Крістін Лагард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крістін Лаґард
фр. Christine Lagarde
фр. Christine Lagarde
Крістін Лаґард фр. Christine Lagarde
Президент Європейського центрального банку
Нині на посаді
На посаді з 1 листопада 2019
Попередник Маріо Драґі
Директор-розпорядник МВФ
5 липня 2011 — 30 вересня 2019
Попередник Домінік Стросс-Кан
Наступник Крісталіна Георгієва
Міністр економіки та фінансів Франції
19 червня 2007 — 29 червня 2011
Попередник Жан-Луї Борлоо
Наступник Франсуа Бароін
Міністр сільського господарства Франції
18 травня 2007 — 19 червня 2007
Попередник Домінік Бюссеро
Наступник Мішель Барньє
Міністр зовнішньої торгівлі Франції
2005 — 18 травня 2007
Попередник Крістіан Джейкоб
Народилася 1 січня 1956(1956-01-01) (65 років)
Париж, Франція
Відома як економістка, адвокатка, дипломат, політична діячка, synchronized swimmer, банкір
Місце роботи Baker McKenzie
Громадянство Франція Франція
Національність француженка
Освіта Університет Париж X Нантер
Політична партія Союз за Народний Рух
Релігія Римо-католицизм
Нагороди
Офіцер ордена Почесного легіону
Командор ордена Сільськогосподарських заслуг
Підпис Christine Lagarde Signature.svg

Крісті́н Мадлен Одетта Лаґа́рд (фр. Christine Madeleine Odette Lagarde; нар. 1 січня 1956, Париж, Франція) — французька фінансистка, колишня директор-розпорядниця Міжнародного валютного фонду (МВФ). З 1 листопада 2019 року — президентка Європейського центрального банку (ЄЦБ).

У 2007—2011 роках — Міністерка економіки, фінансів та промисловості Франції, призначена президентом Ніколем Саркозі в червні 2007 року. Раніше вона була Міністеркою сільського господарства та Міністеркою зовнішньої торгівлі в уряді Домініка де Вільпена. Лаґард є першою жінкою-головою МВФ, а також була першою жінкою-міністром фінансів серед країн Великої вісімки.

Життєпис[ред. | ред. код]

Вищу освіту здобула в Університеті Париж X Нантер в інституті політичних наук. Проходила навчання та стажування в США. Працювала в Центрі міжнародних і стратегічних досліджень разом зі Збігнєвим Бжезинським.

16 листопада 2009 року «Файненшл таймс» назвав її найкращим міністром фінансів країн Єврозони.

У 2009 році посіла 17 місце в рейтингу найвпливовіших жінок світу за версією часопису «Форбс». У 2019 році отримала вже друге місце в цьому рейтингу[1].

Професійна кар'єра[ред. | ред. код]

В 1981 році Лаґард приєдналася до компанії «Baker & McKenzie» — великої міжнародної юридичної фірми, що знаходиться в Чикаго. Вона вела великі антимонопольні та трудові справи, вже через шість років стала партнеркою і очолила представництво фірми в Західній Європі. Лаґард приєдналася до виконавчого комітету в 1995 році, а в жовтні 1999 року стала першою жінкою на посаді голови компанії.[2][3][4][5]

У 2004 році Лаґард зайняла посаду президента Глобального стратегічного комітету.[6]

Міністерська кар'єра[ред. | ред. код]

Будучи на посаді міністра торгівлі Франції в період з 2005 року по травень 2007 року, політика Лаґард була спрямована на відкриття нових ринків збуту продукції країни і зосереджувалася на технологічному секторі. 18 травня 2007 року її перевели до Міністерства сільського господарства у складі уряду Франсуа Фійона.[7] Наступного місяця вона приєдналася до кабінету Фійона в Міністерстві економіки, фінансів та зайнятості.[8] Лаґард була єдиною представницею французького політичного класу, яка 2010 року засудила расистські висловлювання Жана Поля Герлена 2010 року.[9]

МВФ[ред. | ред. код]

25 травня 2011 року вона стала офіційною кандидаткою на пост глави МВФ, після відставки Домініка Стросс-Кана з цієї посади.

28 червня 2011 року призначена наступною директоркою-розпорядницею МВФ на 5-річний термін, що розпочався 5 липня 2011 року.[10][11] Лаґард стала першою жінкою, яка очолювала МВФ.[12]

На основі консенсусу переобрана на другий 5-річний термін, починаючи з 5 липня 2016 року, будучи єдиною кандидаткою, висунутою на посаду керуючого директора.

