Єврозона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
   Країни ЄС — члени Єврозони (19)
   Країни ЄС, зобов'язані приєднатися до Єврозони (7)
   Країни ЄС, що не входять у Єврозону (1)
   Країни, що не є членами ЄС, але можуть виготовляти власні монети Євро (4)
   Інші території, що не є членами ЄС але використовують Євро (2)
АлбаніяХорватіяВірменіяАзербайджанБоснія і ГерцеговинаГрузіяМолдоваРосіяЧорногоріяПівнічна МакедоніяСербіяУкраїнаРада ЄвропиКіпрІрландіяАвстріяБельгіяФінляндіяФранціяНімеччинаГреціяІталіяЛюксембургМальтаПортугаліяНідерландиСловаччинаСловеніяІспаніяЄврозонаБолгаріяРумуніяВелика БританіяЧехіяДаніяЕстоніяУгорщинаЛатвіяЛитваПольщаШвеціяМонакоЄвропейський союзМитний союз Європейського СоюзуАндорраТуреччинаСан-МариноВатиканІсландіяНорвегіяШвейцаріяЛіхтенштейнЄвропейська асоціація вільної торгівліШенгенська угодаЄврозонаЄвропейська економічна зона
Діаграма участі країн у міжнародних договорах і наднаціональних європейських організаціях.пср

Єврозо́на — група 19 держав Європейського Союзу, офіційною валютою яких є євро. Тут проживає понад 336 мільйонів європейців. Європейський центральний банк відповідає за грошово-кредитну політику єврозони.

Членство[ред. | ред. код]

Початково Єврозона нараховувала 11 країн, в яких євро було введено 1 січня 1999 року (готівка 1 січня 2002 року).

Пізніше євро ввели в 8 країнах:

Подальше розширення[ред. | ред. код]

Питання приєднання обговорюється в Польщі, Угорщині, Румунії та Болгарії. Речники цих країни періодично роблять заяви про можливість приєднання до Єврозони.

Більшість опитуваних громадян Чехії, а також Данії та Швеції висловили негативне ставлення до переходу на спільну валюту. Ці країни не планують приєднуватися до Єврозони, хоча лише Данія офіційно відмовилася від приєднання ще під час підписання Маастрихтського договору.

Використання за межами ЄС[ред. | ред. код]

З домовленістю[ред. | ред. код]

Країна Ухвалено Договір Населення
ВатиканВатикан 1 січня 1999 31 грудня 1998 800
МонакоМонако 1 січня 1999 31 грудня 1998 32 671
Сан-МариноСан-Марино 1 января 1999 31 грудня 1998 29 615
Сен-П'єр і МікелонСен-П'єр і Мікелон 1 января 1999 31 грудня 1998 6 125
МайоттаМайотта 1 січня 1999 31 грудня 1998 186 452
АндорраАндорра 1 січня 1999 1 квітня 2012 82 000

Певні країни за межами ЄС прийняли євро як свою валюту. Для формального прийняття в єврозону, включаючи право на чеканку власних монет, повинна бути укладена угода. Така угода була укладена з Ватиканом, Монако, Сан-Марино і Андоррою. Офіційно Ватикан і Сан-Марино мали власні валюти, прирівняні до італійської ліри (ватиканська і санмаринська ліра), а Монако використовував монакський франк, який знаходився в співвідношенні 1: 1 до французького франка.[1] Після вступу Італії і Франції в Євросоюз і введення євро в готівковий обіг цими країнами були укладені угоди з Євросоюзом, що дозволяють їм використовувати і карбувати обмежена кількість монет євро (зі своїми національними символами на національній стороні), які дійсні по всій єврозоні.

В Андоррі при угодах історично використовувалися французький франк і іспанська песета. У 2002 році країна перейшла на євро в односторонньому порядку, без угоди з Євросоюзом. Переговори про надання офіційного статусу євро в Андоррі велися з 2003 року. Вони неодноразово припинялися через високого рівня банківської конфіденційності і статусу країни як податкової оази.[2] Грошово-кредитна угода було, нарешті, погоджено обома сторонами в лютому 2011 року, і була підписана 30 червня 2011.[3] 1 квітня 2012 року євро став офіційною валютою Андорри. Також держава з 1 червня 2013 року отримало право випуску монет євро з власної національної стороною тиражем до 2 млн. 342 тис. Прим.

