Лозинський Володимир Федорович
 Володимир Лозинський
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Особисті дані | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Повне ім'я | Володимир Федорович Лозинський | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Народження | 6 січня 1955 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Сопичі, Погарський район, Брянська область, РРФСР | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Смерть | 17 липня 2020 (65 років) | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Київ, Україна | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Поховання |
Байкове кладовище  | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Зріст | 181 см | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Вага | 79 кг | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Громадянство |
 СРСР Україна | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Позиція | правий захисник | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Юнацькі клуби | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| 1972—1974 |
«Динамо» (Київ) | ||||||||||||||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Національна збірна | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Тренерська діяльність** | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Звання, нагороди | |||||||||||||||||||||||||||||||||
| Нагороди |
 | ||||||||||||||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Володи́мир Фе́дорович Лози́нський (6 січня 1955, Сопичі, Погарський район, Брянська область, Російська РФСР, СРСР — 17 липня 2020, Київ[1]) — радянський футболіст, правий захисник[2]; український футбольний тренер. Майстер спорту міжнародного класу (1984).
Народився 6 січня 1955 року в селі Сопичі Брянської області, але незабаром родина переїхала до Києва. Жили Лозинські на Дарниці, на тодішній робітничій околиці міста[3].
Розпочав займатись футболом у дитячій футбольній секції «Схід» у Віталія Баранова, а коли «Динамо» (Київ) оголосило набір молодшої групи, його брат Олександр привів його на перегляд, забравши прямо зі школи. Там на перегляді його обрали Олександр Леонідов та Віталій Голубєв, які і стали першими тренерами хлопця[4].
Згодом Лозинський потрапив до Євгена Котельникова, як використовував хлопця на позиції нападника — міцний, непоступливий юний футболіст багато забивав, часто повертався з турнірів найкращим бомбардиром[3]. Втім коли Михайло Коман із Анатолієм Пузачем почали залучати до ігор дубля «Динамо» випускників школи підготовки 1955 р.н., вони побачили в Лозинському задатки флангового футболіста. Спочатку — правого півзахисника, а з часом — і правого захисника. Саме на цій позиції Володимир і провів усю дорослу кар'єру[3].
Лозинський дебютував за першу команду «Динамо» 4 квітня 1976 року, вийшовши на заміну на 75-й хвилині домашнього матчу з московським «Динамо» замість Володимира Безсонова[3]. А загалом Володимир відіграв шість ігор за «Динамо» в сезоні весни 1976 року. Влітку 1977 року, коли міста-побратими Київ і Флоренція проводили низку культурних заходів, пройшов і товариський матч «Динамо» — «Фіорентина». Лозинський добре себе показав, підопічні Валерія Лобановського завдали поразки команді під керівництвом Карло Маццоне (4:2)[3], і відтоді Володимир став на довгі роки основним правим захисником киян, достойно замінивши віцечемпіона Європи Володимира Трошкіна, що саме тоді покинув київський клуб[5]. В першому ж повноцінному сезоні 1977 року Лозинський виграв з командою золоті нагороди чемпіонату[6].
 |
Мій великий попередник Володимир Трошкін став моїм вихователем і наставником, коли я ще грав за дубль. Це був для мене справжній кумир – я захоплювався його грою на правому фланзі, тоді в СРСР ніхто не міг зрівнятися з ним за швидкістю та регулярністю підключень до атак. І коли він взяв наді мною «шефство», я був дуже вдячний і вчився у нього. Як мені не по собі було, коли назвали склад на «Фіорентину», а я на місці самого Трошкіна! Але він підійшов, обійняв і каже: «Володя, ти вмієш грати, виходь і покажи це». Після цього з'явилася впевненість і наснага. |  |
У чемпіонатах СРСР за «Динамо» Лозинський провів 234 матчі і забив 9 голів у 1976-84 роках. Тричі став чемпіоном СРСР (1977, 1980 та 1981), ще двічі здобув срібні медалі (1978 і 1982), одного разу — бронзову (1979). Став володарем Кубка СРСР у 1978 і 1982 роках. Виграв Кубок сезону 1981 року. Провів у єврокубках 24 матчі (14 у Кубку чемпіонів, 10 — у Кубку УЄФА). Чотири рази називався у списку «33-х найкращих» за підсумками сезонів чемпіонату СРСР — № 1 (1979), № 2 (1980, 1982), № 3 (1983). В 1980—1981 роках він відіграв 45 матчів за «Динамо» поспіль без замін, за що отримав спеціальний кубок із написом «Незамінний»[5]. Висока фізична готовність, рухова активність, бойовитість стали його відмітними якостями[7].