Європейський центральний банк[ред. | ред. код]

Голосування Європейського парламенту на номінацію Лаґард

2 липня 2019 року Лаґард було номіновано на посаду президента Європейського центрального банку, яку до цього часу обіймав Маріо Драґі. 17 липня 2019 року Лаґард подала у відставку з посади директора-розпорядника МВФ.[13] 17 вересня 2019 року Європейський парламент погодив кандидатуру Лаґард на посаду президента Європейского центрального банку (394 — за, 206 — проти)[14][15], 18 жовтня 2019 року на саміті Євросоюзу затверджена Європейською радою на посаді терміном на 8 років[16]. Лаґард зайняла цю посаду з 1 листопада 2019 року.[17]

Експерти очікували, що Лаґард буде продовжувати грошово-кредитну політику свого попередника Маріо Драґі.[18] Виступаючи перед Комітетом Європейського парламенту ECON перед своїм призначенням, Лаґард також висловила готовність ЄЦБ брати участь у боротьбі зі зміною клімату[19] та переглянути основи грошово-кредитної політики ЄЦБ.[20] Оскільки зростання економіки Євросоюзу в останнє десятиліття відставало від темпів зростання світової економіки і від зростання економіки США, то від Лаґард очікується не тільки успішне головування ЄЦБ, а також новаторство і реформи в політиці інституції, які зможуть покращити економічну ситуацію країн Єврозони.[21]

Політика ЄЦБ в час пандемії коронавірусу[ред. | ред. код]

У квітні 2020 року Лаґард прогнозувала падіння економіки в Єврозоні на 15 % в рамках песимістичного сценарію.[22] Проте, уже у червні вона зазначила, що Єврозона подолала найгіршу частину кризи, спричиненою пандемією коронавірусу: «Ми, ймовірно, пройшли найнижчу точку, і я говорю це з деяким трепетом, тому що, звичайно, може бути друга хвиля».[23] За даними ЄЦБ, валовий внутрішній продукт Єврозони впав на 16 % в перші два квартали 2020 року. Однак банк прогнозував зростання економіки країн Єврозони в найближчі місяці та наступні два роки. Крім того, президентка ЄЦБ зазначила, що «ми повинні бути вкрай уважні до тих, хто найбільш вразливий»[23]. В результаті, ЄЦБ розшив масштаби і тривалість своєї надзвичайної програми купівлі облігацій, а також зобов'язався викупити 1,35 трлн євро державного боргу.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Міжнародні нагороди[ред. | ред. код]

  • 2009 — Найкращий міністр фінансів Єврозони за версією «Файненшл таймс».[24]
  • 2014 — 5 місце в рейтингу найвпливовіших жінок світу за версією журналу «Forbes».[25]
  • 2017 — 1 місце в списку найбільш впливових людей міжнародних організації, нагороджена британською компанією «Richtopia»[26]
  • 2019 — Нагорода Міжнародної гуманітарної організації «CARE»[27]
  • 2019 — Нагорода Атлантичної Ради «Distinguished International Leadership Award»[28]
  • 2019 — 2 місце в рейтингу найвпливовіших жінок світу за версією журналу «Forbes»[29]

Національні нагороди[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Лаґард розлучена і має двох синів.[32] З 2006 року її партнером є підприємець Ксав'є Джоканті з Марселя.[33]