Угоди також були укладені з двома заморськими територіями Франції. Це Сен-П'єр і Мікелон біля узбережжя Канади і Майотта в Індійському океані. Вони розташовані за межами Євросоюзу, їм було дозволено використовувати євро як свою валюту. Проте, їм не дозволили самим випускати грошові знаки.[4]

Без домовленості[ред. | ред. код]

Країна або територія Ухвалено Договір Населення
Косово Косово 1 січня 1999 Відсутній 1 920 079
Чорногорія Чорногорія 1 січня1999 Відсутній 642 550
Велика Британія Акротирі та Декелія 1 січня 2008 Відсутній 15 700

Чорногорія і Косово, що використовують євро з моменту його виходу, раніше використовували німецькі марки, отримуючи таким чином допомогу Заходу, користуючись запозиченою маркою. Вони перейшли на євро, коли марка була замінена, але не мали угоди з Європейським центральним банком, вважаючи за краще залежність країни тільки від уже мають ходіння євро. Косово також все ще користується сербськими динарами. Використання євро в цих провінціях допомагає стабілізувати їхню економіку і з цієї причини запозичення євро невеликими державами заохочується Хоакіном Алмунья - Європейським комісаром з економічних і фінансових питань, в той час як президент Європейського центробанку Жан-Клод Тріше не схвалює тих, хто в односторонньому порядку використовує євро. Деякі особистості в Турецькій Республіці Північного Кіпру закликали до прийняття євро державою в односторонньому порядку.[5]

З прийняттям євро в Кіпрі, незалежні області в Акротирі і Декелія, які раніше користувалися кіпрським фунтом, також взяли євро. Ці області є частиною Сполученого королівства, але знаходяться під військовою юрисдикцією за межами Євросоюзу. Проте, їх закони, включаючи валюту, орієнтуються на Республіку Кіпр і орієнтуються на прийняте там євро. Північ буферної зони ООН в Кіпрі, самопроголошена Турецька Республіка Північного Кіпру, офіційно все ще використовує турецьку ліру. Ця республіка не визнана жодною державою, окрім Туреччини, але управляє північною частиною острова, що не входить в ЄС. Незважаючи на неприйняття євро, ця валюта широко поширена на Північному Кіпрі і користується популярністю. Використання євро бачиться як спосіб підвищення торгівлі на Кіпрі і зменшенням залежності від Туреччини. Використання євро по різні боки кордону допомагає об'єднанню економік, поява євро було сприйнято як великий прогрес у встановленні миру і єдності на острові. На кіпрських монетах євро використані грецькі і турецькі мови, що було спеціально передбачено щоб уникнути упередженого ставлення до них в обох частинах острова.[6]

Колишня міністр закордонних справ Ісландії Валгердур Сверрісдоттір в своєму інтерв'ю 15 січня 2007 року сказала, що вона серйозно бажає поглянути на те, як Ісландія зможе використовувати євро без вступу в члени Євросоюзу. Вона впевнена, що дуже важко підтримувати незалежність валюти в невеликій економіці на відкритому європейському ринку. Розширений соціологічне опитування, проведене 11 вересня 2007 року, показав, що 53% опитаних схиляються до прийняття євро, 37% противники цього, і 10% не вирішили.[7]

У якості валюти для торгівлі[ред. | ред. код]

У 1998 році Куба заявила, що змінить офіційну валюту в своїй міжнародній торгівлі з долара на євро.[8] 1 грудня 2002 Північна Корея зробила те ж саме. Сирія також погодилася з цим в 2006 році.[9]

Перед введеням військ США і Великої Британії в Ірак у 2003 році президент Саддам Хусейн заявив, що переводить розрахунки за іракську нафту в євро замість доларів США з моменту, коли основними покупцями іракської нафти стали ЄС, Індія і Китай, а не Сполучені Штати.

Інфляція[ред. | ред. код]

Гармонізований індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року), згідно з відомостями ECB, становив[10]

  • 1999: 1.7 %
  • 2000: 2.5 %
  • 2001: 2.0 %
  • 2002: 2.3 %
  • 2003: 2.0 %
  • 2004: 2.4 %
  • 2005: 2.2 %
  • 2006: 1.9 %
  • 2007: 3.1 %
  • 2008: 1.6 %
  • 2009: 0.9 %
  • 2010: 2.2 %
  • 2011: 2.7 %
  • 2012: 2.4 %
  • 2013: 1.4 %

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]