Куяльницький лиман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 46°39′52″ пн. ш. 30°42′47″ сх. д. / 46.66444° пн. ш. 30.71306° сх. д. / 46.66444; 30.71306

Куяльницький лиман
Куяльницький лиман біля села Августовки.jpg

Куяльницький лиман біля села Августовки
46°39′51″ пн. ш. 30°42′47″ сх. д. / 46.66444444444400119° пн. ш. 30.713055555556000° сх. д. / 46.66444444444400119; 30.713055555556000[1]
Море Чорне море
Прибережні країни Україна Україна
Одеська область
Довжина 28 км
Ширина 3,3 км
Площа 52 км²
Максимальна глибина 2,6 м
Середня глибина 1,0 м
Об'єм 0,052 км³
Впадаючі річки Великий Куяльник, Кубанка
Солоність 157-227 ‰
Міста та поселення Одеса
ідентифікатори та зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у номінатім
Category:Kuyalnytskyi liman
Куяльницький лиман is located in Україна
Куяльницький лиман
Куяльницький лиман
Куяльницький лиман в Україні

Куяльницький лиман (від крим. Kuyanlık — густий), також Куяльник, раніше Андріївський лиман — лиман на північно-західному узбережжі Чорного моря, розташований на північ від Одеси.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Пониззя річки Великий Куяльник

Площа, залежно від рівня води коливається в межах 52-60 км². Довжина — 28 км, ширина понад 3 км. Середня глибина — близько 1 м. Об'єм близько 52 млн. м³. Відокремлений від моря піщаним Куяльницько-Хаджибейським пересипом до 3 км завширшки. У лиман впадає річка Великий Куяльник. Поблизу Куяльницького лиману розташована найнижча точка України: 5 метрів нижче рівня моря.

На південно-східному березі лиману розташований грязьовий Куяльницький курорт, на берегах лиману — пляжі. Температура води в літній час досягає 28-30 °С.

Колись на місці Куяльницького лиману розташовувалося гирло річки Великий Куяльник. З часом гирло перетворилося на затоку Чорного моря, а потім через відкладення річкового й морського піску сформувався пересип, і, таким чином, затока перетворилася на лиман. Відділення від моря відбулося приблизно в XIV столітті, значно пізніше, ніж відділення розташованого поблизу Хаджибейського лиману. Про це можна судити хоч би за тим, що пересип у Куяльника втричі вужчий, ніж у Хаджибея.

Рівень води в лимані і його солоність регулярно зазнають зміни. Багаторічні спостереження показали, що в період з 1878 по 1968 роки солоність в лимані коливалася від 29 до 269 ‰. У роки з високою солоністю на дно лиману випадала в осад сіль. У посушливі роки, коли пересихала річка Великий Куяльник, площа водоймища зменшувалася майже удвічі. Двічі, в 1907 і 1925 роках, для порятунку лиману від пересихання, в нього, через спеціально прориті канали, запускалася морська вода.

Біота лиману та його берегів[ред.ред. код]

Цвітіння води Куяльницького лиману, викликане водоростями Dunaliella salina

Єдині, окрім бактерій, живі організми, які тепер мешкають в лимані, — зяброногий рачок артемія і личинка комара мотиль. Під час шлюбного сезону від величезної кількості рачків вода стає червоною — хвилі викидають рачків на берег, і вони товстим шаром вкривають місцеві пляжі.

У колишні часи в Куяльницькому лимані водилася риба. Французький інженер і військовий картограф XVII століття Ґійом Левассер де Боплан в «Описі України» відзначав: «Озеро Куяльник знаходиться не ближче, ніж на дві тисячі кроків від моря і кишить рибою. На рибний лов на ці два озера приїжджають караванами більш ніж за п'ятдесят льє; тут зустрічаються коропи й щуки такої величини, що просто дивно».

Навколо Куяльника збереглися унікальні ділянки ковилового степу. Тут зустрічається леонтиця одеська — ендемік, що росте переважно в Одеській області, горицвіт весняний, півник болотяний, тюльпан Шренка, мишачий гіацинт.

З представників фауни можна зустріти жовточеревого Dolichophis caspius і чотирьохполосого полозів Elaphe quatuorlineata, борсука, степового тхора, лисицю, кам'яну куницю.