Лаґард — вегетеріанка, яка рідко вживає алкоголь.[34][35][36] Хоббі Лаґард: регулярне відвідування тринажерного залу, катання на велосипеді, плавання.[37]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Jones, Nicolette. The Most Powerful Women In Politics 2019: Merkel, Pelosi And The Women Running The World. Forbes (en). Процитовано 2019-12-14. 
  2. Firm Facts | Firm History | Baker & McKenzie. Bakermckenzie.com. Архів оригіналу за 15 June 2014. Процитовано 2014-02-21. 
  3. Christine Lagarde, the eleventh European to head the IMF. Thomaswhite.com. 2012-07-31. Архів оригіналу за 5 October 2011. Процитовано 2014-02-21. 
  4. Christine Lagarde: Executive Profile & Biography. S&P Global Market Intelligence. Процитовано 11 May 2019 — через Bloomberg.com. 
  5. Petersen, Melody (9 October 1999). Her Partners Can Call Her Ms. Chairman; Baker & McKenzie Takes Small Step for a Law Firm, Giant Leap for Womankind. The New York Times. с. C1. Процитовано 11 May 2019. 
  6. Christine Lagarde biography. Ministry of the Economy (France). Архів оригіналу за 1 December 2008. Процитовано 2 March 2009. 
  7. Décret du 18 mai 2007 relatif à la composition du Gouvernement (fr). Legifrance.gouv.fr. Процитовано 29 June 2011. 
  8. Décret du 19 juin 2007 relatif à la composition du Gouvernement (fr). Legifrance.gouv.fr. Процитовано 29 June 2011. 
  9. Macey, David (2012). Frantz Fanon: A Biography (вид. 2nd). London and New York, NY: Verso. с. xix. ISBN 978-1-844-67773-3. 
  10. Крістін Лаґард очолила МВФ. Архів оригіналу за 2011-06-30. Процитовано 2011-06-28.  BBC Ukrainian, 28 червня 2011
  11. IMF Executive Board Selects Christine Lagarde as Managing Director. Press Release. IMF. 2011-06-28. Архів оригіналу за 2011-06-28. Процитовано 2011-06-28. 
  12. Європейський центральний банк схвалив Крістін Лагард в якості нового президента. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 2020-11-23. 
  13. Голова МВФ написала заяву про відставку. Українська правда. Архів оригіналу за 2019-07-17. Процитовано 2019-07-17. 
  14. MEPs back Christine Lagarde as next ECB president | News | European Parliament. www.europarl.europa.eu (en). 2019-03-09. Процитовано 2019-12-14. 
  15. Сааков, Валерій. Європарламент підтримав кандидатуру Крістін Лагард на посаду голови ЄЦБ | DW | 17.09.2019. DW.COM (uk-UA). Deutsche Welle. Процитовано 2020-11-22. 
  16. Bank, European Central. New President of the European Central Bank. European Central Bank (en). Процитовано 2019-12-14. 
  17. IMF's Christine Lagarde nominated for top job at European Central Bank. CNBC. Процитовано 2 July 2019. 
  18. Nikas, Sotiris; Skolimowski, Piotr (16 September 2019). Lagarde Will Probably Keep ECB Stimulus Going, Stournaras Says. bloomberg.com. Процитовано 18 September 2019. 
  19. Smith-Meyer, Bjarke (2019-08-29). Lagarde promises to paint the ECB green. POLITICO. Процитовано 2019-11-09. 
  20. What can we hope from Christine Lagarde as ECB President?. Positive Money Europe (en-GB). 2019-09-07. Процитовано 2019-11-09. 
  21. Федоров, Михайло. Крістін Лагард вибрала пріоритети. Чи допоможе це євро?. nv.ua (uk). Процитовано 2020-11-23. 
  22. Падіння економіки ЄС: глава ЄЦБ озвучила «песимістичний» сценарій. Banker.ua (uk). 2020-04-24. Процитовано 2020-11-23. 
  23. а б Глава ЄЦБ: найгірша частина коронакризи, ймовірно, вже позаду. www.eurointegration.com.ua. Європейська правда. Процитовано 2020-11-23. 
  24. Atkins, Ralph; Whiffin, Andrew. FT ranking of EU finance ministers - FT.com. Financial Times (en). Financial Times. Процитовано 2020-11-23. 
  25. The World's 100 Most Powerful Women. Forbes. Forbes. Процитовано 24 June 2014. 
  26. Top 100 Leaders from Multilateral Organisations: From Christine Lagarde to António Guterres, These Are the Most Influential People in the NGO Sphere. Richtopia. Процитовано 23 December 2017. 
  27. Christine Lagarde. European Central Bank (en). European Central Bank. Процитовано 2020-11-23. 
  28. Atlantic Council’s Distinguished International Leadership Award for International Monetary Fund Managing Director Christine Lagarde. Atlantic Council (en-US). 2019-05-01. Процитовано 2020-11-23. 
  29. Christine Lagarde. Forbes (en). Процитовано 2019-12-13. 
  30. KU Leuven awards honorary doctorate to Christine Lagarde, IMF chief – KU Leuven. Kuleuven.be. Архів оригіналу за 1 March 2014. Процитовано 2014-02-21. 
  31. Université de Montréal presents honorary doctorate to Christine Lagarde. Архів оригіналу за 22 December 2015. Процитовано 2015-12-15. 
  32. Khan, Yusuf. Who is Christine Lagarde? The European Central Bank's first female president kicks off her term | Markets Insider. markets.businessinsider.com (en-us). Market Insider. Процитовано 2020-11-23. 
  33. Gillian Tett (12 September 2014), Lunch with the FT: Christine Lagarde Financial Times.
  34. Christine Lagarde – La biographie de Christine Lagarde avec (fr). Gala.fr. Процитовано 2014-02-21. 
  35. Xavier Giocanti, le mari de... Christine Lagarde (fr). Paris Match. Архів оригіналу за 3 January 2013. Процитовано 2014-02-21. 
  36. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Vogue не вказано текст
  37. Guinness, Molly (17 July 2011). Is this the world's sexiest woman (and the most powerful)?. The Guardian (London). Процитовано 4 September 2012. 

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Крістін Лагард