Липове (Глобинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Липове
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Глобинський район
Рада/громада Святилівська сільська рада
Код КОАТУУ 5320688103
Основні дані
Засноване початок XVII століття
Населення 578
Площа 3,458 км²
Густота населення 167,15 осіб/км²
Поштовий індекс 39021
Телефонний код +380 5365
Географічні дані
Географічні координати 49°28′56″ пн. ш. 32°43′39″ сх. д. / 49.48222° пн. ш. 32.72750° сх. д. / 49.48222; 32.72750Координати: 49°28′56″ пн. ш. 32°43′39″ сх. д. / 49.48222° пн. ш. 32.72750° сх. д. / 49.48222; 32.72750
Середня висота
над рівнем моря
84 м
Водойми Дніпро, Сула
Місцева влада
Адреса ради 39020, Полтавська обл., Глобинський р-н, с. Святилівка, тел. 37-6-42
Карта
Липове. Карта розташування: Україна
Липове
Липове
Липове. Карта розташування: Полтавська область
Липове
Липове
Мапа

Ли́пове — село в Україні, у Глобинському районі Полтавської області. Населення становить 352 осіб (2011 рік). Орган місцевого самоврядування — Святилівська сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на березі Кременчуцького водосховища за 65 км від райцентру Глобине та межує з Черкаською областю.[1]

Село Липове знаходиться на лівому березі дельти річки Сула в місці впадання її в Кременчуцьке водосховище.

Площа населеного пункту — 346 га.[1]

Поруч знаходиться ландшафтний загальнодержавний заказник «Сулинський» та «Нижньосульський національний природний парк»

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат визначається розташуванням у помірному кліматичному поясі, тип — помірно-континентальний. Середня температура січня — −5,9 °C, липня — + 19, 9 °C, кількість опадів становить 550—525 мм/рік, що випадають переважно влітку у вигляді дощів.

Близько 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас із суходолу Євразії, 1/3 днів — морський підтип повітряних мас із північної та центральної Атлантики та внутрішніх морів — Середземного, Чорного, Азовського.

Історія[ред. | ред. код]

До заснування та Річ Посполита[ред. | ред. код]

Поруч села знаходиться група скіфських курганів, що складається з десятка насипів, які розташовані у північно-східному напрямку і датовані дослідниками VII—III ст. до Р. Х. В урочищі Горбівка (яке тепер є островом) виявлено поселення доби черняхівської культури III—IV століття. На околицях села знаходиться давньоруський могильник ХІ — ХІІІ століття. Усі курганні комплекси поруч із селом не є дослідженими археологами, тому наразі потребують археологічних досліджень, позаяк більшість із них перебувають на межі зникнення, у зв'язку із обробленням ґрунтів місцевими фермерами.

Село Липове було засноване в першій половині XVII століття. Перші жителі поселились на березі річки Сули, але згодом були змушені відступити, тому що з берега насувались піски.

Російська імперія[ред. | ред. код]

Липове було вільним до 1710 року, допоки не було надане Петром І Олексійовичем у власність чигиринському (17091714) та прилуцькому (17141739) полковнику Гнату Ґалаґану.[2]

Дарчою грамотою від 14 березня 1714 року «село Липовое ис плотною, что на речке Суле» разом із селянами та землями de jure переходило у власність до полковника Гната Ґалагана. Ніхто із селян не мав чинити опору «захопленню» села, «а войт тамошний с посполитими людми так в сенокосах, какъ и во инихъ потребахъ належащее отдавали послушаніе»[3].

За результатами перепису 1787 року в селі налічено 724 державних селян, козаків. Власником села був внук Гната Галагана колезький асесор Іван Галаган.

Кременчуцький повіт Полтавської губернії на карті 1821 року

У 1855 році в Липовому розпочато будівництво цегляної Покровської церкви. Меценатом будівництва був знаний громадський діяч Григорій Ґалаґан. Станом на 1902 рік церква налічувала серед прихожан (до приходу входило 2 села: Липове і Крива Руда) 20 привілейованих козаків, 1030 козаків, 2063 селян. Будівлю церкви було закрито для прихожан у 30-х роках ХХ ст. Із усних свічень жителів села відомо, що під час Другої світової війни у напівзруйнованій будівлі Покровської церкви проводилися богослужіння. Після відновлення радянської влади у селі церкву було остаточно закрито, а згодом розібрано. Цеглу було використано у будівництві Кліщенської ГЕС на Сулі.[4]

Рід Галаганів володів селом наступні 140 років. Аж до 1861 року.

У 1859 році в Липовому було 380 дворів, населення становило 1964 людини (939 чоловіків та 1025 жінок)[5].

Про господарство села того часу відомо, що станом на 1868 рік на західних околицях села (Бурти) діяло мануфактурне підприємство — винокурня.

Станом на 1892 рік у селі відбувалося три ярмарки (ярмаркова площа тепер частково затоплена водами Кременчуцького водосховища): 17-19 січня — Антоніївський, 21-23 травня — Констянтинівський, 1-3 жовтня — Покровський[6].

За переписом 1897 року кількість жителів у Липовому становила 2642 жителя (чоловіків — 1314, жінок — 1328)[7].

На поч. ХХ ст. у селі щорічно у день Храму (14 жовтня) на ярмарковій площі (нині ця територія затоплена Кременчуцьким водосховищем) відбувався декількаденний ярмарок.

Радянська влада[ред. | ред. код]

До 1941 року на околицях села налічувалося 16 вітрових млинів, із них 12 — на східних околицях, 4 — на південних. До сьогодні жоден із них не зберігся.

