як науковець є найбільш відомим спеціалістом нашого часу з історії середньовічної Європи. Також є філософом, хоча цим менш відомий.[8]

Написав понад два десятки наукових праць із семіотики, лінгвістики, теорії літератури, теорії культури, естетики та моралі. Однак світову славу Умбертові Еко принесла не його наукова діяльність, а літературна. Хоча у тканину оповіді кожного роману залучені знання, здобуті ним зі своїх наукових досліджень.

Літературну діяльність розпочав 1980 року написанням філософсько-детективного роману «Ім'я троянди». Цей роман досі залишається найпопулярнішим його твором. Інші відомі романи: «Маятник Фуко» (1988), «Острів попереднього дня» (1994), «Бавдоліно» (2000), «Дивовижний вогонь королеви Лоани» (2004) і «Празький цвинтар» (Il Cimitero di Praga) (2010).

Енциклопедичні знання Еко вражають. Складається враження, що він намагається охопити весь інтелектуальний набуток європейської цивілізації і зрозуміти культурологічні процеси, які відбувалися і відбуваються у Європі. Умберто Еко є ніби сучасним втіленням ідеалу італійського Відродження — «універсальної людини» (homo universale).[Джерело?]

Умберто Еко у своїй вітальні. Фото кореспондента Wiki@Home

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

Є почесним доктором 38 знаних університетів світу[9].

Кавалер французького офіцерського Ордена почесного легіону (2003).

Українські видання[ред.ред. код]

Твори Умберто Еко українською мовою видавали:

Україномовне видання роману Умберто Еко «Празький цвинтар» (переклала Ю. В. Григоренко), яке вийшло друком 2011 року, було одним із перших у світі.

Умберто Еко про Вікіпедію[ред.ред. код]

Умберто Еко часто користувався Вікіпедією, водночас доволі критично ставився до вмісту енциклопедії:

Коли я пишу, то звертаюся до Вікіпедії за довідками 30-40 разів на день, тому що це дійсно корисно. Я вимушено користуюся Вікіпедією, також й через артритні причини: чим більше болить моя спина, тим більших зусиль мені коштує піднятися і перевірити «Treccani» (Італійська енциклопедія наук, літератури і мистецтва — ред.), отож, якщо я можу знайти дату дня народження кого-небудь у Вікіпедії — тим краще.
Вікіпедія корисна для мене, бо я можу знайти потрібну мені інформацію; я їй не довіряю, бо кожен знає, що зі зростанням Вікіпедії, кількість помилок теж зростає. Я дивлюся в італійську Вікіпедію; я не впевнений чи повідомлення точне, тоді я перевіряю англійську версію, а пізніше ще інше джерело, і якщо всі три кажуть мені, що якийсь пан помер 371 року, тоді я починаю цьому вірити.
Вікіпедія, як і все міжмережжя, має проблему фільтрування інформації. Там є як брехлива, так і правдива інформація; але багатий (під багатими і бідними в даному випадку Еко має на увазі людей освічених і не дуже — ред.) володіє технікою фільтрування, принаймні у тих сферах, де він хоч трохи розбирається. Бідний підхоплює перший уривок інформації, що йому трапляється.

Інтерв’ю для Вікіпедії 24.04.10(англ.)

Факти[ред.ред. код]

  • Умберто Еко — визнаний експерт у сфері бондології, тобто всього, що пов'язане з Джеймсом Бондом. У цій галузі ним видані такі праці: «Справа Бонда» (італ. Il Caso Bond, (англ. The Bond Affair, 1966) — збірка есе під редакцією Умберто Еко; «Нарративна структура у Флемінга» (англ. The Narrative Structure in Fleming, 1982).
  • На честь Умберто Еко названо астероїд 13069 Умбертоеко[10]

Бібліографія[ред.ред. код]

Романи[ред.ред. код]

Переклади українською[ред.ред. код]

Статті[ред.ред. код]

Наукові та публіцистичні твори[ред.ред. код]