По завершенні сезону 1984 Лозинський покинув «Динамо» і у 1985—1986 роках грав у Вищій лізі СРСР в харківському «Металісті», а у сезоні 1987 грав за клуби другої ліги СКА (Київ) та «Кривбас» (Кривий Ріг)[3].
Грати закінчив 1990 року в «Кремені», який наступного сезону очолив як головний тренер[8].
У 1979 році в складі збірної УРСР став бронзовим призером Спартакіади народів СРСР[9].
У складі національної збірної СРСР дебютував 14 жовтня 1979 року в товариському матчі проти Румунії (3:1)[10], після чого у 1981—1982 роках зіграв у двох відбіркових матчах до чемпіонату світу 1982 року, допомігши команді пробитись на мундіаль вперше за 12 років. Втім на «мундіаль» поїхати завадив випадок: після заключного матчу чемпіонату СРСР 1981 року «Динамо» з перемогою повернулося з Москви, вигравши там 2:1 у «Спартака», і Лозинський разом із Безсоновим та Андрієм Балем зібралася в Анатолія Дем'яненка відсвяткувати чемпіонство[3]. В результаті Володимир прийшов додому під ранок і не поставивши будильник не встиг на літак, який відвозив динамівців Києва в Тбілісі — де збірна СРСР збиралась напередодні відбіркового матчу на чемпіонат світу проти Уельсу. Лобановський вирішив не чекати Лозинського, сказавши «Хай Лозинський пішки добирається»[3]. В результаті у фінальній заявці на позиції Лозинського головний тренер збірної Костянтин Бєсков включив інших «динамівців» — мінчанина Сергій Боровського та тбілісця Тенгіза Сулаквелідзе[3].
Після «мундіалю» Бєсков був звільнений і під керівництвом Лобановського, який очолив збірну, Лозинський зіграв свій останній четвертий матч за збірну — 13 жовтня 1982 року проти Фінляндії (2:0) в рамках відбору на Євро-1984[11].
.jpg)
У 1996—2003 роках — тренер і головний тренер ЦСКА (Київ), під його керівництвом на найвищому рівні почали грати Віталій Рева, Сергій Федоров, Руслан Костишин, Сергій Закарлюка, Едуард Цихмейструк та інші[3].
У першій половині 2004 року — головний тренер «Ворскли», після чого був спортивним тренером футбольного клубу «Освіта» (Київ), а потім багато років очолював студентську збірну України. Під керівництвом Лозинського вона двічі поспіль (2007 та 2009) виграла Всесвітню Універсіаду, а до того доходила до півфіналу, що є й залишається найвищим досягненням в історії студентського футболу України[3].
У 2007—2010 — тренер-селекціонер «Динамо» (Київ)[12], після чого працював у ДЮФШ «Динамо» імені Валерія Лобановського. В останні роки входив у тренерський штаб ветеранської збірної України, зокрема під його керівництвом 2016 року ветеранська збірна України здобула перемогу на міжнародному турнірі в Чикаго (США)[13].
Навесні 2019 року стало відомо про важку хворобу Лозинського, йому збирали гроші на лікування[14]. Втім 17 липня 2020 року Лозинський помер[15]. Громадянська панахида і прощання з Володимиром Федоровичем відбулась у понеділок, 20 липня, в Олімпійському дворику НСК «Олімпійський». Після панахиди Володимир Лозинський був похований на ділянці 42а Байкового кладовища[16] (50°25′17.95″ пн. ш. 30°30′27.56″ сх. д. / 50.4216528° пн. ш. 30.5076556° сх. д.).
- Чемпіон (3): 1977, 1980, 1981.
- Срібний призер (2): 1978, 1982.
- Бронзовий призер (1): 1979.
- Володар Кубка СРСР (2): 1978, 1982.
- Володар Кубка сезону СРСР (2): 1977, 1980.
- Бронзовий призер Спартакіади народів СРСР (1): 1979.