За інформацією із Національної книги пам'яті жертв Голодомору 32-33 рр. під час Голоду 1932—1933 рр. у селі загинуло 3 людини.[8].

Під час Другої світової війни загинув 201 житель села.

Село було електрифіковане усередині 50-х років ХХ ст. Забезпечувала електроенергією село Кліщенська ГЕС на Сулі.

У зв'язку зі створенням Кременчуцького водосховища наприкінці 1950-х років частину жителів села було переселено до інших населених пунктів.

Історія адміністративно-територіального поділу[ред. | ред. код]

Після ліквідування Лубенського полку в 1781 році (входило до Чигирин-Дібровської сотні) село ввійшло у складу Градизького повіту. З 1796 року по 1923 рік Липове у складі Святилівської волості Кременчуцького повіту.

Від 1923 року село стає центром сільської ради у складі Горбівського району Кременчуцького округу.

Станом на 1 жовтня 1928 року Липове — центр сільради у складі Жовнинського району.

Липове було центром сільської ради до 13 жовтня 1970 р.

Населення[ред. | ред. код]

Населення села станом на 1 січня 2011 року складає — 352 людини у 273 дворах.[1]

За результатами перепису 2001 року серед населення села переважають українці (94,2 %, 543 особи), також у Липовому проживають росіяни (4,3 %, 23 особи), білоруси (0,6 %, 3 особи) і вірмени (0,6 %, 3 особи).[9] Рідною мовою 94,29 % жителів села вважають українську.

За даними опису Генерального слідства про маєтності Лубенського полку станом на 1726 рік у Липовому налічувалося 128 дворів, а у 1729—1731 рр. — 123 двори.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

На території села Липове діють[1]

  • Фельдшерсько-акушерський пункт (вул. Лесі Українки, 4)
  • сільський клуб
  • бібліотека
    Сільська бібліотека має декількатисячне книжкове зібрання (найдавніші книги - 1950-х, найновіші - 2010-х). Зокрема, книгозбірня містить зібрання світової класики — Антона Чехова, Івана Буніна, Володимира Набокова, Михайла Булгакова, Оноре де Бальзака, Віктора Гюго та ін. Має також колекцію книг з краєзнавства. Найповініше в бібліотеці представлена українська класика — Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Панас Мирний, Леся Українка, Іван Франко, Володимир Винниченко, Олександр Довженко, Іван Драч, Микола Вінграновський та ін. Сучасна українська література представлена в бібліотеці книгами Оксани Забужко, Наталки Сняданко та Юрія Винничука.
  • поштове відділення «Укрпошти»
  • 3 магазии
  • 2 кафе
  • туристичні бази

До весни 2010 року працювала Липівська ЗОШ І-ІІ ступенів.

Село газифіковане з 2009-го року.[1]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

На початку 20-го століття в селі розміщувався гостьовий будинок Галаганів, який згодом згорів. Український мистецтвознавець Вадим Щербаківський включив знимку будинку з колеції Костя Мощенка до альбому «Українське мистецво» (1913)[10].

У 1958-му році на території Липового встановлено меморіальний комплекс «Воїнам-землякам, що загинули в період Великої Вітчизняної Війни 1941—1945 рр.», (його автори — київські скульптори О. Супрун, А. Білостоцький).

У 2016-му році в селі встановлено пам'ятник Тарасу Шевченку. Погруддя поета встановлено на місці погруддя Володимира Леніна, яке було демонтовано у рамках декомунізації.

Задля збереження та популяризації історії Липового у червні 2020-го року створено "Віртуальний музей історії Липового".

Instagram-сторінка Музею ведеться українською та англійською мовами: htps://www.instagram.com/lypove.museum/.

Транспорт[ред. | ред. код]

Через село проходить траса Н08 БориспільКременчукДніпроЗапоріжжя.[1]

Персоналії[ред. | ред. код]

У різні часи село відвідували українські письменники, вчені. Зокрема, тут були: український драматург і прозаїк Михайло Старицький, автор багатьох розвідок з української літератури і громадський діяч Іван Стешенко.

Наприкінці липня 1911 року тут був український піаніст і композитор Микола Лисенко. Ось так він описав свої враження у листі до дочки: «Їздив у Жовнин, у Гриньки, де я родивсь, де поховані тьотя, брат Вітя. Був у Липовому, Кліщинцях. Все повмирало… Все поросло травою „забвєнія“».

У 1990-х роках у селі проживав перший міністр освіти та науки України, академік і директор Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України, доктор філософських наук, професор Іван Зязюн.

У селі народилася українська письменниця, есеїстка — Аліна Конотоп.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Святилівська сільська рада — офіційний сайт Глобинської районної ради
  2. Генеральне слідство про маєтності. Лубенський полк. (українська). Український архів, Т. 4. 1931. 
  3. Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку 1729–1730 рр. — Вікіджерела. uk.wikisource.org. Процитовано 2020-06-06. 
  4. ЛИПОВЕ с., Глобинський р-н. Православної Церкви громада. Покровська церква. | Полтавіка. history-poltava.org.ua. Процитовано 2016-08-09. 
  5. Санктпетербург Полтавская губерния по сведениям 1859 года - Штиглиц Николай Бернгардович (ru). 1862. 
  6. Памятная книжка и адрес-календарь Полтавской губернии на 1892 год - Иваненко (ru). 1892. 
  7. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-173)
  8. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008. ISBN 978-966-8250-50-7
  9. Банк даних. database.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 2016-08-06. 
  10. Щербаківський В. Українське мистецтво. Ч. 1 : Щербаківський В. Деревляне будівництво і різьба на дереві (1913). irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 2020-06-06.