  • Естетика Томи Аквінського (італ. Il problema estetico in San Tommaso, 1956)
  • Розвиток середньовічної естетики (італ. Sviluppo dell'estetica medievale, 1959)
  • Відкритий твір (італ. Opera aperta, 1962)
  • Мінімалістичний щоденник (італ. Diario Minimo, 1963)
  • Налякані та згуртовані (Апокаліпсис відкладається) (італ. Apocalittici e integrati, 1964)
  • Поетика Джеймса Джойса (італ. Le poetiche di Joyce, 1965)
  • Відсутність структури (італ. La Struttura Assente, 1968)
  • Для домашнього вжитку (Віра в підробки: Подорожі гіперреальністю) (італ. Il costume di casa, 1973)
  • Загальна теорія семіотики (італ. Trattato di semiotica generale, 1975)
  • Супермен із юрби (італ. Il Superuomo di massa, 1976)
  • Від імперської периферії (італ. Dalla periferia dell'impero, 1977)
  • Читач у грі (лат. Lector in fabula, 1979)
  • Роль читача: Відкриття у семіотиці текстів (англ. The Role of the Reader: Explorations in the Semiotics of Texts, 1979)
  • Сім років бажання (італ. Sette anni di desiderio, 1983)
  • Післямова до Імені Рози (італ. Postille al nome della rosa, 1983)
  • Семіотика та філософія мови (італ. Semiotica e filosofia del linguaggio, 1984)
  • З бібліотеки (лат. De Bibliotheca, 1986)
  • Межі тлумачення (італ. I limiti dell'interpretazione, 1990)
  • Пошуки досконалої мови в європейській культурі (італ. La ricerca della lingua perfetta nella cultura europea, 1993)
  • Шість прогулянок літературним лісом (англ. Six Walks in the Fictional Woods, 1994)
  • Зустріч (італ. Incontro, 1996)
  • П'ять есе на тему моралі (італ. Cinque scritti morali, 1997)
  • Кант і качконіс (Есеї про мову та сприйняття) (італ. Kant e l'ornitorinco, 1997)
  • Випадкові відкриття або Мовне божевілля (англ. Serendipities: Language and Lunacy, 1998)
  • Другий мінімалістичний щоденник (італ. Il secondo diario minimo, 1994)
  • Досвід у перекладі (англ. Experiences in Translation, 2000)
  • Про літературу (лат. Sulla letteratura, 2002)
  • Миша чи щур?: Переклад як порозуміння (англ. Mouse or Rat?: Translation as negotiation, 2003)
  • Поступ краба: Запеклі війни й медіа-популізм (італ. A passo di gambero. Guerre calde e populismo mediatico, 2006)
  • Історія потворності (італ. Storia della bruttezza, 2007)
  • З дерева — у лабіринт: історичні дослідження про знаки та інтерпретації (італ. Dall'albero al labirinto: studi storici sul segno e l'interpretazione, 2007)
  • Нескінченність списків (англ. The Infinity of Lists, 2009)
  • Pape Satàn Aleppe: хроніки плинного суспільства (італ. Pape Satàn Aleppe. Cronache di una società liquida, 2016)

Спів-праці[ред.ред. код]

Книги для дітей[ред.ред. код]

(спільно з художником Єуґеніо Кармі (Eugenio Carmi))

  • Бомба та генерал (італ. La bomba e il generale, 1966)
  • Три космонавти (італ. I tre cosmonauti, 1966)
  • Ґноми планети Ґну (італ. Gli gnomi di Gnu, 1992)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Morto lo scrittore Umberto Eco. Ci mancherà il suo sguardo sul mondo // repubblica.it, 19.02.2016
  2. È morto Umberto Eco.. Internazionale (it-IT). Процитовано 2016-02-20. 
  3. A Short Biography of Umberto Eco 22 March 2004
  4. Don Bosco in Umberto Eco's latest book N7: News publication for the Salesian community p. 4. June 2004
  5. «Even though I’m still in love with that world, I stopped believing in God in my 20s after my doctoral studies on St. Thomas Aquinas. You could say he miraculously cured me of my faith» (A Resounding Eco // Time, June 13, 2005)
  6. Liukkonen, Petri (2003). Umberto Eco (1932-) — Pseudonym: Dedalus
  7. [1]
  8. Умберто Еко помер у віці 84 років
  9. Curriculum vitae dal sito internet dell'autore // Сайт письменника
  10. База даних малих космічних тіл JPL: Умберто Еко (англ.). 

Посилання[ред.ред. код]