- У списку 33 найкращих футболістів сезону 4 рази: № 1 — 1979 р., № 2 — 1980, 1982, № 3 — 1983.
- ↑ Помер Володимир Лозинський /Укрінформ, 17.07.2020/. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Володимир Лозинський: «Захисником мене зробив Анатолій Пузач» https://goldtalant.com.ua/?p=21521 [Архівовано 17 липня 2020 у Wayback Machine.] (укр.)
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Душа-чоловік. Не стало Володимира Лозинського…. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Владимир ЛОЗИНСКИЙ: "Лобановский начал омолаживать состав, благодаря чему я провел десять лет в моем родном «Динамо». Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- 1 2 3 Владимир Лозинский — незаменимый!. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Владимир ЛОЗИНСКИЙ: «Самый примечательный отрезок в „Динамо“ — 45-матчевая беспроигрышная серия». Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Лозинський Володимир — kopanyi-myach.info. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Владимиру Лозинскому — 60!. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Football at the 1979 Spartakiad of the Peoples of USSR
- ↑ СССР 3 : 1 Румыния. Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ СССР 2 : 0 Финляндия. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Игорь СУРКИС: "Милан" выиграл Лигу, готовясь по нашей системе". Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Ветеранська збірна України з екс-динамівцями виграла міжнародний турнір в Чикаго. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Легенда «Динамо» Лозинский борется с тяжелой болезнью. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Відійшов у вічність легендарний захисник Динамо 1970-1980-х. Архів оригіналу за 19 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- ↑ Прощання з Володимиром Лозинським пройде 20 липня. Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
- На сайті «Збірна Росії з футболу» [Архівовано 1 липня 2012 у Wayback Machine.]
- Лозинський Володимир Федорович на сайті Eu-football.info (англ.)
 | |
|---|---|
| Спорт | |
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
Володимир Лозинський & Володимир Безсонов (1994−1996) · Анатолій Коньков (1996−1997) · Віктор Жилін (1998−2000) · Анатолій Бузник (2001−2003) · Володимир Лозинський (2006−2016) · Анатолій Бузник (2016 − т. ч.) |  | |
1 Іконніков (в) • 2 Запорожан • 3 Монахов • 4 Бочкур • 5 Гребинський • 6 Башлай • 7 Старгородський • 8 Войнаровський • 9 Гордя • 10 Проневич • 11 Худоб'як • 12 Штанько (в) • 13 Місяйло • 14 Луценко • 15 Ревуцький • 16 Шевчук • 17 Гостєв • 18 Герасим'юк • 19 Гунченко • Тренер: Володимир Лозинський | | |
| ||
| ||
1 Шевченко (в) • 2 Никитюк • 3 Пінчук • 4 Кліментовський • 5 Бочкур • 6 Зозуля • 7 Нурідінов • 8 Кошелюк • 9 Ківа • 10 Мединський • 11 Кравченко • 12 Плетеницький (в) • 13 Лісовський • 14 Добрянський • 15 Панасенко • 16 Семенець • 17 Блажко • 18 Башлай • 19 Галенко • 20 Курило • Тренер: Володимир Лозинський | | |
1 Юрчук (в) • 2 Коновалов • 3 Курило • 4 Зубок • 5 Бутенін • 6 Западня • 7 Мединський • 8 Єрмаченко • 9 Богданов • 10 Панасенко • 11 Кравченко • 12 Боровець • 13 Скотаренко • 14 Нурідінов • 15 Семенець • 16 Чернобай (в) • 17 Загальський • 18 Єфремов • 19 Довгаленко • 20 Котляр • Тренер: Володимир Лозинський | | |
- Народились 6 січня
- Народились 1955
- Померли 17 липня
- Померли 2020
- Поховані на Байковому кладовищі
- Майстри спорту СРСР міжнародного класу
- Тренери ФК «Ворскла»
- Тренери ФК «Кремінь»
- Уродженці Брянської області
- Померли в Києві
- Радянські футболісти
- Гравці збірної СРСР з футболу
- Футболісти «Динамо» (Київ)
- Українські футбольні тренери
- Футболісти «Металіста» (Харків)
- Футболісти ЦСКА (Київ)
- Футболісти «Кривбаса»
- Футболісти «Кременя»
- Тренери ФК ЦСКА Київ
- Тренери студентської збірної України з футболу