Особливо різноманітний світ птахів. На островах в низинах і у верхів'ях лиману утворюють свої багатотисячні поселення колоніальні птахи: крячки, чайки і кулики. В'ють гнізда рябодзьобі та річкові крячки, шилодзьобки, а також червонокнижні кулики-ходулочники морські зуйки, лугові дерихвости. На прольоті зустрічаються журавель сірий, степовий, чорний лелека, великий і середній кроншнепи і один з найменш досліджених птахів України — Лежень.

Життєво важливого значення для пернатих Куяльницький лиман набуває взимку. Унаслідок високої солоності вода не замерзає навіть у найлютіші морози, тому сюди на зимівлю злітаються зграї водоплавних птахів.

Історія[ред.ред. код]

План древніх гаваней, що існували на місці Куяльницько-Хаджибейського пересипу
Колишні сольові розробки в лимані

На території селища Куяльник за радянських часів виявлені залишки городища, заснування якого відносять до початку I тисячоліття до нашої ери. Так само в околицях Куяльницького лиману виявлені скіфські кургани й залишки грецького поселення III—IV століть до н. е.

На початку другого тисячоліття нашої ери цю місцевість довгий час контролювали монголо-татари, які називали лиман Кунгаліком. На плато, що підноситься на лівому березі лиману, в 1300 році відбулася битва між нащадками Чингісхана — ханом Золотої орди Ногаєм і однооким темником Тохтою — за право володарювати в Причорномор'ї.

Припускають, що на прилеглій до Куяльнику Жеваховій горі було стародавнє поселення, а на березі лиману знаходилася одна з пристаней жвавого торгового шляху Київськой Русі річками Рось — Південний Буг, Кодима, Великий Куяльник до берегів Болгарії і Греції. Цей шлях мав ту перевагу, що завантажені товарами човни йшли до Чорного моря, минаючи дніпровські пороги.

Після відділення лиману від моря (біля XIV століття) солоність води почала зростати. В результаті в середні віки лиман був крупним соляним промислом, на його берегах регулярно з'являлися чумаки.

Куяльницький грязевий курорт[ред.ред. код]

Добування грязі в пониззі лиману

Солоні води лиману після його відділення від моря ущільнювалися в ропу — насичений соляний розчин. Своєрідність одеської групи лиманів полягає в тому, що на дні залягають шари мулових грязей, що містить безліч різних мінеральних частинок і органічних речовин. Складні хімічні й біологічні процеси додали муловим грязям безцінні лікувальні властивості.

Куяльник — один із старих грязьових курортів України, заснований у 1834 році в низов'ях лиману зусиллями Ераста Андрієвського. Куяльницькі грязі сульфідного мулу за своїми лікувальними властивостями визнані еталонними. Вони сприяють зменшенню запальних процесів, укріплюють імунітет і відновлюють функції пошкоджених органів і систем організму, а також широко використовуються в лікуванні безпліддя. Ропа лиману також має лікувальні властивості, а мінеральна вода «Куяльник» допомагає при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Екологічна ситуація[ред.ред. код]

Верхів'я лиману перетворилися на сольову пустелю

Як українські вчені, так і громадськість констатують критичність екологічної ситуації на Куяльницькому лимані. Основна небезпека для лиману полягає в його поступовому пересиханні. Рівень води в 2013 порівняно з травнем 2012 року знизився на 16 см[2]. Як відомо, середня глибина лиману становить 1 м, тому навіть таке незначне, на перший погляд, зниження є досить серйозним. Повне пересихання лиману призведе до неминучої загибелі водної флори та фауни, втрати унікальних лікувальних властивостей водоймища. Серйозну проблему, зокрема, становитиме солоний пил, який буде розносити вітер (як це сталося після майже повного пересихання Аральського моря). До головних чинників, що призводять до зниження рівня води, належать глобальне потепління, відбирання води з річок, що впадають у лиман, а також видобування піску на його берегах. З огляду на ситуацію було створено Регіональну програму збереження та відновлення водних ресурсів Куяльницького лиману. Крім того, для порятунку лиману було сформовано депутатську групу «Куяльник». Утім, всі ці дії поки що не дали бажаних результатів, оскільки, по-перше, відсутнє достатнє фінансування, а по-друге, не вжито конкретних заходів[3].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Старушенко Л. И., Бушуев С. Г. Причерноморские лиманы Одещины и их рыбохозяйственное значение. — Одесса: Астропринт, 2001. — 151 с.
  • Северо-западная часть Черного моря: биология и экология / Ю. П. Зайцев, Б. Г. Александров, Г. Г. Миничева. — Киев: Наукова думка, 2006. — 701 с.

Посилання[ред.ред. код]